Через небезпеку та щоб дати можливість військовим повертати українські території, цивільні мають виїжджати з місць, де точаться бої. Волонтери, які вивозять дорослих, дітей і тварин, постійно ризикують своїм життям, рятуючи інших. Проте цивільні часом відмовляються евакуйовуватися з міст і сіл. «Детектор медіа» розпитав представників двох громадських організацій «HelpPeople» і «База UA», як вони переконують людей виїжджати з прифронтових територій і чому йдуть на ризик, аби допомогти іншим.

Як «HelpPeople» вивозить людей і чому попри полони й поранення продовжує рятувати інших

Альбіна Шевченко, керівниця відділу евакуації ГО «HelpPeople», народилася в Маріуполі. До початку повномасштабного вторгнення два роки жила в Києві. Коли почалася велика війна, швидко зайнялась евакуацією рідних із тоді ще прифронтового міста. Усе, що потрібно було для евакуації людей, волонтерка знайшла через соціальні мережі. Спочатку водія, який хотів вивезти рідних з окупації. Потім транспорт. Також Альбіна дізналася, де можна заправитися безплатним пальним для евакуації. За декілька тижнів долучилася до громадської організації «HelpPeople» і разом із командою допомогла понад 19 тисячам людей — чоловікам, жінкам, дітям, людям з інвалідністю, хворим, прикутим до ліжка із прифронтових та окупованих територій.

«Коли моє місто окупували, я не могла сидіти, склавши руки. Почала шукати водія, автобуси, пальне. І 16 березня минулого року відбувся перший евакуаційний рейс. Це був мікроавтобус "Спринтер" на 18 місць, але ми одразу вивезли 30 людей. Потім з’явився другий автобус, третій. До 1 квітня вже десять автобусів вивозили людей із Маріуполя в Запоріжжя. Потім водії потрапили в полон, усе трохи зупинилось, але згодом ми відновили роботу й вивозили людей з інших міст — Слов’янська, Краматорська тощо», — каже Альбіна.

Альбіна Шевченко

За її словами, під час евакуації містян із Маріуполя російські окупанти взяли в полон 32 водіїв гуманітарних автобусів. Їх тримали в ув'язненні, допитували та катували. Десять водіїв організації «HelpPeople» пройшли підвали російських військових.

«Це був жахливий час. Належним чином їх там не годували, навіть не було питної води. Було стільки людей на квадратний метр, що місця бракувало, вони спали стоячи, по черзі. Після звільнення з полону двоє водіїв повернулися до роботи. Звісно, вони не їдуть на окуповані території, бо їм туди проїзд закрито, але у прифронтових зонах вони працюють. Їх усіх забрали в Маріуполі десь за три дні. Якби ми знали, то не відправляли б їх туди. Але ж у місті не було зв’язку, і водій, коли їхав туди, то міг і два, і три, і чотири дні бути в дорозі. Тому ми не знали, що їх почали брати в полон. Відправляли автобуси 31 березня, 1 квітня, 2 квітня. І їх усіх забрали», — розповідає волонтерка.

Їх відпустили за 100 днів завдяки потужному міжнародному розголосу, роботі правозахисників і влади.

• Читайте також: Консервація, дитячі візки й газові балони. Як волонтери допомагають Харківщині

Альбіна каже, що найскладніше для волонтерів на місці евакуації —  зібрати людей під обстрілами.

«Люди ж із сумками, дітьми, тваринами. Ми евакуювали понад 700 тварин, та й те — почали рахувати лише тоді, коли приблизно стільки вже вивезли. І черепах евакуйовували, і лисиць. Одного разу велосипед "Україна" везли, водний мотоцикл. Ми намагаємося допомогти всім, чим можемо, тому не відмовляємо. Звісно, просимо брати з собою найнеобхідніше, тривожні валізки. Але в декого це — тривожний велосипед. Та за цих обставин, коли в людини це, може, останнє, що лишилося, ми не відмовимо», — розповідає Альбіна.

Під час виїзду до Лисичанська волонтери потрапили під обстріл. Один із водіїв місії втратив око, розповідає Альбіна. Були випадки, коли волонтери втрачали автівки. А часом люди відмовлялися від евакуації, бо не знали, «куди дівати курей».

«Багато випадків було, коли люди відмовлялися їхати, а наступного дня у їхній будинок влучав снаряд — і тільки тоді вони евакуювалися», — розповідає волонтерка.

• Читайте також: Психологиня Світлана Чуніхіна: Волонтерство — це спосіб упоратися з почуттям загрози й почуватися частиною спільноти

Організація також вивозить людей з інвалідністю. Так, із Харківщини команда «HelpPeople» евакуювала інтернат. Волонтери вивозять і лежачих людей, бо мають спеціалізований транспорт. Для них є декілька бусів із кушетками, а також інвалідні візки.

«Єдине, що дуже складно розміщувати таких людей уже тут. Одна справа, коли вони їдуть до родичів, а інша — коли в шелтери. Найкращим є варіант евакуйовувати таку людину до якоїсь лікарні», — пояснює Альбіна.

Тим, хто відмовляється виїжджати із прифронтових населених пунктів, волонтери привозять гуманітарні набори. За словами волонтерки, люди бояться виїжджати, бо не знають, що робити, кому вони потрібні, хто їх буде годувати та чи надовго ця війна.

До підриву Каховської ГЕС і збільшення охочих евакуюватися з Херсонщини організація вивозила з деокупованих і прифронтових територій у середньому 250 людей на тиждень.

• Читайте також: Евакуація на Херсонщині: як волонтери рятують людей і тварин

А з окупованих районів виїжджали десятки людей. Проте публічно розголошувати, як це відбувається, волонтерка не стала, аби не розкрити деталей і не нашкодити людям, які намагаються виїхати.

«В окупації у нас є активісти, які допомагають вивозити інших. Вони везуть наших людей своїм транспортом, ми даємо гроші на пальне, забезпечуємо, чим треба, підказуємо все, що їм треба робити: куди везти, які люди, які документи. Допомагаємо також робити ці документи. Наприклад, днями з окупації виїхало семеро людей. Поки вони пройшли всі перепони, я думала, що посивію. Семеро людей — це стільки часу й енергії, що їхній порятунок — на вагу золота», — ділиться Альбіна.

Волонтерка розповідає, що вони повністю супроводжують людей, які евакуюються з окупації: знаходять шляхи для виїзду, транспорт, гроші, завжди з ними на зв'язку. З кожною сім’єю проводять багато часу, пояснюють, що можна говорити на блокпостах, а що — ні, що має бути у валізі, а чого не треба брати.

Скільки людей виїжджає, каже волонтерка, залежить від бойових дій і роботи ЗСУ.

«Наприклад, на Херсонщині, коли звільнили обласний центр, ми вивозили по 1500 людей на тиждень автобусами по 16 людей. Можна уявити, скільки рейсів робив водій. Також був великий наплив зі Слов’янська у травні минулого року, з Лиману до окупації», — каже волонтерка. 

Альбіна згадує історії з евакуації та каже, що краще б їх забути, але вони вже закарбувалися на все життя.

«Мені телефонує жінка з Маріуполя й каже: "Будь ласка, евакуюйте мого племінника, йому 5 рочків. Мою сестру вбило. З хлопчиком його бабуся, але вона вже, мабуть, не при своєму розумі, бо сестра мертва лежить у підвалі й ніхто не може її винести через постійні обстріли, авіаудари". І цей хлопчик із бабусею переступав через труп мами три дні, поки його не евакуювали… Були й смішні історії. У Лимані вже перед самою окупацією заходить в автобус бабуся й питається у водія: "Любий, скажи, будь ласка, з якого боку мені буде світити сонце? Бо мені ж далеко з тобою їхати"», — згадує Альбіна.

• Читайте також: Спільноти воєнного часу. П’ять неочевидних трендів волонтерських ініціатив у громадах

Як волонтери «База UA» евакуюють людей із прифронтових територій

Антон Яремчук, оператор-постановник у цивільному житті та співзасновник громадської організації «База UA», на початку вторгнення повернувся з Німеччини в Україну. У перші дні війни Антон із командою волонтерів допомагав жінкам, дітям, літнім людям, тваринам безпечно діставатися кордону та виїжджати з країни.

«У Німеччині ми мали багато контактів. Людей, яких ми вивозили, там зустрічали, надавали допомогу, шукали житло. Їх підтримували на місці, давали можливість швидше інтегруватися та зрозуміти, як рухатися далі», — каже Антон.

Згодом, коли потік людей став меншим, волонтери перемістилися до Києва та почали доставляти гуманітарну допомогу в область, а також їздили у щойно звільнені Бучу, Ірпінь, Чернігів.

• Читайте також: Ремонт дронів, пошиття жіночої форми та міжнародна адвокація підтримки України: чим займається «Жіночий ветеранський рух»

«Евакуйовувати людей ми почали із Сіверськодонецька. Була велика потреба вивозити людей із Луганської області. Тоді ми допомагали вибиратися 70–80 людям на день. Згодом почали евакуйовувати людей зі Слов'янська, Краматорська, перемкнулися на Донецьку область», — розповідає Антон.

Він каже, що не всі люди у прифронтових селах погоджуються виїжджати, бо з часом звикають до війни, постійних обстрілів, вибухів і життя в підвалах.

«Ми просто шукаємо підхід. У кожного є свої страхи. Дехто все своє життя прожив в одному місті, в одному селі, в одному регіоні. По-друге, важливе питання, де жити далі та яким коштом. По-третє, є люди з дітьми, які категорично відмовляються виїжджати, бо у свої роки не готові все починати з нуля. Вони 30 років збирали на ту хату — а тепер її треба покинути», — розповідає Антон.

Волонтери не просто переконують людей виїжджати з небезпечних місць, вони ще й допомагають їм із пошуком житла. Так, за словами волонтера, деяким родинам вони купили будинки по 3 тисячі євро, щоб ті спокійно могли евакуюватися.

«ООН витрачає на контейнери для тимчасового життя величезні кошти — а вони без опалення й не зовсім придатні для життя. Краще вже купити людям хату, аби вони могли нормально перезимувати. Це про ефективне витрачання ресурсу», — каже Антон.

Найскладніше — не стільки вивезти людину з небезпеки, скільки простежити, як складається її життя далі.

«Найбільше енергії та ресурсів іде на те, щоб вибудовувати якісь системи координації між різними організаціями, умовний "маршрут підтримки людини". І також інтегрувати її в нове суспільство», — каже Антон.

• Читайте також: «Унікальне в історії явище». Що скаже світові українське громадянське суспільство

Якщо ж люди не готові виїхати з небезпечних місць, волонтери намагаються покращити їм життя там — поблизу лінії фронту. Він із друзями організовував мобільні клініки та виїзди лікарів у важкодоступні села, які часто були без зв’язку.

«Люди травмовані, бояться всього. Ми допомагали родинам із Попасної, Рубіжного, Бахмута, коли там ще було відносно безпечно».

Зараз волонтери зосередилися на медичній евакуації військових, оснащенні стабілізаційних пунктів і порятунку життів воїнів. Вони забирають бійців зі стабілізаційних пунктів, які розташовані за пару кілометрів від лінії фронту, та везуть до військових госпіталів, а потім, за потреби, — на стаціонарне лікування. Або ж воїн повертається назад на фронт.

«Ми працюємо кожного дня. Приїжджаємо на конкретний час або за викликом. Якщо поранених більше і не вистачає екіпажів, ми працюємо у скаженому режимі. Добре, коли у військового легка контузія чи травма, тяжче, коли серйозне поранення», — каже волонтер.

«База UA» найближчим часом планує розширювати свою роботу, але зараз волонтерам не вистачає людей. Тому охочі можуть долучитися до такого волонтерства. Крім того, організація має культурний напрямок і проводить літні табори для дітей, які мають допомогти їм реабілітуватися від травм і жахів війни.

Фото: HelpPeople, «База UA», Альбіна Шевченко / фейсбук