Розробка нової редакції національної стратегії у сфері прав людини на період до 2035 року і створення плану дій з її реалізації дадуть Україні можливість розвʼязувати проблеми, які виникли внаслідок повномасштабного вторгнення РФ, та виконати зобов’язання, які вона взяла з курсом на членство в ЄС. 

Водночас головне значення матиме не лише зміст самої стратегії, а й те, яким буде план дій та як він напрацьовуватиметься. Про це йдеться в позиції Центру прав людини Zmina.

Там нагадали, що реалізація попередніх планів дій до національної стратегії від 2015 року показала, що значна частина проблем залишається невирішеною через відсутність належної міжвідомчої координації та політичної пріоритетності.

Зокрема, роками залишаються невирішеними питання захисту прав людей на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), протидії дискримінації, забезпечення прав ЛГБТІКплюс-людей. Це, як зауважують правозахисники, свідчить про потребу переосмислити підходи до їх реалізації.

Можливість повного виконання операційних цілей стратегії й плану дій залежить, серед іншого, від процесу напрацювання їхніх положень. Водночас у Центрі прав людини повідомили, що залучення громадськості та експертів до процесу оновлення національної стратегії було неповним.

Організації громадянського суспільства (ОГС) змогли ознайомитися з проєктом стратегії лише на етапі офіційного громадського обговорення. Так, з понад 600 пропозицій, які подали експерти ОГС, було враховано близько 10 %, тому ключові прогалини залишилися.

Зокрема, в проєкті стратегії немає окремого фокуса на військових, українцях, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення, та окремих категоріях постраждалих від війни. На думку правозахисників, це свідчить про те, що ці теми залишаться поза системним порядком денним.

Після того як стратегію затвердить президент, Міністерство юстиції розпочне роботу над планом дій. Центр прав людини Zmina називає цей етап «вікном можливостей змістовного впливу» і рекомендує Мінʼюсту:

• забезпечити відкритий, прозорий та інклюзивний процес розроблення плану дій;
• залучати ОГС та експертне середовище не лише до консультацій щодо готового тексту, а і до формулювання та напрацювання заходів плану;
• проводити тематичні консультації за окремими групами прав і категоріями населення;
• гарантувати міжвідомчу координацію під час формування плану дій;
• визначити реалістичні пріоритети плану дій відповідно до спроможностей держави та воєнного часу;
• регулярно інформувати про хід розробки плану дій і надавати зворотний зв’язок залученим сторонам.

У Zmina зауважують, що хоча сама стратегія й урядовий план дій не можуть безпосередньо зобов’язувати Верховну Раду, ці документи фіксують пріоритети держави у сфері прав людини. Тому парламент не може залишатися осторонь від їхнього впровадження.

Верховну Раду закликають слідувати плану дій для формування пріоритетного законодавчого порядку денного, зокрема, враховуючи євроінтеграційні зобов’язання України, а також розробляти законопроєкти спільно з правозахисниками, організаціями громадянського суспільства та профільними експертами. 

Окремо правозахисники наголошують на важливості участі парламентського Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції ТОТ України, нацменшин і міжнаціональних відносин у координації законодавчих ініціатив, необхідних для виконання пріорітетів національної стратегії та плану дій.

«Якісно розроблений план дій з реалізації національної стратегії у сфері прав людини — необхідна умова формування державної політики, здатної справді реагувати на виклики війни, захищати вразливі категорії населення і забезпечувати реальний доступ людини до своїх прав», — додали у Центрі прав людини Zmina.

Фото: Zmina