Цей захід відбувся в межах щорічної традиційної конференції, яка є частиною програми дослідження сучасної України імені Дж.Темертея (TCUP). Темою цьогорічної конференції «Відбудова України. Відбудова світу» стало майбутнє як повоєнної України, так і всього світу, який вже змінила і продовжує змінювати ця війна. Сайт Центру громадянських свобод зібрав головні тези з лекції.

Про мир. Україна як ніхто прагне миру. Але мир не настає, коли країна, на яку напали, складає зброю та перестає захищатися. Тоді це не мир, а окупація. Мир — це свобода жити без страху та мати довгу перспективу. Тому заклики не давати Україні зброю для захисту, бо це нібито сприяє ескалації конфлікту, не просто помилкові. Вони аморальні. Росія на момент повномасштабного вторгнення мала неспівмірний із Україною військовий потенціал, в рази більшу кількість населення та вважалася 11-ю економікою світу. Якщо за цих умов ви не допомагаєте Україні захиститися від нападу Росії, то це значить, що ви допомагаєте Росії окупувати Україну.

Про справедливість. Нові технології дають нам такі можливості документувати воєнні злочини, про які ми не могли навіть мріяти ще якісь 15 років тому. Звичайні люди мають доступ до різних цифрових інструментів. Ми можемо відтворити картину подій та ідентифікувати воєнних злочинців навіть не перебуваючи на місці. На жаль, міжнародна кримінальна юстиція не може похвалитися стрімким розвитком, на відміну від цифрових технологій. Розвиток міжнародного права стримує політика та наші упередження. Правосуддя не має залежати від міцності авторитарного режиму.

Війна перетворює людей на цифри. Тільки правосуддя може повернути людям їхні імена, а з ними і людську гідність. Восени минулого року було проведено всеукраїнське опитування. Соціологи питали українців, що стане для них найбільшим розчаруванням після закінчення війни. Переважна більшість, а це 65,8 відсотка, відповіли — безкарність за російські воєнні злочини.

Правосуддя не має чекати на закінчення війни. Потрібно створити спеціальний трибунал щодо агресії та притягнути Путіна, Лукашенка та інших винних у цьому злочині до відповідальності.

Про міжнародну систему. Зараз говорять армії, і міжнародне право не працює. Але я вірю, що це тимчасово. Ми маємо розпочати кардинальну реформу системи миру та безпеки. Вона має захищати людей від війн та свавілля авторитарних режимів. Права людини мають посісти у цій новій системі центральне місце.

Бо держава, яка вбиває журналістів, ув’язнює активних людей чи розганяє мирні демонстрації, становить загрозу не тільки для своїх громадян. Така держава становить загрозу для всього регіону та миру у світі в цілому. Це добре видно на прикладі Росії, яка послідовно знищувала власне громадянське суспільство. Але країни демократичного світу тривалий час заплющували на це очі.

Про відбудову. Коли говорять про відбудову, то насамперед уявляють собі відновлення зруйнованих будинків, доріг, інфраструктури. Це важливо та дуже потрібно, але серед пріоритетів відбудови також має бути людина, яка постраждала від війни. Відбудова має стосуватися відбудови демократії та зміцнення демократичних інституцій, на які під час воєнного стану були накладені додаткові обмеження прав людини, зумовлені вимогами безпеки.

Під час війни існує загроза стати дзеркалом ворожої сторони та почати копіювати їхні методи. Але виграти війну та перетворитися самим на Росію не має жодного сенсу. Після закінчення війни існує загроза замкнутися у своїй травмі та почати зводити кордони між різними групами у суспільстві. Але ми маємо стати вище за власний біль, аби мати змогу будувати не хиткі конструкції, а стійкі демократичні інститути.

Про майбутнє. Я дивлюся в майбутнє з оптимізмом. Хоча не бачу його легким. Я багато років працюю з правом, і я точно знаю, що якщо ти не можеш покластися на правові механізми, ти завжди можеш покластися на людей. Звичайні люди мають набагато більше впливу, ніж вони самі собі мислять. Ми боремося за речі, як не мають національних кордонів. Мир, справедливість, відбудова, створення міжнародної системи, яка усіх захищає, та можливість самим визначати своє майбутнє.

Світу потрібен успіх України у боротьбі за свободу та демократію. Бо тільки поширення свободи робить наш світ більш безпечним.

Нагадаємо, що Олександра Матвійчук — очільниця Центру громадянських свобод, української правозахисної організації, яка отримала Нобелівську премію миру‎, разом із міжнародною організацією «Меморіал» та білоруським адвокатом й активістом Алесем Біляцьким, який відбуває покарання у Білорусі. Олександра Матвійчук повідомила, що виставить медаль Нобелівської премії миру на благодійний аукціон. А українська організація «Меморіал», що отримала половину своєї частини премії, пообіцяла віддати її постраждалим у війні.

Ви можете прочитати повний текст нобелівської промови голови Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук за посиланням.

Також доступною на нашому сайті є її промова під час сесії Ради Європи та виступ у Давосі.

Фото Центру громадянських свобод