«Детектор медіа» підбиває підсумки медіароку-2023 традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Усі тексти читайте за тегом «#Підсумки року 2023».

Ми також поговорили з представниками громадських організацій про  ключові події в секторі та тренди, які актуальні нині й будуть важливими у наступному році. Їм поставили три запитання:

1. Що дає силу вистояти вам і команді під час війни?
2. Які ключові події в секторі сталися?
3. Які закономірності чи тренди у секторі спостерігаються зараз і будуть актуальними найближчим часом?

Публікуємо першу частину опитування — відповіді Олександри Матвійчук, Максима Лациби,  Наталії Климової та Людмили Янкіної.

Олександра Матвійчук, голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод»:

1. Нам дає сили розуміння, що все, що ми робимо, має сенс. Так, ми не можемо зупинити цю війну, але без наших зусиль російська агресія точно не зупиниться. Ну, і навколо багато людей, які роблять надзвичайні речі. Це надихає. За принципом: вони змогли — і ти зможеш.
2. Відбувається нове структурування в громадянському секторі. Торік він значно виріс, самоорганізувалися нові успішні ініціативи, а наявні організації обросли новими ролями та завданнями, щоб відповідати на виклики часу. Усе робилося в режимі реального часу та дуже швидко. У цьому році багато хто зміг осмислити нові ролі та розробити під них дієві стратегії.
3. Я би сказала про тренд, який я хотіла б побачити у наступному році. Публічні інтелектуали кажуть, що ми живемо в епоху постправди. Як на мене, ми живемо в епоху постзнань. Люди з доступом до гуглу, які за секунду можуть отримати формулу аспірину, забувають, що це ще не робить їх хіміками. Люди по всьому світу вимагають швидких і простих рішень. Можливо, в більш спокійні часи ми могли б собі це дозволити. Можна лікувати нежить присіданнями, щонайменше шкоди організму не буде. Але якщо ми вже маємо справу з онкологією, то ціна простих рішень буде висока. Тому громадянському суспільству треба задавати тренд на складність. І це ще той виклик. Особливо під час повномасштабної війни на знищення, яку розпочала Росія. І ми не знаємо: ми в середині цієї війни, ми в кінці цієї війни чи тільки на її початку. Тому у нас немає розкоші перенести розв’язання складних питань на потім. Ми маємо шукати складні рішення зараз.

Максим Лациба, керівник програми розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень:

1. Я і моя родина мріємо жити в сильній, демократичній, заможній, патріотичній і європейській Україні. Ми не просто мріємо, а щоденно будуємо таку країну. Як говорить українська приказка: «Очі бояться, а руки роблять». Велика мрія, щоденна праця, радість досягнень, підтримка соратників по боротьбі та любов родини — це те, що дає мені сили. Важливо що міжнародні донори не зупинили свої проєкти підтримки роботи ОГС в Україні, а навпаки збільшили обсяги цієї підтримки.
2. 2023 рік сповнений багатьма подіями та рішеннями, однак навряд чи можна виділити подію, яка змінила траєкторію розвитку громадянського суспільства України.
3. Перший тренд — значне розширення пріоритетів громадянського суспільства, зокрема: допомога в забезпеченні обладнанням, спорядженням Сил оборони; значне розширення роботи з проєктами гуманітарного реагування (роздача гуманітарної допомоги, допомога ВПО тощо); розбудова спроможності ОГС надавати соціальні послуги. Другий тренд — обережне визнання з боку влади можливостей і користі від співпраці з ОГС і волонтерами. Особливо збільшилося позитивних прикладів співпраці між ОГС і органами місцевого самоврядування. Часто ця співпраця продиктована тим, що за допомогою ОГС можна залучити донорські кошти на відбудову територіальної громади. Третій тренд — українські ОГС значно збільшили залучення коштів на проєкти завдяки збиранню благодійних пожертв і особливо збір за кордоном.

Наталія Климова, експертка з організаційного розвитку громадських ініціатив, заступниця виконавчого директора ІСАР «Єднання»:

1. Щоб знайти відповідь на це питання, довелося провести цілий Форум в Арсеналі з однойменною назвою… Адже під кінець другого року повномасштабного вторгнення в секторі дуже відчувається і фізична втома, і психологічна. Національний символ незламності — Леся Українка — у своїй однойменній притчі показала, що силу дає співчуття до ближнього, якому ще гірше, ніж тобі. І чимало дискусій на Форумі засвідчили, що Леся таки щось знала про наш національний характер. Українці-бо понад усе — людяні, чуйні, емпатичні. І коли ми бачимо, що хтось потребує нашої допомоги — чи то друг «на передку», чи то переселенці в сусідньому будинку, чи то держава, яку треба підтримати в перемовинах про зброю — ми забуваємо про втому та вигорання і беремося до справи.
   
   І ми в ІСАР «Єднання» так само надихаємося тим, що можемо бути корисними. У перші дні повномасштабного вторгнення ми, мабуть, були першими з донорських інституцій, які переорієнтували свої програми на швидку необхідну підтримку громадських і благодійних організацій — і відтоді продовжуємо це робити. Ми надаємо проєктну й інституційну підтримку, маємо окрему велику програму з організаційного розвитку, проводимо навчання та консультуємо ГО/БО з питань податкового й митного законодавства. За час війни відкрили онлайн аналітичну бібліотеку для обміну даними між аналітичними центрами та «Дім громадянського суспільства» — фізичний простір для посилення громадських ініціатив. Бачити, як зростає й міцнішає громадський сектор України, — ось що дає невичерпні сили рухатися далі й вірити у перемогу.
2. Перший рік повномасштабного вторгнення майже повністю був реактивним. Ми спішили озброїти ЗСУ, нагодувати-вдягнути вимушених переселенців, обладнати укриття в школах тощо. Другий рік став спробою почати переосмислення війни, почати будувати стратегії, стати проактивними. Громадський сектор почав активно включатися в перемовини на міжнародному рівні, адвокатувати надання допомоги Україні, координувати роботу з відновлення, відбудови та нагляд за її прозорістю (тут можна згадати коаліцію RISE та її зусилля). Спроби осягнути концепцію справедливого суду та загалом відновлення справедливості також почалися в секторі, це коаліція «Україна. П’ята ранку», наприклад. Знаковим було включення до програми міжнародної Ukraine Recovery Conference, яка відбулася цього літа в Лондоні, цілого ряду подій, проведених громадянським суспільством. Усе це є свідченням потужної ролі, яку відіграє і буде відігравати громадський сектор у здобутті перемоги, в процесах відновлення та модернізації України. Однак були й неоднозначні події. З одного боку, Мінсоцполітики проводить масштабний експеримент із закупівлі соціальних послуг у неприбуткових організацій і планує ще збільшити об’єми цієї закупівлі у 2024. Це дуже гарна історія для всіх, бо громади отримують якісні послуги саме там, де їх потребують, а громадські та благодійні організації матимуть додаткове джерело фінансової сталості та можливість покращувати свої послуги, працюючи з місцевими цільовими аудиторіями. З іншого боку — запроваджено нові правила ввезення й облікування гуманітарної допомоги через «Автоматизовану систему реєстрації гуманітарної допомоги», яка була досить критично сприйнята сектором. З одного боку ми бачимо, як усе більше й більше громадських організацій долучаються до розробки планів відновлення громад, беруть участь у прийнятті важливих рішень у цій сфері. А з іншого — бачимо, як із порушенням процедури публічного обговорення розробляється законопроєкт «Про доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні», яким діяльність громадського сектору прирівнюється до лобізму та суттєво обмежується участь інститутів громадянського суспільства у прийнятті рішень та комунікації з органами влади. Звісно, що всім нам у громадському секторі хотілося б, щоб у новому році перших, позитивних історій взаємодії держави й ГО та БО більшало, інакше, боюся, здобути перемогу нам буде складно.

3. Тренди наступного року обговорювалися на Форумі розвитку громадянського суспільства, який відбувся у грудні. Ось що даватиме нам силу у 2024-му, на думку учасників Форуму:

Перемога. Що б ми не робили — передусім питаємо в себе: «Наближає це перемогу чи ні?». Кожен крок, кожен наш проєкт, кожен донат, кожен тренінг і ініціатива мають бути націлені на одну спільну для всіх українців мету — бути нацією, яка перемогла тих, хто хоче її знищити.

Припинити внутрішні чвари. Інколи так хочеться виплеснути свої емоції, розкритикувати ідеї інших — у фейсбуці чи на форумі, вдома чи на вулиці. Але чи не є це тим, що хоче від нас ворог?

Підтримувати українську державу. Бо якщо не українську державу підтримувати, то яку?

Дбати про людський капітал. Ми його втрачаємо через довготривалу війну. Як повертати людей, залучати та зрощувати нових професіоналів? Час про це подумати, аби Україна не стала «малою нацією».

Виходити на міжнародну арену. Якщо вам потрібен особливий знак, що пора вчити мови, то ось він. Учіть мови, їдьте адвокатувати зброю та спрямування коштів на допомогу. Розбудовувати міжнародні коаліції на підтримку України. Промотувати наш унікальний досвід фандрейзингу, мобілізації сил, громадської діяльності загалом.

Дбати про себе і свої команди. Ментальне здоров’я та вміння балансувати між роботою та життям — допоможе нам не тільки вижити, а й перемогти.

Ставати професіоналами. Епоха реактивного волонтерства має перейти в епоху потужних, сталих інституцій. Успішних, бо професійних. Які вміють однаково успішно залучати кошти в біткойнах і застосовувати штучний інтелект для написання грантових заявок. Виходьмо на професійний рівень, дбаймо про організаційний розвиток, об’єднуймося в коаліції, щоб примножувати спільну силу!

Людмила Янкіна, керівниця проєктів Центру прав людини Zmina:

1. Силу мені дає те, що я бодай на скільки-то можу бачити результат своєї роботи з допомоги постраждалим від російської агресії. На їхніх словах подяки й тримаюся. Ще одне, що дає можливість триматися, — це професійні колеги та їхня людяність. Коли ти в такий складний час перебуваєш поруч із людьми, які з тобою в одній системі координат і так само відчайдушно борються з агресором кожен у свій спосіб — це дає сили та наснагу.
2. Це закриття п’яти кримінальних проваджень проти волонтерів. Також перемога в суді про самозахист у справі Сергія Стерненка та вирок у справі нападу на херсонську громадську активістку Катерину Гандзюк й вироки у справах Майдану.
3. Як на мене, збільшилася не лише кількість низових ініціатив, а й міждисциплінарних партнерств. Тобто, коли організації, які мають різні спрямування, співпрацюють, наприклад, із метою підтримки жертв воєнних злочинів. Також за цей рік більш сталим є партнерство держави та громадянського суспільства саме в частині розслідування воєнних злочинів, пошуку депортованих дітей, цивільних заручників, документування та притягнення до відповідальності воєнних злочинців.

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»