Побудувати державу вдячності

Побудувати державу вдячності

13:00,
16 Лютого 2024
747

Побудувати державу вдячності

13:00,
16 Лютого 2024
747
Побудувати державу вдячності
Побудувати державу вдячності
Громадська організація «АНТС» готує концепцію Держави вдячності, обговорення якої відбулося на форумі «Сталимо Перемогу: від стійкості громадян до Держави вдячності». Основні принципи та напрямки роботи коментують члени команди й учасники форуму.

«Детектор медіа» до другої річниці початку повномасштабного вторгнення та 10-ої річниці від початку агресії Росії проти України публікуватиме цикл візіонерських текстів, в яких будуть поставлені головні питання порядку денного на сьогодні та бачення майбутнього у гуманітарних сферах.

Перший такий текст народився слідами форуму «Сталимо Перемогу: від стійкості громадян до Держави вдячності», який нещодавно провела громадська мережа «АНТС».

Історично в Україні громадянське суспільство відіграє роль каталізатора та речника змін. У часи заворушень і потрясінь чимало людей згуртовуються й об’єднуються, впливаючи як на національну політику, так і на партнерів на міжнародній арені.

Пройшовши тернистий шлях до утворення власної держави на політичній карті світу у 1991 році, Україна продовжує боротися за своє право на існування досі. Безліч українців поклали свої життя та здоров’я на вівтар незалежності.

24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, світ побачив справжню жертовність українців. Попри неспівмірність сил, чимало людей добровільно прийшли до армії, аби зі зброєю в руках захищати свою землю.

Перемога у  війні — це не просто запит номер один в українському суспільстві, а життєво нагальна потреба для всього світу, що має об’єднувати мільйони людей.  Україна адвокатує та вимагає справедливого покарання для Росії — країни-агресорки, яка своїм «визволенням» принесла смерті та розруху. Ним має стати створення міжнародного трибуналу, посилення санкцій та конфіскація заморожених російських активів. Покарання Росії — це шлях до відновлення справедливості. Але справедливість має бути забезпечена і в Україні.

Про запит на справедливість та формування такого порядку денного найактивніше говорить громадянське суспільство. Громадська організація «АНТС» готує концепцію Держави вдячності, обговорення якої відбулося на форумі «Сталимо Перемогу: від стійкості громадян до Держави вдячності». Основні принципи та напрямки роботи коментують члени команди й учасники форуму.

Есселін ван Ертен, заступниця голови місії посольства Нідерландів в Україні, Ремі Дюфло, заступник голови представництва ЄС в Україні, Теодора Делл, виконуюча обов’язки директора Місії USAID в Україні, Мацуда Кунінорі, посол Японії в Україні, П'єр-Франческо Дзадзо, посол Італії в Україні 

Соціальні гарантії та підтримка

Ми всі маємо нагоду втілити одвічну мрію — перемога України над споконвічним ворогом і сильна держава, говорить Ганна Гопко, засновниця мережі «АНТС». І ділиться власним баченням Держави вдячності: «Насамперед це про гідність і підтримку захисників. Це про створення інституцій і механізмів поваги, ресоціалізації та працевлаштування ветеранів. Воїни на фронті, демобілізовані ветерани, поранені, сімʼї загиблих хочуть жити у Державі вдячності».

Ганна Гопко

Ідеться про державу, де правоохоронні органи в часи війни за вказівкою керівництва не стежать за журналістами та не чинять тиск на бізнес, де ветеран після повернення з фронту не відчуває себе злиденним, де замість нових авто класу люкс в урядовців з’являються нові реабілітаційні центри для поранених, де соціальна політика формує клас не безвідповідальних людей, а державотворців.

Станом на цей рік, наприклад, бюджетні видатки на соціальну політику складають 470 мільярдів гривень. Це друга бюджетна стаття після оборони. Але чи можемо ми всі сказати, що ця соціальна політика якісно впливає на життя тих людей, яких вона начебто має захищати?

«​​Досліджуючи питання соціальної політики за часи незалежності, можна помітити, що вона, власне, стала однією з загроз національної безпеки. Це проявляється як у тому, що дуже значна частина людей у нас залежні від соціального захисту, соціальної політики — і це безпосередньо впливає на той політичний вибір, які вони роблять під час виборів, — пояснює Маріанна Онуфрик, експертка проєкту Euroscope. — Так, цей вибір популістичний».

А ветеранська політика — це частина соціальної, говорить виконавчий директор «АНТС» Василь Сегін.

«Ветеранська ефективна політика — це якраз про оту мотивацію, яка має бути, щоб кожен солдат там, кожен мобілізований, який збирається йти в армію, має чітко розуміти, що буде далі, — говорить народний депутат Роман Костенко. — І ми маємо розуміти, а що буде після того, коли він повернеться й у нього буде, скажімо, контузія, травма, яка в нього буде реабілітація?».

Одна з ключових цілей — мотивація людей до вступу в армію. Це можна зробити, гарантуючи ветеранам і їхнім сім’ям соціальний захист, доступ до якісної освіти та медичного обслуговування, а також можливості для працевлаштування та самореалізації.

Теодора Делл, виконуюча обов’язки директора Місії USAID в Україні (ліворуч), Мацуда Кунінорі,  посол Японії в Україні та П'єр-Франческо Дзадзо, посол Італії в Україні 

Істотне питання — визначення чітких критеріїв надання пільг ветеранам. Ці критерії повинні бути справедливими та об’єктивними, щоб забезпечити рівність умов для всіх ветеранів.

Основна мета ветеранської політики — зробити так, щоб ветерани не відчували себе обділеними та мали можливості для повноцінного життя після служби в армії.

«Держава вважає, що міністр у справах ветеранів — фактично розпорядник грошей. Ні, це інша філософія, це про обороноздатність. Це про те, щоб мій син через 10 років захотів знову захищати Україну. Бо коли його батько захищав Україну, йому держава сказала “дякую” послугами, а не нічим більшим», — каже співзасновник ГО «Принцип» Масі Наєм.

Соціальна політика має стати гідною тих людей, які сьогодні нас захищають, захищають наші національні інтереси, та гідною їхніх сімей і їхніх дітей, вважає Маріанна Онуфрик.

Роман Костенко, народний депутат України, Юрій Гудименко, військовий та публіцист, Масі Найєм, співзасновник ГО «Принцип», Тата Айкман, командир екіпажу медичної евакуації, інструктор ТССС, аналітик ICUV, Ігор Чернецький, ветеран, засновник Центру реабілітації, Лариса Івшина, головна редакторка газети «День»

Просування демократичних цінностей і врядування

Мережа «АНТС» більш як 4 роки розбудовує групу партнерів з усіх регіонів України. Діючи як система підтримки один одного, вона є основою для формування солідарної групи людей, розповів керівник інституційного розвитку «АНТС» Олександр Панасюк. Ці люди здатні працювати з проблемами на місцях та поширювати практики успішних рішень усередині мережі. Розуміючи, як працює врядування на місцях, маючи безпосередній доступ до впливу знизу, мережа має змогу формувати демократичне середовище, де створюються пропозиції, здатні перерости в рішення національного масштабу.

Розвиток, насамперед економічний, малих громад дозволить закласти підвалини для справжньої демократії. Адже успішні, самодостатні громади будуть стійкими до будь-яких спроб навʼязати зовнішнє рішення. Громади матимуть базу, для того, щоб забезпечити соціальну справедливість сімʼям наших захисників і гідно зустріти ветеранів, які повернуться з перемогою. Тому «АНТС» підтримує 46 громад в економічному розвитку, досягненні енергетичної стабільності та громадянського контролю над бюджетами громад і підприємств, які належать громадам.

Також мережа працює з темою соціальних інновацій і підтримкою молодих регіональних лідерів. Керівниця проєкту Halli Наталя Тішкова розповіла, що команда підтримує та допомагає учасникам на всьому шляху реалізації їхніх проєктів. За майже 2 роки була вибудувана співпраця зі 120 командами, підтримано 6 проєктів, 3 з яких зараз реалізуються.

Довіра між владою та громадянським суспільством

«Говорячи про індикатори міцності, стійкості того, що винесено, коли йдеться про сталу перемогу, ключовим індикатором стає рівень інституційної довіри, тобто рівень анонімної довіри. Не рейтинг, не популярність, — пояснив Євген Глібовицький, директор Інституту Фронтиру, — а довіра власне до самих інститутів».

Інституційна довіра — це віра людей у те, що установи діють чесно та справедливо. Але логічно, що для нарощення цієї довіри вони повинні працювати ефективно. Суспільство, яке потребує згуртованості, парадоксально опиняється роз’єднаним через брак довіри. А нестача довіри підриває основи згуртованості, роблячи спільне подолання проблем надзвичайно складним. І саме тут місце — для місцевого самоврядування, де виростають кадри, які завтра будуть у політиці, у державному управлінні, де проявляється лідерство. Євген Глібовицький сказав: «Місцеве самоврядування — це там, де відбувається навчання суспільних відносин, і в тому сенсі страшенно важливо, щоб ми не загубили тих можливостей, тих благ, яке нам дає збереження демократії на місцевому рівні».

Закон і Конституція забороняють Україні проводити національні вибори в умовах воєнного стану. Та з місцевими виборами ситуація трохи інша, пояснює директор Інституту Фронтиру: «Всю історію української державності ми мали ситуацію, коли вибори вищого рівня форматували вибори нижчого рівня. Тобто спочатку президентські форматують парламентські, потім парламентські — місцеві. Якщо обставини (війни – ДМ) будуть незмінними, ми раптом можемо опинитися у 2025 році, коли єдиним можливим тестом для української демократії можуть стати місцеві вибори». Таким чином, саме низові рішення можуть стати орієнтиром, що буде проєктуватися на всю країну.

В умовах війни важливо, щоб українське суспільство було максимально згуртованим і готовим до будь-яких сценаріїв розвитку подій. Нам потрібно розставляти акценти, щоб у нас не було ілюзії, що в нас все прекрасно, говорить Ганна Гопко: «Потрібна комунікація з суспільством, адже до чого ми готуємося? До замороження? Чи ми готуємося до здачі території? Чи нам хочеться, і ми заслужили, обираючи президента, отримувати відповіді?»

Про потребу розвитку обʼєднавчого середовища на форумі говорили неодноразово. «Ми не можемо сидіти кожен у своїй бульці і надіятися на якісь кращі часи, на зусилля, що прийдуть хлопці та все за нас пороблять. Я завжди застерігала і говорила, що крім того подвигу, який роблять усі, хто зараз на фронті, не можна покладати на них надвідповідальність. Нам потрібно її брати на себе також, з усіх боків. І, звісно, для початку — це потрібно осмислити», — сказала головна редакторка газети «День» Лариса Івшина.

Лариса Івшина

Національна ідея залишається для нас важливою та є тим клеєм, на якому ми тримаємось. Але варто відрефлексувати, чесно зізнатися собі, що нам потрібна модернізація, визнати свої сильні та слабкі сторони й працювати з ними, пояснює Івшина. Фактично йдеться про чотири рівні відповідальності: особистісну, за взаємодію з близьким колом, відповідальність на рівні країни та на міжнародному рівні. Громадянське суспільство в Україні цю відповідальність на себе взяло. Хто наступний?

Вікторія Кравчук, мережа захисту національних інтересів «АНТС»

Фото надані мережею захисту національних інтересів «АНТС»

Читайте також
Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду