5 липня цього року громадському активісту Роману Ратушному мало б виповнитися 26 років. Проте цього не сталося — його життя забрала російська куля, яка вбила Романа під Ізюмом на Харківщині 9 червня 2022 року. Він із перших днів повномасштабної війни брав участь у боях під Києвом, згодом у складі 93-ї ОМБр «Холодний Яр» звільняв Тростянець, воював на Сумщині та на Харківщині.

Роман Ратушний

У шкільні роки Роман брав участь у Революції гідності, а 30 листопада 2013 року постраждав від рук співробітників «Беркуту», які намагалися розігнати протестувальників на Майдані Незалежності. У 2021 році Європейський суд з прав людини підтримав позов Ратушного, визнавши, що його право на мирний протест було порушене.

У 2019 році Роман очолив громадську ініціативу, а згодом і організацію «Захистимо Протасів Яр», яка боролася проти будівництва трьох багатоповерхівок у парковій зоні Києва. За чотири роки боротьби активісту спільно з громадою вдалося добитися повернення статусу зеленої зони земельним ділянкам Протасового Яру та створення регіонального ландшафтного парку. Проте суди тривають і досі, а справа активіста масштабувалася, залучає ще більше молодих людей до боротьби та водночас формує нову генерацію молодих лідерів.

У пам’ять про Романа і його справу близькі, знайомі та ГО «Захистимо Протасів Яр» започаткували фестиваль, який розпочався у травні й триватиме кожні два тижні вихідними до вересня. Його головна мета — об’єднати громаду та містян навколо збереження парку й докластися до будівництва нової країни.

Голова ГО «Захистимо Протасів Яр» Юлія Бартле каже, що для команди фестивалю важливо було зібрати й перезнайомити всі активні ініціативи та активістів зі всього Києва.

Юлія Бартле

«Зараз під час військових дій багато активістів на фронті, інші — волонтерять, а ті, хто лишився в Києві, хочуть також бути долученими до суспільних змін. Крім того, це була мета і мрія Романа — розвивати громаду, посилювати зв'язки, доносити до людей важливі теми», — говорить Юлія.

• Читайте також: «Я робив усе, щоб мої вчинки та дії продовжили моє життя». Як стартував перший фестиваль «Протасів Яр» пам’яті Романа Ратушного

Під час фестивалю є різні дискусійні панелі. Зокрема, теми стосуються демократії, прав людини, історичного контексту, дуже багато мистецьких програм. Завдяки підтримці ПЕНу і Фонду «Відродження» активістам вдалося зробити фестиваль масштабним.

«Ми хочемо об'єднати свою громаду та громаду Києва загалом. Більшість, я вам скажу, активної нашої аудиторії — це так звані твітеряни. Це активна молодь віком 25–30 років, яка приходить до нас на фестиваль», — додає Юлія.

Крім того, до дня народження активіста журналістка й ведуча Мирослава Барчук презентувала документальний фільм «Роман Ратушний. Вільна людина». Його показали в суботу, 8 липня, під час фестивалю.

«У якийсь момент ми всі, хто робив цей фільм, зрозуміли, що рівно рік й один місяць тому втратили майбутнього національного лідера — Романа Ратушного. Він міг стати президентом України. Він не стане президентом України. Але Роман Ратушний задав цю планку, яка дуже важлива для тих, хто очолить країну, хто стане національним лідером.

І фільм “Роман Ратушний. Вільна людина” якраз створений для того, щоби підсвітити цю планку для всіх нас», — сказала Мирослава Барчук перед переглядом фільму.

• Читайте також: Фільм-нарис «Роман Ратушний. Вільна людина» покажуть на фестивалі «Протасів Яр»

Про місію організації й те, як справа загиблого на війні активіста Романа Ратушного масштабується та набирає обертів, говоримо з координаторкою ГО «Захистимо Протасів Яр» Євгенією Загуменновою-Крупович.

— Євгеніє, як громада Протасового Яру стала потужною, великою та згуртованою?

— Щоб залучати якомога більше містян до контролю судових процесів, до публічних акцій, у Романа з’явилась ідея випускати газету. У ній ми робили публікації про перебіг судових справ, про історію Протасового Яру, були публікації відомих істориків, матеріали про життя нашої громади. Завдяки газеті про ініціативу дізналися нові люди, які раніше не приходили ні на суди, ні на кінопокази. Ми почали розширюватися.

Згодом Роман почав робити літні кінопокази. Так почали приходити молоді люди. Ми дивилися фільми «Захар Беркут», на кримську тематику. І ці покази були теж доволі ефективними в плані робити з молоддю.

Євгенія Загуменнова-Крупович

— Як сьогодні громадська організація «Захистимо Протасів Яр» продовжує справу Романа Ратушного?

— Частина нашої команди, зокрема молоді хлопці, які були кістяком організації, зараз на фронті. Ми ж, більш дорослі люди, робимо все для того, щоб завершити справу Романа. Найголовніше зараз — створення заказника та подальший розвиток організації. Роман об’єднував людей навколо себе. І ми розуміємо, що найбільш ефективно зможуть робити зміни саме молоді люди.

— А як ви опинилися в організації?

— Я живу в громаді з 2005 року. На той час сусіди один одного не знали. Все почалося з того, що у 2019 році ми з чоловіком поверталися з відпочинку на травневі свята й побачили людей біля Інституту Амосова. Забудовник планував поставити там паркан і почати будівництво. Тоді зібралося багато місцевих жителів на протест. У забудовника були начебто всі необхідні документи для будівництва. І частина людей не розуміла, як далі чинити протест.

Після цього Роман зробив зустріч для містян, на якій розказав, що відбувається, чому варто протестувати проти забудови парку та як це варто робити. Також він запропонував установити чергування та стежити за тим, що відбуватиметься на будівництві, бо забудовник уже завіз свою техніку й от-от могли початися реальні спроби будівництва.

За деякий час долучилась адвокатка Євгенія Закревська. Вона проаналізувала всі документи та знайшла ту невідповідність, на яку можна було позиватися до суду. Вона також сформувала певну стратегію захисту. Ось ці чергування, неможливість працювати технікою на будівництві, повалення паркану, а також позов до суду загальмували процес будівництва та відтягли його до осені.

— Як розвивалися події далі?

— Київська міська рада відкликала свій дозвіл на встановлення парканів. Забудовник був вимушений у суді оскаржувати це рішення. І ми їх затягли в судовий процес, тож будівництва ніякого не відбувається. На певному етапі це був дуже правильний стратегічний момент.

Згодом Роман почав активну інформаційну компанію проти забудовників. Тему почали підхоплювати журналісти, ми почали активно комунікувати, робити акції прямої дії. Розголос нам допоміг.

І ще був такий момент. На сайті забудовника є чат для потенційних інвесторів, які хочуть вкластися у квартиру. Ми закидали повідомленнями цей чат. Забудовник обіцяв будівництво в четвертому кварталі — і ми постійно запитували, де ж будівництво. На щастя, ніхто не встиг вкластися в такі інвестиції, тому під час судових розглядів справ ми апелювали до того, що інвестори не постраждають, якщо будівництво зупиниться. Це дозволило в публічному просторі вийти з цієї справи м’яко.

• Читайте також: «Історична правда» започаткує премії імені Романа Ратушного на гроші, отримані від родини загиблого активіста

— Роман неодноразово заявляв про погрози та переслідування, коли боровся за збереження парку. Як на це реагувала громада?

— Були люди, які попереджали Рому про те, що за ним стежать. І справді, в потрібний час і в потрібному місці була людина чи автівка, з якої спостерігали за ним. Ми ж, своєю чергою, йому максимально сприяли в тому, щоб він у необхідний момент зник, або коли йому треба було вийти з дому, щоб це він робив не сам.

Роман Ратушний

— Чи намагалися ви його відмовити займатись активізмом?

— Це не мало сенсу. Є люди, в яких це закладено генетично. Тому в такому випадку варіант допомогти захистити життя був найкращим. Тим паче на той момент надії на правоохоронні органи в нас не було.

Був іще такий епізод. Увечері Юля, голова нашої організації, поверталася додому й побачила, що поблизу будівництва стоїть машина, а в ній сидить чоловік. Юля підійшла до нього й запитала, що він тут робить. Той почав на неї лаятися і сказав, щоб вона не лізла не у свою справу, штовхнув її в обличчя. Юлія встигла написати в будинковий чат, що на неї накинувся невідомий, і попросила людей підійти до будівництва. Швидко всі підхопилися, та поки спустилися вниз — він закрився в машині. Ми викликали поліцію, а Юлію відвезли в лікарню. У неї був струс мозку.

— Як зараз, під час війни, громада знаходить час на активізм?

— Зараз ми перебуваємо на такій стадії, коли в кожного сили розподіляються на чотири частини. Одна частина — це робота. Друга — це сім’я. Третя — це наші громадські справи. І четверта — волонтерство. Розуміючи це, ми намагаємося в команді зберегти ту справу, яку ми маємо. Ми дали собі рік-два для того, щоб реалізовувати фестиваль, зберегти ландшафтний заказник. Про розвиток громади будемо думати або після війни, або трохи згодом.

— Чому вирішили створити фестиваль пам’яті Романа?

— Фестиваль для нас — чудова нагода підтягнути нашу громаду й нових людей, а також виховати їх. Тому що я вважаю, що програма фестивалю складена таким чином, що ми виховуємо нове покоління, і в майбутньому ці люди можуть бути не лише активним ядром громади Протасового Яру, але й усього Києва, а згодом і України.

Прийде час — і ми матимемо нові вибори. Тому ми хочемо мати свою місцеву еліту. Але якщо ми не зацікавимо нашу молодь і навіть не зацікавимо самих себе, то в нас не буде місцевих еліт. І, знаєте, ось такі дискусії, які відбуваються на фестивалі, дають змогу задуматися про дуже багато речей: сутність і місце людини в історії, місце людини в природі, в країні. Можливо, філософські обговорення, культурні теми дадуть поштовх молоді висувати свої кандидатури на майбутніх виборах.

— Чи змінився зараз, під час війни, громадський активізм, зокрема боротьба громади з недоброчесними забудовниками?

— Я бачу, що певні забудовники трохи заховалися, присіли. Зараз просто такий час, що не всі відновили роботу. На мій погляд, дуже багато громадських активістів перейшли зі своєї сфери у волонтерство та зосередилися на допомозі армії. Це помітно по наших хлопцях і дівчатах. Загалом спрямування діяльності активістів змінилося, змінились акценти.

— Якими були головні життєві уроки Романа, які зараз лишаються актуальними для громадських активістів?

— Для мене Роман — це людина, яка завжди чесна з іншими, завжди говорила правду, навіть коли це було неприємно й незручно, а також уміла тактовно боротися за справедливість. Роман мав великі знання в абсолютно різних сферах. Це дозволяло йому робити аналіз і висновки в різних сферах. Він був відповідальним за тих людей і за ті справи, за які він брався. Роман постійно вчився нового, не зупинявся.

Світлини авторки; фото Романа Ратушного взяті з його фейсбук-сторінки