«Юрштаб» як волонтерська ініціатива юристів виникла невдовзі після повномасштабного вторгнення Росії. Засновниця ініціативи Юлія Соловйова згадує: на той час багато знайомих і знайомих знайомих просто зверталися за консультаціями щодо життєво важливих питань — мобілізація, перетин кордону, втрата житла тощо. Але оскільки потік таких звернень не припинявся, то потрібні були і юристи-волонтери, і технічні інструменти, і певна організаційна структура, аби зробити цю волонтерську роботу ефективною і системною. За якийсь час «Юрштаб» розширився до 50 волонтерів, які були готові надавати безплатні юридичні консультації.

Зараз, станом на кінець лютого 2024 року, до ініціативи залучено 77 людей. Як інструменти зв’язку з юристами працюють чат-бот у телеграмі @ua_law_help_bot, а віднедавна — ще й у вайбері. Також команда працює над технічною можливістю звертатися до них на офіційному сайті. Окрім того, у «Юрштабу» з’явився ще один напрям роботи — це юридичні консультації для волонтерів. Адже юридичні питання постають при ввезенні гуманітарної допомоги та різноманітного обладнання для армії, під час взаємодії волонтерів з державними органами, зокрема — Державною податковою службою, під час перебування волонтерів у зоні бойових дій, що пов’язано з відповідними ризиками для їхнього життя та здоров’я.

«Детектор медіа» поговорив із засновницею «Юрштабу» Юлією Соловйовою про те, чи змінилася тематика юридичних запитів людей через два роки після початку повномасштабної війни, а також про співпрацю з Українською волонтерською службою у рамках проєкту «Близькі». Також ми почули її думки про державне регулювання волонтерського руху та законодавство у цій сфері.

— Юліє, з року в рік ваш проєкт масштабується. Як нові люди потрапляють у команду?

— За моїми спостереженнями, часто нові волонтери доєднуються після чергового потрясіння: умовно, якоїсь особливо масованої чи трагічної ракетної атаки, якихось особливо жорстоких чи руйнівних дій ворога. Як відповідь на це постає особливо гостре бажання допомагати своїм, чимось бути корисним суспільству.

Ми усвідомлюємо: не можемо власноруч «закрити небо» та збивати ракети. Однак ми маємо змогу тут і зараз допомагати людям, не виходячи з укриття. Це можливість «випустити пару» та впливати на ситуацію там, де можеш. І найважливіше про наших волонтерів — це те, що вони волонтерять у тому секторі, в якому і працюють на основному місці роботи. Як на мене, це додатковий плюс, коли ми говоримо про фаховість волонтерської допомоги.

Але, хоч ми й команда волонтерів, які надають безплатну юридичну допомогу, ми все ж ретельно ставимося до того, хто до нас потрапляє. У нас є алгоритм відбору. Всі охочі залишають заявку з біографічними відомостями, посиланнями на свої соціальні мережі. Це часто вже дає змогу оцінити, наскільки нам підходить людина.

У нас є мінімальні вимоги: консультують людей лише юристи зі щонайменше трьома роками професійного досвіду. Так, є виняткові випадки, коли консультації надають студенти старших курсів провідних ВНЗ. Але, по-перше, ми розуміємо, який там рівень освіти. По-друге, це може бути на якихось легших напрямках, умовно, щодо соціальних питань. По-третє, вони направляють свої відповіді мені на модерацію, а вже після цього надсилають людям. Знову ж таки, залучення студентів — ще раз повторюся, це радше виняток. Студенти також можуть долучатися до інших напрямків роботи організації, навчатися разом із нами та здобувати досвід, який потім можна буде вказати в резюме. Наприклад, можна допомагати писати дописи для соціальних мереж, знаходити потрібну інформацію, брати участь в організації подій тощо.

«Юрштаб» — це не робота, і я не дуже люблю слово «співбесіда». Але перед залученням в команду ми обов’язково проводимо розмову з людиною, щоб зрозуміти, чи поділяє вона наші цінності та чи має відповідну компетенцію. Кожен наш волонтер може обрати два напрямки — основний і додатковий.

Фото з зустрічі команди «Юрштабу» у Львові

Так чи так, волонтери надають консультацію не лише від свого імені, а насамперед від «Юрштабу» як від бренду. Тому ми дбаємо про свою репутацію.

Водночас для багатьох наших юристів «Юрштаб» можна розглядати як засіб прокачати себе в новій для себе сфері, і це, з одного боку, волонтерство, а з іншого — власне професійне зростання.

Наприклад, у нас є адвокатка, яка працює у сфері фінансів. Але саме завдяки волонтерці вона досконало вивчила військове право. Зараз вона бере у своїй індивідуальній роботі як адвокатка зокрема і платні звернення саме щодо військового права. Тому це теж плюс до власного резюме.

— Чи можливий сценарій, щоб зробити відповіді у ваших чат-ботах автоматизованими?

— У нас в Україні дуже мінливе законодавство, тому, мені здається, дуже важко буде зафіксувати якісь однозначні формулювання на тривалий час. Можливо, такий експеримент може бути в рамках якоїсь вузької спеціалізації, але наразі точно ні — щодо всього кола питань, з якими до нас звертаються.

Поки що мені уявляється, що нам буде важче постійно відстежувати законодавство, актуалізовувати й автоматизовувати інформацію, ніж підготувати людині персональну консультацію. Крім того, бот не може, наприклад, подивитися документи й оцінити їхню коректність.

— Наскільки сильно змінилися запити людей і ті проблеми, з якими вони зазвичай стикаються, порівняно з початком вторгнення, і зараз, через два роки?

— Протягом усього часу повномасштабки одним із ключових напрямів роботи лишаються внутрішньо переміщені особи, а також — перетин кордону. До речі, це ж не тільки в бік виїзду, а і щодо повернення.

Актуальною залишається тема ведення бізнесу, відкриття і закриття ФОП. Зокрема, наприклад, багато запитів від тих людей, які ведуть бізнес в Україні, але фізично продовжують перебувати за кордоном. Тобто перед ними постає тема щодо подвійного оподаткування.

Багато питань із сімейного права. На жаль, за період повномасштабної війни розлучення стали масовими, адже відстань і час розділяють людей. Багато жінок із дітьми виїхали за кордон, чоловіки лишилися тут. Ми не можемо дати якусь об’єктивну оцінку щодо кожного випадку, але війна є одним з основних факторів.

Велика кількість звернень стосується мобілізації та військової служби. Однак ми зрозуміли, що потрібно розділити ці напрямки окремо, адже маємо справу з абсолютно різними категоріями звернень.

Порівняно з початком вторгнення додалося коло питань, пов’язаних із відновленням житла та компенсаціями за втрачене житло. Держава почала системно виплачувати компенсації, видавати сертифікати до 200 тисяч грн на ремонт. І ми розуміємо: якщо у 2022-му році про відбудову ми говорили винятково теоретично, в контексті якихось форумів, то зараз говоримо про цілком конкретні речі. Адже у другій половині 2023-го та на початку 2024 року люди нарешті заселяються у своє житло, яке вони отримали в рамках цих компенсацій. З цих питань дуже багато звертаються, і це радує.

— Чи є теми, з якими ваші юристи не готові працювати? Умовно, коли вони чітко розуміють, що запит певної людини направлений не на суспільну користь, а на використання якихось юридичних лазівок у законодавстві. Наприклад, якщо хтось наполегливо шукає спосіб не бути мобілізованим, або інші подібні ситуації.

— У жодного нашого юриста-волонтера немає обов'язку чи примусу брати той чи той запит.

Емоції та внутрішні оцінки певної ситуації виникають у нас як у людей і як у громадян, але насамперед ми юристи й адвокати, і маємо діяти так, як диктує професійна етика. Тож надаємо консультації саме з точки зору чинного законодавства, а не якихось наших внутрішніх оцінок.

Перепрошую, але якщо ми надаємо консультацію щодо того, які категорії громадян мають право на відстрочку, то це ж не значить, що ми допомагаємо «відкосити» від армії та не йти служити. І якщо ми як юристи розглядаємо питання комплексно, то не забуваємо нагадати, що захист держави — це ще й чітко закріплений обов’язок громадянина.

Умовно, якщо в соцмережах іде обговорення законопроєкту про мобілізацію, то, розуміючи складність цієї теми, ми не женемося за «клікбейтними» заголовками, а намагаємося розвіяти міфи, погасити паніку, запобігти настроям у дусі «все пропало». Кажемо don't panic і намагаємося все розкласти по поличках. Пам’ятаю, що ті самі панічні настрої ширилися в пабліках, коли йшлося про мобілізацію жінок, але потім вони зникли.

— Як почалася ваша співпраця з Українською волонтерською службою? І чому виникло бажання вивести роботу з волонтерами саме в окремий напрямок?

— Спілкування і співпраця з Українською волонтерською службою почалися ще з серпня 2022 року. Ми поступово прийшли до розуміння, що не хочемо бути проєктом, який займається всім підряд. Так, є загальна історія з безплатними консультаціями для всіх. Однак ми також прагнули зробити проєкти для цілком конкретної цільової аудиторії. Десь я вже прийшла до того, що найбільш актуально для нас було би займатися питаннями допомоги людям, які втратили житло, волонтерам і військовослужбовцям. І, власне, щодо перших двох пунктів у нас уже з’явилися проєкти. Щодо військовослужбовців, то поки що ми надаємо їм консультації в рамках загальної роботи, а не окремого проєкту. Але я впевнена, що такий окремий проєкт теж з’явиться.

Я знайшла в інстаграмі сторінку Української волонтерської служби, написала їм щодо можливості співпраці, дізналася більше про цю організацію і конкретно про її засновницю Анну Бондаренко. Написала ще окремо Анні свою рефлексію на одне з її інтерв’ю. Почали з нею спілкуватися, і потім, крок за кроком, вирішили створити проєкт, який допомагав би волонтерам працювати у прифронтових містах, зоні бойових дій. Наша експертність у юридичних питаннях там «лягала» дуже органічно.

З Анною Бондаренко, керівницею та співзасновницею УВС

Після певного тестового періоду ми зрозуміли, що наша співпраця дуже актуальна. Я також почала долучатися до деяких навчань Української волонтерської служби як спікерка та тренерка. Наша організація також почала долучатися до юридичної складової всього, що стосується роботи з волонтерами.

— Який обсяг консультацій волонтерам надається, якщо зіставити з загальним масивом вашої роботи?

— Наразі це порівняно невеликий відсоток. Загалом ми надали понад 21 тисячу безплатних консультацій за весь час нашої роботи, тобто майже за два роки. По волонтерах у нас більш ніж за рік співпраці близько п’ятисот консультацій.

Але насправді це значно більше запитів, бо частина з них були виконані в рамках нашого загального проєкту. Адже якщо людина перейшла за посиланням в боті, то вона це зробила анонімно, а не як волонтер. Хоча це могли бути, серед іншого, і питання саме волонтерів.

Зрештою, у нас країна, в якій, напевне, кожна друга людина — хоч трохи волонтер. Відповідно, важко відділити цей масив запитів в окрему категорію. Адже і волонтери теж можуть звертатися зі своїми особистими питаннями, де вони би не обов’язково хотіли себе позиціювати як волонтера, а зробити це анонімно.

З керівницею відділу партнерств УВС та супервайзеркою проєкту «Близькі» Наталією Калантаєнко 

— Які найбільш поширені випадки звернень, якщо мова саме про волонтерів?

— Найбільш поширені (а ми це вже аналізували за кількістю) запити, що стосуються реєстру волонтерів і всього кола питань щодо зборів на персональні картки, аби ця волонтерська допомога не підлягала оподаткуванню. Це також усе, що стосується реєстрації громадських організацій і благодійних фондів.

З часу початку повномасштабного вторгнення ситуація дещо трансформувалася. Спочатку кожен волонтер діяв просто як фізособа, збирав якісь гроші на картку. Але потім багато з них зрозуміли, що для розв’язання певних питань потрібна все-таки юридична особа. Наприклад, для того, щоб ввозити гуманітарну допомогу або отримувати гранти чи донорське фінансування.

Власне, багато питань стосуються саме ввезення гуманітарної допомоги, і, зокрема, тих змін, які були внесені постановою КМУ від 5 вересня щодо автоматизованої системи ввезення гуманітарки. Для людей це стало чимось геть новим, вони з цим абсолютно не розібралися, не розуміли, що з цим робити.

Волонтери нам також часто пишуть щодо звітування, стосовно договору про провадження волонтерської діяльності щодо залучення волонтерів. Не скажу, що це на 100% суперцікава тема, але багато було запитів саме на різні шаблони документів. 

— А які теми — рідкість?

— На жаль, часто це може бути з доволі трагічних мотивів. Щодо запитів, із якими звертаються рідко, то це стосується, наприклад, механізму надання грошової компенсації волонтерам, яким установили інвалідність унаслідок війни. Або ж сім’ям, якщо волонтер, на жаль, загинув…

Там встановлено справді великий перелік документів, які треба зібрати. І дуже мало людей узагалі знають про таку можливість, що можна отримати грошову допомогу від держави. Відповідно, дуже мало людей на неї подавалося.

Постанова, яка дозволяє це робити, була прийнята у 2015 році. З того часу було лише 28 заявників із цього приводу. Але ми розуміємо, що випадків, коли волонтери були поранені, помирали, насправді значно більше.

У нас був лише один запит, який стосувався саме смерті волонтера, і це був, на жаль, морально важкий випадок. Тому що якраз тоді не було документів, які би могли підтвердити статус загиблого саме як волонтера.

— Чи хочуть люди зараз бути волонтерами офіційно? Чи досі зберігається стан справ, коли вони прагнуть мати якомога менше контактів із державою?

— Не завжди це бажання виникає, адже досі благодійникам, які збирають на свої картки гроші для допомоги військовим і цивільним, повністю не є зрозумілим механізм їхнього звітування. Є приблизне розуміння, що треба зберігати якісь документи: фото, чеки та квитанції, вести якийсь облік наданої допомоги, але немає ніяких офіційних форм звіту, немає чіткого списку вимог.

Якщо щось не прописано детально — значить, це поле для маневру. І поки що ми не знаємо, як по факту будуть перевіряти цих волонтерів. І що буде, якщо вони не матимуть тих умовних чеків і фотографій.

Наприклад, волонтери довгий час не розуміли, чи треба подавати декларацію про майновий стан фізичної особи. І у фейсбуку, як завжди, були обговорення з цього приводу. А потім Податкова пише офіційне роз’яснення, що все-таки треба подавати цю декларацію. Тож, на жаль, подекуди складається відчуття, що в державних органах самі до кінця не розуміють, що треба, а що ні. Їм спустили той чи той законопроєкт, але вони не знають, як його імплементувати на практиці.

— Ви кажете про численні «сірі зони» у законодавстві, яке стосується волонтерів. Чи виходите ви напряму або через інші громадські організації з якимись змінами до законодавства?

— Така практика є. Ми не пишемо законопроєкти самостійно, але постійно долучаємося до ініціатив, наприклад Центру демократії та верховенства права та Українського незалежного центру політичних досліджень.

Проводяться адвокаційні кампанії щодо волонтерської та благодійної діяльності, і ми долучалися до напрацювання державної політики волонтерства в Україні. Вважаю важливим, щоб такі документи приймали на державному рівні, а громадські організації та професійна спільнота долучалися до їхньої розробки та обговорення.

Захід з адвокації прав волонтерів, у якому брала участь команда «Юрштабу»

Ми також долучалися до обговорення концепції Державної програми розвитку волонтерської діяльності в Україні. Адже важливо робити це з поглядом в майбутнє і з розумінням, що у нас є станом на зараз.

Вважаю також проблемою, яка потребує наразі законодавчого розв’язання, страхування життя волонтерів. Це важливо для людей, які постійно їздять на прифронтові території.

Також ми аналізували закон «Про волонтерську діяльність» і його основні визначення: приміром, хто такий волонтер, що таке волонтерська допомога, волонтерська діяльність, і чи відповідають ці визначення і нинішньому моменту та суті цих питань.

Ми не виходимо з цими ініціативами самі, але переконані, що правозахисники в громадському секторі — не конкуренти, а партнери. Тому вважаємо за логічне долучатися до вже наявних ініціатив, які ведуть цю роботу системно, з великим масштабом і ефективністю.

З волонтерами «Юрштабу» на форумі ІСАР Єднання в Києві

— Ви бачите кроки назустріч від держави?

— Законодавство, на жаль, ніколи не є досконалим. І подекуди від влади не вистачає швидкої реакції на певні питання. Так було, наприклад, з передачею автомобілів конкретним військовослужбовцям, а не на військові частини. Ініціатива щодо унормування цього питання з’явилася майже через два роки після повномасштабного вторгнення. Я впевнена, що це можна і треба було зробити раніше. Але тішить те, що такі ініціативи все ж є, і ми можемо до них долучатися, брати участь у законотворчих процесах, впливати. Вважаю, що рухаємося в правильному напрямку. Все-таки частіше бачу, що владі не все одно, і вона реагує.