Cпівзасновниця «Жіночого ветеранського руху» Юлія Кіріллова: «Важливо говорити про перемоги, але не потрібно забувати про допомогу»

Cпівзасновниця «Жіночого ветеранського руху» Юлія Кіріллова: «Важливо говорити про перемоги, але не потрібно забувати про допомогу»

10:28,
17 Вересня 2022
5827

Cпівзасновниця «Жіночого ветеранського руху» Юлія Кіріллова: «Важливо говорити про перемоги, але не потрібно забувати про допомогу»

10:28,
17 Вересня 2022
5827
Cпівзасновниця «Жіночого ветеранського руху» Юлія Кіріллова: «Важливо говорити про перемоги, але не потрібно забувати про допомогу»
Cпівзасновниця «Жіночого ветеранського руху» Юлія Кіріллова: «Важливо говорити про перемоги, але не потрібно забувати про допомогу»
Як «Жіночий ветеранський рух» воює, евакуйовує цивільних та змінює ставлення до жінок на війні.

Уже понад вісім років жінки беруть до рук зброю і пліч-о-пліч із чоловіками відстоюють територіальну цілісність України на полі бою. Починаючи з 24 лютого «Жіночий ветеранський рух» активізував роботу. З перших днів дівчата почали збирати кошти для війська та закуповувати необхідне обладнання, доставляючи його в найгарячіші місця бойових дій. Також займались евакуацією цивільних у Київській області, допомогою тваринам із прифронтових територій. Команда організації адвокатує конкретні законодавчі рішення із захисту прав жінок-ветеранок та чинних військовослужбовиць. 

«Детектор медіа» поговорив із ветеранкою 25 батальйону «Київська Русь», координаторкою соціального відділу громадської організації «Жіночий ветеранський рух» Юлією Кірілловою про потреби українського війська, виклики, які стоять перед жінками на війні, а також зміну ставлення до них.  

— Юліє, як команда «Жіночого ветеранського руху» зустріла повномасштабне вторгнення та змінила роботу в перші години великої війни? 

— 24 лютого ми всі зустріли по-різному і так само по-різному на нього відреагували. У мене, для прикладу, була запланована поїздка в Штати. Ми туди дуже тривожно збиралися, але розуміли, що це така собі ветеранська дипломатія, тож їхати було потрібно. Від’їжджала я з тяжким серцем. На початок повномасштабного вторгнення я була у Вашингтоні. Десь у 20-х числах ми зустрічались з дівчатами в офісі ЖВР, планували, що будемо робити, де зустрічаємося, як у випадку війни будемо евакуйовувати своїх рідних. Дітей, ясна річ, із Києва ми повивозили. Наша Андріана «Арехта» одразу призвалася і вирушила зі своїми хлопцями обороняти Київщину. Катруся «Стріла» доєдналася до Української добровольчої армії, повернулася на службу. Оленка Ломачинська тоді була вагітною, але теж пішла у військкомат, запитувала, чи є бронежилети для вагітних. Катя Приймак і Юля «Куба» залишилися в Києві, організували волонтерський штаб швидкого реагування. Туди долучилися багато волонтерів, щодня приїжджали військові, збирали гроші, закривали запити на амуніцію, бронежилети, тепловізори, каски. Також до нас приєдналися хлопці-інженери. Так започаткували лабораторію з виготовлення дронів, систем скидання для них. Ці системи вони роблять з одноразових пластикових цигарок. 

— А як ви працювали до того? 

— До початку великої війни ми займались адвокацією прав ветеранок і військовослужбовиць, реабілітацією, працевлаштуванням, перекваліфікацією. У нас була школа підприємництва для ветеранок. Після неї багато жінок відкрили успішні бізнеси. Для Міністерства у справах ветеранів ми завершуємо розробляти Єдиний стандарт реабілітації. Це план дій для ветеранів, для лікарів першої та другої ланок — від того, що передусім має зробити ветеран, коли приходить до лікаря, які аналізи та дослідження пройти, до яких спеціалістів звертатися. Це проєкт уже на етапі завершення. Після 24 лютого він став на паузу і перезапустився у червні. Коли проєкт буде готовий, будемо проводити курси для лікарів, для соціальних працівників. Ми збирали найкращі практики міжнародного досвіду та найкращі українські практики. Тому для нас, звісно, актуальний міжнародний досвід, але наш український досвід у цій сфері вже набагато більший. Сподіваємось, цей Єдиний стандарт полегшить роботу  лікарень і реабілітаційних центрів, які надають допомогу ветеранам і ветеранкам. Також раніше у нас були адвокаційні кампанії щодо належного медичного забезпечення військовослужбовиць та ветеранок. Тут ідеться про те, що, наприклад, військова медицина була в принципі заточена на чоловіків. У деяких шпиталях взагалі не було гінеколога. Ці ж прогалини були у веденні вагітності військовослужбовиць, пологів тощо. І досі вагітні військовослужбовиці, які служать, народжують у цивільних пологових, їхні вагітності ведуть цивільні лікарі. Хоча у жінки-контрактниці передбачене повне медичне страхування. Так само лікарські формуляри не передбачають багато препаратів, необхідних саме жінкам.  Ми займались і матеріально-технічним забезпеченням, оскільки не було нормальної форми — вся вона розрахована на чоловіків.  

— На ваш погляд, за понад пів року повномасштабного вторгнення змінилася ситуація з забезпеченням військовослужбовиць? 

— Звісно. Кількість жінок в армії з 2014 року зросла в рази, а після 24 лютого — ще втричі. Звісно, є дикі люди, які неадекватно реагують на дівчат в армії, але більшість сприймає жінок як рівних. І поважає їхнє рішення залишитися, не виїжджати, а йти захищати свою країну. На мою думку, ставлення змінилося — це відчувається навіть у спілкуванні. Якщо раніше оперували словами «жінка-тягр» чи «її не буде в моєму підрозділі», то зараз говорять із повагою.

Що ж до матеріально-технічного забезпечення, то це здебільшого ініціативи громадських організацій. Наша організація вже теж долучилася. Ми розробили крій для жіночої форми, яка відповідає всім анатомічним особливостям. Простий приклад: у чоловіків і жінок коліна на різному рівні, і коли ми купуємо форму з наколінниками, то чоловікам вона зручна, а у жінок ці наколінники будуть вище коліна, і якщо присідати чи падати, то штанина підіймається і наколінник так само підтягується вгору. Знаю, що є організації, готові пошити пробну партію для Міністерства оборони, щоб згодом поставити її на матеріально-технічне забезпечення. Також ми розробляли комплекти жіночої білизни, якої в армії досі немає. Поки що ми ці комплекти розсилаємо дівчатам, які воюють.

— Як працює ваш штаб швидкого реагування? Які потреби армії ви почали задовольняти? І чи досі зосереджуєтеся лише на жінках, чи нині допомагаєте й чоловікам?

— Допомагаємо ми як жінкам, так і чоловікам. І тваринам тепер теж.

Наша робота змінилася кардинально. Якщо раніше ми здебільшого займалися адвокацією та допомогою ветеранкам у психологічній реабілітації, то з 24 лютого у нас запрацював величезний штаб, який забезпечував не лише військовослужбовців,. Допомагали цивільним, які виїхали з окупації, розвозили гуманітарну допомогу. Коли бойові дії точилися на Київщині, у нас з перших днів запрацювала кухня, ми готували обіди, розвозили цю їжу по підвалах, годували людей. Так само штаб допомагав ветеранкам, які знову стали військовослужбовцями. Ми купували автомобілі, предмети тактичної медицини, розвозили допомогу по цивільних лікарнях. Для військових купували бронежилети, каски, тепловізори, дрони. Робота дуже розширилася. Наше гуманітарне крило ми зберегли і далі працюємо як гуманітарний штаб. Допомагаємо постраждалим цивільним, переселенцям, людям, які живуть у районах бойових дій. У нас також працюють медичні екіпажі. Зараз вони на Харківщині, Запоріжжі й Херсонщині. Евакуаційна команда працює на Донеччині. Вивозимо людей з тваринами, покинутих і поранених тварин. Допомагаємо евакуйованим людям з облаштуванням, відвозимо у центри соцзахисту, реєструємо їх. 

— Як багато людей готові і мають бажання евакуюватися з Донеччини? 

— Усе залежить від періоду. Наприклад, коли бої точилися за Луганську область, то переселенців із Луганщини і Донеччини було дуже багато. Люди виїжджали масово. Тоді ж вивезли багато тварин. Ми маємо домовленості з ветеринарними клініками і притулками, які їх потім забирають і влаштовують у родини. Зараз можемо поїхати в Слов'янськ, Краматорськ, Часів Яр, Костянтинівку, Селидове, Курахове. Ми одні з небагатьох, хто евакуює людей із тваринами. Багато хто не хоче цього робити і через це люди покидають своїх тварин удома. Кількість вивезених тварин не назву, але, наприклад, за сьогодні ми вивезли 11. Незабаром маємо приїхати ще по сімох тваринок.

— Хто чим займається у вашій команді?

— У Києві працює декілька напрямів: дронарня (вони автономні), медичний, харчовий і речовий склади. Це те, по що люди найчастіше звертаються. Ми збираємо адресні заявки через гугл-форму. З 24 лютого отримали більш як чотири тисячі заявок, закрити вдалось 60—70%. Також зараз у нас є навчальний курс із основ тактичної медицини й загальної тактики. Курси безкоштовні. Навчання проходять як жінки, так і чоловіки. 

— Які найбільші виклики стоять перед «Жіночим ветеранським рухом»? 

— Найперший — зима. Адже людей треба десь влаштовувати на зимівлю, чимось опалювати житло. Розуміємо, що зросте кількість заявок про допомогу саме від цивільних. Тому зараз запускаємо гуманітарний логістичний центр, який не лише закриватиме точкові заявки, а й здійснюватиме гуманітарні місії в різні області.

Друге — початок активної фази наступу російських загарбників. Зима — це їхня стихія, вони здебільшого наступають узимку. Як показує практика попередніх років, більшість загострень у нас були зимою. Тут ітиметься про утеплення бліндажів, позицій, переекіпірування військових. І про зростання кількості поранених. До зими ми почали готуватися ще з серпня. Наприкінці липня отримали першу партію пічок. Зараз моніторимо, де закуповувати термобілизну, спальники, каремати. Готуємося, що закриватимемо більше заявок, що зросте кількість гуманітарної допомоги. Вже почали купувати зимову гуму на наші медичні екіпажі, апарати для підігріву інфузійних розчинів. Також почали фандрейзити кошти. Так, маємо підтримку від фонду «Razom for Ukraine» на роботу нашої евакуаційної команди. Таким самим чином плануємо залучати гроші для інших наших напрямків. Запустили цех, який шиє жіночу форму. Плануємо шити білизну, футболки, шапки, балаклави, можливо, навіть термобілизну. Плетемо маскувальні сітки й кікімори. 

— Яка зараз у вас ситуація з пожертвами? 

— Зараз із цим важко. Ми організовуємо благодійні концерти, аукціони, до нас долучаються співаки, музиканти, стендапери, проводимо читання поезії та культурні лекції, фотовиставки, на яких збираємо гроші. Нещодавно на благодійному аукціоні ми продали іменні пам’ятні монети від спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі, від Головнокомандувача нашої армії Валерія Залужного, які збирала Андріана «Арехта» у різних дипломатичних поїздках. Також нещодавно на аукціоні, який нам проводили блогери, продали розгрузку російського солдата, якого спіймали під Києвом, і ніж російського десантника.

— А як співпрацюєте з медіа та іншими благодійними й волонтерськими організаціями?

— Співпрацюємо з іншими організаціями в спільних проєктах, ділимося платформами, лишаючи заявки у них та розміщуючи їхні заявки у себе. Також разом проводимо закупівлі та ввозимо автомобілі для медиків та армії. Що ж до медіа, то нас є потужний відділ СММ та піару і включаються лідери громадської думки, рекламуючи «Жіночий ветеранський рух».

— Чи достатньо уваги медіа приділяють роботі благодійних та волонтерських організацій?

— Слухаючи радіо, я часто чую, як вони пропонують благодійним організаціям звертатися по допомогу у розповсюдженні інформації про їхню роботу, збирання пожертв, і це дуже допомагає. До прикладу, у коворкінгу Peremoga нам надали зал, де ми розмістили свою фотовиставку, яка досі триває. Там ми проводимо різні лекції та заходи, куди люди можуть приходити подивитись або купити собі фото і пожертвувати на армію. Тому назустріч нам ідуть часто.

— На ваш погляд, чи коректно ЗМІ висвітлюють інформацію про перебіг війни?

– У нас зараз працює екіпаж на Херсонщині. Колеги кажуть, що там пекельне пекло, дуже багато поранених, проблеми з переправами та евакуацією. Тому важливо говорити про перемоги, але не потрібно забувати про допомогу. Якщо говорити тільки про перемоги, то наші люди починають святкувати, розслаблятись і думати, що вже все добре.

Вчора ми доїхали до Павлограда на Дніпропетровщині й побачили, як люди радіють, коли бачать техніку з білими хрестами, стежать, як наші військові йдуть у наступ, звільняють території, тобто люди мають позитивний настрій. Але ввечері ввімкнули повітряну тривогу, спрацювала протиповітряна оборона, збивши декілька ракет. У місті було три дуже потужні вибухи, після чого ми виїхали, і я звернула увагу, що по дорозі багато вибитих вікон і дверей у будинках. І буквально поруч ми зауважили відкриту кав’ярню, де пара спокійно купувала собі каву.

Не можна розслаблятися, бо війна триває, а з кожною нашою перемогою ворог стає агресивнішим та небезпечнішим.

— Що особисто вам додає сили боротися далі?

— Я не з тих людей, які звикли здаватися. 24 лютого мені запропонували залишитись у США, а 26 числа я вже перетинала кордон з Україною, повертаючись додому. Тому що знала, що поруч є люди, які так само стануть на захист своєї держави до останнього, і я маю стояти поруч із ними. Через проблеми зі здоров’ям я не можу повернутись у лави армії, тож маю допомагати в тилу. Й мені допомагають люди, які не здаються і перебувають поруч. Так ми живимо одне одного.

Cвітлини — Єлизавета Серватинська

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду