«Ветеран без руки і ноги бере участь у марафоні».

«Ветеран АТО без ноги побив водія маршрутки».

«Ветеран АТО без ноги стрибнув із парашутом».

«Інвалід без ноги їде з Дніпропетровська через Чорнобиль в Коростень».

Це лише кілька заголовків, які згенерували українські ЗМІ. І ці заголовки — не ок.

Адже інвалідність — це не лише відсутність кінцівок чи частин тіла, видимі порушення опорно-рухового апарату, психологічні наслідки. Це і внутрішні травми, оперативні втручання, невидимі для людського ока.

За даними Міністерства соціальної політики, в Україні налічується 3 мільйони людей з інвалідністю, за півтора року їхня кількість збільшилася приблизно на 300 тисяч.

Про що варто пам’ятати, коли пишеш про ветеранів з інвалідністю — розповідаємо далі.

Віктор Легкодух у спортзалі. У 2014 році був офіцером 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ЗСУ. Під час боїв із росіянами в серпні 2014 року дістав важке поранення. Відтоді унаслідок пошкодження спинного мозку пересувається на візку. Джерело: Новинарня

Дотримуйтеся простого правила при видимій інвалідності — не знімати / фотографувати ампутовані кінцівки (кукси) без дозволу героя сюжету (ветерана / ветеранки) — це інтимна справа, тому заборонена без дозволу.

Обов’язково запитати, уточнити ще до початку інтерв’ю, чи можна знімати.

Жарти про інвалідність дозволяються лише ветеранам з інвалідністю або тим, хто пройшов і має схожий досвід. Або тим, кому такий дозвіл надав сам ветеран, хто розуміє його / її.

Скажімо, ветеран Олександр Фасоля про себе каже жартома, що для нього «в морі завжди вода тепла і в п’ятки ніколи не холодно». Він втратив обидві кінцівки під час бойових дій на сході нашої держави.

Олександр Фасоля. Джерело: Новинарня

А ветеран Олександр «Терен» Будько каже, що після втрати кінцівок під час контрнаступу «не боїться акул».

Так, інвалідність може бути видима і невидима. І реакція суспільства — «ой, а ви що, маєте інвалідність?» некоректна з оцінювальними поглядами, судженнями, стереотипами. Цього не можна допускати й журналістам під час  створення матеріалів.

Важливо дотримуватися коректної лексики — ветерани з інвалідністю, бо на першому плані — людина.

Уникайте формулювання: інвалід, каліка, каліцтва, людина з обмеженими можливостями, людина з вадами слуху / зору тощо, людина з особливими потребами.

Людина за замовчуванням має обмежені можливості. Формулювання «з особливими потребами» дискримінує. До прикладу: для когось особлива потреба — випити кави зранку.

Уникайте стереотипності та стигматизації образу ветерана з інвалідністю як особи з різко вираженим посттравматичним синдромом. Наслідками такого сприйняття може стати соціальний розкол у суспільстві на тих, хто має статус ветерана з інвалідністю, і тих, хто не має бойового досвіду взагалі.

Посилення сприйняття ветеранів з інвалідністю як осіб, які є соціальним тягарем, утримувачами соціальних пільг тощо, буде тільки погіршувати ситуацію.

Читайте також:

Як писати про ветеранів і ветеранок: рекомендації ветеранів і команди Українського ветеранського фонду

Яна Брензей: «Медіакомпанії відповідальні за формування образу ветерана та ветеранки»

Банер «Ветерані різні, перемога одна». Джерело: сайт УВФ

При загальному позитивному сприйнятті суспільством образу ветеранів самі ветерани відчувають певний дискомфорт при поверненні із зони бойових дій і мають досвід дискримінаційного ставлення до них. Про це свідчать результати опитування ветеранів, проведеного Міжнародною організацією з міграції у 2021 році в рамках проєкту «Зміцнення стійкості громад шляхом соціально-економічної підтримки ветеранів».

Понад 43 % респондентів підтвердили, що мали хоча б один випадок упередженого чи несправедливого ставлення до ветеранів протягом останніх шести місяців у різних сферах життя.

Ветерани, які не мали постійної зайнятості протягом останніх шести місяців, також часто повідомляли про несправедливе ставлення до ветеранів у порівнянні з рештою респондентів (49 % та 42 % відповідно).

Факти проявів дискримінації зростають для ветеранів з інвалідністю, а саме — 53 % ветеранів, які мали посвідчення особи з інвалідністю, та 54 % респондентів, які мали травми, отримані під час служби на сході України (2014‒2021), підтвердили, що в них є досвід подібної дискримінації.

Погіршуються відносини й загалом у стосунках з оточенням. Серед респондентів 70 % підтвердили, що їхні стосунки із сусідами та членами громади погіршилися, 70 % також повідомили про випадки дискримінації.

Головне у спілкуванні та інтерв’ю — ветерани мають відчувати, що вони цікаві співрозмовнику як особистості, а не тому, що мають ампутацію, інвалідність.

Детальніше та розгорнутіше — в рекомендаціях «Як писати про ветеранів» від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.

Титульне зображення УВФ