Питання стану та відновлення людського капіталу в Україні за допомогою освіти, державної політики, громадянського суспільства та культури порушила громадська організація «Мережа захисту національних інтересів “АНТС”» на форумі громадянського суспільства «Сталимо Перемогу: від стійкості громадян до Держави вдячності».

• Читайте також: Як побудувати державу вдячності

Проблему людського капіталу України в числах озвучив модератор дискусії Артем Сівак, програмний фахівець соціальної згуртованості програми «Долучайся!». Пославшись на дані Інституту демографії та соціальних досліджень, він сказав, що на листопад 2023 року:

• 9 мільйонів українців перебувають за межами України;
• 3 мільйони з них — трудові мігранти;
• 1,2 мільйона з них — живуть на території Росії.

У 2023 році рівень народжуваності на 28% нижчий, ніж у 2021 році, останньому перед початком повномасштабної війни, додав Артем Сівак. З «хороших новин», за його словами, — згуртованість людей у баченні шляху розвитку країни. Куди інвестувати — розмірковували запрошені спікерки та спікер.

Інвестиція в дітей, яких «не бачать»

Про шлях захисту «невидимих» українських дітей як людського капіталу говорила Антоніна Загроцька, менеджерка проєкту «Право на сім’ю». Вона згадала про 19,5 тисячі (офіційно) примусово вивезених з України дітей, більшість яких на момент викрадення Росією перебувала в інтернатах, дитячих будинках і не мала вибору та відповідного захисту. На її думку, вони мають повернутися в люблячі сім’ї, а не назад, в установи.

Зрілим рішенням для України експертка назвала реформу деінституалізації — тобто відмову від підтримки закладів на користь підтримки сімей, де діти могли б отримати любов і розвивати таланти. Це насамперед реформа світоглядів, і на своєму рівні люди мають долучитися до того, щоби кожна дитина мала люблячу сім’ю, щоби згодом реалізуватися вдома, в Україні, додала експертка.

Читайте також:

• Чому вихованці інтернатів ненавидять новорічні свята. Чого не враховують журналісти й доброчинці
• «Обміни не такі масові, тому що вони примусять росіян визнати, що ці діти викрадені», — керівниця організацій допомоги дітям про депортацію

«Ми маємо досвід розстріляних відроджень, і зараз цей досвід повторюється. Але ми маємо вікно можливостей зробити з цієї страшної війни зону росту для нас. Зробити так, щоб відродження, яке зараз відбудеться, було сталим і ніхто не міг його в нас відібрати. Тому реформа деінституалізації звучить на міжнародних аренах, і Україна на всіх рівнях показує готовність у вигляді стратегії. Важливо довести справу до кінця», — сказала Антоніна Загроцька.

Інвестиція в поширення українського культурного продукту

Оксана Левкова, громадська активістка, директорка ВГО «Не будь байдужим!», розповіла, як приїхавши в Бессарабію з метою організувати культурні заходи, вона не знайшла україномовних активістів, які б допомогли їй в організації документальних кіноклубів, поширенні українських книжок тощо. За її словами, місцеві дивляться російські телеканали, бо вони безплатні.

«Як би нам зробити вже на 34-му році незалежності, щоби все-таки держава більше спрямовувала грошей на культуру? Не думайте, що цифровізацією можна розв’язати цю проблему. Ми приходимо в школу — нас просять показати класних живих режисерів, україномовних кіновців і так далі. Якщо держава не буде поширювати україномовну україноорієнтовану культуру, спрямовувати на це великі гроші, то у нас і далі будуть процвітати негативні стереотипи одного регіону стосовно іншого», — сказала вона.

Оксана Левкова додала, що раніше не було західних грантів на проєкти з національної ідентичності, і весь цей час український продукт поширювався коштами меценатів, підприємців, учителів. Активістка резюмувала, що не знає, що робити далі, та буде вдячна за поради, адже меценати нині «не вигрібають», бо пріоритетом є фронт справжній, а не культурний, «який, на жаль, всіма критикується».

Інвестиція в просвітництво та здобуття нових навичок

Оскільки в Україні демографічна криза, чимало людей зараз мусять займатися тим, чим раніше ніколи не займалися, сказала Олена Сас, експертка мережі громадської організації «АНТС». Наприклад, військові спочатку були кадровими, а нині воюють і пекарі, і вчителі, і художники, й айтівці. Відповідно, люди, які нині на їхніх місцях у тилу, теж мають шукати шляхи заміщувати перших.

«Швидко переформатувати наш досвід так, щоби відповідати часу та місцю — основний виклик людського капіталу», — пояснила Олена Сас.

Щоби цього досягти, зокрема в АНТС пробували швидко реагувати на потреби та вести просвітницьку роботу, аби люди могли впоратися з новими викликами. Наприклад, щоби громади могли оцінювати наслідки екологічної катастрофи, а медіа — висвітлювати проблему, разом з освітньою платформою Prometheus створили курс «Оцінка шкоди довкіллю від війни». У партнерстві з Фондом родини Богдана Гаврилишина записали курс «Україна на шляху до ЄС», аби зробити доступними знання з європейської інтеграції. Звозили до Брюсселя групу молодих фахівців і майбутніх професіоналів, які будуть над цим працювати.

«У нас величезна травма. Після неї може бути зростання, але деякі травми нищать, іде соціальний зсув. Жінкам доводиться тягнути соціальне навантаження, яке доти було на чоловіках. Діти раніше подорослішають. Це все прикро, але ми мусимо бути готовими до цих зсувів і намагатися краще вивчати людей і суспільні потреби, підставляти плече. Ми як неурядові організації більш гнучкі в цьому сенсі, і разом з іноземними донорами можемо щось робити», — сказала Олена Сас.

Експертка закликала підвищувати свою продуктивність, якими вигорілими б ми собі самі не здавалися. Адже вибору в нас, окрім лупати сю скалу, немає.

Інвестиція в якісну та вимогливу освіту молоді

Згідно з міжнародним порівняльним дослідженням PISA-2022, 58% українських 15-річних українців досягли базового рівня математичної грамотності, 59% — читацької та 66% — природничої, сказала Інна Совсун, народна депутатка України. Вона додала, що йдеться про практичні навички, а не кількісні знання. За її словами, з огляду на пандемію коронавірусної хвороби та повномасштабне вторгнення низькі результати були очікуваними, але такі показники, особливо щодо читання, Інна Совсун назвала катастрофою.

Проблема того, що частина молоді не вміє вчитися та концентруватися, втратила мотивацію навчатися та усвідомлення потреби докладати зусиль для досягнення результату, виникла не у 2022 році, говорить депутатка. За її словами, третина студентів її курсу за вибором у Києво-Могилянській академії не спроможна опрацювати 100 сторінок тексту до заняття. Вона згадала, як у 2022 році деякі студенти виправдовували війною невиконання вже полегшеного завдання, і наголосила, що пошук виправдань — не вихід.

«Мені здається, що намагання завжди ввійти в становище потім відгукується дуже негативно, коли ми не навчаємо дітей базових навичок. Я кажу про те, що вимогливість має існувати й у системі освіти так само. Інакше результати PISA ми ніколи не змінимо. Мій заклик — пам’ятайте, що у сфері освіти ми готуємо людей до майбутнього. Думайте про те, що ми робимо сьогодні для того, аби за 10 років вони змогли досягнути успіху, і ми як країна змогли досягнути успіху. Подекуди це суперечитиме тому, що хочеться зробити, аби полегшити життя сьогодні», — резюмувала Інна Совсун.

Інвестиція в цінності: вдячність, відповідальність, взаємодію, віру

Маріанна Єлейко, голова Фонду родини Богдана Гаврилишина, сказала, що в центрі розмови про людський капітал лишається людина. Вона підтримала концепцію «Держава вдячності», яку на форумі запропонували організатори.

Вдячність, на думку Маріанни Єлейко, починається з розуміння власної та національної ідентичності. А через вдячність, своєю чергою, формується стала взаємодія, яка і допомагає проходити найскладніші етапи.

Кожна дія починається з відповідальності: перед собою, перед близьким колом, перед суспільством, перед світом. Маріанна Єлейко згадала про офіційно призначений День відповідальності, заснований у пам’ять про Богдана Гаврилишина. Вона додала, що українці є прикладом відповідальності, бо після обстрілів продовжують працювати.

22 січня Фонд родини Богдана Гаврилишина відзначив «Премією відповідальності» історії відповідального партнерства громадських ініціатив із командами інших секторів.

Українці мають надихати одне одного історіями взаємодії та вірити в перемогу, сказала Маріанна Єлейко.

Інвестиція в демографічну політику

«Людський капітал недаремно називається “людським”, тому що починається він зі слова “люди”. Проблема наша полягає в тому, що людей у нас стає все менше і менше», — сказав Микола Княжицький, народний депутат.

Він навів дані: у 2023 році народилося на 32% менше людей, ніж у 2021 році — 187 тисяч дітей. Натомість у 2022 році серед усіх іноземців, які народилися в Польщі, 82% були українці.

Люди виїжджають: 18 % — чоловіки, 35% — діти та 47 % — це жінки, з яких майже 35% жінки репродуктивного віку, додав політик і журналіст. Микола Княжицький процитував Bloomberg: якщо ці люди не повертатимуться, то Україна щороку втрачатиме 10% ВВП. Микола Княжицький пояснив, що це 20 мільярдів євро щороку; для порівняння — від ЄС отримуємо 50 мільярдів євро на три роки. «Тобто ми отримуємо 12,5 мільярдів євро, а втрачаємо двадцять уже зараз лише через те, що ці люди виїхали. І цей процес триватиме», — пояснив нардеп.

Далі політик міркував про демографічну політику країни, яка б дозволяла українцям відчувати впевненість у завтрашньому дні. Микола Княжицький розповів, що стратегія колишнього уряду Польщі зі збільшення виплат при народженні дитини показала спочатку зростання народжуваності, а потім стрімке падіння. «Як це не парадоксально, коли люди розчаровувалися в польській владі, коли думали, що в країні немає демократичних інститутів, то почала падати народжуваність, попри гроші, які спрямовувала держава для того, щоб її підіймати», — додав він.

Микола Княжицький сказав, що люди охоче поверталися, коли б бачили, що Україна розвивається як демократична країна, яка інтегрується в ЄС, захищає права людини, змінює закони тощо, а не коли їх примушують чи залякують.

Ще одна причина виїзду з країни, окрім безпеки, — безробіття, нагадав нардеп.

Серед внутрішньо переміщених осіб 60% — безробітні, і їх більше, ніж українців, які виїхали в Польщу та знайшли там роботу, додав він. Досвід недержавної організації «Шелтер Україна» показав, що люди хочуть отримати нову професію і піти на роботу, а підприємствам потрібні фахівці, сказав Микола Княжицький. Проте схожих державних програм немає, додав він.

За словами Миколи Княжицького, закон про множинне громадянство не стосується українців насамперед, а більше іноземців. Натомість він нагадав ініціативу статусу «закордонного українця», яка не примушувала б жити в країні безвиїзно і «пообіцяла б» громадянство за п’ять років, за умови, що людина показує спершу свою причетність. Ще одна ідея від нардепа — створити міністерство, яке б опікувалося питаннями сім’ї та народжуваності. Натомість «ми [парламент] тільки в серпні почали працювати над демографічною програмою, і особливих результатів цієї програми я не бачу», — додав політик.

«Дбати про людей, які поїхали, намагатися їх повернути не примусом, а любов’ю, створити відповідні відомства і міністерства, дбати про тимчасово переселених осіб для того, щоб вони не їхали, далі займатися відбудовою, будувати демократичне суспільство, щоб ті молоді люди, які вчаться за кордоном, знали, що це є країна справедливості, яка їх буде захищати, а не з них збиткуватися. Це для нас єдиний спосіб і залучити, і повернути в Україну українців, які мають українське коріння», — резюмував Микола Княжицький.

Колажі, фото мережі захисту національних інтересів «АНТС»