«Що дав нам Майдан?» — запитання не риторичне. Боротьба проти корупції, національна безпека, освіта, захист довкілля, охорона здоров’я, правозахист, культура — лише кілька сфер, у яких Майдан дав чимало. Принаймні, так кажуть представники громадянського суспільства. У восьму річницю початку Революції гідності «Детектор медіа» поставив експерт(к)ам громадського сектора запитання:

1. Чого вдалося досягнути Україні у вашій сфері після Революції гідності?
2. Як ваша організація цьому посприяла?
3. Яку основну проблему сфери має розв’язати українська влада в найближчі роки? Від чого залежить успіх у цьому?

У першій частині йдеться про боротьбу проти корупції, виборчий процес, освіту, національну безпеку, реінтеграцію на сході України, захист довкілля, охорону здоров’я, а також спорт. У другій говоримо про економіку, інклюзію, проблеми окупованого Криму, правозахист, молодіжну політику, а також культуру, медіа та інформацію.

Економіка

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії

Після Революції гідності Україна змогла провести низку важливих змін: реформу корпоративного управління, відкриття ринку землі, валютну лібералізацію, розширення списку об’єктів на приватизацію. Банківська система «очистилась» після банкопаду 2014-2015 років, а реформи у Національному банку допомогли втримати макростабільність. Із цього року уряд запровадив середньострокове планування бюджету — важливий перехід від ручного управління до стратегічного планування.

У своїх дослідженнях ЦЕС пропонував низку ініціатив, які уряд втілив. Уряд прислухався до рекомендацій ЦЕС щодо системи оплати праці державних службовців, реформування державних банків, списку об’єктів приватизації та планування державного бюджету на три роки. Економісти ЦЕС брали участь у розробці концепту нового закону про валюту, який спростив валютно-обмінні операції. Експерти ЦЕС стали співавторами «адаптивного карантину», який визначав межу епідемічної небезпеки окремо для кожної області та дозволяв бізнесу більше працювати під час кризи, пов’язаної з коронавірусною епідемією.

На заваді економічного розвитку України стоїть питання неекономічної площини: справедливі судова та правоохоронна системи. Зрушення в цих напрямах підвищуватимуть довіру інвесторів, які зараз вважають суди серйознішою перешкодою для ведення бізнесу, ніж корупцію та монополізацію ринків олігархами. Успіх у цій реформі залежить як від здатності та волі політиків, так і від контролю й тиску з боку громадськості.

Правозахист

Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA

У 2015 році вперше в історії України з’явилася Національна стратегія у сфері прав людини та 300-сторінковий план дій до неї на 2015–2020 роки. Однак, за даними Мін’юсту, станом на 2020 рік план виконали всього на 55 % (331 із 604 запланованих заходів), а в Українській Гельсінській спілці з прав людини виконаними вважали лише 28 % заходів.

У березні 2021 року президент Володимир Зеленський підписав оновлену Нацстратегію, а в червні Кабмін схвалив план дій її втілення на 2021–2023 роки. Цей план, однак, критикували правозахисники через невелику кількість заходів та формальні індикатори їх виконання: навіть якщо план дій буде виконаний на 100 %, це не дозволить досягнути цілей, зазначених у стратегії. Утім, продовження системної роботи в цьому напрямку стало важливим індикатором.

Також серед важливих перемог у сфері прав людини за вісім останніх років варто відзначити криміналізацію домашнього насильства, встановлення відповідальності за цькування, врегулювання статусу осіб без громадянства, вдосконалення виборчого законодавства — зокрема в аспекті запровадження гендерних квот та надання права голосу людям, які мешкають «не за пропискою». Важливий і історичний вектор — так, після Майдану вперше реабілітували жертв репресій комуністичного режиму. Cкасовано низку абсурдних заборон — наприклад, на деякі професії для жінок або заборону для іноземців та гомосексуальних людей бути донорами крові. Історичним рішенням став дозвіл на трансплантацію органів, який рятує сотні життів.

Важливою була реакція влади на російську агресію й окупацію частини території України та пов’язаний із цим захист прав жертв збройного конфлікту. Успішним був запуск Кримської платформи, що відповідає на багаторічні заклики правозахисних організацій, адже, на відміну від мінського процесу і нормандського формату для Донбасу, на міжнародній арені не було подібного майданчика для переговорів і координації зусиль щодо Криму.

За роки після Майдану звільнили низку кримських політв’язнів та військових і цивільних заручників, яких утримують окупанти на загарбаних частинах Донеччини та Луганщини. Утім, на жаль, за останні роки це питання зайшло у глухий кут і сотні українців досі позбавлені волі в Росії та на територіях України, які загарбала Росія.

Однією із цілей Центру прав людини ZMINA є утримання рамки для свободи об’єднань і асоціацій, що важливо для роботи громадського суспільства. У 2017 році тодішня влада завдала удару по цій свободі, запровадивши е-декларування для активістів. Антикорупційних активістів прирівняли до представників влади і зобов’язали подавати електронні декларації. Ми не раз говорили про неконституційність е-декларування для активістів, виходили на акції протесту, наголошували, що й без е-декларування громадські активісти перебувають під тиском, стають жертвами нападів, щодо них відбуваються розслідування за сфабрикованими справами та кампанії з дискредитації. Зрештою 6 червня 2019 року Конституційний Суд визнав неконституційними норми Закону «Про запобігання корупції» і, відповідно, скасував е-декларування активістів. Були спроби накласти надмірну фінансову звітність на ГО під загрозою втрати статусу неприбутковості, але ми відбили й це. Венеційська комісія розкритикувала й ці законопроєкти, й е-декларування для активістів. Але розслаблятися рано. Зараз у ВР зареєстровано 10 законопроєктів, загрозливих для громадянського суспільства, — ми стежимо за їх просуванням і протидіємо ухваленню.

Крім того, ZMINA з часів Майдану документує переслідування активістів, напади, погрози. Ми надаємо допомогу потерпілим — правову, психологічну, безпекову. Щодо проблем — ми досі не побачили готовність влади боротися з безкарністю та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Українське кримінальне законодавство не гармонізоване з вимогами міжнародного права, не ратифікована Стамбульська конвенція, не внесені зміни до закону про Уповноваженого ВР з прав людини для вдосконалення процедури обрання та посилення гарантій незалежності цього інституту. Крім того, правозахисна спільнота досі чекає на внесення змін до Адміністративного і Кримінального кодексів для вдосконалення механізмів притягнення до відповідальності за дискримінацію і злочини ненависті (законопроєкт №5488 внесений урядом до ВР; правозахисні організації підтримують його прийняття за умови внесення змін). ZMINA закликає також рухатися далі в напрямку спрощення системи реєстрації місця мешкання (ухвалений законопроєкт про онлайн-прописку в «Дії», проте не змінений ключовий принцип — як і раніше, реєстрація залишається дозвільною, а не повідомною). Важливо також ухвалити зміни до Кримінального процесуального кодексу щодо суду присяжних (уряд зареєстрував у Верховній Раді України низку законопроєктів щодо суду присяжних, правозахисні організації їх підтримують за умови доопрацювання). Крім того, залишаються не розв’язаними ще кілька питань, які стосуються російської агресії, — зокрема, ухвалення національної моделі перехідного правосуддя (уряд подав до ВР законопроєкт №5844, розроблений Мінреінтеграції, правозахисники мають до нього кілька застережень і вважають, що його ухвалення в такому вигляді принесе більше шкоди, ніж користі). Також закликаємо врегулювати законодавчо правовий статус та гарантії соціального захисту українців, незаконно позбавлених волі на окупованих територіях і на території Росії (президент подав відповідний законопроєкт до парламенту у вересні 2021 року).

Утім, якщо всі згадані вище проблеми не розв’язуються вже багато років і дісталися чинній владі «у спадок», то низка її інших рішень і кроків є руйнівними з погляду верховенства права та прав людини. Йдеться про свавільну санкційну практику РНБО щодо «контрабандистів» та «злодіїв у законі», що не відповідає закону про санкції; спроби змінити суддів Конституційного Суду у неконституційний спосіб; ухвалення президентського законопроєкту №5599 про олігархів, норми якого суперечать Конституції та міжнародним стандартам прав людини.

А ключове: в Україні досі лишаються системні проблеми із правом на справедливий суд через незавершену реформу поліції, прокуратури та судів. Запит на справедливість і боротьбу з безкарністю, що був вимогою Євромайдану, залишається реформою №1, яка досі не виконана.

Все, що треба для розв’язання всіх згаданих проблем, — лише мати бажання, діяти в межах Конституції та припинити керуватися рейтингами й питаннями політичної доцільності.

Молодіжна політика

Юрій Юзич, голова наглядової ради волонтерської організації «Пласт»

У 2014-2015 роках запущено три важливі проєкти зі створення й розвитку молодіжної інфраструктури, яка б дійшла до кожної громади. Програма «молодіжний працівник» запускалась за підтримки ПРООН для якісної підготовки фахівців, які працюють із молоддю, а також лідерів молодіжних організацій. Проєкт від NED (Національний фонд демократії, США. — «ДМ») щодо молодіжних центрів — щоб молодіжна робота мала не лише провайдерів, але й належні точки збору в громадах. У 2018-2019 роках запущено третій проєкт (із мінімальною донорською підтримкою) — створення молодіжних рад для максимального включення молоді в життя громад.

Усі три проєкти втілювались за участі «Пласту». «Молодіжний працівник» не просто так нагадує систему вишколів у «Пласті». Проєкт щодо молодіжних центрів навіть технічно адмініструвався центральним офісом «Пласту» (хоч займались ним вихованці Спілки української молоді в Україні). Ідея нормальної молодіжної ради, типовий статут розгорнуті з тернопільського кейса, який створив пластун Назар Зелінка. Ну і вишенька на торті — новий закон про молодь (я його почав писати ще у 2012 році). Закон передбачає всі три перелічені нові форми праці, а також (виходячи з досвіду «Пласту» та інших молодіжок) створення Українського молодіжного фонду. Цей фонд, окрім наявних конкурсів проєктів, має запустити — нарешті — інституційну підтримку молодіжних організацій. В тому числі й «Пласту», звісно. У 2014 році «Пласт» створив молодіжну групу РПР для запровадження здорового глузду в молодіжний сектор. У групі згруповано основних домайданних стейкхолдерів, які пройшли Революцію гідності. Тепер ця група трансформувалась у Національне українське молодіжне об’єднання (НУМО), де згуртовані найбільші молодіжні мережі України.

Головний виклик для молодіжної політики — «доноризація» й партизація. Коли молодіжна політика лежала мертвою, то нікому не була потрібна. І донорам, які вливали багато років купу грошей в нікуди, не йшлося, по факту, про вибудовування сталої системи. Сьогодні ж низка донорських структур почала накачувати грішми кейси сумнівної вартості. Замість посилення системи (часто не розуміючи суті задуму), гроші просто марнуються, і втрачається довіра до моделей, які тільки народжуються. З іншого боку, партія влади взяла курс на дублювання нещодавно створених профільних асоціацій молодіжних центрів і рад. Це вводить молодіжний сектор у жорстку турбулентність, де народжених Майданом стейкхолдерів клонують і маргіналізують (ми це вже проходили за Табачника, але лише в сегменті студентського самоврядування). Одним треба писати гарні звіти, іншим — іти на вибори. А система молодіжної роботи, створена після Революції гідності, може просто надірватися, зайти в бюрократичну нішу, зійти на манівці (і новий закон не допоможе). Зараз молодіжна політика втрачає не лише позитивну динаміку, але й узагалі сенс. Набирається совкових підходів та моделей, замість того щоби поступово вирощувати вже наявні моделі демократичного й понадпартійного врядування.

Для успішного розвитку молодіжного сектора треба не виточувати із громад, де ще нічого немає, «активістів-одноденок», а дати тим, хто стало працює у сфері, можливість розвивати власні мережі, тренінгові центри для волонтерів. Тобто сприяти інституалізації молодіжного активу.

Медіа й інформація

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації

За вісім років удалося досягнути низки важливих змін. Україна спромоглася створити незалежне суспільне мовлення та провести трансформацію державних медіа, запустити процеси, що сприяли збільшенню прозорості медіавласності, зросла кількість розслідувань злочинів проти журналістів. Нагадаю, в часи Януковича в нас протягом року розслідувались 1–3 справи, а тепер, за 10 місяців 2021 року, до суду вже пішло 17 справ за «журналістськими статтями» Кримінального кодексу. Зросла відповідальність самих медіа перед авдиторією, все більше медіа створюють редакційні кодекси, стежать за прозорістю, починають маркувати рекламу, залучають жінок як експерток і героїнь. До прикладу, у 2013 році наші дослідження показували, що на жінок як героїнь та експерток припадало лише 13 % матеріалів національних медіа. У 2021 році ми вже маємо 29 % героїнь і 23 % експерток. Так само наше дослідження прозорості онлайн-медіа свідчить, що щороку кількість прозорих і відповідальних медіа зростає; до прикладу, у 2021 році ми змогли назвати прозорими вже 50 % із найпопулярніших 50 національних онлайн-медіа, а у 2019-му таких було лише 28 %.

Команда ІМІ брала участь у розробці та лобіюванні медіареформ, захищала свободу слова і права журналістів, добивалася розслідувань і давала юридичні консультації журналістам і медіа. Ми ініціювали створення та працювали в робочих групах із правоохоронними органами, що дало можливість на практиці збільшити кількість розслідувань. Розробляли й утілювали в життя ідеї — наприклад, придумали Бібліотеку безпеки, де можна безкоштовно орендувати найсучасніші бронежилети й каски. І це вже врятувало життя кільком колегам. Окрім цього, ми системно досліджували контент медіа, почали робити рейтинги медіа, які, на мою думку, задали певну планку якості серед онлайн-видань. Ми раді, що наші рейтинги не просто слугують медіаграмотності, а мотивують самих журналістів. Наші дослідження називали головних замовників джинси; ми також запустили тренд гендерних моніторингів медіа. Ми раді підтримувати ініціативи журналістів на місцевому рівні, в нас зараз 20 абсолютно прекрасних представників у регіонах України, які разом із нами працюють над побудовою в Україні відповідальної, якісної та незалежної журналістики.

Потрібно провести якісну медійну реформу, яка нарешті дозволить подолати корупцію й непрозорість у медійній сфері, захистить і дасть можливість розвиватись онлайн-медіа, а також приведе українське медійне законодавство у відповідність до європейських стандартів. Закон «Про телебачення і радіомовлення» ухвалений ще у 1993 році, останні суттєві правки до нього вносились у 2006 році. Але медіареформа має пройти не для галочки, має бути реальною, має дати ринку незалежного компетентного регулятора, який буде призначатися через прозорий конкурс.

Окрім політичної волі, ключовим фактором, який дозволить успішно втілити медійну реформу, є реформа правосуддя і правоохоронної системи. Це дасть зробити гігантський крок уперед і в подоланні корупції й тиску олігархів на медіа, і в подоланні безкарності, і в розвитку медіаринку. Ці дві реформи є найскладнішими, вони дуже тісно пов’язані й необхідні для розвитку України.

Культура

Вадим Міський, програмний директор громадської організації «Детектор медіа»

Можна впевнено сказати, що Революція Гідності в Україні запустила справжню культурну революцію.

Споживачі культурного продукту це відчули через появу десятків нових українських фільмів та серіалів, можливість отримати державний грант на реалізацію своєї креативної ідеї, більшу кількість україномовних книжок, української мови в ефірі тощо. 

Головним чинником цього ренесансу стала поява низки нових культурних інституцій — Українського культурного фонду, Українського інституту, Українського інституту книги, Суспільного мовлення (його теж варто розглядати як частину інфраструктури нової культурної сфери), а також оновлення роботи Держкіно та Мистецького арсеналу. В цих інституціях запроваджили елементи корпоративного управління — їхню роботу став спрямовувати не профільний міністр-політик чи орган влади, а наглядові ради, в яких зокрема представлена громадськість. Це дозволило відокремити операційну роботу від політичних інтересів і через конкурси залучити на ключові посади фахових менеджерів із досвідом роботи у громадському секторі та міжнародних організаціях. Також ці нові інституції розпочали фінансову підтримку недержавних гравців у різних культурних сегментах.

У світлі загальної реформи державного управління Міністерство культури почало відокремлювати формування політик від їхньої реалізації — останньою тепер мають займатися агентства в підпорядкуванні Мінкульту. Загалом дії держави в культурному секторі стали більш усвідомленими: спиратися на дані досліджень, орієнтуватися на детально пропрацьовані стратегії.

І, звісно, як годиться, кожна революція стикається з певним реакціонізмом. Перша зміна керівних органів у всіх культурних інституціях, що відбулася з приходом нової влади, зазнавала критики з боку культурної спільноти — через спроби втручання політиків у цей процес та нівелювання ролі незалежних наглядових органів. Такі спроби зазнали успіху лише в частині випадків.

«Детектор медіа», з одного боку, є провідним медіа, яке висвітлює процеси у сфері медіа, культури, креативних індустрій — а отже допомагає робити прозорими всі процеси, що відбуваються в секторі. З іншого боку, своєю експертизою ми долучаємося до реформи державних телерадіокомпаній у Суспільне мовлення — від участі в розробці та адвокатуванні профільного законодавства і до супроводу становлення нового мовника через представництво в його наглядовій раді.

Сьогодні однією з ключових проблем сфери є спроби політичного втручання в діяльність державних культурних інституцій, у роботу їхніх органів управління та операційну діяльність. Цю проблему необхідно вирішити насамперед, встановивши в законодавстві про відповідні культурні інституції більш дієві запобіжники від політичних втручань — наприклад, формування наглядових органів за прикладом Суспільного мовлення, а також наділення їх відповідними повноваженнями. На моє переконання, об'єднаність нових інституцій та громадянського суспільства у міцне «культурне співтовариство», що здатне підтримувати комунікацію та мати спільне бачення стратегічних і тактичних завдань, є запорукою й передумовою вдумливої та послідовної державної політики в культурній сфері, спрямованої на консолідацію українського суспільства.

Питання Криму

Денис Савченко, координатор громадської організації «КримSOS»

Окупація Криму перевернула колективне сприйняття півострова, того, яка політика проводилася на ньому за часи незалежності. Крим перетворився на тему, крізь призму якої українське суспільство й міжнародна спільнота почали оцінювати спроможність української держави, рішення різних президентів та урядів, а також стосунки з іншими державами. Також події 2014 року стали фундаментом для переосмислення історії киримли як корінного народу Криму, налагодження діалогу з ними.

Наша організація почала своє існування як фейсбук-сторінка завдяки зусиллям трьох волонтерів та засновників — Таміли Ташевої, Аліма Алієва та Севгіль Мусаєвої. Ми пройшли довгий шлях у роботі з наслідками окупації: від реагування на термінові проблеми та збору базової інформації про ситуацію в Криму до втілення комплексних програм та ініціатив у сфері адвокації, аналітики, соціальної підтримки постраждалих від окупації, та спільнот переселенців і активістів. Зараз ми фокусуємося на пошуку та реалізації довгострокових рішень, котрі дозволили б говорити про системне розв’язання проблем постраждалих та перспективу деокупації півострова.

Виділити одну проблему, пов’язану із Кримом, неможливо. Ситуація в Криму є поєднанням проблем у гуманітарній сфері, сфері прав людини, культурній, екологічній, політичній, соціальній та інших сферах. Від української держави потрібне стратегічне бачення того, як можна розв’язати проблеми в різних сферах. Потрібно тримати Крим у фокусі уваги, виділяти гроші на цільові програми та виконувати їх. Наша організація разом з іншими партнерськими організаціями готує пропозиції, звіти, дорожні карти та інші продукти, котрі містять чіткі вказівки, які зміни треба внести в нормативно-правову базу, які потреби та яким чином необхідно задовольнити в першу чергу. Ми стараємось мати проактивну позицію в комунікації із владою і безпосередньо брати участь у втіленні запропонованих ідей. Зокрема, активно працюємо в напрямках захисту жертв порушень прав людини, надання доступу до освітніх, адміністративних та соціальних послуг, забезпечення переселенців житлом, розвитку активізму серед постраждалих від окупації, комунікації та адвокації з іноземними партнерами.

Інклюзія

Віталій Пчолкін, керівник «Групи активної реабілітації» (ГАР)

За останні роки ми отримали суттєвий прогрес у сфері інклюзії, адже цю проблематику помітили на найвищому рівні — дружини президентів безпосередньо обирали інклюзивність своїм ключовим напрямком. Унаслідок цієї роботи суттєво оновлені державні будівельні норми, дотримуватися яких обов’язково. Проте виконання й надалі залишилося на дуже низькому рівні. Ми бачили стрімкий розвиток інклюзивно-ресурсних центрів по всій країні, розпочався процес деінституалізації, який дав надію дітям отримати сім’ю.

Запроваджене поняття безбар’єрності, яке набуло значно ширшого сенсу та поступово впроваджується на всіх рівнях, але про результати поки говорити передчасно.

Громадська організація «Всеукраїнське об’єднання осіб з інвалідністю “Група активної реабілітації”» багато років бере участь у формуванні державної політики та системно впроваджує програми, спрямовані на соціалізацію людей після травми спинного мозку. Ці люди стають нашими лідерами та надалі долучаються до змін на місцевому та державному рівнях. Через наші табори проходили і військові, які зазнали поранення. Нові навички дозволяють їм зараз вести звичайне життя. Наші лідери долучилися до розробки стратегії безбар’єрності до 2030 року та її втілення в межах своїх компетенцій.

Із завдань перше та головне — почати виконувати й контролювати виконання норм. Саме відсутність покарання за порушення будівельних норм створює нові бар’єрні об’єкти. Так не має бути.

У першій частині матеріалу читайте коментарі лідерів громадських організацій зі сфер боротьби з корупції, виборчого процесу, освіти, національної безпеки й роботи з ветеранами, реінтеграції на сході України, охорони здоров’я, а також спорту.