Благодійний фонд «Солом’янські котики» виник у перший день великої війни. Спочатку волонтери збирали й надавали гуманітарну допомогу нужденним, зокрема у Солом’янському районі Києва. Згодом перейшли на більш професійне волонтерство й стали навчати військових і цивільних тактичної та домедичної медицини, мінної безпеки, збирати гроші на дрони й автівки для війська, допомагати переселенцям. Детальніше про роботу організації можна прочитати в тексті проєкту «Детектора медіа» «ЗМІ для змін» тут.

А з чого почалась ініціатива, як волонтери поєднують різні напрямки допомоги та чого вдалося досягнути ще, розповідає співзасновник благодійного фонду «Солом’янські котики» Андрій Єрофєєв.

— Ваш фонд називається «Солом’янські котики». Чому обрали саме таку назву та чи допомагає вона вам у роботі?

— Наш фонд — як котик, який лягає людині на хворе місце і лікує його, зігріває. Так і ми — беремо ті напрямки допомоги, де держава не встигає, а інші волонтери не так активно в них працюють. Ми обираємо такі напрямки й ефективно виконуємо свою роботу стільки, скільки це буде потрібно. І більшість нашої команди — із Солом’янського району Києва. Вважаємо Соломʼянку центром Києва, тому й хочемо прославляти. Так виникла назва нашої організації.

— Ваш фонд виник у перші дні повномасштабної війни. Як це сталося та з чого тоді почався ваш день?

— За декілька днів до вторгнення у соціальних мережах і в суспільстві було напруження. Ми з друзями зустрілися, обговорили план, що ми будемо робити у разі, якщо втілиться найгірший сценарій. Ми домовилися, що у разі відсутності зв’язку зустрінемося в нашому громадському хабі й далі вже будемо вирішувати, як діяти. Так і сталося 24 лютого. Ми, як і вся Україна, прокинулися від вибухів, зібралися в хабі та зрозуміли, що наш досвід, наші навички якнайкраще можуть допомогти війську, якщо ми станемо волонтерським центром. У перші дні ми закривали запити військових на матраци у військкомати, бо людей було дуже багато, вони залишалися на ніч, а там не було навіть, де лягти. Потім допомагали з їжею Солом’янському й Шевченківському ТЦК. З того моменту ми почали потроху приймати запити на допомогу — і пішло «сарафанне радіо».

Історія, яка зараз перетворилася на благодійний фонд «Солом’янські котики», — це велика спільнота людей, які донатять, підтримують, волонтерять у нас. Це багато різних проєктів, історій, пов’язаних із людьми. Це крута ініціатива, яка допомагає війську наближати перемогу.

Перші дні «Солом’янських котиків» як ініціативи — робота у спільному хабі. Фото БФ «Солом’янські котики»

— Чи відчуваєте ви, що зараз ваш фонд став упізнаваним брендом?

— Фішка нашої команди полягає в тому, що ми створюємо навколо себе спільноту, підтягуємо людей — і це дуже круто. Ми отримуємо купу кльових коментарів у соціальних мережах, люди нам пишуть, завжди готові допомогти. Є люди, які приходять до нас на тренінги з домедичної допомоги, потім вони так захоплюються, що стають донорами крові, намагаються частіше включатися в наші волонтерські ініціативи.

— Чи відчуваєте ви втому за ці майже три роки інтенсивної повномасштабної війни?

— Усі ми люди. Ми це питання проговорюємо в команді. Кожен знає, що якщо він втомився або йому треба перепочинок, він відчуває це, — ми просто це обговорюємо та даємо людині відпочити. До того ж ми молодіжна команда, тому постійно собі придумуємо нові ідеї та ініціативи, аби перемикатися. Наприклад, був момент, коли ми вирішили всі разом просто пару годин полежати на траві в парку. Ми там висадили сакури в рамках одного проєкту та вирішили перевірити, як вони ростуть — і заодно спокійно полежати на травичці. Це для багатьох у команді було таким собі психологічним ретритом. Тримати емоційний стан волонтерів, це теж задача.

— Поговорімо про роботу вашої організації. Ви зосередилися на трьох напрямках: тактичній медицині, гуманітарному розмінуванні та кризовому реагуванні. Чому обрали саме їх?

— Тактична медицина — це наш центральний проєкт. Ми маємо власний навчальний центр із тактичної медицини, де навчаємо військових і цивільних. Так склалося, що ще до повномасштабного вторгнення наша команда займалася проведенням тренінгів із домедичної допомоги для цивільних у парках або на наших локаціях, тому ця тема нам близька.

Другий напрямок — це гуманітарне розмінування. Воно з’явилося після київського контрнаступу. Тоді до нас звернулися сапери, які розміновували Чорнобильську АЕС, і попросили допомогти з базовим набором. На той момент їхня сумка для розмінування була 83-го року. Наша команда взялася за новий напрямок, дослідила, з чого складається саперний набір, і зібрала його. Він усім сподобався — і ми почали заглиблюватися в цю тему, зокрема спілкуватися з різними саперами, оптимізувати набір, допомагати нашим саперам швидше розміновувати.

І третій напрямок — це кризове реагування. Наприклад, наші волонтери приїжджають на місця після ракетних обстрілів і допомагають ліквідовувати наслідки руйнувань.

— Ви згадали сумку сапера, яка була зібрана ще в 1983 році. Що ви в ній побачили? Яка різниця з тим, що ви збираєте?

— Коли я вперше її побачив, у мене було відчуття, що ми збираємо якийсь набір інструментів. Перші набори ми передавали в рюкзаках, а вже згодом дослідили це питання, знайшли виробників, які могли шити саперні сумки. Зараз ми працюємо з усіма державними апаратами розмінування: ДСНС, Національною поліцією, Нацгвардією — і в кожного з них свій запит. Уже у спілкуванні з ними ми розуміємо, чим наповнювати сумки.

Волонтери фонду показують вміст сумки сапера. Фото БФ «Солом’янські котики»

— За інформацією МВС за 1 липня 2024 року, понад 144 тисячі квадратних кілометрів України вважаються потенційно замінованими. Це чверть нашої території. Чи є розуміння у волонтерів і держави, скільки знадобиться часу для розмінування цих земель і чи будуть вони безпечними на 100%?

— Різні структури дають різні терміни. Коли ми спілкувалися з саперами, то вони ще навіть не знають, скільки потрібно часу для, наприклад, розмінування Донбасу. Та це й неможливо прорахувати, бо Україна — найзамінованіша країна світу. Питання розмінування територій з нами на роки, тому що сапери досі знаходять міни з часів Другої світової війни. У цьому напрямку ми обрали ще один проєкт. Це навчання дітей і дорослих мінній безпеці. Люди повертаються на звільнені й деокуповані території — і не знають, які загрози можуть на них чекати. Тому нам потрібно працювати з інформуванням людей, аби вони знали, що робити, коли побачили вибухонебезпечні предмети, як допомогти собі та врятувати життя. Для дітей ми робимо фестивалі з мінної безпеки, де презентуємо різні види мін, щоб діти знали, який вигляд вони мають і чому їх небезпечно чіпати. Також ми показуємо набір сапера і даємо дітям його поміряти, спробувати себе в ролі розмінувальника. Ми намагаємося через емоцію передати різні історії про міни й небезпеку, яку вони несуть. Діти отримають цю емоцію, принесуть її додому, поділяться з батьками — і так у них закарбується важлива інформація.

Що всередині саперної сумки. Фото БФ «Солом’янські котики»

— Ще один напрям вашої роботи — це навчання тактичної медицини військових і домедичної допомоги — цивільних. Хто та як це робить?

— Ми маємо великий запит від цивільних людей, аби навчитися домедичної допомоги. Особливо це актуально, коли у місті вибухи й руйнування — люди активно йдуть до нас на тренінг. Зараз для цивільних ми робимо тренінг не лише по зупинці критичної кровотечі, але й курси по серцево-легеневій реанімації — як для дітей, так і для дорослих. Задача фонду — зробити так, щоб для кожного українця було буденністю вміти надавати допомогу. Це як щоранку чистити зуби — вміти рятувати своє життя чи інших. Наприклад, навичка накладати турнікет може врятує вам життя. Варто постійно перевіряти, чи не забули ви щось, покращувати ці вміння. Тому ми придумуємо різні формати, щоб навчати якомога більше українців домедичної допомоги.

— Одразу хочу запитати, скільки це коштує?

— Ціна за наш тренінг — це благодійні внески. Ці кошти йдуть на навчання військових тактичній медицині. Це більше не ціна, а донат. І він у нас починається залежно від курсу, від 750 гривень і вище. Ми робимо подвійну допомогу: навчаємо людину домедичної допомоги — і за її донат навчаємо військових тактичної медицини.

— Люди часто плутають домедичну допомогу і тактичну медицину. У чому різниця?

— Наш центр є сертифікованим. Ми пройшли сертифікацію від головної американської організації, яка задає стандарти тактичної медицини. Тактична медицина — це те ж саме, що й домедична, але використовується на полі бою в складних умовах під ворожим обстрілом. До прикладу, курс тактичної медицини нещодавно ми провели для підрозділу «Вовки да Вінчі». Ми намагаємося максимально індивідуально підходити до кожного навчання військових: запитуємо, які у них потреби, як вони працюють, що потрібно їм найбільше. Інструктори моделюють ситуації, які можуть трапитися на фронті, — й так ми відточуємо навички. Для цивільних у нашому навчальному центрі є декілька курсів: зупинка критичної кровотечі та серцево-легенева реанімація. Також ми робимо корпоративні навчання, навчання для груп друзів, є люди, які замовляють наші тренінги на свої дні народження.

— Скільки загалом за час роботи вдалося навчити військових?

— Загалом ми вже навчили понад 25 тисяч військових і десь понад 30 тисяч людей охопив навчальний центр.

— Поговорімо про ваш напрямок кризового реагування. Як він працює?

— Ми з командою намагаємося думати стратегічно про те, що може статися, де треба буде вмикатися й допомагати. Наприклад, ми розуміли, що буде складна зима, тому відкривали пункти незламності. У них можна було випити гарячого чаю, під’єднатися до мережі, зв’язатися з родичами, почитати книжки. Крім того, наша команда долучається до розбору завалів унаслідок ракетних прильотів. Коли ми бачимо руйнування в Києві, швидко на це реагуємо. У нас у команді є відпрацьований протокол, хто і що робить у разі, якщо після нічної повітряної тривоги щось відбулося. Наш координатор приїжджає на місце події, оцінює ситуацію, говорить із місцевими, вибудовує план дій і залучає волонтерів.

Титульне фото: Валентин Майданюк та Андрій Єрофєєв, БФ «Солом’янські котики»