Як росіяни викрали іспанського волонтера з Херсона й два роки утримують у полоні

Як росіяни викрали іспанського волонтера з Херсона й два роки утримують у полоні

14:00,
27 Січня 2024
5623

Як росіяни викрали іспанського волонтера з Херсона й два роки утримують у полоні

14:00,
27 Січня 2024
5623
Як росіяни викрали іспанського волонтера з Херсона й два роки утримують у полоні
Як росіяни викрали іспанського волонтера з Херсона й два роки утримують у полоні
Навіщо росіяни викрадали активних громадян на початку окупації Херсона, чому іноземний паспорт не став для них перепоною та як родини цивільних заручників шукають своїх рідних у російських тюрмах.

Росіяни викрадають активістів, волонтерів, представників органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях. Лише за офіційними даними відомо про понад 25 тисяч цивільних заручників, проте реальна кількість українських бранців нікому не відома.

На початку повномасштабного вторгнення Херсон, єдиний обласний центр, який росіянам вдалося тимчасово окупувати, чинив спротив. Тоді, в перші тижні вторгнення, херсонці виходили на протести, аби висловити свою непокору та спробувати прогнати ворога з міста.

У такому протесті брав участь і Маріо Гарсіа Калатаюда — іспанський волонтер, який жив у Херсоні разом зі своєю цивільною дружиною. На одному з проукраїнських мітингів його примітили росіяни. За декілька днів після протесту до квартири волонтера прийшли. З обіду 19 березня 2022 року його цивільна дружина — членкиня громадської організації «Цивільні в полоні» Тетяна Маріна — більше волонтера не бачила і не чула.

Тетяна Маріна

У цьому інтерв’ю для «Детектора медіа» вона ділиться історією викрадення свого чоловіка, розказує про те, які існують механізми повернення цивільних із полону та навіщо росіянам цивільні заручники.

— Як ви почали займатися темою цивільних, які потрапили в російський полон?

— Я почала займатися проблемою цивільних полонених через особисті обставини. Ми з моїм чоловіком до 24 лютого 2022 року жили в Херсоні. Мій чоловік іспанець, він із 2014 року займається волонтерством у місті, має проукраїнську позицію. Коли почалося повномасштабне вторгнення, для нього це теж було шоком. Він багато давав коментарів, зокрема і для іспанського телебачення, його запрошувала навіть ВВС, аби він розповів про вторгнення та війну як очевидець. Та до цього не дійшло.

Ми з ним ходили на проукраїнські мітинги. Коли 2 березня Херсон почали захоплювати, люди протестували. І вже 5 березня відбувся найбільш велелюдний мітинг проти окупантів. З того часу патріоти Херсона домовилися, що кожен день будуть приходити під будівлю облдержадміністрації, де росіяни влаштували собі штаб, і стоятимуть, поки вони не підуть. Усно і без зброї ми демонстрували свою позицію.

Маріо Гарсіа Калатаюда і Тетяна Маріна

— Чи показував Маріо публічно свою проукраїнську позицію?

— Звісно, Маріо був у перших рядах на всіх мітингах. Росіяни виставляли кордони солдатів уздовж обладміністрації та в бінокль вистежували лідерів, а сам мітинг знімали з дрона. Ось у цій юрбі Маріо і вистежили. За ним було встановлене спостереження, проте він нічого не боявся. Я йому постійно казала: «Маріо, не треба геройствувати». Коли я була поруч із ним, завжди казала, щоб ми обходили росіян якоюсь іншою дорогою, а він на це не погоджувався і вслід їм кричав, що це вони сюди вдерлися, що це вони сюди прийшли з війною та чому він має ховатися, хоча й робив це іспанською мовою. 19 березня 2022 року за ним було встановлене спостереження — і після чергового проукраїнського мітингу його зрештою викрали.

— Ви пам’ятаєте, як це відбулося?

— Цей день я запам’ятаю на все життя. 18 березня в моєї матері був день народження, а 19-го, власне, це трапилося. Він прийшов із мітингу, зателефонував мені та попросив прийти відчинити двері. Двері у нашому будинку були зачинені, ключі він із собою не взяв. Поки я знайшла ключі, одяглась і вийшла — під воротами вже нікого не було. Я йому дзвонила, проте слухавку ніхто не брав. Мені дуже важко було осягнути, що сталося. Я не знала до кого йти, кому повідомляти про зникнення Маріо. Його викрали одним із перших. Я не стикалася з таким раніше.

— Куди ви почали звертатися? І що відбувалося далі?

— Я зателефонувала до поліції. Росіяни, коли робили такі рейди, коли когось викрадали, то глушили інтернет і стільниковий зв’язок. У мене сім-карта не працювала, я не могла нікуди не подзвонити, нікого сповістити. Я просто сиділа — і в ці перші дорогоцінні часи, коли його викрали, просто не знала, що робити. Просиділа так декілька годин, а близько п’ятої години вечора з його телефона був дзвінок. До того моменту, як я взяла слухавку, його скинули. Я так зрозуміла, що в нього забрали телефон, передивлялися контакти та, можливо, випадково натиснули цей останній набраний номер.

Потроху я прийшла до тями. З’явився стільниковий зв’язок, я подзвонила своїй подрузі, сказала, що в мене вкрали чоловіка, що Маріо зі мною немає. Вона відразу порадила писати у фейсбук про те, що його викрали росіяни. Я намагалася зателефонувати до поліції. Її, звісно, в Херсоні тоді вже не було.

Наступного дня на мітингу, де збиралося дуже багато проукраїнських журналістів, я всіх сповістила, що мого чоловіка викрали, й попросила розголосу. Також я почала писати на сторінці Маріо, що його викрали, що це сталося 19 березня, і просила допомогти з пошуком. Один із таких дописів прочитала його перекладачка, з якою вони їздили на передову. У неї були контакти родичів Маріо. Вона їм подзвонила і повідомила цю новину.

— Як, до речі, іспанська влада відреагувала на викрадення їхнього громадянина? І як родичі сприйняли звістку?

— Раніше Маріо працював в одному з міст Валенсії начальником департаменту дорожнього будівництва. І в нього залишилися там друзі, які мали контакти з іспанським урядом. Іспанське МЗС одразу почало займатися проблемою Маріо.

— Як ви гадаєте, навіщо взагалі Маріо — громадянин іншої країни — потрібен росіянам?

— Маріо займався волонтерством, возив гуманітарну допомогу на передову. І, можливо, росіяни навмисно його вистежували. Тим паче, що він свого часу співпрацював із херсонськими волонтерами, які теж, до речі, побували в полоні. Я думаю, що це зовсім не випадково. Тобто його викрали як лідера думок. Він вчасно не виїхав з території Херсонської області та його навмисно забрали. А якщо взяти його телефон, то там можна знайти багато контактів військових, багато фотографій із ними. З точки зору росіян — це дуже компрометувальний факт. Якщо ти, припустимо, маєш контакти українських військових, вони одразу тебе записують і вважають, що ти протидіяв їхній «спеціальній військовій операції».

Маріо Гарсіа Калатаюда

— Чи знаєте ви, де зараз перебуває ваш чоловік?

— Зараз мій чоловік перебуває у статусі юридичної невидимки. Це означає, що його досі не підтвердив міжнародний Червоний хрест. Його вивезли одразу після ув’язнення на територію Криму: спочатку у Сімферопольське СІЗО №1, а потім — у СІЗО №2. А Червоний хрест не має туди доступу. Крім того, йому не висунуто статтю, його ні в чому не обвинувачують, але разом із тим і не випускають. Незрозуміло, для якої цілі його утримують росіяни.

— Тобто зараз немає жодної статті з його обвинувачення?

— Так. Уся інформація, яка до мене надходить, — від людей, які виходили з того СІЗО. Поки я не мала живих свідків, які його бачили, мені здавалося, що я потроху божеволію. Тому що навколо імені Маріо довгий час зберігалася повна інформаційна тиша.

У мене була інформація, що він десь там у тому СІЗО №2 у місті Сімферополі, що його вивезли в Крим, але живих свідків не було. Лише через вісім місяців після того, як його ув’язнили, вони з’явилися. Перший лист про його начебто перебування надійшов мені від прокуратури Чорноморського флоту Росії, яка базується у місті Севастополь. І ось вони надали 19 квітня 2023 року відповідь, що Маріо затримала ФСБ за дорученням цієї прокуратури. Він поміщений у систему виправних установ і що відносно нього ведеться перевірка.

— Чи була у вас можливість якимось чином за весь цей час поспілкуватися?

— Ні, не було жодної можливості. Росіяни не визнають, що вони його утримують, і, відповідно, у мене і можливості з ним поспілкуватися немає. Я його востаннє бачила 19 березня 22-го року, і востаннє з ним спілкувалася о 13:51, теж 19 березня 22-го року. Останні слова, які я від нього чула: «Таню, прийди, будь ласка, відкрий, тут дуже холодно стояти». І це все.

Маріо Гарсіа Калатаюда

— Ви кажете, що зараз деякі люди вже вийшли з полону, діляться своїми свідченнями та є інформація про те, де він раніше перебував, куди його перевезли. А є інформація про те, як узагалі з ним поводилися?

— Олег Батурин (херсонський журналіст, який перебував у полоні вісім днів у березні 2022 року — «ДМ»), ще у перші дні, коли його викрали, поки була велика надія, що його таки повернуть, казав, що Маріо «давав усім прикурити» і що він на росіян іспанською сварився та кричав із камери «Слава Україні!». Тоді він ще не був психічно зломлений. Тоді ще була велика надія, що і його країна, Іспанія, і наш уряд долучаться до того, щоб його звільнити якомога швидше.

Я знаю, що до 26 березня його утримували в Херсоні в ізоляторі тимчасового утримання. Власне кажучи, я й сама ходила за цією адресою, але це вже було у квітні-місяці й тоді, звичайно, його вже там не було. Тобто я знала, що він перебуває там. Я знала, що йому там дають робити навіть ранкову руханку. Годували, звичайно, його погано. У мене була дуже велика надія, що вони побачать, що він іспанець, і відпустять його. Проте цього не сталось. А наприкінці березня його разом з іншими ув’язненими транспортували на територію Криму.

Його перевозили в «газельці». Людей клали штабелями у три шари. А в Маріо була тоді така особливість, він дуже перемерз на мітингах і в нього були у лівому плечі болі. Кожен дотик, неважливо — через сорочку чи безпосередньо до самої шкіри — його організм сприймав як неймовірний біль. Він дуже беріг це плече. Звісно, коли його ув’язнили, ніхто з ним не церемонився, ніхто не давав йому знеболювального. Маріо поклали в ту «газельку» найнижчим, а згори було ще два шари людей. Йому, звичайно, придавили це плече. Усі п’ять годин, поки вони їхали від Херсона до Джанкоя, де їх розвантажили (чи до Сімферополя, я так точно і не знаю), йому дуже боліло. У СІЗО з ним погано поводилися. Його допитували, зокрема і під струмом. Також службовий собака прокусив йому коліно. У полоні йому повибивали зуби. Це болючий момент... На той час йому було 74 роки, він іноземець. Я думала, з ним такого не робитимуть.

— А як ви зараз продовжуєте шукати чоловіка? І хто в Україні займається цим питанням — поверненням цивільних полонених?

— В Україні поверненням цивільних полонених займаються ті ж люди, що і поверненням військових полонених. Офіс омбудсмана відійшов від поняття «полонений», там вважають, що полоненим може бути той, кого ув’язнили на полі бою зі зброєю в руках, а щодо цивільних вони використовують поняття «цивільні заручники».

І довго держава не могла визначитися, що взагалі робити з цивільними заручниками. Якщо щодо військових ішли переговори, відбувалися обміни, то в нашому випадку — нічого. Ми у спільноті «Цивільні в полоні» почали писати на сторінці Офісу омбудсмана, на сторінці самого Лубінця, що на цивільних теж треба звертати увагу.

— Станом на липень 23-го року, за словами омбудсмана Дмитра Лубінця, в російському полоні перебуває понад 25 тисяч цивільних заручників. Я це порівняла з містами: наприклад, це Канів або Олешки. Скажіть, зараз є розуміння, як повертати цих людей?

— З досвіду спілкування нашої громадської організації з Офісом омбудсмана, з координаційним штабом, то такого розуміння немає. Рік тому нам повідомили, що при координаційному штабі має бути окрема структура, яка займатиметься лише цивільними полоненими. Але до цього часу такого органу не створено. Тобто за два роки не було створено жодних механізмів повернення цивільних полонених. Але ж ця проблема не виникла у 2022 році. Багато цивільних полонених сидять у тюрмах ще з 2014 року, коли у нас почали з’являтися перші окуповані території.

— А що робить ваша організація «Цивільні в полоні» для повернення заручників до родин?

— Улітку ми робили мітинг під Кабінетом міністрів для того, щоб Уряд уніс відповідні поправки в українське законодавство, завдяки якому можна було б створити такий орган у координаційному штабі, який займався б винятково цивільними полоненими.

У нас не так вже й багато варіантів для роботи у цьому напрямку. Лише взаємодія з тими органами, з якими ми вже працюємо. Ми просуваємо пропозицію, щоб у новоствореному координаційному штабі був представник від нашої організації, щоб ми отримували інформацію з перших вуст. І будемо далі продовжувати шукати рідних, визволяти їх із російських тюрем, залучати міжнародну спільноту.

Фото з особистого архіву Тетяни Маріної

Читайте також
Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду