«Психологи на війні»: як відновлюють соціальну довіру між людьми, які пережили окупацію

«Психологи на війні»: як відновлюють соціальну довіру між людьми, які пережили окупацію

10:00,
15 Листопада 2022
1575

«Психологи на війні»: як відновлюють соціальну довіру між людьми, які пережили окупацію

10:00,
15 Листопада 2022
1575
«Психологи на війні»: як відновлюють соціальну довіру між людьми, які пережили окупацію
«Психологи на війні»: як відновлюють соціальну довіру між людьми, які пережили окупацію
Голова Української асоціації психотерапевтів і бізнес-тренерів Валерій Дорожкін пояснює, чому люди називають росіян «орками» й коли людині потрібно звертатися до психолога.

Люди на звільнених територіях, які пережили російську окупацію, поступово відновлюються й відходять від жахів війни. Проте спогади і душевні травми лишаються з ними досить довго. Про свій біль, життя в окупації, знущання російських військових, а також спроби навчитися жити заново мешканці Київщини розповідають учасникам ініціативи «Психологи на війні». Психологи-практики і психотерапевти об’єдналися кілька місяців тому, аби підтримати людей, постраждалих від жорстокості «русского мира». Вони щовихідних їдуть до Бородянки, Іванкова, Горенки, Гостомеля, Мощуна, де проводять заняття для дітей, розмовляють із дорослими й допомагають утамувати біль і пережити травматичний досвід. У перспективі команда планує охопити Харківську область та інші регіони, звільнені від загарбників.

Про роботу з людьми, які пережили окупацію, розповідає засновник ініціативи «Психологи на війні», доктор психологічних наук, голова Української асоціації психотерапевтів і бізнес-тренерів Валерій Дорожкін.

— Валерію, як виникла ініціатива «Психологи на війні»? Кого вона об’єднує? І чи складно було знайти однодумців?

— У березні з’явилося багато психологів, які допомагали безкоштовно онлайн. Але ми стикнулися з проблемою, що онлайн були готові звертатися по допомогу не дуже багато людей. У першу чергу тому, що люди не мали інтернету й мобільного зв’язку. Також можна говорити, що в людей зникла довіра до онлайн-консультування. Та й у багатьох людей взагалі зникла довіра до відвертого спілкування з іншими людьми. Тому ми вирішили їздити у звільнені міста й села і пропонувати свої послуги через волонтерів. Ми попереджаємо про свої приїзди і починаємо працювати з людьми, які цього потребують.

— Про що вам розповідають люди, до яких приїжджаєте у звільнені громади?

— Найчастіше ми стикаємося з тим, що люди отримали такий досвід, який от уже пів року після звільнення не можуть опанувати. Це настільки руйнівний досвід, що коли ми навіть на вулицях у звільнених містах і селах заводимо з кимось розмову, то люди зупиняються і починають говорити, вони не можуть себе стримати. Тобто люди потребують нових людей, які можуть послухати їхні історії і підтримати їх. Цей досвід викликав у людей сильні емоції, які так впливають на життя, що призводять до розладу сну, стосунків, втрати особистих меж.

— Наскільки важливо людям виговоритись? І чи більше вони відкриваються, знаючи, що ви приїхали на один раз і поїдете геть?

— Люди говорять, що з чужими вони починають розмовляти як зі знайомими, але зі знайомим можуть, навпаки, закриватися і не спілкуватись. Тобто йдеться про будування соціальних стосунків, довіри до влади, довіри до самих себе з нуля.

— Яка головна мета ваших поїздок?

— Одна з цілей проєкту «Психологи на війні» — відновити соціальну довіру між людьми. Клінічні психологи більше працюють індивідуально, а також беруть участь у роботі дитячих груп. Багато батьків не знають, як пояснити дитині, що відбувалося, як пояснити втрату людяності, з якою вони стикнулися під час окупації. Соціальні працівники допомагають людям дізнатися про можливості відновлення житла, отримання грошової та юридичної допомоги тощо. Лікарі з команди, відповідно, надають медичну допомогу.

 Що ви з колегами-психологами бачите у звільнених громадах, коли спілкуєтесь із людьми? Які проблеми найчастіше допомагаєте розв’язати?

— Перш за все, люди стикнулися з тим, що до них прийшли нелюди. Називаючи росіян «орками», ми наче шукаємо спосіб пояснити самим собі, як можуть живі люди так поводитися. Саме тому ми добираємо слово, яке відрізняє росіян від людей. Головний запит, який ми зараз чуємо, — як почати знову довіряти світу. Так, багато людей не готові отримувати психологічну підтримку. Це пов’язано з тим, що більшість людей зі звільнених територій не готові спиратися на людей. Тому ми зараз пробуємо не лише проводити індивідуальні консультації, а й збирати групи, де намагаємося відновити довіру людей до своїх ближніх, до сусідів. Адже росіяни намагалися знищити людей не лише фізично, а й зруйнувати соціальні стосунки між людьми, посіяти недовіру один до одного.

— Що ви радите людям, які пережили окупацію? Як упоратись із цим травматичним досвідом?

— Ми радимо людям знаходити для себе таких людей, на яких вони зможуть опертися, щоби знову могти довіряти один одному. Ба навіть, коли людина розповідає фахівцю про свій досвід, це теж можливість знов почати довіряти своїй історії. Це важливий момент, у якому людина отримує підтримку й запевнення: те, що вона відчула й відчуває зараз, — нормально. Рекомендуємо людям також багато фізично працювати. Це дозволяє розвантажити від стресу саме тіло. У людей зараз загострилось багато хронічних хвороб. Це показує, наскільки міцні й важкі пережиті емоції: вони потрапили в тіло і б’ють по слабких місцях. Якщо в людини є змога, то раджу завести якусь домашню тварину. Людина почувається людиною, коли просто про когось піклується, когось годує, коли може комусь допомогти.

— Що найбільше вразило під час роботи з людьми на звільнених територіях?

— Напевно, те, як люди допомагають іншим у скрутному становищі. Тобто люди, чий будинок частково зруйнували росіяни, пропонують декільком сім’ям житло, бо в тих узагалі нічого не залишилось. Або мене зачепили історії, як мешканці окупованих міст, ризикуючи життям, підтримували не лише людей, а й тварин. Дбали і про тіла загиблих. Саме такі моменти дають змогу знову повірити у людяність.

— Що може зашкодити людині під час спілкування? Чого не варто говорити і робити в жодному разі її рідним та близьким?

— Не треба робити те, що підсилює провину людини. Тобто не говорити, що, мовляв, треба було раніше поїхати або, навпаки, не їхати. Не треба людину занурювати у травматичний досвід, якщо вона сама не готова в нього зануритися і згадувати, що відбулося. Те, що людина намагається забути свій досвід, може працювати як захисний механізм психіки. Тому ми, бачачи, що людина не готова розповідати свою історію, запитуємо про її емоції.

— Як зрозуміти, що людина потребує допомоги і їй варто звернутися до психолога?

— Коли в людини є нав’язливі думки. Коли вона, живучи повсякденністю, розуміє, що думає про щось одне й застрягла в минулому. Коли один і той самий момент крутиться перед очима. Також коли людина відчуває апатію. Коли нічого не хочеться, коли з’являється зневіра в майбутньому.

Фото: Психологи на війні/Facebook

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду