Третина людей у нашій країні — літні. Під час повномасштабної війни вони опинились у скрутних умовах. У когось уже немає дому, хтось не знає, як вижити на свою пенсію, в інших — немає рідних, які могли би потурбуватися про них. Таких історій багато. Проте всі літні люди заслуговують на гідну старість, попри війну і попри будь-які життєві обставини. Волонтери фонду «Старенькі» забезпечують пенсіонерів продуктовими наборами, допомагають із ліками.

— Аліно, ваш фонд до війни працював з темою гідної старості. Як сьогодні в умовах повномасштабної війни змінився фокус вашої роботи?

— Тема гідної старості в нас все ще залишається у фокусі, і я думаю, що ще може на десятки років залишатися, тому що це було справді актуальне питання й до початку повномасштабного вторгнення — а зараз, можливо, навіть ще більш важливе, адже якраз літні люди є однією з найвразливіших категорій, на яку найбільше вплинула війна, вони найбільше від неї потерпають.

— З чим стикаються літні люди під час війни?

— Ми маємо актуальні дослідження на цю тему, саме щодо становища літніх людей в Україні та впливу на них війни. Ситуація дуже ускладнилася, тому що великий відсоток літніх людей повідомляє, що їм не вистачає грошей на життя і навіть на забезпечення базових потреб. І це вже не кажучи про медицину, охорону здоров’я та інші виклики. Звісно, багато з них нарікають на психічні потрясіння, погане самопочуття. І це ми ще не кажемо про тих літніх людей, які втратили домівки, можливість залишатися у своєму звичному побуті, звичному просторі. Це теж надзвичайно великий виклик, бо далеко не кожна людина в літньому віці адаптивна, готова переїжджати в нове місце і починати життя з нуля.

Якщо подивитися на статистику, в Україні до повномасштабного вторгнення людей. старших за 60 років, було 24%. Зараз, через війну, ми можемо припускати, що третина населення України — це люди поважного віку. І це безпрецедентна історія, коли так різко змінилася демографія країни. Ми будемо стикатися з дуже великими викликами.

Тому що попри те, що серед літніх людей є цілком спроможні, активні, чимало людей потребуватиме і догляду, і підтримки, і фінансової допомоги. І, власне, з оцими найбільш вразливими групами людей наш фонд безпосередньо працює.

— Якщо говорити детальніше, то хто ваші підопічні?

— Це самотні люди, які живуть самі, в яких немає рідних, які мають дуже низький дохід. Цим людям зараз справді найважче, незалежно від того, чи це внутрішнє переселення, чи це ті, хто живе у своїх домівках. Вони теж потребують допомоги й підтримки, спілкування, залученості, взаємодії.

У нас є такий формат — «чаювання». Це коли ми їх збираємо, запрошуємо до наших партнерів — чи це територіальні центри в Києві, Дніпрі, чи заклади в інших регіонах — і люди мають можливість вийти, одягнутися, причепуритися та поласувати чимось смачненьким, поспілкуватися між собою. Також часто ми готуємо розважальну програму для них, яка допомагає всім соціалізуватися.

— Як багато літніх людей приходять до вас на такі соціалізаційні заходи?

— У нас завжди аншлаг. Територіальні центри, де ми проводимо зустрічі, йдуть назустріч. Такі чаювання роблять літніх людей щасливими. Це видно і по фотографіях, і по атмосфері. Нас надихає, коли ці люди дві-три годинки почуваються потрібними, спілкуються між собою, знаходять сенс і радість у житті. І ця потреба дуже велика, бо самотність — один із викликів війни, і це проблема як для психічного здоров’я, так і для фізичного.

— Ви сказали, що зараз у вас працюють центри в Києві та Дніпрі — а в інших областях?

— Ми працюємо в різний спосіб. Основна наша суперсила — це довіра людей, які з року в рік підтримують наш фонд, нашу роботу, які перераховують свої благодійні внески, які йдуть на продуктові набори, засоби гігієни, теплові набори, на персональні потреби літніх людей, які до нас звертаються. Ми співпрацюємо з фондами, які теж допомагають літнім людям. Працюємо в прифронтових містах. Для нас дуже приємно, що є люди, які вибирають для підтримки літніх людей. Це багато що означає з урахуванням того, що військові збори й донати на армію потрібні щоденно. У нас також є багато волонтерів, які залучені на різних напрямках — хтось закуповує товари, хтось фасує, інші розвозять.

— Скільки у вас волонтерів і як ви їх залучаєте до співпраці?

— Це сотні людей, які приєднуються до допомоги іншим. Вони нас знаходять — і відбувається якась магія. До нас приходять небайдужі люди. Вони знаходять нас через соціальні мережі, через різні мобільні додатки. «Старенькі», наприклад, представлені в додатку «Київ цифровий» як один із благодійних фондів, де можна «задонатити» свій час для допомоги літнім людям. Також можна долучитися до нас, у кого є можливість протягом робочого дня долучитися на 2-3 години для розвезення продуктових наборів і засобів гігієни 10–15 бабусям чи дідусям, а також провести час з ними, поспілкуватися. Це теж дуже важлива частина нашої справи. Не лише доставити фізично якісь важливі продукти, товари, які бабусям і дідусям вивільнять якісь кошти, але й поговорити з ними. В анкеті в додатку будь-хто може вказати своє ім’я, номер телефону, обрати берег Києва і стати волонтером, який може пішки віднести пакет із продуктами або розвезти декільком стареньким.

— Які історії допомоги вам найбільше запам’яталися?

— З кожного такого розвезення продуктів можна знайти як веселі, так і сумні історії. Наші волонтери відмічають, що у стареньких часто є домашні улюбленці: чи то коти, чи собаки. Відтак було б добре не лише турбуватися про них, але й везти щось смачненьке їхнім тваринам. Багато людей запрошують волонтерів почаювати разом, пригощають. Це завжди дуже багато позитивних емоцій. Це люди, які своїм особистим прикладом дають відчуття, що бути літніми — це не страшно, головне — твоя душа, твоє ставлення до життя.

— Скільки у вас літніх людей під опікою?

— Дуже важко зараз сказати. Ми співпрацюємо з територіальними центрами та локальними партнерами й вони формують цю потребу — кому з літніх людей саме зараз потрібна допомога. Ми орієнтуємося на запити й потреби, актуальні безпосередньо на цей момент. І також скажу, що відповідно до наших правил співпраці, ми не збираємо персональних даних цих людей, не акумулюємо якусь базу, бо не хочемо, щоб створювалися якісь ризики й виклики.

— Зараз під час війни значно більше людей виїхало з прифронтових територій, хтось виїхав з окупації. Ці люди часто поважного віку, вони потребують і фінансової допомоги, і психологічної, і з пошуком житла. Чи допомагаєте ви таким людям?

— Це сумна реальність. Варто сказати, що в перший рік, коли почалося широкомасштабне вторгнення, наш фонд оперативно зорієнтувався й ми трохи розширили наші критерії допомоги. Ми вже не докопувалися, чи там справді люди самотні, чи в них є якісь родичі, — ми все одно допомагали. Переселенців ми спрямували до місцевих партнерів, які допомагали тим людям, хто до нас звертався.

Проте варто сказати, що не лише переселенці потребували допомоги, але й просто люди, які живуть навіть у своїх квартирах, але потерпають від бідності, самотності. В Україні зараз допомогою внутрішньо переселеним особам, зокрема поважного віку, займається міжнародна організація Help Age International. Це наші партнери. Світова організація, яка спеціалізується саме на допомозі літнім людям, зокрема на створенні умов гідного життя для людей старшого віку. І в Україні вони теж працюють. Наприклад, вони створили центри активного дозвілля для літніх людей у західних областях і в прифронтових регіонах. В Україні вони з 2014 року підтримують саме літніх людей, які постраждали від війни. У цьому вони мають дуже великий досвід. А також велику мережу волонтерів.

— Над чим зараз працює ваш фонд «Старенькі»? Які пріоритети ви собі ставите?

— З минулого року до нашої роботи додався напрямок адвокації, тобто відстоювання прав та інтересів літніх людей на державному рівні, в громадському секторі. Ми намагаємося привертати увагу до цієї теми всіх стейкхолдерів, бо вона, як ми бачимо з досвіду, дедалі більше стає актуальною та гострою. І в нас один із важливих напрямків на цей рік — це якраз активувати громадянське суспільство, привертати увагу саме громадських організацій, благодійних фондів, волонтерських спільнот, ну і держави безумовно, до цієї проблематики, щоб ми всі разом вивчали міжнародний досвід і найкраще втілювали в Україні. Насправді в Україні не так багато організацій, які спеціалізуються саме на допомозі та захисті прав літніх людей. Ми б хотіли розширювати це коло.

Також важливо говорити й про можливість підробітку або, взагалі, продовжувати роботу літнім людям. Для частини людей це ще й можливість просто виходити з дому, мати мету, рухатися кудись, спілкуватися з однолітками або молодшими людьми, знаходити однодумців, бути активними та продуктивними. Важливо працювати з ейджистськими установками, з дискримінаційними упередженнями, які існують в нашому суспільстві. Ми також у цьому напрямку плануємо діяти, бо адвокація — це широке поняття.

— Як ви думаєте, чи можемо ми зараз сказати, що наші пенсіонери мають гідну старість?

— На жаль, я думаю, що дуже невелика частина людей справді має гідну старість. Нам би дуже цього хотілося, але є дуже багато викликів і перепон на цьому шляху. Ми маємо ще один напрямок роботи — це дослідження закладів для літніх людей: як державної форми власності, так і приватної. На жаль, такі заклади здебільшого далекі від поняття гідна старість, повага до людини, дотримання прав людини. І це треба змінювати. І ми маємо велике поле для роботи в цьому напрямку.

— Куди можуть звертатися літні люди за допомогою?

— Найперше — це територіальні центри соціального обслуговування, які мають опікуватися літними людьми та можуть знати, які є благодійні чи гуманітарні організації в місцевості, в громаді, які можуть порадити й підтримувати літніх людей. Бо, звичайно, літній людині самій шукати допомогу значно складніше. А от піти до соціального співробітника, який може знати, який може порадити, — це найкращий спосіб. Окрім нашого фонду, літнім людям допомагає ще й БФ Let's Help. Він також є в «Києві цифровому». Крім того, можна звертатися й до HelpAge International.

— Яке завдання ти особисто і фонд загалом ставите перед собою на найближчий час?

— Наша велика мета і місія — це, власне, змінювати сприйняття та ставлення до людей старшого віку в нашому суспільстві, щоб було розуміння, що якась частина потребує підтримки й ось як ми можемо її надати. Варто розуміти, що всі ми будемо літніми людьми й захочемо, аби хтось і про нас турбувався. Зараз час нам допомогти людям віком за 70 років. Вони не перестають бути людьми, мати свої бажання, спроможності. Також ми хочемо працювати з громадським сектором, з громадянським суспільством, підсилювати цю тему в них. Крім того, зараз має розроблятися державна стратегія роботи з літніми людьми. Вона називається «Стратегія державної політики з питань активного і здорового довголіття» до 2030 року. Ми подали наші пропозиції робочій групі й вважаємо, що треба мати в цій темі комплексний підхід, який підтримується на державному рівні.

Фото: «Фонд "Старенькі"» роздає продуктові набори літнім людям, які їх потребують. Джерело: Фейсбук-сторінка фонду