На середину минулого року, за даними Опендатабот, в Україні зареєструвалися офіційно майже 5 тисяч волонтерів. Звісно, тих, хто волонтерить, набагато більше, особливо після лютого 2022 року. Часто ті, хто допомагає іншим, самі потребують допомоги — від простого відпочинку до розв’язання складніших психоемоційних викликів. Саме для цього Українська волонтерська служба створила проєкт «Близькі» — програму підтримки волонтерів, що надають допомогу в тимчасово окупованих і прифронтових містах. Мета проєкту — підтримати спроможність тих, хто є опорою для жителів тимчасово окупованих і прифронтових міст України. За останні два роки організація провела 7 ретритів для волонтерів і планує продовжувати. УВС втілює програму «Близькі» за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».

Українська волонтерська служба проводила ретрити для спільноти волонтерів ще на початку створення своєї організації та повернулася до цього формату після повномасштабного вторгнення Росії, оскільки був запит у волонтерів. Про те, як відбуваються ретрити, які є виклики та результати, розповіли «Детектору медіа» представниці Української волонтерської служби (УВС) — керівниця відділу підтримки волонтерів на прифронтових і тимчасово окупованих територіях Віра Пасішнюк та залучена психологиня, фасилітаторка ретритів Юлія Дідула.

Формат і програма

Ретрити УВС відбуваються у двох форматах — шестиденний відпочинок у Карпатах і чотириденний у Київській області. Віра Пасішнюк розповіла, що з місцем проведення не надто експериментували: Карпати — це місце, де природа, українські традиції, тиша і спокій самі сприяють відновленню, особливо волонтерам, які живуть у прифронтових містах. Торік в організаторів виникла ідея проводити короткий ретрит у Київській області для тих волонтерів, які не можуть надовго відірватися від своїх обов’язки чи з особистих причин. За словами Віри, так в учасників немає відчуття, що вони все кидають. «І хоча тривоги лунають і на Київщині, все ж учасники відчувають себе спокійніше, ніж у містах, які постійно під обстрілами», — повідомила вона.

Перший день карпатського ретриту, волонтери знайомляться та заповняють власні анкети про свої очікування щодо програми ретриту

«Програма ретриту, залежно від місця проведення, має основну канву сесій зі мною на тему психологічної стійкості, а також додаткових активностей, які дозволяє простір — майстер-класи, похід у гори, екскурсії тощо», — розповіла психологиня, фасилітаторка ретритів Юлія Дідула.

Під час ретриту учасники досліджують складові формули психологічної стійкості й одразу прокачують конкретні навички на індивідуальному рівні, а також обмінюються досвідом у групах. Юлія Дідула називає це «часом для збагачення»: ділячись з іншими, ми краще розуміємо себе й відкриваємо не відомі до того сторони питання, що озвучили партнери. За словами Юлії, ця концепція психологічної стійкості  —  це напрацювання команди Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії, де Юлія проходила навчання.

Короткостроковий волонтерський ретрит. Учасники знайомляться і заповнюють анкети

«Попри насичену програму, її часто змінюють та адаптовують — часом навіть під час самого ретриту», — повідомила Віра Пасішнюк. Часто в учасників запит є на можливість просто поспати, по суті задовольнити свою базову потребу, пояснила вона.

Фасилітаторка Юлія Дідула говорить, що включеність учасників залежить від багатьох факторів: кількість людей у групі, місце проведення, і, звичайно, самі люди, які цю групу створюють: «Під час одного з ретритів у нас була група учасників, які не пропустили жодної активності. А от у Карпатах була пані, яку ми бачили лише під час трапези та рефлексії. У кінці її відгуки були позитивними, адже вона змогла якісно відпочити та закінчити термінові робочі справи. Якщо спробувати узагальнити, то переважна більшість учасників залучена в активності».

Прогулянка горами. Задля хорошого відпочинку та відновлення волонтерів ми додаємо до нашої програми спільні прогулянки горами. Разом ми долаємо підйоми і на фінішній точці робимо фото, щоб запамʼятати нашу спільну маленьку перемогу

З огляду на потреби учасників, організатори гнучкі щодо залученості в програмні активності. Насамперед учасники мають навчитися слухати себе на практиці, а не просто вивчати в теорії, як це, розповіла вона.

«Ми не кажемо, що обов’язково відвідувати всі елементи програми. Ми відверто кажемо, що ми за те, щоб кожен турбувався про себе та відчував, що йому хочеться на цей момент. Якщо хтось відчуває вранці, що йому треба поспати — це теж вияв любові й турботи про себе, тож, будь ласка, зробіть це. Ми вас чекаємо, коли ви прийдете, але ми будемо дуже раді, якщо ви будете дослухатися зараз до себе. Ми тут для вас, з ранку до вечора, фасилітаторка чекає вас у цій аудиторії, щоб ви прийшли отримати нові знання, але якщо ви відчуваєте, що ви хочете поспати, поспілкуватися одне з одним, або навіть якщо вам потрібно, наприклад, зустріти дистанційно фуру на кордоні, відправити зараз до хлопців і дівчат, ви можете вийти, поробити свою роботу і повернутися до нас», — розповіла Віра Пасішнюк.

Оскільки представники Української волонтерської служби самі мають досвід волонтерства, вони розуміють такі потреби, особливо коли люди вигоріли або на межі вигорання, тому емпатично реагують на них, сказала вона.

 Групове фото волонтерів. Зафіксували спільні спогади знайомства і відпочинку. 

Ще однією особливістю програми, додала Віра, є те, що практичні вправи побудовані так, щоб люди пропрацьовували свої конкретні життєві ситуації, але не розбирали під час ретриту великі травматичні події. Це може бути небезпечно, якщо в людей «розкопати» складні ситуації та залишити їх без психологічного супроводу опісля, сказала Віра Пасішнюк. Утім, вони дізнаються про інструменти та поради, куди можна звернутись, якщо є така потреба, додала вона. Наприклад, отримують контакти дружніх, партнерських організацій, які мають безплатну психологічну чи психоемоційну допомогу для волонтерів. Що відбувається далі, наприклад, рішення працювати із психологом — це вже вибір конкретної людини, чи хоче вона надалі заглиблюватись у щось і пропрацьовувати, пояснила Віра.

Учасники

У середньому на кожен із таких заходів подається близько кількасот людей, каже Віра. 200—300 заявок — і всього 14—22 місця, тож організатори фокусуються в першу чергу на мотивації.

Проєктна команда читає заявки, а також із міркувань безпеки перевіряє досвід та з’ясовує, чи справді апліканти є волонтерами, пояснила Віра: «Велике значення має те, наскільки учасники розуміють формат ретриту. Якщо їхньою основною ціллю є нові знайомства, новий досвід, волонтерське мережування, то цей захід не зовсім для цього. Запропоновані ретрити спрямовані насамперед на те, щоб учасники потурбувалися самі про себе, і під час заходу могла відновитися конкретна людина, яка приїжджає. Усе інше, зокрема нетворкінг, — це вже додаткові результати». 

Волонтерка з Кривого Рогу, стала учасницею ретриту про який я писала вище. Засновниця благодійної організації «Рейд Підтримки Україні»

За словами Віри, спільним для всіх учасників є те, що вони самі часом не усвідомлюють, наскільки їм потрібна допомога, відпочинок або перезавантаження. «Вони приїжджають у перший день, ми ще простежуємо, що їх це не відпускає. Всі ще стоять із телефонами, з ноутбуками, намагаються щось допрацьовувати. І коли ми вже там знайомимось і розповідаємо, що ми будемо робити, для чого тут усе, — вже десь на другий день вони починають усвідомлювати, що відбувається з ними, як вони, на якому етапі перебуває кожна окрема людина. Бо вони можуть бути на різних етапах: хтось повністю “вигорілий”, хтось навпаки — ще заздалегідь хоче про себе подбати», — ділиться вона.

Віра Пасішнюк додала: щодо гендерного різноманіття, то переважно в ретритах беруть участь жінки у пропорції 70 на 30, 60 на 40 відсотків. Це, на її думку, корелює з загальними гендерними пропорціями в громадсько-волонтерському секторі, де переважає жіноча стать.

Ретрити від УВС спрямовані на волонтерів, які працюють у прифронтових областях, але розташування не є основним критерієм відбору, тому в групах є учасники з різних регіонів, розповіла Віра.

Вік учасників також різний: бувають і 20-річні, і 50-річні учасники. При формуванні групи організатори зважають на волонтерський досвід і на загальний комфорт групи, додала вона.

Після ретритів

Мета волонтерських ретритів — навчитися турбуватися про себе, додає Юлія Дідула. Тому серед перших результатів вона відзначає приклади, коли учасники після повернення з ретриту дозволяють собі турботу про себе, яка часто проявляється в маленьких деталях: купити модний журнал або придбати постільний комплект такого бажаного смарагдового кольору, зайнятися своїм здоров’ям.

«Про це наголошується протягом всіх днів ретриту: турбота про себе — так звана киснева маска — дозволить вам продовжувати допомагати іншим», — говорить Юлія.

На світлині Юлія Дідула — психологиня, яка проводить практичні сесії з волонтерами, разом вони досліджують тему думок та емоцій

Хоча нетворкінг не є ключовою метою, але випускники ретритів сформували спільноту: вони приєдналися до закритої групи «Близьких», яка налічує понад 300 учасників, розповіла Віра Пасішнюк. Там волонтери не лише діляться враженнями, а й підтримують одне одного у робочих потребах, додала вона.

Організатори пропонують разом із партнерами не лише психоемоційну, а і юридичну, фінансову підтримку, навчальні можливості. Також дуже часто групи самоорганізовуються та збираються на відеозустрічі. Багато хто стає учасником інших активностей УВС — наприклад, освітніх інтенсивів, стипендійниї підтримки, національних форумів і конференцій. У планах організаторів — розвивати та збільшувати цю спільноту, а також пропонувати нові можливості, сказала Віра.

Результати та відгуки

Попри те, що ретрити  —  це не типовий формат заходів, наприклад, тренінгів, після якого можна відразу відстежувати всі результати, організатори все-таки намагаються фіксувати зміни. У цьому допомагає вхідне та вихідне анкетування, розповіла Віра Пасішнюк. Одним із питань анкети є оцінка свого психоемоційного стану за останні пів року. Наприклад, вхідне анкетування під час останнього ретриту показало середній показник групи 4.8 бала, а вже після ретриту  — 9.2 бала, поділилася Віра.

Спільні активності. Вільний мікрофон. Волонтери проводять час разом розповідаючи цікаві історії зі свого життя і діяльності, діляться досвідом і краще знайомляться одне з одним

Вона також додала, що організатори отримують позитивні відгуки не лише безпосередньо від учасників, а й від їхніх близьких чи колег, які відразу ж помічають ці радикальні зміни. Наприклад, керівниця однієї громадської організації дякувала, що ретрит врятував її фінансову менеджерку від вигорання. Також Віра згадує історію волонтерки Ольги з Кривого Рогу: її чоловік-військовослужбовець записав відеозвернення з подякою за те, що його дружина знову посміхається.

За словами Віри, є учасники, в яких після ретритів є запит на те, щоб провести щось подібне суто для своїх команд. Наразі команда УВС не має можливості реагувати на такі запити, але розглядає таку можливість у майбутньому, пояснила вона. Зараз команда бере паузу в проведенні ретритів і сподівається, що такий формат матиме продовження, бо методологія вже опрацьована, а питання внутрішньої психологічної стійкості не перестають бути актуальними, резюмувала вона.

«Методологія, яку запропонувала наша фасилітаторка, — це про питання внутрішньої психологічної стійкості, яка безпосередньо є в кожній людині. Просто ми показуємо це з різних аспектів, які вона має. Ми бачимо, що це дієво, також намагаємося якось розбавити іншими практиками, просто вільним часом, спілкуванням, якоюсь арттерапією, переглядами з обговореннями безпосередньо на ті теми, яких ми торкаємося в теоретичній частині», — ділиться Віра Пашнюк.

Як волонтери можуть допомогти собі

Ретрити — це лише один з інструментів допомоги та перезавантаження, розповіла Віра Пасішнюк: «Експерти визначають певні зони вигорання: “зелена”, “жовта” і “червона”. Важливо, щоб людина могла себе зловити на перехідній “жовтій” зоні». Вона відзначає, що на ретрити часто приїжджають вже ті, хто досяг «червоної» зони, тут уже важче допомогти, можна лише констатувати вигорання, а за людиною вже залишається вибір, чи міняти діяльність, чи брати паузу, чи чимось іншим займатися.

Творчий Майстер клас з гончарства. На ньому зображені Валерій Зарубін — учасник ретриту, голова громадської організації «П2П жива» й майстер-гончар, який допомагав волонтерам опановувати мистецтво роботи з глиною

«Усі інструменти для відновлення є дуже простими, але це не чарівна паличка, а потребує вибору та дії. 

Найперше — це важливість стеження за «базою»: їжа, сон, рух. Це істина, яка відома з давніх-давен, але ми дотепер намагаємося доспати все на вихідних. Так, на жаль, не працює. Наш організм потребує нормального сну, повноцінного харчування та фізичних вправ щодня, а не під час відпустки.

По-друге, подумайте про прості побутові речі, які дозволяють вам “заземлитися”, відчувати себе тут і зараз, а не в думках, які часто не є корисними: приготування їжі, миття посуду, душ, час із домашніми улюбленцями, музика, читання… Оберіть свої п’ять і повертайтеся до них, коли відчуваєте хвилювання. 

І наостанок, кожен із нас має надпотужний інструмент — це дихання, використовуйте його! Можна скористатися одним із багатьох додатків для ментального здоров’я або ж дихати простим квадратом», — поділилася рекомендаціями для волонтерів психологиня Юлія Дідула.

Фото УВС