Шматок паркану з графіті «Херсон — це Україна», плакат, намальований на обкладинці дитячого альбому, інтерактивні фото та відео активістів із розповідями про їхню підпільну боротьбу. Все це — посеред площі перед Європарламентом у Брюсселі. 12-13 квітня тут відбулася пересувна виставка, присвячена діяльності руху «Жовта стрічка», з якої європейці могли дізнатися, як українці в російській окупації чинять опір ворогу. 

Увага світу до України фокусується переважно або на біженцях, або на військових, що, безумовно, важливо. Але історії людей, які руйнують наративи російської пропаганди про спокій на захоплених територіях, розвішуючи навпроти плакатів «Росія тут назавжди» українську символіку, заслуговують на увагу не менше. Адже, як сказав один із європарламентарів, що побував на виставці, «ця жовта стрічка у багатьох випадках сильніша за автомат Калашнікова». Бо вона несе невпевненість, страх і відчай російським окупантам.  

«Ми хочемо показати світу, що українці не змирилися з окупацією. Особливо ті, хто живе в Донецькій, Луганській областях та в Криму», — каже «Детектору медіа» координатор руху Іван, який не називає свого прізвища з міркувань безпеки. 

— Іване, ви хочете сказати, що рух опору існував із 2014 року?

— Наш рух виник наприкінці квітня у Херсоні, якраз після останніх мітингів проти окупації. Але спротив загарбникам на захоплених територіях українці чинили всі вісім років до того. Просто ця діяльність не була такою координованою та організованою, як тепер. 

Та і що взагалі можна вважати спротивом? Хтось не став брати російський паспорт, хтось відмовився від російської пенсії чи співпраці з окупантами, а хтось намалював тризуб на паркані. Все це елементи одного. Багато українських громадян на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також у Криму, завжди мали проукраїнську позицію. Просто потрібен був поштовх, щоби цей протест став більш явним, більш видимим. Таким поштовхом і став наш рух. Ну і років п'ять чи дев'ять тому не було таких цифрових технологій, які є тепер. А без месенджерів, чатботів, телеграм-каналів організувати ненасильницький опір так, як це робимо ми, було б неможливо.

• Читайте також: Активісти «Жовтої стрічки» передали депутатам Європарламенту квитки на потяг до звільненого Криму

— Що стало поштовхом для виникнення самої «Жовтої стрічки»?     

— Коли стало ясно, що хвиля протестів у Херсоні згасає й окупанти зайшли до міста надовго, ми з другом почали розмірковувати, як нашим людям допомогти підтримувати в собі почуття, що навіть окупований Херсон продовжує залишатися Україною.

Спочатку думали створити телеграм-канал, щоби постити там проукраїнські новини, але росіяни почали блокувати інтернет, переобладнувати вишки сотового зв’язку, тому ця ідея відпала. Потім побачили російські плакати з написами «Херсон — це Росія» і вирішили зробити щось на противагу. Так були розвішані перші сто жовтих стрічок.

• Читайте також: Нові проукраїнські листівки з'явилися у Сімферополі та Євпаторії

— Якою була перша реакція на появу стрічок?

— Багато хто не вірив, що це український рух, підозрюючи, що таким чином російські спецслужби виманюють патріотично налаштованих українців. Інші на свій страх і ризик фотографували та поширювали фото зі стрічками в соціальних мережах. Ми ж, зі свого боку, комунікували з медіа, які залишилися в Херсоні після окупації, і просили їх пояснювати херсонцям, що це свої. 

— Якось ви казали, що в «Жовтій стрічці» —  як у «Бійцівському клубі», перше правило якого — нікому не розповідати про «Бійцівський клуб». Як поєднується оця втаємниченість, необхідність дотримуватися жорстких правил конспірації з демонстративністю вашої діяльності? Адже сутність вашого руху — якраз у тому, щоб якомога ширше показувати присутність України та проукраїнськи налаштованих громадян на окупованих землях.

— Так, ми діємо для того, щоби про нас чули та бачили. Але водночас наш пріоритет — безпека активістів. Ми дбаємо про те, щоб анонімувати кожного активіста, кожного нашого користувача, щоб ніхто про нього не міг зібрати жодних даних, а також унеможливлюємо витік інформації про всю мережу активістів. Для цього намагаємося бути якнайбільше децентралізованими, щоб активісти не знали одне одного, і якщо когось спіймають, він не зміг видати всю мережу.

У нас немає спільних чатів, бесід, немає штабів, ми спілкуємося та плануємо заходи у платних VPN-месенджерах. У кожному місті є свій координатор, який організовує активістів і роздає завдання. Із самого початку наш ланцюг зв’язку виглядав так «координатор — активіст». Ніякої мережі.

Натомість ми постійно вдосконалюємо рекомендації та інструкції: що можна робити з мирного спротиву, як уникнути арешту, де розташовані відомі нам камери спостереження росіян, як змінити одяг після виконання завдання, сховати обличчя, на якій вулиці й о котрій годині не буде патруля. 

На те, щоб наклеїти одну листівку, в активіста всього п’ять секунд. І як тільки він це зробить, має одразу відійти в безпечне місце, можливо, змінити верхній одяг і швидко втекти. Так, бажано сфотографувати наклеєну листівку, але ми всім кажемо, щоб робили це тільки якщо почуваються в безпеці. Зайвого ризику не потрібно.

Ми намагаємося забезпечити людей необхідним: передати фарбу, купити другий телефон — для робочих завдань, поставити на нього платний VPN, зробити запасні акаунти, завантажити П-телеграм. Це партизанський телеграм, який є розробкою білоруської організації «Кіберпартизани». У випадку небезпеки він замітає всі сліди — при введенні неправильного пароля ховає чати, що можуть скомпрометувати, видаляє фото, чистить кеш і так далі.

Зараз ми створюємо «ЦНАПик» для активіста. Це така служба підтримки, де можна отримувати безпекові інструкції, доступ до VPN, до телеграма, рекомендації з кібергігієни, мапи камер відеоспостереження в різних населених пунктах. Скоро запустимо його в нашому чатботі «Разом».

Тобто діяльність наших активістів пов'язана з ризиком, але ми робимо все, щоб їх убезпечити. І залучити до руху якомога більше людей, щоб попри конфіденційність усі розуміли: це справа рук тисяч людей.

— До речі, як ви ведете підрахунок тих, хто до вас приєднується?

— Раніше ми рахували в гугл-таблиці всі посилання на фото зі стрічками, графіті тощо, наприклад, у телеграм-чатах. Потім почали групувати ці прояви активності по містах. А потім перейшли до чатбота «Разом», у якому зараз уже близько 10 тисяч людей. І там ми вже бачимо кількість користувачів, їхній розподіл по областях, по населених пунктах, тобто ведемо детальнішу статистику. І на її основі аналізуємо, де нам посилити роботу, де скорегувати та яким чином. За нашими підрахунками, «Жовта стрічка» налічує 8000 активістів.

— Чи часто до ваших лав намагаються проникнути вороги і як ви їх розпізнаєте? 

— Ми одразу впізнаємо умовного майора ФСБ, який намагається домовитися з тобою про особисту зустріч, але не може пройти етапи верифікації в нашому чатботі. Бо там ти маєш виконати певні тестові завдання. Кожне нове виконане завдання відкриває доступ до наступного, і таких — 20 рівнів. Спочатку йдеться про розвішування стрічок, нанесення графіті. Необхідно зробити це й надіслати нам фото так, щоб ми могли ще й верифікувати локацію.

Поступово завдання стають складнішими — скажімо, роздрукувати й наклеїти плакат або роздрукувати і сховати його у певному місці, щоб його могла знайти й наклеїти інша людина. Потім — підняти прапор або простежити за колаборантами. Ці «заслані козачки» обламуються вже на третьому-четвертому завданні. Вони постійно хочуть тебе надурити, скинути якесь старе фото, яке вже хтось публікував. Ми їх одразу розпізнаємо.

Є ще ті, хто намагається покласти наш бот, щодня флудять і в боті, і в соцмережі десятками повідомлень на кшталт «хохлы, салоеды, мы вас найдем», «ячейка СБУ, спецслужбы», «неонацисты». Надсилають фото, на яких зображено, як замальовують і зривають наші плакати, фото загиблих воїнів ЗСУ.

Утім, вони не можуть блокувати нам чат, бо він виведений на окремий сервер в іншій країні. Ми одразу бачимо, що людина зайшла до нас, приміром, із Ростова-на Дону. Ми її моментально блокуємо, а вона там може щось писати, спілкуватися з автоматичним чатботом і навіть не знати, що її ніхто не бачить.

— Вам доводиться застосовувати специфічні прийоми для убезпечення діяльності активістів, збереження конфіденційності в комунікаціях. Мабуть, вас консультують представники спецслужб. Співпрацюєте з ними?

— Ні, і мабуть, це на краще. Тому що зазвичай у таких структур, як тільки починаєш із ними контактувати, виникає бажання взяти тебе під контроль, розкрутити на інформацію. Ми більше прагнемо спілкуватися з комунікаційними агенціями. Як-от піар-агентство Gres Todorchuk. Вони нас можуть навчити чогось цікавого, від них ми можемо набратися досвіду. Ще співпрацюємо з Центром громадянських свобод Олександри Матвійчук, збираючи інформацію про злочини росіян, документуючи й надсилаючи інформацію до нього. А вони збирають усі ці документи для трибуналу.

— Ви згадали піар-агентство Gres Todorchuk, випередивши моє питання про те, як вам вдається так часто вигадувати доволі креативні способи нагадати про себе. Всі ці флешмоби з половинками сердець, які поєднуються за допомогою жителів окупованих і неокупованих регіонів України, з російськими грошима, позначеними жовтими стрічками. У чому ще реалізується ваша співпраця? 

— Так, ідеї флешмобів часто народжуються у співпраці з креативними чи рекламними агентствами, які нам допомагають.

• Читайте також: Рух «Жовта стрічка» запустив флешмоб «Єдине серце України» на підтримку мешканців тимчасово окупованих територій

Один із таких останніх флешмобів —  із російськими грошима. Зараз рашисти почали масово роздавати рублі на тимчасово окупованій території України. І це благодатний носій наших міток. Один плакат може побачити сотня людей, а купюру в сто рублів — десятки тисяч. Особливо якщо ти закинув її у банкомат чи термінал або розрахувався нею на касі в магазині.

Це ж просто вірус, який розходиться по руках, а його навіть не можуть викинути — тому що гроші! І потім неможливо верифікувати того, хто намалював на купюрі жовту стрічку або написав проукраїнський заклик. Оскільки людина, в якої вона опинилася, може бути вже сотим чи тисячним її власником. Такі купюри вже гуляють по всій окупованій території — у Сімферополі та Севастополі, а також у Мелітополі, Донецьку та Луганську. Такий спосіб спротиву, здається, найбезпечніший і при цьому дає можливість масово залучити нашу аудиторію.

Багато ідей народжує саме життя, особливо коли йдеться про доступні для людей способи вираження української позиції. Не всі можуть роздрукувати плакат, розвісити стрічки або зібрати інформацію про колаборантів чи злочини росіян. Але будь-яка людина може перетворити літеру Z, якою окупанти помічають місця свого перебування, на жовто-блакитний пісочний годинник — знак того, що час окупантів спливає. Це дуже просто, символічно і легко в реалізації. Просто гуляючи містом або йдучи на роботу, перекреслити «зедку» й розмалювати її в кольори українського прапора — це ж справа трьох секунд!

• Читайте також: У Криму та на Півдні України активісти перемальовують російські воєнні символи Z на жовто-блакитні пісочні годинники

— Так, бачила чийсь дотепний пост на цю тему: «Активісти руху “Жовта стрічка” в Криму перетворюють символи російського вторгнення Z на синьо-жовті пісочні годинники. Такий собі візуальний шах і мат. Бенксі виглядає менш переконливим». А яка реакція на ваші флешмоби з боку окупантів? Як довго висять плакати та залишаються незамальованими графіті? 

— Усе залежить від регіону і старанності окупаційної влади там. У Криму постійно посилюють контрдиверсійний режим, шукають авторів графіті, швиденько їх замальовують, зривають плакати. У місцевих проросійських телеграм-каналах час від часу пишуть: «Там “Жовта стрічка” заявляє, що в них у Севастополі 1000 прихильників. Так ось, насправді їх всього десять, і ми всіх їх арештували». Словом, їхня реакція свідчить, що ми правильно все робимо, оскільки не даємо окупантам спокою. А раніше нас висміювали, називали «Ждунами ЗСУ».

— Якщо кількість загиблих окупантів під час вибуху чи будь-якої іншої силової дії партизанів можна порахувати, то як на ворога впливають листівки чи намальовані на парканах тризуби, вирахувати складно. За якими параметрами ви оцінюєте ефективність своєї діяльності?

— За кількістю людей, які приєдналися до нашого чатбота протягом певного проміжку часу. Ми бачимо: о, тут щось спрацювало — люди стали активнішими. Багато українців приєднуються до нас, бо бачать у цьому спосіб власного громадянського протесту, символ надії, символ спротиву. І другий показник — російські телеграм-канали, те, як змінюється їхня риторика, скільки в них згадувань про нас. Це мотивує працювати далі, бо ти бачиш, що твоя діяльність їх дуже бісить, просто драконить.

— У дослідженні Міжнародного Каталонського інституту миру (ICIP) та Міжнародного інституту ненасильницької дії (Novact) ідеться, що одним із ключових викликів, який стоїть перед ненасильницьким спротивом в Україні, є взаємодія зі збройним опором. Ви згодні з цим?

— Я радше згодний із тим, що успіх збройного опору без ненасильницького просто неможливий. Українські військові не поспішатимуть входити в якесь село, знаючи, що воно проросійське. Бо їхні позиції одразу будуть здавати. Але якщо вони знатимуть, що там більшість людей проукраїнські, попри те, що останні роки вони були під окупацією, бачитимуть намальовані символи України, плакати, графіті, то спокійно входитимуть у таке село чи місто.

Але не менш важлива й деморалізація ворога на окупованих територіях. Коли росіянин бачить, що це справді не його земля, що він тут зайвий, що всі місцеві дивляться на нього косо, а він їх усіх вважає партизанами, тоді він лише побачить першу машину ЗСУ ― втікатиме безоглядно. Ховатиме свою форму, надягатиме цивільний одяг і вдаватиме, начебто він місцевий. Втім, їм варто знати, що в нас також є програма розпізнавання обличчя. Активісти фотографують росіян, і ми їх потім ідентифікуємо.

— Чи є у вас втрати? Наскільки часто окупантам вдається зловити ваших активістів?

— Таке нерідко траплялося раніше — особливо після мітингів у Херсоні й Мелітополі. У Херсоні після одного з мітингів затримали активістку, яка зберігала вдома пакет із жовтими стрічками. На неї донесли сусіди. Її тримали в підвалі протягом трьох тижнів і випустили, коли почали депортувати населення з правого берега.

Однак деяких своїх в’язнів росіяни брали із собою. На жаль, ми втратили зв’язок із декількома активістами, які працювали з нами в окупованому Херсоні, а потім зникли під час депортації з правого берега. Однак це поширена ситуація на тимчасово окупованих територіях.

Зараз таких випадків менше, й навіть якщо вони трапляються, ми ніколи не полишаємо своїх людей наодинці з проблемою. Намагаємося вивозити до того, як місцеві органи так званого правосуддя винесуть їм вирок.

— А чи відчуваєте ви різницю між настроями й рівнем активності людей на новозахоплених землях і, скажімо, у Криму та на Донбасі, які перебувають під окупацією з 2014 року?

— Звісно. Більшість активного населення — на новозагарбаних територіях. Наш рух не просто так виник саме в Херсоні — тут люди з перших годин окупації чинили спротив. І ми навіть не мали на меті розширюватися. Але побачили, що наш приклад надихає людей на всіх окупованих територіях. З питаннями, як долучитися до нас, почали писати люди з Луганська, з Криму. Їх залякували репресіями, арештами, обробляли пропагандою, а тут такі прості речі як жовта стрічка або проукраїнський плакат дають людям стимул триматися, чекати на ЗСУ й жити з надією на визволення.

• Читайте також: Гуменюк: У Криму безпрецедентний сплеск руху опору проти російської окупації

Так, Донецьк, Луганськ, Крим — більш репресовані, більш залякані. Але там легше працювати, бо місцеві вже знають, де відеокамери, як безпечніше діяти, там немає постійних патрулів росіян. А на новозахоплених територіях потрібно бути обережнішими. Там воєнний стан, комендантська година, нескінченні обстріли, активні пересування російських військових. За таких обставин потрібно бути набагато обережнішими. Тож всюди свої особливості.

— Ваш рідний Херсон уже звільнили, але ви продовжуєте займатися «Жовтою стрічкою». Чому?

— Якраз тому, що знаю, як це — бути під окупацією. І як важливо при цьому тримати бодай у власній свідомості зв’язок з Україною й робити щось для перемоги. Так, не всі можуть виїхати на підконтрольну територію, не всі готові, залишившись, партизанити і вдаватися до якихось радикальних дій. Але кожен спроможний вивісити чи зав'язати жовту стрічку, скажімо, на поручнях сходів або на паркані. При цьому важливий навіть не стільки коефіцієнт корисної дії від якоїсь вчиненої людиною акції, скільки можливість бути разом з Україною, не впадати у зневіру, в апатію і знати: твій дім, навіть якщо в нього сьогодні вдерлись окупанти, рано чи пізно буде звільнено.

І потім, не можна ж просто так зникнути з інформаційного поля, закривши проєкт. «Жовта стрічка» — це вже бренд. Люди йдуть до нас по підтримку та ком’юніті. Вони шукають натхнення у прикладі Херсона, який чинив опір — і ось, уже звільнений. Тому ми не полишаємо цієї справи та працюємо нон-стоп, часом забуваючи про сон та інші особисті потреби. Хтось воює на передовій, хтось рятує поранених, хтось волонтерить. А ми тримаємо фронт на окупованих територіях. Хоча він і підпільний.