Катерина Полянська — екологиня міжнародної благодійної організації «Екологія, право, людина». Після початку повномасштабного вторгнення Росії вона зосередилася на дослідженні наслідків бойових дій для довкілля та людей. Нещодавно «Детектор медіа» писав про екоцид — навмисне знищення природного середовища, яке є злочином за українським законом, — і про екологічні злочини. Екологи відіграють дуже важливу роль у фіксації цих злочинів, адже саме вони найкраще знаються на змінах довкілля й можуть їх фахово оцінити.

За даними менеджерки проєкту «Разом до екологічної демократії та верховенства права в Україні», учасниці Мережі захисту національних інтересів «Антс» Олени Сас, унаслідок нападу Росії постраждали 20 % природоохоронних територій України загальною площею близько мільйона гектарів. У зоні ризику опинилися 2,9 мільйона гектарів Смарагдової мережі — територій, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні. Під загрозою знищення перебувають 16 Рамсарських об’єктів площею майже 600 тисяч гектарів. Під окупацією зараз 8 заповідників і 10 національних природних парків. Війною охоплено близько трьох мільйонів гектарів лісу в Україні. Понад 23 тисячі гектарів лісів випалено. Унаслідок російських ударів по нафтобазах, складах паливно-мастильних матеріалів згоріло понад 680 тисячі тонн нафтопродуктів, які забруднили повітря. Крім того, в повітря потрапило понад 38 тисяч тонн викидів від горіння російської техніки та утворилося понад 352 тисячі тонн відходів, які забруднюють не лише повітря, а й землю. Ще одна проблема — міни: розмінування потребує приблизно 200 тисяч квадратних кілометрів.

Ми поговорили з Катериною Полянською про її роботу в рамках проєкту «Документування екозлочинів війни», який втілюють МБО «Екологія, право, людина» і ГО Мережа захисту національних інтересів «Антс» за фінансової підтримки Празького громадянського центру, про ставлення до питань довкілля під час війни та про віддалені наслідки бойових дій для людей.

— Катерино, часто доводиться чути, що питання охорони довкілля під час війни другорядні, «не на часі». Чому, на вашу думку, це не так?

— Війна приносить не лише прямі наслідки у вигляді вибухів, руйнувань, смертей, а спричиняє лихо й надалі. Наприклад, під час горіння нафтобаз у повітря виділяється величезна кількість токсичних речовин. Лише одна така катастрофа — це не лише моментальні збитки від пожежі, але й сильне забруднення ґрунтів, води, тому що частина нафти і нафтопродуктів вигоряє, а частина — не встигає, просочується у ґрунтові води. Це токсичні речовини, небезпечні для довкілля і для організму. Вони можуть переноситися, потрапляти в річки, в озера, просто десь розлитися. Тож люди можуть загинути на фронті, а можуть загинути від того, що отруїлися, або отримати захворювання в майбутньому через накопичення токсинів в організмі. Адже вони питимуть цю воду і за десять років після війни. Екологи зараз дуже-дуже потрібні, тому що вони теж можуть врятувати життя та здоров’я людей.

— Щодо пожеж зрозуміло, а як щодо обстрілів? Які тривалі наслідки вони спричиняють довкіллю та людині?

— Наша організація досліджує це. Під час обстрілів виділяються токсичні гази, що дуже небезпечно для здоров’я військових, яким, взагалі-то, варто надягати респіратори. А у вирвах від вибухів накопичуються важкі метали та інші шкідливі речовини. Ми зараз намагаємося знайти, куди відправити зібраний із вирв ґрунт, бо в Україні немає достатньо лабораторних потужностей, щоб це дослідити. От уявіть: на звільнених територіях пройшли сапери, сказали, що там чисто, мін немає, і фермери спокійно розорюють ці ділянки. А виявляється, що там були важкі метали чи ще щось. І потім вирощений врожай люди споживатимуть. Це невидимі наслідки війни, які також становлять загрозу. Адже важкі метали акумулюються в організмі й можуть призводити до захворювання на рак. Тож треба досліджувати: які там у ґрунті форми, чи підуть вони далі з ґрунтовим розчином, чи підуть у рослини. У Миколаївській області ми брали зразки ґрунту з городу родини, в якої ракета впала прямо на подвір’ї. Там у них вирва глибиною три й діаметром 13 метрів. Весь город всіяний уламками. Вони запитують: чи можна нам це все закопати, прибрати ці уламки й садити далі городину? А це треба дослідити, тому що рештки можуть бути токсичними.

— Багато говорили про шкоду фосфорних боєприпасів для здоров’я та довкілля.

— Білий фосфор — це дуже токсична речовина. Мало того, що він горить у присутності кисню, тобто на повітрі на будь-яких поверхнях, так ще й легко може потрапити в кров і отруїти весь організм. Мене також хвилюють нерозірвані снаряди. Потрібні консультації з військовими, треба їздити, вивчати, щоби зрозуміти, куди вони впали, чи пошкодилися в ґрунті, чи набули взаємозв’язку з киснем. Якщо вони лежать у ґрунті і там поступово порушиться герметичність снаряду, його вміст почне взаємодіяти з водним розчином і потрапить у ґрунтові води. Ми вивчали і трупні отрути, що утворюються, коли тіла поховані неналежним чином або просто лежать і розкладаються. Навіть чіпати оголеними руками тіла, які розкладаються, не можна, щоб нічого не потрапило ні в кров, ні на слизові. Усе це треба вивчати, адже цим можна вберегти здоров’я та життя інших — не лише цивільних, а й військових.

— Наскільки страждає від війни дика природа?

— До прямих наслідків війни додаються лісові і степові пожежі, тож екологи мають думати, що з цим робити. Довкілля сильно страждає. Тварини теж підриваються на мінах і гинуть від обстрілів. В Україні заборонена риболовля з електровудкою та вибухівкою — а уявіть, що відбувається, коли в річку падає і вибухає 500-кілограмова бомба? Це було, коли Чернігів бомбили. Що там з рибою стається? Ми просто цього не бачимо, тому що річка — це дуже динамічна система.

— Як можна насамперед подбати про захист довкілля від наслідків війни?

— Можна уникнути багатьох проблем, якщо територіальна громада все ретельно зафіксувала, відмітила, порахувала та запобігла. Якщо ж ні — забули, заорали — то потім після війни в наступні 10–20 років може збільшитися захворюваність, люди скаржитимуться на проблеми зі здоров’ям. Або ще один приклад. Що може бути гіршим, коли знищили будинки? Виявляється, може, тому що це називається відходи руйнації — і це все згоріле та зламане необхідно належно зберігати, а достатньо полігонів у нас поки що немає. Якщо буде нормальна громада, то зроблять полігон, із якого нічого ніде не просочуватиметься. Якщо ж поставляться до цього легковажно, то просто звезуть все на ще одне велике сміттєзвалище — весь цей азбест, заборонений у Європі, всі згорілі й недогорілі речовини — і перший же дощ змиватиме все у ґрунтові та поверхневі води. Це згорілий пластик, лінолеум, фарби, будівельна хімія — і це небезпечно ще й тим, що розвіюється вітром. Люди, які повернулися в сусідні будинки, цим дихають. Треба попереджати місцеву владу, говорити з ними про це. Треба, щоби працювала екологічна інспекція, Держпродспоживслужба, тому що екологічні наслідки війни — це не просто і не лише руйнування, вони набагато більші.

— Як у цьому контексті виглядає ваша робота?

— У мене є виїзди, за останні два місяці я майже кожного тижня виїжджала в Донецьку область, Харківську, Миколаївську, Херсонську, Київську, Чернігівську. Якщо можна пройти на територію, якщо там не заміновано, то можна вивчити й зафіксувати наслідки, зробити фотофіксацію. Або ж залізти у вирву, виміряти її, відібрати проби ґрунту, привезти з собою зразки. Є різні типи вирв, різні типи пошкоджень. Ми виїжджали також до національних природних парків, які були під окупацією, а зараз звільнені, спілкувалися з їхніми працівниками, дивилися, що досі заміновані ліси, степи, що територію пошкоджено вирвами, зруйновані наукові відділення. Ми вивчаємо різні типи снарядів, як вони впливають на довкілля і здоров’я людей.

— Куди потім потрапляють ці дані?

— Ми повідомляємо про це на наших ресурсах, а ґрунти відносимо в лабораторію. І виявляється, дослідити їх не так легко. Лабораторії зараз, на жаль, не можуть сказати, мовляв, давайте нам зразки, ми знайдемо в них усю таблицю Менделеєва. Ви приходите до лабораторії, а там вас питають: «А що ми там маємо знайти?» І на цьому починаються наші пошуки й консультації з фахівцями, що може бути в ґрунті від падіння бомби, ракети, від «граду», «урагану». Іноді це займає тижні. Інколи буває, що ми відібрали проби, всі чекають на результати — а нам кажуть, що лабораторії не мають можливості. Плюс це ще грошей коштує. Зараз лабораторії, на жаль, не приймають деякі зразки і тому, що вони є дуже токсичними, і нам треба йти з іншого кінця: знаходити склад цих речовин або ж відправляти це за кордон.

— Які наслідки цієї роботи? Ви опублікували результати — і що далі?

— Ми спілкуємося з Мінекології, Держекоінспекцією, з представниками територіальних громад, із людьми. У мене записані контакти звичайних мешканців, які чекають на результати. Тим, у кого ми відібрали аналізи, треба надати результати і сказати, що робити. Якщо підтвердиться, що там висока концентрація небезпечних токсичних речовин, то треба прописувати спеціальні заходи з рекультивації цих ділянок. Якби це було на державному рівні, бо в нас просто немає можливості все обстежувати.

— Чи є механізм притягнення до відповідальності винуватців екологічних лих під час війни?

— Є. Наприклад, після війни Іраку з Кувейтом діяла спеціальна компенсаційна комісія, яка, окрім обрахунку збитків для інфраструктури, для громадян, ще й рахувала збитки довкіллю. («Детектор медіа» докладно розповідав про це в матеріалі про екоцид. — «ДМ».) Можна також звертатися до міжнародного кримінального суду. Але потрібно довести, що це довготривалий вплив на довкілля і він є прямим, а не опосередкованим. Наприклад, що ворог спеціально знищив ліс, а не обстрілював військових у лісосмузі, а потім цей ліс загорівся. Наші юристи ще вивчають це. Потрібна серйозна доказова база та обрахунки шкоди. Ми працюємо спільно із сімома організаціями, щоб вивчити методики, як обрахувати цю шкоду, щоб ці висновки були дійсними для міжнародного кримінального суду, щоб їх можна було використовувати як докази.

— Наскільки прикута увага медіа до теми довкілля під час війни?

— Я читаю, наприклад, «Українську правду», то там бувають повідомлення час від часу про загибель тварин, дельфінів... До нас звертаються журналісти, були і виїзди, престури з організацією «Антс», але це, звісно, не кожного тижня відбувається. Є певна увага, але треба висвітлювати ще, адже це важливі питання. Плюс і нам треба отримати результати цих аналізів, щоб теж були докази. Ми як спеціалісти розуміємо, але лабораторні результати нададуть ще більшого резонансу. Важливо, щоб у громадах на звільнених територіях порушували ці питання. Подекуди це є, я чула виступи харків’ян, які робили аналізи ґрунтів і виявили у вирвах важкі метали, на Київщині теж, і навіть дійшли висновку, що треба знімати верхній шар ґрунту.

— Чого не вистачає в комунікаціях між екологічними громадськими організаціями та медіа?

— Тут першочергове завдання — не просто поспілкуватися з журналістами, а зібрати докази, проаналізувати їх у лабораторії, щоб довести факти. І лише потім виходити на журналістів. Тому з нашого боку, можливо, часу на висвітлення бракує. З іншого боку, якщо журналісти звертаються — ми спілкуємося, даємо інтерв’ю. Для чогось більшого — пресконференцій абощо — треба довести, отримати результати в лабораторіях.

Фото: Катерина Полянська/Facebook