Як Росія намагається відбілити свою репутацію під приводом турботи про клімат і майбутнє людства

Як Росія намагається відбілити свою репутацію під приводом турботи про клімат і майбутнє людства

10:00,
2 Червня 2022
1060

Як Росія намагається відбілити свою репутацію під приводом турботи про клімат і майбутнє людства

10:00,
2 Червня 2022
1060
Як Росія намагається відбілити свою репутацію під приводом турботи про клімат і майбутнє людства
Як Росія намагається відбілити свою репутацію під приводом турботи про клімат і майбутнє людства
Війна в Україні показала, що перед міжнародною спільнотою стоїть завдання створити механізми, які дозволять попередити і мінімізувати ризики політичного «грінвошингу».

Коли російська армія завдавала перших ракетних ударів і перетинала український кордон, Путін провів зустріч із представниками російського бізнесу. Про це написав офіційний сайт президента Росії. Згідно з опублікованим протоколом, на зустрічі обговорювалися потенційні труднощі та ризики, з якими російський бізнес готувався стикнутись на фоні «теперішньої геополітичної ситуації». Президент російського Союзу промисловців та підприємців Олександр Шохін висловив розуміння, що «нові санкції будуть набагато жорсткіші за всі попередні обмеження». На це Путін запевнив представників російської бізнес-еліти в повній підтримці з боку влади для забезпечення більшої свободи підприємництва.

Іншими словами, можна вважати, що завданням цієї зустрічі для Путіна було створити видимість контролю над ситуацією й нагадати бізнесу, що у випадку шторму на дно вони підуть разом. Логіка цілком зрозуміла, однак в око впадає одна фраза Шохіна, яка здається відірваною із загального контексту: «[…] ми не відмовляємось від міжнародних домовленостей за ключовими напрямами співпраці. Зокрема, йдеться про вуглецеву проблематику, про проблематику клімату. Я думаю, правильно, щоб наші закордонні партнери розуміли, що кліматичні проєкти це не та сфера, де можуть застосовуватися жорсткі санкційні режими, оскільки це дійсно в інтересах усього людства».

Невже в перервах між злочинами проти людства та спробами знищення української нації російський режим зненацька почав перейматися розв’язанням глобальних проблем, наприклад, зміни клімату?

Насправді ні, не зненацька. До подібної риторики Росія вісім років вдавалася на міжнародних кліматичних переговорах, у тому числі й під час останньої конференції сторін до Рамкової конвенції ООН з питань клімату (COP26 to the UN Framework Convention on Climate Change), яка пройшла в листопаді 2021 року в Глазго. Тоді українська делегація вкотре вимагала виключити інформацію про викиди парникових газів на окупованих територіях із документів, поданих Росією до Секретаріату ООН із питань змін клімату, посилаючись на шостий параграф резолюції Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України (A/RES/68/262). Російська сторона відповіла закликом «не перетворювати переговори на якусь сварку, адже ми тут зібрались для того, щоб вирішувати дуже важливі для всієї планети питання, і мова тут не про Крим чи наші взаємовідносини, тому прохання усвідомлювати важливість цього процесу та займатися серйозними речами». 

Спостерігаючи за багатогранністю та оригінальністю російської пропаганди навколо війни в Україні, ретроспективно можна стверджувати, що такі «м’які» суспільні теми, як зміни клімату, можуть ставати зручним інструментом для прикривання злочинних політичних наративів. Ще одним прикладом подібного маніпулювання глобальною екологічною тематикою є нещодавній скандал, пов’язаний із прем’єркою федеральної землі Німеччини Мануелою Швезіґ, яка лобіювала будівництво газопроводу «Північний потік-2» через створений нею Фонд захисту навколишнього середовища та клімату.

Причиною таких «побічних ефектів» благородного концепту глобальної боротьби зі змінами клімату в першу чергу є те, що цей концепт справді м’який. Міжнародні кліматичні домовленості є результатом тривалого демократичного процесу переговорів, який передбачає рівнозначну участь усіх сторін та доступ до ресурсів і капіталу, необхідних для реалізації кліматичних амбіцій. Проте цей механізм не враховує ширший політичний контекст окремих держав, рівень їхньої корумпованості, свободи слова тощо. Він також не передбачає формального притягнення до відповідальності держав за невиконання умов кліматичних домовленостей або їх ізоляцію через порушення в інших сферах міжнародного права. Навіть Північна Корея офіційно подала свої цілі зі скорочення викидів парникових газів до Секретаріату ООН із питань змін клімату та висловила готовність долучатися до зусиль світу, спрямованих на боротьбу проти кліматичних змін.

Водночас увага громадськості до проблеми за останні декілька років стрімко зросла, боротьба зі змінами клімату стала суспільним трендом не без допомоги всім відомої Грети Тунберг та її публічних скарг на зруйноване дитинство. Тому будь-які дії, пов’язані з екологічною проблематикою, особливо якщо вони супроводжуються фінансовими інвестиціями, майже гарантовано забезпечують чисту репутацію (хоча не всім щастить, як показав досвід Швезіґ).

І як часто буває із трендами, форма набирає більшого значення, ніж зміст. Так, наприклад, за відсутності уніфікованих вимог компанії часто звітують про свою роботу у сферах охорони навколишнього середовища, соціального впливу та корпоративного управління (‘Environment, Social, Governance’ або ‘ESG’) скоріше задля піару, ніж задля декларування своїх реальних дій. Додайте до цього недостатню визначеність профільних органів виконавчої влади щодо національної політики в сфері змін клімату, а також недостатню обізнаність суспільства щодо соціально-економічних механізмів, які лежать в основі цієї проблематики. Все разом це сформувало підґрунтя для маніпулювання поняттями, які мають бодай віддалений стосунок до змін клімату та інших екологічних проблем, як на корпоративному рівні, так і на рівні окремих держав.

Потрібно розуміти, що міжнародні кліматичні переговори — це щорічна подія з більше ніж тридцятьма тисячами учасників, на якій делегати зі 195 країн обговорюють щось серйозніше за долю білих ведмедів чи виконання вимог дівчини Грети. Насправді є дуже очевидний розподіл переговорної сили (‘bargaining power’) між делегаціями, а основним предметом переговорів є встановлення національних цілей щодо декарбонізації економіки, тобто як швидко країни відмовлятимуться від викопного палива і переходитимуть на альтернативні джерела енергії. А також як цей енергетичний перехід буде фінансуватися.

Фактично кліматичний порядок денний охоплює питання, які покриваються енергетичною політикою, але при цьому його цільовим фокусом є довгострокова стійкість до змін у природному середовищі існування і геополітичних загроз, які можуть виникати в результаті таких змін. Це, у свою чергу, має створити засади сталого бізнесу, пов’язаного із заміщенням ланцюжка видобування, постачання і використання викопного палива зі створенням додаткової цінності і нових робочих місць.

Тоді чому, маючи за собою настільки вагомий контекст економічної трансформації, кліматичний порядок денний не може використовуватись як допоміжна, але повноцінна політична площина для гарантування ключових національних інтересів, наприклад енергетичної незалежності України і ЄС від Росії?

В першу чергу інструменти національного і транскордонного вуглецевого регулювання повинні враховувати політичний статус країни-забруднювачки та передбачати санкційний механізм у разі порушень принципів міжнародного права. А кліматична політика має розглядатись як невід’ємний компонент енергетичної безпеки, а не як додаткове навантаження на галузі економіки, залежні від викопного палива. Завдяки інтерпретації кліматичної політики саме як політики, а не відірваного від реальності концепту, стає складніше використовувати тему благородної боротьби із глобальною проблемою для відмивання своєї злочинної репутації. І війна в Україні показала, що перед міжнародною спільнотою стоїть завдання створити механізми, які дозволять попередити й мінімізувати ризики політичного «грінвошингу». Зробити систему жорсткішою.

Нещодавно Виконавчий комітет Принципів за підтримки Міжнародної асоціації ринку капіталу ( ‘The Executive Committee of the Principles, supported by the International Capital Market Association’) заявив, що залучення «зелених» облігацій можливе для підтримки нестабільних країн і тих, де тривають збройні конфлікти. Скільки пройде часу до того, як російські організації почнуть прикриватися своєю турботою про клімат та майбутнє людства, щоби спробувати отримати доступ до нових джерел фінансування? І чи відіграватиме роль у цій ситуації той факт, що джерелом нестабільності й конфліктів у цілому регіоні є сама Росія?

Марта Трофімова, менеджерка зі сталого розвитку компанії «Кернел»

Фото: Pexels

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду