Спільна справа: яка роль громадських організацій у реформі освіти

Спільна справа: яка роль громадських організацій у реформі освіти

11:00,
18 Вересня 2023
6282

Спільна справа: яка роль громадських організацій у реформі освіти

11:00,
18 Вересня 2023
6282
Спільна справа: яка роль громадських організацій у реформі освіти
Спільна справа: яка роль громадських організацій у реформі освіти
Чому в утіленні змін державі не обійтися без ГО, а ГО — без держави, а також як вдало співпрацюють сектори за кордоном і в Україні.

На першій спільній конференції Міністерства освіти віцепрем’єр-міністр Михайло Федоров і міністр освіти Оксен Лісовий презентували візію, як трансформуватиметься українська освіта. В основі бачення — принцип, що освіта має стати «новою попкультурою» та національною ідеєю, аби кожен українець міг стати тим, ким хоче, а також продовження реформи «Нова українська школа», призупиненої через війну та зміну уряду.

Ідеї чудові. Та поки з усіх розпочатих освітніх реформ успішна й доведена до кінця лише одна — ЗНО (загальне незалежне оцінювання). Обсяг робіт — колосальний, і навряд під силу одному МОН. Тож хто і як трансформуватиме освіту та якою має бути роль громадських організацій?

«Якби міністерства робили свою роботу, ГО не було б»

В Україні традиційно вкрай низький рівень довіри до державних інституцій, і багато громадських організацій розпочинали свою роботу як опозиція державі. Часто можна почути, що якби профільні міністерства робили свою роботу, то ГО не було б. Але це міф.

Навіть в освітніх супердержавах на кшталт Фінляндії чи Канади є багато потужних ГО. Різниця в тому, що в держсектора там є чітке розуміння, де він очікує державно-приватного партнерства, а які сфери можна віддати «на відкуп» громадськості. Дуже часто це послуги, де держава не хоче бути монополістом, адже їх якість буде вищою, якщо буде багато різних провайдерів. Наприклад, позашкільна освіта або навчання вчителів.

Другий сектор, де ГО активні в країнах із розвиненою освітою, — це непершочергові речі, наприклад, популяризація якогось особливого підходу чи методу. І нарешті, це організації, напряму пов’язані з освітнім туризмом і популяризацією освітньої системи країни за кордоном. Наприклад у Фінляндії є ГО, яка щороку робить рейтинг найцікавіших освітніх стартапів і знайомить їх із партнерами за кордоном. Або Канадське бюро міжнародної освіти, яке допомагає урядам та організаціям інших країн отримати канадську освітню експертизу — саме з ними ми працювали, щоб започаткувати Новопечерську школу. Саме їхніми послугами користувалася Саудівська Аравія, щоб підготувати 5000 молодих учителів. Поки що до цього рівня нам далеко.

У країнах, що розвиваються, ГО справді закривають прогалини, але й там тісно співпрацюють із державою. Мабуть, найвідоміший приклад освітніх ГО, які справді масштабно змінили освіту, — це індійська Pratham. У 1995 році вони почали з навчання дошкільнят у нетрях Мумбая, а у 2007 році вони змогли значно покращити грамотність на національному рівні через кампанію, яку підтримала держава та яка зачепила 34 мільйона дітей. Це масштаб!

Тож хай там як, але сам громадський сектор не може замінити державу. Це утопія, і системні речі робляться тільки на державному рівні. То як же йому бути? Відповідь — ставати повноправним партнером, як це було на старті НУШ.

НУШ — реформа, з якої все починалося

Рестарт «Нової української школи» — це надзвичайно позитивна новина, адже одна з «травм» української освіти — це відсутність тяглості будь-яких реформ, коли реформа триває не довше за каденцію чинного міністра, а з кожним наступним посадовцем відбувається повна зміна курсу. Це не лише гальмує позитивні зміни, а й викликає певну демотивацію.

Саме з НУШ почалась активна співпраця громадськості з урядом в освіті. Тогочасна міністерка Лілія Гриневич часто казала, що освіта — занадто важлива галузь, аби залишати її на розсуд самій лише державі. Саме вона вперше зібрала громадський сектор і залучила до реальної роботи над НУШ. Це стало поштовхом для деяких організацій перейти з парадигми конкуренції за гранти до співпраці.

Наша спілка «Освіторія» також стояла біля витоків реформи НУШ і була офіційною партнеркою уряду при запуску реформи. Тільки в перший рік 22 тисячі вчителів перших класів пройшли підготовку на курсі, який ми розробили разом із партнерами EdEra, а зараз цей курс пройшли майже 300 тисяч користувачів, що робить його одним із найуспішніших курсів у Європі.

Зараз робота триває. Зокрема, «Освіторія» нещодавно випустила новий курс «НУШ: базова середня освіта» — безплатне навчання для вчителів-предметників середньої школи. Інші організації також активно долучаються, кожна у своєму полі: адвокацією, експертизою, робочими руками.

І це лише один із прикладів, наскільки ефективною може бути співпраця держави з ГО, якщо кожен використовує свої сильні сторони.

Аутсорс, а не робочі групи

Робочі групи — найпростіший спосіб залучити громадськість, і він же — найменш ефективний. Достатньо часто це лише інструмент отримати підтримку громадськості — вдати, ніби її, громадськість спитали.

Мій досвід участі в робочих групах був коротким і не дуже продуктивним. На кожну новаторську раціональну ідею від громадського сектору той чи той чиновник відповідав, що це неможливо, а якщо можливо — то років через п’ять, а зараз нема людей, нема грошей, нема механізмів. Але навіть у випадку справжнього бажання отримати підтримку чиновники часто не вміють нею скористатися, бо не навчалися бути фасилітаторами, проєктними менеджерами та працювати з різнорівневими командами.

Тому ми в «Освіторії» перейшли до «проєктів під ключ», коли на замовлення уряду ми беремо реалізацію проєкту або розв’язання частини завдання на себе. Це найефективніший варіант співпраці.

Наприклад, під час пандемії «Освіторія» на замовлення уряду створила першу в Україні платформу для дистанційного навчання «Всеукраїнська школа онлайн». На початку вторгнення на платформі було пів мільйона користувачів, зараз — понад два мільйони учнів із 80 країн світу. Але особливо ми пишаємося тими 6 тисячами учнів, які регулярно займаються на платформі, перебуваючи на тимчасово окупованих територіях, у Криму та на сході України. ВШО дозволяє не втрачати зв’язок із рідною країною та мовою тим дітям, які виїхали або опинилися в окупації. Це наш внесок у відбудову освіти, і ми ефективні саме в цьому — створенні освітніх продуктів.

Міжнародні гроші й ефективність

До речі, про ефективність. Під час війни багато міжнародних донорів посилили підтримку освіти в Україні, наприклад, ЮНІСЕФ, UBS Optimus Foundation, Finn Church Aid, House of Europe, World Bank, IREX in Ukraine тощо. Міжнародні донори дають більше фінансування, але й мають вищі вимоги до якості роботи, прозорості процесів і стимулюють ГОшки бути більш ефективними та сталими. І, до речі, часто міжнародні фонди охочіше дають гроші саме ГО, а не напряму державі, але це в будь-якому випадку гроші, які інвестуються в освіту — у відбудову шкіл, як-от Reducation, у створення цифрових продуктів для подолання освітніх втрат на кшталт ВШО та «ВивчаюНеЧекаю» тощо.

Зараз — зоряний час для громадського сектору України. Йому хронічно бракувало трьох складових: грошей, впливу та кваліфікованих людей. Але саме зараз через увагу міжнародних донорів, через високу мотивацію держави, суспільства та лідерів думок, через злет патріотизму та віри в Україну й українське, всі ці три складові доступніші, ніж будь коли.

Зоя Литвин, голова ГС «Освіторія», громадська діячка

Титульне фото Unsplash

Читайте також
Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду