Громадські і благодійні організації, волонтери, активісти — одним словом, громадський сектор — у 2020 році адаптувалися до нових умов роботи і життя загалом. Одні — щоби продовжити рух своїми векторами, другі змінили акценти й мобілізувалися для боротьби з COVID-19, треті спробували поєднати й те, й те. Це дало позитивні результати для сектору і суспільства загалом.

Звісно, напрями роботи організацій різноманітні настільки, що всіх досягнень не вмістити в один матеріал. Ми спробували максимально узагальнити, тому, напевно, кожна організація і діяч можуть побачити свій внесок у пунктах нашої топдесятки.

Скласти список досягнень громадського сектору у 2020 році допомогли 15 організацій: ІСАР «Єднання», Центр демократії і верховенства права (ЦЕДЕМ), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД), Центр прав людини Zmina, Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), Центр політико-правових реформ (ЦППР), Коаліція «Реанімаційний пакет реформ» (РПР), Центр громадянських свобод, Комітет виборців України, Рух «Чесно», VoxUkraine, «КримSOS», Центр громадянського представництва «Життя», «Автомайдан» і, звісно, «Детектор медіа».

Адаптація громадського сектору до нових умов, пов'язаних із карантином

Організації не лише освоїли технології для переходу в онлайн, а й знайшли нові можливості для залучення експертів до ширших обговорень.

Максим Лациба, Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД):

«У 2020 році громадський сектор зміг перелаштуватися до нових умов, пов'язаних із карантином, адаптувати інформаційні та комунікаційні технології для своєї роботи. Організації освоїли онлайн-програми комунікації і навчилися робити онлайн заходи, семінари, конференції, наради. Сектор показав високий рівень готовності до адаптації, до змін, і це дуже добре. При всьому тому, сектор не допустив значних обмежень прав і свобод українців, у зв'язку з карантинними обмеженнями. Були ризики, і правозахисні організації боролися з МВС і урядом проти обмежень ключових прав — свободи мирних зібрань, асоціацій тощо».

Ілона Сологуб, VoxUkraine:

«Організації громадського сектору 2020 року змогли доволі швидко пристосуватися до нових умов та знайти для себе нові можливості. Адже в онлайн-подіях є свої переваги: ніхто не спізнюється, і всі приходять із власною кавою. А якщо серйозно, то ми цього року значно розширили географію учасників подій».

Тетяна Печончик, Центр прав людини Zmina:

«В умовах обмеження пересування і перебування в громадських місцях, встановлення необхідності дотримуватися самоізоляції та соціального дистанціювання, заборони на збирання груп людей значно звузилися можливості громадського сектору реалізовувати власну діяльність на тому ж рівні ефективності, висловлювати мирний протест, проводити адвокаційні зустрічі тощо.

Поступове посилення обмежень каталізувало обговорення проблеми пропорційності заходів до мети регулювання для подолання пандемії. Разом з тим, більшість громадських організацій і активістів у своїй роботі перейшли до онлайн-взаємодії, дистанційних моніторингових, аналітичних чи нормотворчих форматів діяльності, розширили використання електронних засобів комунікації та взаємодії тощо.

Навіть атомізоване і замкнене по комірках своїх квартир громадянське суспільство не збавило адвокаційної сили і пробувало впливати на багато важливих процесів, реагувати на пробуксовування чи відкат реформ, діставало чиновників через зуми :) А ще активні громадяни нерідко виходили на вуличні мітинги, які активно відбувалися по всій країні».

Внесок сектору в розвиток країни: мобілізація в боротьбі з COVID-19

Організації громадянського суспільства (ОГС) не лише переформатували роботу, а й долучилися до допомоги країні на своїх фронтах. Дехто продовжував прокладати дорогу для реформ у складних умовах, дехто навіть доповнив напрямки діяльності, щоб зробити внесок у боротьбу з COVID-19.

Олександра Матвійчук, Центр громадянських свобод:

«Це був свого роду тест на справжність, адже просто не можна було жити та працювати за старим планом та за “прокладеними” темами. Тому ЦГС моніторив дії поліції під час перевірки карантинних обмежень, благодійний центр “Свої”, який до цього опікувався онкохворими, поставляв кисневі концентратори, Харківська правозахисна група розробила законопроєкт про амністію, щоб запобігти вибуху хвороби у пенітенціарній системі. Багато хто включився та підставив своє плече і дав цій країні час, щоб перегрупуватися. А це точно зберегло людські життя».

Марія Гелетій, Ініціативний центр сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання»:

«ОГС вклали багато сил і ресурсів, закуповували медикаменти, кисень для лікарень, допомагали людям, які опинилися в скрутних життєвих обставинах через COVID-19.

Щороку громадськість дуже багато вкладає зусиль у реформи. Земельна реформа чи антикорупційна реформа — це здобуток сектору. Громадськість вагомо впливала на те, щоб відновили електронне декларування для посадовців. Громадськість збирає кошти для лікування важко хворих людей і цим закриває роль держави. Громадськість надає соціальні послуги — за гроші держави, донорів чи бізнесу. Громадськість робить речі, які сприяють розбудові держави. Цей внесок значний, і його складно порахувати».

Лілія Олефір, ГО «Життя»:

«Підвищення податків на тютюнові вироби — успішний адвокаційний кейс, завдяки якому бюджет України у 2020 році збільшився на 5 млрд грн.

Чат-бот “Медсестра Іванка”, розроблений Антикорупційним штабом, показує ситуацію із закупівлями державою медикаментів, засобів індивідуального захисту, антисептиків».

Проте нові умови та виклики змістили акценти з багатьох важливих тем, зауважив Олексій Кошель із Комітету виборців України:

«Значно зменшився напрямок роботи громадських організацій, пов'язаний із реформою органів влади. Упродовж року майже ніхто не згадував про внутрішньопарламентську реформу, мало приділялося уваги питанню взаємодії парламенту й уряду. За дослідженням, парламент підтримав рекордно й катастрофічно мало урядових законопроєктів. Через те, що медіа оцінюють роботу влади в іронічному форматі, звертають увагу на емоційні прояви, оцінюють скандали, а не якість роботи над законопроєктами тощо, зменшилася увага ГО до реформи органів влади».

Адвокація реформ і дотримання прав людини

Низка досягнень пов'язана з тим, що організації і в складних умовах продовжили просувати реформи в країні та стежити за дотриманням прав людини, в тому числі на тимчасово непідконтрольних Україні територіях. Однак поряд із позитивом, експерти відзначили сфери, у яких зрушень немає.

Ігор Коліушко, Центр політико-правових реформ:

«Вдалося реалізувати ключовий, завершальний етап адміністративно-територіальної реформи. Багато організацій брали участь і адвокатували її, рішення ухвалювала влада. З'явилися громади, нові райони і проведені вибори, які закріпили їх існування.

Місцеві вибори — теж досягнення: у таких умовах їх провести було досить непросто.

У першому читанні ухвалений Закон "Про адміністративну процедуру", за який ми боролися 20 років. Тричі вносився у Верховну Раду, але вперше пройшов до першого читання. Але не факт, що він буде ухвалений остаточно.

Натомість по судовій реформі досягнень немає, по держслужбі — не виправили те, що "поваляли" у 2019 році, по реформі Кабміну досягнень немає, у сфері адміністративних послуг є дрібні досягнення, по кримінальній юстиції нічого не зроблено, тільки з'явилася загроза після рішення Конституційного суду, по антикорупційній і конституційній реформі досягнень немає».

Денис Денисенко, Коаліція «Реанімаційний пакет реформ»:

«Розпочато системний діалог між громадянським суспільством і владою щодо реформ в Україні, який відбувається на регулярній основі на Ukraine Reform Conference (щорічна серія дискусій щодо ключових напрямків реформ за участю міжнародних партнерів, представників влади й експертів громадянського суспільства. — Ред.). Експерти представляють думку, вона обговорюється з урядом, парламентом, міжнародними партнерами, і всі приходять до спільного рішення».

Олександр Павліченко, УГСПЛ, назвав плюси й мінуси у сфері прав людини. Серед позитиву —рішення ЄСПЛ розглядати справу щодо російської агресії в Україні, заява прокурора Міжнародного кримінального суду про відкриття повноцінного розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених як на сході, так і на території АР Крим.

Мінуси — відсутність обмінів з непідконтрольними територіями, відсутність прогресу в реформуванні пенітенціарної системи, відсутність амністії на рівні держави. Плюсом експерт назвав те, що незважаючи на ризики, у пенітенціарній системі не було «ковідного спалаху». Однак офіційні дані піддають сумніву.

«Концепція перехідного правосуддя сформульована і пішла в обіг президентом, чекаємо, що вона буде ухвалена — це плюс. Те, що вона не ухвалена (обіцяли до кінця 2020 року) — це мінус», — додав Олександр Павліченко.

Ольга Курішко, ГО «КримSOS»:

«Серед ключових подій року для мене на першому місці — проведення Кримського форуму в лютому. В останній час тема окупації півострову була не дуже популярна. А завдяки заходу про ситуацію заговорили на міжнародному рівні, на форумі виступав президент. Інші напрямки, що з'явились у 2020 році, — голосування переселенців на місцевих виборах: нарешті вони можуть впливати на вирішення проблем у тих громадах, де живуть не один рік».

У ЦЕДЕМ відзначили ратифікацію Україною Тромської конвенції про доступ до документів.

Сектор продовжив бути фактором стримування для влади

Громадські організації та активісти об'єднувалися та висловлювали свою незгоду щодо певних векторів державної політики.

Ілона Сологуб, VoxUkraine:

«У тому числі через протести громадських активістів у березні 2020 року Україна не розпочала прямі переговори з окупаційними адміністраціями. Думаю, криза змусила громадські організації багато в чому переглянути свої стратегії, замислитися над своєю місією, роллю в суспільстві та майбутнім. Принаймні ми у "Воксі" дуже напружено думали про це весь рік».

Віта Думанська, Рух «Чесно»:

«Досягнення — це недопущення створення в рамках Мінських домовленостей "консультаційної ради", в якій передбачено прямі переговори між маріонетковою владою окупованих Росією територій та Україною. Громадянське суспільство озвучило свою позицію, активно комунікувало ризики від такого рішення українцям та західним партнерам.

Ще одним досягненням назвала б кампанію "Аваков чорт". Вона змобілізувала та консолідувала представників громадянського суспільства як у Києві, так і в регіонах.

Третім досягненням назвала б запуск регіональних експозицій Музею виборчого трешу від «Чесно» та Суспільного мовлення. Кампанія працювала над тим, щоб зробити імідж кандидатів-гречкосіїв токсичним та актуалізувати питання політичної культури під час виборів. У лексикон медіа і виборців увійшов вислів "виборчий треш" для позначення незаконної агітації та підкупу виборців».

Вадим Міський, «Детектор медіа»:

«Важливою стала роль громадянського суспільства у захисті свободи слова. 2020 рік розпочався з ініціативи влади ухвалити закон про дезінформацію, який міг серйозно звузити свободу слова в країні, сприяв самоцензурі журналістів та звужував їхні права. Проти ухвалення законопроекту в запропонованій Мінкультом редакції виступив Медіарух, Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України та низка медійних організацій. Зрештою, влада відмовилася від ухвалення настільки жорсткого законопроекту, а Кабмін так і не вніс його до Верховної Ради.

Крім цього, експертне громадянське суспільство у сфері медіа тримає руку на пульсі всіх важливих ініціатив влади у медійній сфері. Попри низький рівень порозуміння між законотворцями та журналістами з приводу законопроекту "Про медіа", який має стати основою для діяльності медійної індустрії, Медіарух, а також "Детектор медіа" спільно з Інститутом масової інформації підтримали законопроект та висунули низку пропозицій до нього, які мають на меті усунути основні вади та зняти побоювання журналістів щодо надмірного регулювання. Сподіваємося, що ці пропозиції будуть почуті та враховані».

Місцеві вибори: масштабна кампанія зі спостереження в умовах пандемії та активісти у виборчих списках

Місцеві вибори 2020 року відбулися попри пандемію та оновлене нашвидку законодавство. Громадські організації забезпечили моніторинг на високому рівні — починаючи від інформування виборців про нові правила та аналізу агітації до спостереження в день виборів.

Трендом місцевих виборів стали відомі активісти в списках різних політичних сил і різних регіонів. Багато з них — жертви нападів, і їхнє рішення балотуватися, за словами експертів, показує, що «залякування і терор» не працюють із громадським сектором.

Олексій Кошель, Комітет виборців України:

«Спостереження під час національних і місцевих виборів — типова робота ГО. Однак цього року досягненням можна назвати те, що незважаючи на серйозну коронавірусну проблематику (що пов'язано з ризиками безпосередньо і для спостерігачів), відбулося масштабне національне спостереження за виборами. Це важливо, адже вибори відбувалися в умовах вкрай неякісного виборчого законодавства та пандемії, а також за присутності дуже незначної кількості міжнародних спостерігачів, що власне пов'язано з COVID-19. Реалізація масштабних кампаній із місцевого спостереження і національних спостерігачів — важливий здобуток».

Тетяна Печончик, Центр прав людини Zmina:

«Незважаючи на погрози, стеження, напади, дискредитаційні кампанії та інші види тиску, незважаючи на відсутність ефективного розслідування більшості справ, незважаючи на те, що на окремих активістів було вчинено навіть по декілька нападів, немало з них не тільки не припинили своєї діяльності, але й вирішили балотуватися в органи місцевого самоврядування. Та таким чином брати на себе відповідальність за розвиток своїх селищ і міст.

Вони йшли під прапорами різних політичних сил — як загальнонаціональних, так і місцевих, а також як самовисуванці. І в більшості випадків, на жаль, так і не були обрані та не стали місцевими депутатами.

Утім, попри це, я вважаю це важливим досягненням громадянського суспільства, адже така тенденція показує, що залякування і терор не працюють. Навіть в умовах безкарності і відсутності безпеки. Більш того, активісти, які стали потерпілими від переслідування і нападів, не тільки продовжують свою громадську діяльність, але й готові на більше — йти в органи місцевого самоврядування і вже там безпосередньо впливати на зміни, яких добиваються роками».

Перший конкурс державного фінансування для об'єднань осіб з інвалідністю

Із 2012 року міністерства та державні адміністрації можуть розподіляти частину коштів організаціям на конкурсах проєктів. Так держава делегує ГО певні свої завдання. Однак на національному рівні такі конкурси наразі впровадили лише чотири міністерства: Мінмолодьспорту, Міноборони, Мінветеранів і Мінсоцполітики. Останнє запустило такий конкурс для об'єднань осіб з інвалідністю у 2020 році попри значний тиск, адже десятки років грошову підтримку без конкурсів отримували одні й ті самі організації. Бюджет 2021 року не передбачає прямого фінансування організацій осіб з інвалідністю, які раніше отримували всю підтримку держави. Експерти сподіваються, що міністерство продовжить розподіляти кошти виключно за конкурсною процедурою.

Максим Лациба, УНЦПД:

«Уперше уряд запровадив прозорий і чесний конкурсний розподіл державних грантів для організацій осіб з інвалідністю (більше 20 млн грн). Нарешті відкрилася система доступу місцевих організацій до державних грантів. Половина переможців конкурсу 2020 року — представники місцевих організацій із цікавими проєктами. Це дає нам шанс, що сектор організацій осіб з інвалідністю буде активно розвиватися і ставати більш сучасним і мобільним, європейським, а не лише буде представлений ГО, назви яких усі знають, але не розуміють, що вони роблять.

У бюджеті України на 2021 рік немає окремого рядка для фінансування УТОГ і УТОС — це правда. Але це ще не означає, що вони не отримають гроші поза конкурсом через постанову Кабміну про порядок розподілу коштів. Велика ймовірність, що за таким сценарієм піде надалі. Боротьба остаточно не виграна, поки ми не побачимо наказ Мінсоцполітики про оголошення конкурсу проєктів на 2021 рік і там буде вся сума в 60 мільйонів гривень».

Марія Гелетій, ІСАР «Єднання»:

«Багато років в Україні виділялися величезні суми на фінансування певних типів організацій, зокрема об'єднань осіб з інвалідністю, ветеранів. Це був певний список організацій, які постійно без конкурсу отримували кошти, витрачали їх не зрозуміло на які потреби і особливо не звітували за ці кошти. Зараз є можливість організаціям і національного, і місцевого рівня через конкурс долучитися до цього процесу, отримати державне фінансування і реалізовувати проєкти, які сприятимуть вирішення проблем тих груп, які вони представляють. Це сприятиме і прозорості витрат держави, і підвищенню якості проєктів. Цільові групи, які мають отримувати послуги від цих організацій, — перші, хто виграє від цього. За часи незалежності ми вперше змогли цього досягнути. Це хороша реформа і здобуток сектору».

Діалог із владою: розроблена Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2026 роки

У 2020-му громадянське суспільство позиціонує себе перед державою як партнера, якому можна довіряти та делегувати завдання. Громадськість активно залучили до процесу розробки стратегічного документа уряду із розвитку сектору на наступні 5-6 років — Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. На стадії проєкту, обговореного в регіонах, у документ внесли ключові пропозиції сектору, в тому числі податкові стимули й преференції, покращення реєстраційних процесів, механізми участі в ухваленні рішень на місцях тощо. Стратегію не встигли погодити у 2020 році, експерти сектору прогнозують її ухвалення в лютому 2021 року.

В УСПЛ наголосили, що відсутність змін у законодавстві щодо ОГС — уже досягнення. «Можна вважати позитивом те, що держава не наступає на громадянське суспільство», — сказав Олександр Павліченко.

Вадим Міський з ГО «Детектора медіа» додає, що враження про партнерство чи ворогування між владою та громадянським суспільством змінювалися протягом року: «Законодавчі ініціативи окремих народних депутатів, орієнтованих на олігархів чи проросійський табір, насторожували, але так і не спромоглися стати видимими серед питань політичного порядку денного. Переміг конструктив з боку уряду, особливо варто відзначити зусилля, які доклав державний секретар Кабінету Міністрів Олександр Ярема, представники Мінмолодьспорту та інших міністерств, котрі мають історію роботи з громадянським суспільством. Але ми продовжимо тримати руку на пульсі усіх ініціатив».

У ЦЕДЕМ звернули увагу на проведену спільно з Мінкультом інформаційну кампанію «Громадянське суспільство і влада — кращі практики співпраці».

Натомість Віталій Устименко з «Автомайдану» вважає успіхом принаймні те, що громадський сектор вижив і продовжує вимагати від влади того ж, чого й шість років тому:

«В умовах того, що все погано, говорити про успіхи у 2020 році дуже важко. Можна говорити про те, що громадський сектор вижив, і сприймати це за успіх. Можна говорити про встановлення свого порядку денного на місцевому рівні, про існування локальних коаліцій, тощо. На жаль, це не вплинуло навіть на якість політичного сектору. Громадський сектор залишається на своїх позиціях і продовжує вимагати від влади тих самих речей, що і шість років тому».

Створена Карта правових реформ для громадянського суспільства

Документ називає 91 проблему сектору у правовому полі та пропонує кілька рішень кожної. Текст напрацювали близько 200 ГО під час експертних обговорень (у тому числі — регіональних). Організували процес ЦЕДЕМ, УНЦПД і ІСАР «Єднання» в рамках проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства в Україні». Положення Карти частково відображені в Нацстратегії сприяння розвитку громадянського суспільства, про яку йшлося вище. Саму Карту пообіцяли долучити до Стратегії окремим додатком.

Марія Гелетій, ІСАР «Єднання»:

«Уперше, мабуть, за своє існування українське громадянське суспільство зуміло розробити своє бачення свого розвитку.

Незважаючи на COVID-19, вдалося долучити представників регіону і почути їхню думку. Важливе залучення всього громадянського суспільства, тому що часто бачення сектору на національному і регіональному рівнях не співпадають.

Сектор почав шукати проблеми в різних сферах — реєстрація чи оподаткування, — а також шукати нові можливості, наприклад запровадження механізму відсоткової філантропії (громадянин може віддавати частину свого податку на діяльність певної ГО). Це важливо як для посилення фінансової стійкості сектору, так і для громадянина, який починає розуміти, що робиться з його податками, і він вирішує, кому дати кошти.

Ця дорожня карта великою часткою включена в проєкт Національної стратегії. Тобто те, що сектор запропонував, включено в державний документ».

Максим Лациба, УНЦПД: «Це візійний документ, спільний порядок реформ, необхідних у правовому середовищі для розвитку громадянського суспільства. Він буде дороговказом для роботи не один рік, а може 5-6 років. Залежить від того, як активно держава буде виконувати рекомендації. Це народжена громадянським суспільством адженда дій для розвитку громадянського суспільства в Україні».

Боротьба з безкарністю у справі Катерини Гандзюк

У розслідуваннях нападів і тиску на активістів досі лишаються значні пробіли. Однак правозахисники не полишаються питання та продовжують привертати до нього увагу ЗМІ, влади і суспільства. Натомість нападів і погроз не меншає.

Тетяна Печончик, Центр прав людини Zmina:

«Zmina стежить за переслідуваннями і нападами на громадських активістів з 2014 року і вимушена констатувати триваючу безкарність та неефективність розслідування. Більшість справ узагалі не доходять до суду, поліція або не відкриває кримінальні провадження, або ж такі справи закриваються. У рідкісних випадках встановлюють підозрюваних у нападах, але майже ніколи не шукають замовників.

На цьому фоні розслідування вбивства Катерини Гандзюк є винятком. У 2019 році п’ятьом безпосереднім виконавцям нападу — Сергію Торбіну, Микиті Грабчуку, Володимиру Васяновичу, В’ячеславу Вишневському та Віктору Горбунову — присудили від трьох до шести років ув’язнення. А цього року за ґрати потрапили також і підозрювані в організації нападу на Катерину. У січні 2020 року на території Болгарії затримали Олексія Левіна, помічника-консультанта депутата Херсонської облради, а у березні Левіна екстрадували з Болгарії в Україну. У червні Печерський райсуд Києва заарештував ексголову Херсонської обласної ради Владислава Мангера без права внесення застави. Зараз Мангер і Левін сидять у СІЗО, а в суді слухається справа щодо їх причетності до організації вбивства Каті.

Але цього ніколи б не сталося без тиску громадянського суспільства, адже поліція від початку намагалася поховати цю справу. Кваліфікували напад як просте "хуліганство", потім намагалися призначити винним "цапа-відбувайла" Миколу Новікова, який узагалі ні до чого в цій справі, потім продовжували саботувати розслідування, "зливали" інформацію і деталі розслідування нападникам і організаторам, щоб ті могли утекти і поховатися тощо. Постійне тримання уваги навколо розслідування нападу на Катерину Гандзюк — це титанічна щоденна робота ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" і сотень активістів по Україні і всьому світу, які її підтримували: ходили на акції, писали у соцмережах, мобілізовували увагу ЗМІ і міжнародних організацій.

Але це ще далеко не фінал і рано ставити крапку. Адже вироків замовникам та оранізаторам поки нема. А активісти ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" постійно наголошують, що до змови стосовно нападу на Гандзюк причетні ще ексголова Херсонської обласної державної адміністрації Андрій Гордєєв та його заступник Євген Рищук. Проте в Генпрокуратурі неодноразово заявляли, що в них бракує доказів для вручення їм підозри».

Олександр Павліченко, УГСПЛ, додав, що в грудні 2020 року закінчилися повноваження Тимчасової слідчої комісії ВР для здійснення парламентського контролю за розслідуваннями нападів на Катерину Гандзюк та інших громадських активістів протягом 2017-2018 років. Пізніше стануть відомі результати роботи Комісії, а також чи сформують нову ТСК із цієї тематики в нинішній Раді.

Вихід Суспільного мовника на новий рівень

Суспільне вперше отримало повне фінансування на 2021 рік, проте під час пандемії бюджет Суспільного мовника урізали.

Вадим Міський, «Детектор медіа», секретар наглядової ради Суспільного мовлення:

«У 2020 році відбулася певне зрушення в усвідомленні суспільством та політиками ролі Суспільного мовлення та користі від його розгалуженої регіональної мережі. Під час виборів практично в усіх містах, де був другий тур виборів мера, відбулися виборчі дебати на регіональних каналах НСТУ. І громади, і місцеві політики вже сприймають Суспільне мовлення як нейтральний майданчик, що може забезпечити неупереджену та рівновіддалену від політичних сил дискусію, та готові брати участь в таких дебатах. Ці ж дебати мали великий успіх на цифрових платформах Суспільного мовника, які теж продемонструвати динамічне зростання протягом року.

Варто відзначити високий рівень роботи флагманського суспільного радіоканалу — "Українського радіо" — яке є найбільшою FM-мережею та найпопулярнішою розмовною радіостанцією країни. Виїзні студії "Українське радіо" були присутні на ключових подіях та обговореннях, організованих громадянським суспільством — "Діалоги про реформи", "Форум розвитку громадянського суспільства", "Форум місцевого самоврядування" тощо, залучаючи багатомільйонну аудиторію слухачів по всій країні до обговорення важливих тем. "Українське радіо" стало справжнім голосом громадянського суспільства, що не лише тримає руку на пульсі головних змін, а й ширить ці зміни серед широких верств населення. Якщо на вашу подію завітала наша радіостудія — це знак якості!

Хоча влада всі чотири роки існування НСТУ стабільного його недофінансовувала, наприкінці року стало відомо, що на 2021 рік Суспільному мовленню пропонують формально повний бюджет. Щоправда 400 млн грн з нього знаходиться у спецфонді з непрогнозованим джерелом надходжень — коштами від ліцензування азартних ігор. Наразі ми не полишаємо сподівань, що ці кошти надійдуть до держбюджету і 2021 рік стане першим в історії України роком повного фінансування Суспільного мовлення. Разом з тим, як ніколи є актуальною справа зміни моделі фінансування Суспільного мовлення: ми пропонуємо утворити для цілей фінансування НСТУ спецфонд, що наповнюватиметься з уже існуючого та прогнозованого джерела — ренти за користування радіочастотним ресурсом. Нещодавня міжнародна експертиза Ради Європи назвала цю пропозицію "пріоритетним сценарієм для впровадження" в Україні».

Олександр Павліченко, УГСПЛ, член наглядової ради Суспільного мовлення:

«Те, що Суспільне телебачення і радіомовлення запрацювало й отримало належне фінансування — важливий показник того, що влада побачила, що система Суспільного має розвиватися і вона приносить результати саме тому, що отримує належну підтримку, і поки що лиш стає на ноги. Криза відбувалася з початку 2019 року, тим не менш робота тривала і на сьогодні Суспільне є одним зі зразкових інструментів у сфері медіа з питань дотримання стандартів».

Фото: pexels.com, pravda.com, rpr.org.ua, radiosvoboda.org, cedem.org.ua, facebook.com, ukrinform.com