Торік Валентина Марініна, українська акторка і хореографка, на своїй сторінці в інстаграмі зробила зізнання щодо подружнього життя з колишнім чоловіком, актором Костянтином Войтенком. Як виявилось, у їхніх стосунках протягом багатьох років було місце психологічному аб’юзу та фізичному насильству з боку чоловіка.

Онлайн-медіа розтиражували новину й підхоплювали нові деталі, як тільки вони з’являлись у соціальних мережах героїв історії. За тиждень, з 5 по 12 вересня 2023 року, з’явилося понад 60 згадок цього випадку на сайтах різних інтернет-видань, серед яких «Кореспондент», «Фокус», «Главред» тощо. Більшість з опублікованих новин дублювали інформацію з дописів експодружжя у соціальних мережах. Переважна більшість редакцій великих онлайн-медіа не додала до опублікованих матеріалів коментарі експертів, як от юристів чи психологів, для додаткового розтлумачення, що таке домашнє насильство, як його класифікує закон, які є варіанти захисту тощо.

«Це як занурився в бочку з брудом. Ось таке відчуття», — сказав Ахтем Сеітаблаєв про власний досвід скривдження в інтерв’ю у вересні 2024 року шоумену Славі Дьоміну. Актор розповів, що двічі підіймав руку на свою партнерку. Це ледь не перший випадок в Україні, коли публічний чоловік визнав свої дії не після слів постраждалої людини. Режисер не розповів, як це відбувалось і стосовно кого, не написав про це у соціальних мережах. Тож лише до десяти популярних онлайн-видань підхопило це у новинні стрічки, серед яких УНІАН, «Таблоїд» від «УП», «Главред».

Майже щодня в українському медіапросторі з’являються нові згадування домашнього насильства. За перші 6 місяців 2024 року таких згадувань в українських медіа було понад 24807, що на 37,5% більше, ніж торік за той самий період, згідно з інформацією сервісу медіамоніторингу Looqme. Ця статистика пропорційно змінюється на фоні динаміки росту кримінальних та адміністративних правопорушень, що пов’язані з домашнім насильством. Торік Національна поліція України зареєструвала понад 291 тисячу фактів домашнього насильства — це на 20% більше, ніж у 2022 році.

З одного боку, люди стали більш поінформованими про свої права та можливості — згідно з опитуванням громадської організації «Ла Страда Україна», яке тривало протягом серпня 2022 року, 70,3% постраждалих від домашнього насильства знають, де за місцем проживання або тимчасового перебування можна отримати необхідну допомогу. Не останню роль в обізнаності відіграють медіа, які поширюють інформацію про це.

З іншого боку, війна очевидно не зупиняє домашнє насильство, а навпаки — є тим самим негативним фоном, яке сприяє його поширенню. Упродовж двох місяців 2024 року в Україні вже було зареєстровано на 56% більше кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, ніж за той самий період торік. Кількість правопорушень буде тільки збільшуватися, як прогнозує Аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ.

Багато з них потрапить у місцеві чи національні медіа. І нерідко ці матеріали вже з заголовка готуватимуть читачів до контенту, що шокує, тоді як домашнє насильство — це, насамперед, злочин, а не сенсація.

Чому зайва деталізація може нашкодити читачу і жертвам

У гонитві за охопленнями медійники часом зловживають емоційними тригерами, детальним описом вчиненого злочину, ігноруючи можливі ризики таких повідомлень. Як це може нашкодити?

По-перше, подробиці насильницьких дій у новинах або статтях можуть викликати вторинну травму глядача. Кандидатка психологічних наук Ольга Плетка говорить: коли людина володіє лише таким чином деталізованими фрагментами історії, її психіка «домальовує» решту картини й не завжди ці фантазії життєствердні й обнадійливі, а навпаки — відіграють «тотально-саморуйнівну роль».

Культурологиня та комунікаційниця громадської організації «Гендер в деталях» Альона Грузіна говорить про інший ризики деталізованих описів злочинів у новинах про насильство. Публікуючи інформацію з судових справ, називаючи район, вулицю, де було вчинене насильство, вік постраждалої особи, професію людини тощо, медіа «допомагає» ідентифікувати потерпілу особу або кривдника — а це «є абсолютно протиправним». 

«Тема домашнього насильства, як і будь-якого насильства — це часто просто хайп для медіа. Здебільшого медіа привертають увагу до конкретної ситуації замість того, щоб комплексно адвокатувати й розв’язувати проблему», — додає комунікаційниця Альона Грузіна.

Альона Грузіна

Гонитва за охопленнями ціною людських історій

Попри дискусії про правила висвітлення чутливих тем, деякі медіа продовжують писати новини про домашнє насильство у форматі кримінальних хронік із клікбейтними заголовками, бо це дає кількісний результат онлайн-виданням — за інформацією сервісу Looqme, з усіх матеріалів про домашнє насильство цього року (з січня по вересень включно) найбільш читаними були саме ті новини, які описували в деталях жорстоке поводження з рідними.

Заголовки найпопулярніших новин за цей рік про домашнє насильство

З усіх публікацій про різні форми насильства переважають за охопленням ті, що повідомляють про зґвалтування. Натомість про психологічне насильство в українському медіапросторі цього року писали не так часто — 4618 згадувань цієї теми проти 14694 матеріалів про сексуальне насильство.

Медіамоніторинг сервісу Looqme, період: січень-вересень 2024

При цьому емоційний аб’юз, як от приниження, газлайтинг тощо, є поширеним явищем для українського суспільства — згідно з дослідженням «Гендерно обумовлене насильство в Україні в умовах війни», з лютого по травень 2024 року 67% респондентів, як жінки, так і чоловіки, стикалися з таким досвідом у стосунках із рідними людьми.

Інфографіка дослідження «Гендерно обумовлене насильство в Україні в умовах війни», яке проводили у лютому-травні 2024 року World Vision і громадська організації «Дівчата». Вибірка — 2800 осіб

Домашнє насильство перестало бути темою, про яку говорять пошепки

Правозахисна організація «Ла Страда Україна» з 1998 року працює у сфері запобігання гендерно зумовленому насильству, зокрема, домашньому. Комунікаційна менеджерка організації Юлія Баженова говорить, що тема домашнього насильства вже не така табуйована, як раніше, а медіа почали частіше про нього говорити.

«Домашнє насильство перестало бути темою, про яку говорять пошепки. Адже інформації стало більше, про насильство говорять, інформують. Але, як показує наша практика, про це говорять активно, коли є резонансні події. Наприклад, прийняття закону або законопроєкту, як от ратифікація Стамбульської конвенції чи законопроєкту №8329 [передбачає адміністративну відповідальність за вчинення насильства за ознакою статі та сексуальні домагання]. Це також може бути розголос гучної справи, пов’язаної з домашнім насильством, про яку спочатку почали говорити у соціальних мережах, а далі підхоплюють медіа», — пояснює Юлія Баженова.

Юлія Баженова

Її слова знаходять підтвердження у результатах медіамоніторингу: у березні цього року тема домашнього насильства отримала максимальне охоплення в медіа, що можна пояснити посиленням дискусій напередодні й у Міжнародний день боротьби за права жінок.

Медіамоніторинг сервісу Looqme, період: січень—вересень 2024

З середини травня по червень 2024 року було зафіксовано пікове зростання охоплення теми сексуального насильства у медіа. Саме в цей період українське законодавство у сфері запобіганню та протидії гендерно зумовленому насильству зазнало важливих змін — 22 травня Верховна Рада у другому читанні прийняла законопроєкт №8329, а згодом, 19 червня, президент України Володимир Зеленський підписав цей закон, який передбачає штрафи та покарання за образливі повідомлення сексуального характеру й інші форми насильства за ознакою статі. Медіа підхопили цю тему й наситили інформаційний простір матеріалами з роз’ясненнями від експертів, зокрема юристів/ок щодо відповідальності кривдників і прав постраждалих осіб. Зокрема, про зміни у законодавстві писали як профільні видання («Юрліга», sud.ua), так і популярні медіа загального спрямування: «Еспресо ТВ», «Укрінформ», «УП Життя».

Та це не єдиний інфопривід цього періоду. За інформацією Looqme, у червні цього року в медіа було близько 700 згадок теми насильства, більшість із яких — новини про сексуальне зґвалтування, а також насильство зі боку військових Росії. Приклади:

На Дніпропетровщині засудили чоловіка за зґвалтування та розбещення 11-річної доньки: яке покарання (Суспільне Дніпро)

CNN: Росіяни все частіше ґвалтують українських чоловіків на ТОТ («УП. Життя»)

Ідентифіковано росіянина, який зґвалтував неповнолітню на Херсонщині («Кореспондент»)

В окупованій Ясинуватій «визволитель» зґвалтував і зарізав дівчину посеред вулиці (відео 18+) (ТСН)

Народила в 12 років: на Кіровоградщині судили чоловіка, який зґвалтував свою сестру («Фокус»)

В Україні зафіксували понад 300 випадків сексуального насильства з боку військових РФ («Укрінформ»)

Нішеві медіа vs великі видання: хто формує порядок денний у темі домашнього насильства

Найчастіше про домашнє насильство цього року писали онлайн медіа — про це свідчить медіамоніторинг від Looqme за січень—вересень 2024 року. 96% контенту припадає саме на інтернет-видання. Серед них більше матеріалів генерують регіональні медіа (54,4%), тоді як на національні припадає 17,1% контенту. Найбільше згадок серед великих онлайн-медіа зафіксовано на сайті suspilne.media — 214 за перші шість місяців 2024 року. До десятки також увійшли: top-news.com.ua, subota.online, my.ua, сайт «Громадського радіо», Суспільне Київ, «Телеграф», ТСН.

Медіамоніторинг сервісу Looqme, період: січень—вересень 2024

Комунікаційниця Альона Грузіна ділить медіа на дві умовні великі категорії — нішеві, які працюють з темами насильства та захисту прав, і медіа загального спрямування. Останні переважно підхоплюють гучні інфоприводи, зміни у законодавстві, слова медійних людей тощо.

Така тенденція висвітлення теми домашнього насильства відображена у статистиці телевізійних етерів Суспільного. За інформацією пресслужби мовника, з березня до кінця вересня цього року у прямих ефірах проєкту «Суспільне. Студія» тему домашнього насильства порушували п’ять разів.

Зазвичай це були ввімкнення у прямий ефір правозахисників, які спеціалізуються на тематиці. Зокрема, 8 березня в етері йшлося про імплементацію Стамбульської конвенції Україною на прикладі законопроєкту №8329, який тоді ще перебував на етапі проходження другого читання. Наприкінці весни, після ухвалення законопроєктів щодо протидії домашньому насильству, «Суспільне. Студія» повернулося до теми й обговорило її з юристкою-аналітикинею Центру «ЮрФем» Дар’єю Росохатою.

Приблизно з такою ж регулярністю тема домашнього насильства висвітлюється і на телеканалі «Культура» в межах програми «Культура на часі». З березня по вересень 2024 року тема в етері звучала п’ять разів, за участю експертів та експерток із громадського сектору.

Слухачі та слухачки «Українського радіо», яке також належить до структури «Суспільного», частіше чують про домашнє насильство — тема висвітлюється у середньому раз на місяць. Це і прямоефірні студії, і сюжети, і програми юридичного спрямування, і міжпрограмки. Гості етерів: психологи, представники/ці громадського сектору, Нацполіції, офіційні особи, іноді — постраждалі.

Що стосується онлайн-майданчиків Суспільного мовника, то статистика дещо відрізняється. За перші шість місяців цього року на сайті було понад 200 публікації, у яких згадується домашнє насильство. Переважно це регіональні новини про ситуації вчиненого злочину, деякі з яких у заголовку містять подробиці подій.

Приклади повідомлень

У стрічці новин час від часу, приблизно раз на місяць, з’являються повідомлення про те, як і де можуть отримати допомогу постраждалі від домашнього насильства.

Приклади повідомлень

Якщо для новин про висвітлення змін законодавства медіа загального спрямування залучає експертів та експерток, аби пояснити складні процеси простими словами, то опис резонансних випадків домашнього насильства рідко супроводжується експертними коментарями психологів, юристів тощо. Наприклад, згадана на початку історія про пережитий досвід хореографки Валентини Марініної отримала у медіа широке висвітлення, проте переважно всі новини містили цитати тільки постраждалої особи та медійних людей, які залишили коментарі зі своєю суб’єктивною думкою під дописом жінки. Дисбаланс думок — одна з тенденцій, яка об’єднує левову частку матеріалів про домашнє насильство в українських інтернет-виданнях загального спрямування.

Натомість нішеві видання частіше звертаються до експертів і пишуть історії людей з акцентом не на злочині, а на досвіді виживання та змін. Одне з таких інтернет-видань, «Рубрика», регулярно висвітлює тему насильств, зокрема домашнього.

«Від самого створення “Рубрики” права жінок і гендерна рівність були серед ключових тематик медіа. Ми пишемо про домашнє насильство, різні форми аб’юзу, домагання, але важливіше, що ми підсвічуємо історії жінок, які змогли розірвати замкнуте коло й змінити своє життя на краще або ж навіть запустити проєкт, який змінює життя таких же постраждалих від насильства», — говорить редакторка лонгридів «Рубрики» Марія Смик.

Профільні видання, такі як «Гендер у деталях», «Зміна», «Рубрика» та інші, насичують медіапростір експертними матеріалами, які допомагають аудиторії сформувати уявлення про різні типи насильства та методи протидії. Нішеві медіа також сприяють посиленню голосів жінок і вцілілих людей, які пережили домашнє або інше насильство за ознакою статі.

Однак такі видання мають обмежену аудиторію. Тим часом до більшої частки інтернет-користувачів, які читають переважно загальнонаціональні видання, матеріали про домашнє насильство потрапляють переважно у періоди гучних інфоприводів. Але ж насильство відбувається не за графіком й триває протягом усього року.

«Тема домашнього насильства у медіа озвучується, на ньому наголошується, але адвокація захисту прав постраждалих від домашнього насильства передбачає постійну роботу в медіа. Тобто зосереджуватися на темі протягом 16 днів активізму проти насильства, з 25 листопада по 10 грудня (25 листопада — Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок — «ДМ»), а в інші дні заплющити очі — так воно не працює», — пояснює Альона Грузіна.

Як писати про домашнє насильство чутливо і при цьому не втрачати аудиторію

Зрозуміло, чому медійники часом обирають сенсаційні заголовки для новин на чутливу тему — певним чином це гарантує, що новину прочитають. Чи існує альтернатива, яка дозволяє утримати баланс між людяністю, етикою та високими показниками читаності матеріалів? Підсумовуючи експертні матеріали, можна вивести кілька порад:

1. Писати історії. Люди люблять читати про людей. Але замість кримінальної хроніки можна обрати історію, яка описує досвід трансформації людини — як вона врятувалася, знайшла у собі сили для опору, отримала підтримку. Експерти радять уникати надмірної драматизації та віктимізації доль героїв і героїнь, адже це лише підживлює стереотипи та може ускладнювати життя постраждалих від насильства. Також не варто тиснути на людину, якщо вона відмовляється розповідати про свій досвід. Одна з причин, чому постраждалі люди не звертаються по допомогу, є переконання, що їхнє звернення нічого не змінить, не допоможе їм. Проте 86% респондентів дослідження «Гендерно обумовлене насильство в Україні в умовах війни», які зверталися по допомогу, отримували підтримку. Розповідаючи про досвід тих, кому вдалося, медіа може надихнути інших постраждалих зважитися на зміни.
2. Залучати різних експертів та експерток для ексклюзивних коментарів: посилювати голоси юристів/ок, правозахисників/ць і психологів, які справді допоможуть аудиторії краще розібратися з тим, як розпізнавати насильство, як захищати себе юридично й психологічно тощо. Коментарі від фахівців збільшують суспільну користь матеріалу. Натомість коментарі від родичів і знайомих постраждалих осіб або кривдників потрібно зменшувати, адже слова цих сторін часто емоційно забарвлені й можуть спотворювати дійсність.
3. Додавати до новин про домашнє насильство помічну інформацію з контактами гарячих ліній, нагадуючи людям, як і де вони можуть отримати допомогу, якщо переживають схожий досвід. Більшість проаналізованих новин про домашнє насильство за останні місяці цього року не містили цієї інформації, натомість описували вчинений злочин, посилаючись на поліції або прокуратуру. Ось декілька прикладів:

• Киянина звинувачують у тривалому насильстві над дружиною: йому загрожує понад 5 років в’язниці («УП. Життя»).
• Вчиняв домашнє насильство щодо дружини та п'ятьох дітей: як суд покарав кривдника («Главком»).
• Священника ПЦУ з Львівщини покарали за насильство над колишньою дружиною («Захід.нет»).

4. Урізноманітнювати формати. Про домашнє насильство можна писати не тільки у форматі новин на основі текстів судових справ або повідомлень Національної поліції. Говорити про домашнє насильство можна через аналітичні статті, експлейнери, інтерв’ю з експертами/експертками тощо.
5. Зберігати об’єктивність і неупередженість. Медіа не тільки інформує, а й формує суспільну думку й настрої. Тож написання матеріалів на такі чутливі теми як домашнє насильство передбачає делікатність та обережність, аби не посилювати стереотипи й не стигматизувати досвід сотні тисяч людей.

Дар’я Савченко, комунікаційниця, психологиня, випускниця програми медіашколи She media school, засновниця спільноти етичних комунікацій «PR здорової людини»

Титульне фото: Pixabay