Олена Шкарпова: Журналіст може стати комунікаційником завдяки вмінню швидко розібратися у будь-чому. А от навпаки — не працює

Олена Шкарпова: Журналіст може стати комунікаційником завдяки вмінню швидко розібратися у будь-чому. А от навпаки — не працює

09:00,
10 Травня 2023
2222

Олена Шкарпова: Журналіст може стати комунікаційником завдяки вмінню швидко розібратися у будь-чому. А от навпаки — не працює

09:00,
10 Травня 2023
2222
Олена Шкарпова: Журналіст може стати комунікаційником завдяки вмінню швидко розібратися у будь-чому. А от навпаки — не працює
Олена Шкарпова: Журналіст може стати комунікаційником завдяки вмінню швидко розібратися у будь-чому. А от навпаки — не працює
Про шлях із медіа до громадського сектору, завдання комунікаційного відділу благодійного фонду «Пацієнти України» та журналістські якості, які допомагають з цими завданнями давати раду.

«Детектор медіа» продовжує розповідати історії журналістів і журналісток, які перейшли в громадський сектор. Раніше ми поспілкувалися зі співзасновницею «Медійної ініціативи за права людини» Ольгою Решетиловою, керівницею Центру прав людини Zmina Тетяною Печончик, співорганізатором «Конопляного маршу свободи за легалізацію медичного канабісу» Тарасом Ратушним, головною редакторкою сайту «Руху Чесно» Іриною Федорів, журналісткою й правозахисницею Ольгою Веснянкою, засновницею Всеукраїнської платформи донорства «iDonor» Іриною Заславець і керівницею громадської організації «Смарт освіта» Галиною Титиш. Сьогодні говоримо з Оленою Шкарповою — колишньою журналісткою, яка нещодавно очолила комунікаційний відділ благодійного фонду «Пацієнти України». 

Уже на останньому курсі університету Олена Шкарпова вирішила, що буде займатися діловою журналістикою. Свою економічну освіту вона хотіла поєднати з бажанням писати. І на початку журналістської кар’єри працювала в «Інвестгазеті» та «Галицьких контрактах». А піком своєї журналістської кар’єри Олена вважає роботу в журналі «Forbes Україна». 

— Поява цього видання у 2011 році була подією для медійного ринку України. А яке значення робота в ньому мала тоді для вас, Олено?

— Тоді я, можна сказати, перенавчалася журналістики, опановуючи цю професію по-новому. Писала статті про засновників групи «Приват» — Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова, а також про всіх їхніх партнерів і всі їхні бізнеси: і в телевізійній, і у фінансовій, і в нафтогазовій сфері. Це, напевно, було найвагоміше, що я зробила в журналістиці. Тим більше, що це був 2012 рік, і Коломойський був непублічною фігурою, інформацію про яку було не так просто знайти.

Напередодні Революції Гідності я подалася на програму навчання в Королівському технологічному університеті в Стокгольмі та пройшла там магістерську програму з медіаменеджменту. 

Коли повернулася в Україну, український економіст Тимофій Милованов, який тоді разом з іншими відомими економістами заснував ГО «Вокс Україна», запропонував мені розвивати фактчек-проєкт VoxCheck. У 2016 році ще ніхто в Україні системно не займався перевіркою слів вітчизняних політиків. Міжнародні донори незабаром почали фінансувати цей проєкт, ми сформували професійну команду, вибудували процеси. Але за кілька років я зрозуміла, що зробила все, що могла для цієї справи, і пішла у вільне плавання.

До речі, команда VoxCheck досі працює майже в тому ж складі, що його формувала я. Керівником після мого відходу став Максим Скубенко, якого я першим покликала до проєкту. У 2021-му журнал Forbes включив його до рейтингу «30 до 30», а зараз він служить у ЗСУ. Пишаюсь, що свого часу працювала поруч із ним. 

 

Олена Шкарпова з Максимом Скубенком

— Після VoxCheck ви потрапили до системи державних закупівель Prozorro, де очолили відділ комунікацій та маркетингу. Там, я так розумію, ви вже остаточно попрощалися із журналістикою та зайнялися винятково комунікаціями?

— Мене взяли туди на якомусь чесному слові, позаяк досвіду роботи в комунікаціях у мене майже не було. Хоча це доволі традиційний кар’єрний маршрут — із журналістики в комунікації. Це був своєрідний аванс від керівництва Prozorro, і перші півроку-рік я навчалася на ходу, отримуючи необхідні знання з практики. Згодом я стала почуватися в цій ролі впевненіше, і потім, коли прийшла в благодійний фонд «Пацієнти України», досвід, отриманий в Prozorro, виявився доречним і корисним.

— Як ви опинились у «Пацієнтах України»? Чи давно працюєте в цій команді?

— З лютого цього року, але відчуваю себе тут уже своєю, оскільки добре знайома з темою охорони здоров’я. Свого часу я писала матеріал на тему реформи охорони здоров’я. Це був 2017 рік, і негативу на тодішню команду міністерки охорони здоров’я Уляни Супрун лилось чимало. Я хотіла допомогти українцям розібратися, що відбувається в цій сфері та спробувала зробити об’єктивний матеріал, опитавши тих, хто за реформу і хто проти.

Я тоді читала сторінку у Facebook пані Супрун. Мені здається, що ця сторінка й досі залишається найкращим зразком комунікацій у соціальних мережах. Дуже шкода, що її закрили. 

— «Детектор медіа» спілкувався з виконавчою директоркою БФ «Пацієнти України» Інною Іваненко рік тому. Тоді вона розповідала, як фонд переорієнтував свою роботу на початку широкомасштабного вторгнення. У перші місяці великої війни «Пацієнти» зосередилися на доставленні лікарських засобів і обладнання до лікарень, які, зокрема, розташовані в місцях бойових дій, а також на підтримці тяжкохворих пацієнтів, які потребують специфічних ліків. Крім того, організація налагодила роботу з донорами, і їй вдалося залучити мільйони гривень для допомоги тим, хто її потребує. Які у фонду пріоритети сьогодні, рік потому?

— «Пацієнти України» — це об'єднання понад п’ятдесяти пацієнтських організацій, які опікуються людьми з різними захворюваннями. Тож фонд продовжує свою роботу, спрямовану на захист прав важкохворих пацієнтів. Однак коли ти займаєшся конкретними людьми, які потребують медичної допомоги, то стикаєшся з проблемами в галузі охорони здоров’я і починаєш рухати медичну реформу в принципі — для всіх людей. 

Зараз, під час війни, крім основної адвокаційної функції, ми разом із МОЗ, Офісом першої леді, Офісом Президента і ще багатьма організаціями займаємось оновленням і розвитком системи реабілітації в Україні. Закуповуємо обладнання, навчаємо фахівців із реабілітації, розповідаємо пацієнтам про те, якою має бути справжня реабілітація. Адже люди досі думають, що відвідування спа-процедур або електрофорез допоможуть їм відновити втрачені функції. Все це в рамках проєкту «Реабілітація травм війни». 

Ще один великий напрям нашої роботи зараз — це відбудова лікарень, які були або частково, або повністю зруйновані окупантами.

Це партнерські проєкти — за участю держави та благодійників?

— До МОЗ надходять запити від лікарень із деокупованих територій на відновлення та ремонт. Там дивляться, які з закладів є пріоритетними (це переважно амбулаторії, заклади первинної медичної допомоги в селах і містах), ми приїжджаємо туди з підрядниками та лагодимо. Фінансують цей проєкт західні донори.

Також у нас є гуманітарний штаб, який займається постачанням в Україну ліків для поранених військових і цивільних, людей з онкологічними захворюваннями та інших пацієнтів. 

Є ще багато інших напрямків. І майже все це потребує комунікаційного супроводу. Як керівниця відділу комунікацій у «Пацієнтах України» я займаюся різноплановою роботою: формую комунікаційні стратегії та бачення окремих проєктів й організації в цілому, ставлю задачі колегам і стежу за виконанням. При цьому сама пишу багато текстів — наприклад, дописів на нашу сторінку на Facebook, організовую заходи, співпрацюю з пресою й телебаченням.

Нещодавно також ми змінювали логотип організації та розробили брендбук, якого у фонду не було. Зараз створюємо новий сайт організації.

З нинішньою командою

— Які журналістські знання вам стали в пригоді під час роботи в комунікаціях громадського сектору?

— Думаю, що тут варто говорити взагалі про комунікації, не лише в громадському секторі. Є дві навички, які дає журналістика і які потім дуже допомагають у роботі комунікаційника. 

Перше — це вміння писати. В нашій професії 90 % задач пов’язані з написанням текстів або з оформленням у тексти великих обсягів інформації. Взяти, приміром, якусь подію. Спочатку ти її придумуєш, домовляєшся зі спікерами, але потім маєш описати, можливо, скласти презентацію. Від того, як ти собі уявляєш аудиторію події, хто в ній візьме участь, які ключові повідомлення на ній пролунають і так далі — залежить успіх заходу.

Друга навичка, яку я принесла в комунікації із журналістики — це вміння швидко знаходити контакт із будь-якою людиною, попри її статус чи відсутність спільних знайомих. Коли займаєшся просуванням організації або окремих проєктів, тобі потрібно постійно налагоджувати зв’язки та співпрацю з різними партнерами. І це не лише медіа, це різні експерти, носії авторитетної думки, чиновники, високопосадовці. Потрібно, щоб комунікаційник був легкою на підмову людиною, не соромився з кимось познайомитися, поговорити, налагодити контакт, домовитися про спільні проєкти. Це дуже допомагає.

Додам, що багато журналістів часто думають, що нічого не вміють і їхні навички нікому не потрібні. Я багато років боялася піти з журналістики, тому що думала, що вміння писати та спілкуватися з людьми — це ні про що. А насправді це ого-го скільки! Знайти людину, яка вміє добре писати — неабиякий виклик. А тих, хто до того ж ще вміє легко контактувати з іншими людьми, взагалі дуже мало.

Тому коли мені журналісти кажуть, що вони нічого не вміють — я дуже дивуюся. Журналісти мають неоціненні навички, які потрібні в багатьох професіях — комунікаціях, маркетингу, більшості сучасних диджитал-професій, зокрема ІТ. Журналіст може стати майже ким завгодно завдяки своїй навичці швидко розібратися в будь-чому. А от навпаки — не працює.

У журналістиці ви швидко отримуєте результат у вигляді опублікованих матеріалів, свого підпису під ними. Комунікації в громадському секторі — це переважно командна робота, свого підпису ви там не побачите, та і результат, як правило, з’являється нескоро. Складно переналаштувати себе на такий формат роботи?

— Так, складно. У перші роки після журналістики, після VoxCheck, де я бачила відразу результат своєї роботи — якісь реакції, дії у відповідь, — мені було непросто. Тут, у комунікаціях, все триває довше, і від народження ідеї до її втілення — якоїсь події, презентації або комунікаційної кампанії — може пройти пів року, рік. Можна готувати захід пів року, а він пройде за кілька днів. І за цей час потрібно охопити якнайбільше людей, домогтися їхніх реакцій або заохотити їх переходити на сайт. Це ніби ви плануєте великий салют, купуєте піротехніку, прораховуєте силу вибуху — а потім воно злітає в повітря за десять хвилин. 

Тому в комунікаціях так важливо вміти утримувати увагу, концентруватися на задачі. Таке вміння корисне не лише в комунікаціях, а й в інших сферах життя. 

Ну, і потрібно не забувати відзначати для себе і для всієї команди якісь проміжні досягнення та перемоги на шляху до великої мети. Це мотивує і допомагає не втрачати ентузіазму. Наприклад, ті ж охоплення дописів у Facebook, скільки було публікацій із події, скільки разів вашу організацію згадали люди, скільки звернулося на гарячу лінію — все це дає розуміння, що ваша робота корисна. Якщо якісь проєкти застрягли — не біда, є ж ті, що вистрілюють.

З іншого боку, в журналістиці щоденне прагнення досягти результату дуже виснажує. Часом охоплення статей уже не мотивує, тому що робота перетворюється на рутину. Тоді, мені здається, варто зробити перерву в медійній кар’єрі.

— А яких результатів ви плануєте досягти на своїй нинішній роботі? Перед вами ставлять у фонді якісь завдання, KPI?

— Насамперед я хочу вдало реалізувати комунікаційну кампанію в рамках проєкту «Реабілітація травм війни». Ми плануємо активності в соцмережах, в онлайн-медіа, на телебаченні. Загальне охоплення проєкту має становити близько п'яти мільйонів осіб, кампанія триватиме до кінця року. Але п'ять мільйонів — це мінімум, якого ми маємо досягти, і після цього ми однозначно будемо готувати другу, третю хвилю.

Знання людей про доказову реабілітацію, на жаль, мізерні, причому не лише серед пацієнтів, а й лікарів. В Україні вже зараз тисячі військових і цивільних, чиє життя зруйноване, бо вони втратили кінцівки, слух, зір або здоров’я взагалі. І ані люди не розуміють, як їх мають лікувати та що вони мають робити, щоб відновити фізичні функції, ані медичні працівники, які мають займатися реабілітацією, часто не знають, як допомагати таким пацієнтам. Тож наше просвітництво має дійти до кожного куточка України, а за один рік чи одну хвилю кампанії цього не зробиш. 

Друга важлива задача — розвивати власні канали комунікацій. Зараз наш головний канал комунікацій — сторінка на Facebook. Там ми публікуємо якісь важливі оголошення, заклики до дії. Але цього мало. Така потужна організація, як наша, повинна мати кілька каналів комунікацій: сайт, який люди відвідують найперше, коли згадують про нас або шукають інформацію про потреби важкохворих людей, додаткові соцмережі, розсилки. Все це потребує розробки комунікаційної стратегії та налаштування нових каналів комунікацій. А потім — кропіткої роботи з контентом кожного дня.

Третя задача, яку потрібно виконати, перш ніж розвивати власні канали комунікацій, — налаштувати безперебійне постачання цікавого та корисного контенту від наших проєктів до комунікаційного відділу. Це не означає, що комунікаційники будуть публікувати все, про що вони дізнаються. Але ми точно маємо знати все, що відбувається, щоб вибирати найбільш корисний і цікавий для нашої аудиторії контент. 

Ці цілі можна легко виміряти. Наприклад, якщо ми створюємо акаунт в інстаграмі для конкретних комунікаційних цілей, то ми хочемо мати щонайменше одну тисячу підписників за рік. Якщо ми перебудовуємо сайт — то визначаємо разом із фахівцями, якої відвідуваності хочемо досягти у перший рік. 

Для цього зараз працюємо над брендингом (його ми вже запустили на нашій Facebook-сторінці) та розробляємо сайт. Ми маємо надавати людям цікавий, яскравий, привабливий, легко зрозумілий контент, який легко знайти. Для цього потрібні й класний дизайн, і редакторське мислення, і дослідження аудиторії, і вміння працювати з різними каналами комунікацій.

А щоб усіх цих цілей досягти, мені потрібно створити сталу команду. Тому зараз ми у пошуку SММ-ника та копірайтера і проєктного менеджера. Якщо хтось бачить себе в нас — пишіть мені на Facebook

— Чи думаєте ви про повернення до журналістики? 

— Торік улітку я навіть робила кроки для цього — створила свій YouTube-канал, робила радіосюжети про ситуацію в Україні на Радіо Латвії. Однак зрозуміла, що це вже минулий етап, і мені цікаво розвивати комунікаційні проєкти, придумувати та реалізовувати комунікаційні кампанії, працювати з різними задачами — як райтерці, як редакторці, як менеджерці. 

Також хочеться сконцентруватися на одній справі, а в журналістиці потрібно постійно працювати з дуже різними темами. Я хочу досягати довготривалого результату, бачити, що мої зусилля конвертувалися в якісні зміни. Навіть маленькі зміни в державі, до здійснення яких ти долучаєшся, мотивують. 

Нещодавно я дивилася інтерв'ю з Полом Массаро, старшим політичним радником Гельсінської комісії США. Він сказав, що українське суспільство зараз дуже нагадує американське за рівнем прямої демократії, свободи, і що він почувається більшим американцем в Україні, ніж у самій Америці. Я з ним погоджуюся. Мені теж здається, що за духом ми зараз усі трохи американці: проактивні, вболіваємо за свою країну, шалені патріоти. Це все надихає жити саме в Україні й долучатися до вагомих змін. Я вірю в Україну попри всі її проблеми та складнощі радянсько-російської спадщини. Бачу, як Україна змінилася за останні 10-15 років, вірю в її майбутнє. І хочу бути дотичною до цих змін.

Фото надала Олена Шкарпова

Читайте також
Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду