Біля Кривого Рогу є заказник Червона Балка Північна, де росте чимало червонокнижних рослин. Торік двоє приватних підприємців, зареєстрованих на окупованих територіях Донеччини, вирішили вирити там кар’єр із глибиною понад сто метрів. Департамент екології обласної державної адміністрації дав їм позитивний висновок, і тільки після розголосу про можливий зв’язок підприємців з окупантами обласна рада заборонила рити кар’єр. Це — одна з малопомітних для суспільства, але важливих для довкілля перемог екологів, об’єднаних у Українську природоохоронну групу.

Як спільнота Українська природоохоронна група виникла 2014 року, а зареєстрували її 2018-го. За цей час організація підготувала до друку близько 75 книжок, посібників та інших видань, присвячених охороні природи, взяла участь у підготовці багатьох законопроєктів, згенерувала чимало науково обґрунтованих ідей. Однак, за словами голови правління Української природоохоронної групи, експерта із заповідної справи та охорони біорізноманіття Олексія Василюка, головний масив досягнень організації — це підводна частина айсберга. Здебільшого це непублічна робота з документами, результати якої не стають сенсацією.

Олексій Василюк — співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України. Громадською природоохоронною роботою він займається вже кільканадцять років. Олексій розповів «Детектору медіа» про роботу спільноти екологів і про причини, з яких журналістам варто дбати про точність, коли вони пишуть про довкілля.

Олексій Василюк, голова правління, співзасновник ГО «Українська природоохоронна група», експерт із заповідної справи та охорони біорізноманіття

В Україні бракувало експертної організації, яка б займалася охороною довкілля і могла би сказати, що правильно, а що неправильно з точки зору самої природи. Якби в нас був в Академії наук Інститут охорони природи — оце було б воно. Тому 2014 року активні фахівці із природоохоронної сфери організували собі спільний знаменник. Щоб назва була зрозуміла за кордоном, вирішили назвати просто: «Українська природоохоронна група», а англійською UNCG. Логотип символізує, що ми всі налаштовані гарувати. Саме тому в нас мурашка тягне вантаж зліва направо, що за правилами інфографіки означає рух вперед.

Українська природоохоронна група влаштована за горизонтальним принципом. Організацію зареєстрували дев’ятеро людей, які змогли з’явитися на установчі збори, бо всі з різних міст. Я живу у Василькові, кілька людей у Херсоні, кілька у Харкові, є наші люди у Львові, Умані, Хмельницькому, хоча більшість — у Києві. Офісу в нас немає. Зараз в організації близько шістдесяти людей — і жодного керівництва. Яке може бути керівництво, якщо в нас в організації шість докторів наук, а я — голова правління — навіть не аспірант? Усі між собою знайомі, всім тут комфортно, й усі розуміють, що тут не заробиш грошей — тільки матимеш більше роботи.

Нас щодня просять про допомогу — особливо зараз, коли ми запустили в соцмережах ролики з розвінчанням міфів про ліси.

Ось нам і пишуть: «У нас тут рубають ліс!» А раніше багато писали про степи, які знищують, перетворюючи на ріллю. Ми намагаємося працювати стратегічно, бо зупинити те, що вже горить, розорюється, рубається, майже неможливо. Наприклад, десь на Чернігівщині сотня людей прийшла, надавала трактористові стусанів і прикувала ланцюгом трактор за стовпа. А завтра прийде судовий виконавець і зніме цей ланцюг, і далі оратимуть степ, бо юридично цю проблему не розв’язали. А якщо діяти в юридичній площині, то досягти результату вдасться, коли все буде вже розоране. Тому коли нам пишуть, що люди перекрили дорогу лісникам, і просять допомогти — ми мусимо відмовляти. «Та що ж ви за екологи такі?» — обурюються люди.

Чимало речей, проти яких протестують люди, формально законні. Наприклад, рубка лісу може бути запланованою і дозволеною офіційно. Але це не значить, що все законне — правильне і справедливе. Наприклад, на Рівненщині вдалося заборонити рубку десятьом лісгоспам. Вони мали отримати погодження рубок на десять років, але не змогли аргументувати їх у Міністерстві екології й пішли заново їх розробляти. Бо взагалі не врахували рідкісні види, території національних парків, не вказали замовників. Звісно, зараз вони почнуть кричати: «В нас робочі місця! Нам доведеться звільняти людей!» — ну, то треба було робити все за правилами. Тепер цілий рік на Рівненщині не рубатимуть ліси. Чому тільки на Рівненщині? Бо мало де активісти подають зауваження до звітів з оцінки довкілля. Більшість навіть не думають про це. Але якщо в рік, коли затверджують вирубку, уважно вичитати звіт, — а він може бути великий, на півтори-дві тисячі сторінок із таблицями, — можна обґрунтовано зупинити майбутнє нищення природи. Так само нам удалося не дозволити розробляти кар’єри в заказниках на Хмельниччині й Тернопільщині. Не тоді, коли вже приїхали бульдозери, а на етапі погодження.

Санітарна рубка лісу

Люди часто недооцінюють те, чого не відбулося. Тому більшість наших перемог залишається непомітною. Двоє членів нашої організації — помічники нардепів з екологічного комітету. (Олексій Василюк — помічник народної депутатки зі «Слуги народу» Юлії Овчинникової. — Ред.). Це значить, що коли до комітету приходять законопроєкти, помічники отримують їх на аналіз. І ми маємо шанс висловити свою думку про них. Наприклад, нещодавно після наших зауважень провалили проєкт закону про меліорацію, за яким можна було вільно забудовувати береги каналів і спрямлених річок, спускати чи піднімати воду, наприклад, щоб добувати бурштин. Наші застереження озвучили в сесійній залі — зрада не відбулася, це не стало законом України.

До зими 2021 року в Карпатах можна було повністю знищити ліс на березі річки під виглядом суцільної санітарної рубки. Її призначають, якщо дерева сухостійні, аварійні, а вибрати їх важко — потрібно рубати все. Ми змогли втрутитись у текст правил проведення санітарних рубок, і тепер цього вже немає. Це довга і складна робота, але в результаті тисячі гектарів лісів по всіх Карпатах врятовані. Втім ми не можемо показати конкретний врятований ліс — це стратегічний результат. Хоча є конкретний приклад: Чернечий ліс під Києвом отримав негативний висновок оцінки впливу на довкілля після наших коментарів. Це територія Боярської лісодослідної станції — структура Національного університету біоресурсів і природокористування. Чому в них стоять стовпчики, що це сертифікований лісгосп, і чому вони продають за кордон деревину, — не зрозуміло. Тепер і вони кричать, що доведеться звільняти людей; а навіщо було набирати у штат університету лісників? За новим звітом їм дозволили рубати тільки на 15% території. Тисячі гектарів лісу врятовані — це перемога.

Зараз на підпис президента чекають укази про створення трьох національних парків. Якщо він нарешті їх підпише, медіа повідомлять: «Президент України створив три національні парки», «Президент підписав указ». Він підписав — а хто його готував? Хто допомагав міністерству екології? Хто ходив на всі наради? Хто обґрунтовував іншим органам, які не хотіли це погоджувати, що це справді потрібна територія, яку потрібно зберегти? Це, як завжди, залишиться непоміченим. Ми не можемо похвалитися більшістю речей, яких добились.

Експедиція з вивчення біорізноманіття Ржищівської ОТГ на Київщині

Смарагдова мережа — це загальноєвропейський масив заповідних територій. У державах, які входять до Євросоюзу, на охорону територій, які входять до цієї мережі, витрачаються гроші з центрального бюджету. Тому й розбудовуються вони за єдиними принципами, затвердженими ще 1989 року. Україна, Білорусь і Молдова долучилася до Смарагдової мережі із затримкою, та й фінансують природоохоронні території власного бюджету. Перший перелік українських територій, які входять до мережі, затвердили 2016 року, а 2019-го додали ще 106. Зараз ми подали ще 147, і їх, скоріш за все, затвердять у кінці 2021 року. Загалом це 1,6 мільйона гектарів територій, які дотепер не охоронялись.

Кілька років тому Євросоюз затвердив законодавство про охорону територій, що входять до Смарагдової мережі; тим часом в Україні таке законодавство ще треба розробити і ухвалити. Вирішили не просто доповнити ті закони, що є, а ухвалити окремий закон про Смарагдову мережу. Ми працювали над цим законом чотири роки, відбули всі до останньої наради в Міністерстві екології та парламентському комітеті. 59 народних депутатів внесли його до ВР. Якщо цей проєкт буде ухвалений, він буде нашим найбільшим досягненням.

УПОГ організувала пресконференцію на тему «Чому Україна потребує впровадження Смарагдової мережі?»

Втім у Смарагдової мережі є опоненти — ті, хто мають на ці території свої претензії. Найсильніший спротив чинять не лісники й не фермери, а нафтовий бізнес. Чому — гадки не маю: можливо, хтось переконав нафтовиків, що закон їм загрожує. Насправді ж вежа, яка качає нафту, займає площу десять на десять метрів — навіть якщо їх наставити в заповіднику, вони не шкодитимуть довкіллю. Це не оранка, не рубка, не повітряна електростанція. Звісно, нам не подобається видобуток нафти — він може загрожувати забрудненням ґрунтових вод, наприклад, — але Смарагдова мережа тут ні до чого. Однак нафтовий бізнес має у Верховній Раді потужне лобі, тому я не впевнений, що 29 червня проголосують за цей проєкт. Їм уже вдалося відкласти голосування на місяць.

Олексій Василюк, голова правління, співзасновник ГО «Українська природоохоронна група», експерт із заповідної справи та охорони біорізноманіття

Бодай частина людей в організації має реально працювати. Можна бути експертом, доктором наук, завідувати кафедрою, — це для нас важливо. Ось мені як експерту дзвонили всі канали, бо я сказав, що ініціатива Зеленського посадити мільярд дерев за три роки — це абсурд — і я всім висловив свою думку. Але вісім годин на день вичитувати звіт оцінки впливу на довкілля цей доктор наук не буде, бо має основну роботу. Тому важливо, щоби поруч з експертами були люди, готові робити важку й непомітну зі сторони роботу. Писати скарги до прокуратури на оранку в заказниках, наприклад. Ми описали 315 об’єктів із такими порушеннями, й прокуратура відкрила сорок проваджень. Було б добре, щоб ця важка кваліфікована робота хоч якось оплачувалась. Тому ми зважились приймати благодійні внески та відкрили спеціальний рахунок. Коли отримуємо гроші, часто взагалі не знаємо, хто їх жертвує. Ми дуже вдячні за цю допомогу.

«Біорізноманіття Ржищівської ОТГ: час рятувати бабаків!»

Журналісти — наша аудиторія. У фейсбуку в нас десять тисяч підписників, але ми хочемо, щоб нашу думку доносили до значно більшої кількості людей. Аби держава приймала правильні рішення, важливо, щоб про проблеми довкілля писали медіа. Але журналістів, які знаються на екологічній сфері, дуже мало, як і проєктів, присвячених охороні довкілля. На українському радіо була програма «Азбука гармонії», але її закрили. Більшість людей, які беруться за екологічні теми — новинарі, які сьогодні пишуть про це, а завтра про щось інше. І часто вони помиляються. Наприклад, пишуть, що якась ініціативна група бореться проти незаконної вирубки лісу, люди мітингують, перекрили дорогу трактору. Інфопривід чудовий — але чи пересвідчились вони, що вирубка незаконна? Прокуратура за повідомленням преси відкриває провадження, а потім закриває, бо вирубка виявляється законною. Журналісти змарнували і свій час, і час прокуратури.

Або ж журналісти називають конвалії червонокнижними рослинами (насправді ні). А люди ж бачать, що конвалії всюди продають, і поліція це не забороняє. І роблять із цього висновок, що Червона книга — фігня.

Або пишуть, що в Україні площа сміттєзвалищ більша за площу Чорногорії. Та бляха ж муха, подивіться, яку площу має Чорногорія! (13 тисяч квадратних кілометрів; загальна площа сміттєзвалищ в Україні за різними даними — від 85 до 100 квадратних кілометрів. — Ред.). Через такі перебільшення люди опускають руки, відволікаються на те, що не є порушенням.

Або в національному парку чи в заказнику проводять санітарну рубку — це не заборонено. Міста Яремче і Кам’янець-Подільський повністю розташовані в національних парках. Але журналіст для простоти називає цю територію заповідником. А в заповідник навіть заходити не можна без офіційного дозволу та супроводу працівників. Дюди читають: «будівництво в заповіднику», «рубають ліс у заповіднику». І потім не бачать сенсу у створенні заповідників — все одно ж ліс порубають, будинків набудують… Спробуйте щось довести людям, чию думку сформували медіа. Тому дуже важливо, щоб журналісти писали на екологічну тему кваліфіковано.

Ми хочемо, щоб журналісти були нашими партнерами. У нас є курс «Ліси у фокусі: підвищення обізнаності журналістів про біорізноманіття лісів та ведення сталого лісового господарства». Всім журналістам варто його пройти. Ми створили його за підтримки посольства Фінляндії; обрали тему лісів, бо вона найпопулярніша в нашій сфері.

Фото: kraina-ua.com, Андрій Плига / WWF-Ukraine, uncg.org.ua, Сергій Глотов, Олена Худякова / Укрінформ,  Максим Гаврилюк, Анастасія Василюк