Теми, пов’язані з дітьми — одні з найделікатніших. Беручи в дитини інтерв’ю, фотографуючи її або просто переповідаючи її історію, журналісти мусять особливо ретельно дотримуватись професійних і етичних стандартів своєї професії. Це вдається не всім і не завжди.

Найбільші медіагрупи разом із Національною радою з питань телебачення і радіомовлення та громадськістю напрацювали правила для захисту дітей у медіа. За останні п’ять років з’явилися три такі документи:  

— «Захист дитини, яка зазнала сексуального насильства, при залученні до медіа-виробництва»;

— «Висвітлення засобами масової інформації теми суїциду»;

— «Висвітлення засобами масової інформації теми участі дітей у збройних конфліктах».

Індустрія не прийняла їх одностайно. Суспільне, групи 1+1 media, StarLightMedia, «Україна» та регіональні мовники, об’єднані в Національну асоціацію медіа, погодились дотримуватись правил, а ось група «Інтер» так і не підписала жодної угоди. В 1+1 media спершу відмовилися підписувати акт про висвітлення суїциду, але потім зважилися на підпис з окремою думкою. Каменем спотикання став пункт про небажані фактори при поширені інформації про суїцид.

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення відстежує телевізійний ефір, шукаючи контент, шкідливий для дітей. Але її повноваження не поширюються на онлайн-медіа та друковані видання.

В кінці 2020 року громадська спілка «Українська мережа за права дитини» зробила публічну заяву про «грубе порушення прав дитини та норм журналістської етики знімальною групою реаліті-шоу “Міняю жінку”» каналу “1+1” і діями дирекції Южноукраїнського Центру соціально-психологічної реабілітації дітей». У шостому випуску 15-го сезону використали неповнолітніх вихованців центру, порушивши, за словами спілки, їхні права, норми моралі та кодексу журналістської етики. Схожі випадки правозахисники знайшли й у вісімнадцятому випуску 14-го сезону. Після зауважень канал разом із профільними громадськими організаціями та експертами розробив «Рекомендації щодо роботи журналістів з соціально вразливими групами. Діти в медіа», адресовані працівникам медіагрупи.  Посібник презентують у червні; він буде відкритий для всіх медіа і журналістів, які пишуть і говорять про дітей. Раніше свої рекомендації склав і «Детектор медіа» (на той час — ГО «Телекритика»), а також Незалежна медійна рада.

Про межу між актуальністю проблем, пов’язаних із дітьми, та етичним висвітленням їх у медіа говоримо з головою правління спілки «Українська мережа за права дитини», директоркою з розвитку програм благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка» Дар’єю Касьяновою.

Дар’я Касьянова, директорка з розвитку програм благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка» 

— У темі сирітства та благодійності я з 2007 року. Уже тоді ми працювали в напрямку розвитку сімейних форм виховання, підтримували прийомні сім’ї. Коли почалися законодавчі зміни, виника потреба поєднати зусилля профільних громадських організацій. У кінці 2014 року до «Української мережі за права дитини» долучились «СОС Дитячі Містечка» України», «Всеукраїнська громадська організація Магнолія», Партнерство «Кожній дитині», «Українська фундація українського здоров'я», «Надія і житло для дітей», «Благополуччя дітей». Зараз у мережі двадцять три організації. Головне наше завдання — захищати права дітей. Моя організація фокусується на дітях, які живуть в інтернатах, сиротах і позбавлених батьківського піклування.  Ми працюємо з сім’ями, які опинились у складних обставин, у яких є ризик, що діти втратять родину. Допомагаємо створювати прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. В нас є Дитяче містечко у Броварах — шістнадцять дитячих будинків сімейного типу та патронатна сім’я.

Ми також боремося за розвиток і стандартизацію соціальних послуг: брали участь у розробці закону «Про соціальні послуги», долучилися до написання Стратегії реформування інтернатних установ, ухваленої 2017 року. Ми вважаємо, що громадські організації повинні конкурувати з державними інституціями за можливість надавати соціальні послуги.

Зараз працюємо над тим, аби діти до трьох років не потрапляли в будинки дитини. У стратегії є цей напрямок, але мораторій не діє; точаться розмови, що, мовляв, цю вимогу треба прибрати як нереалістичну для України — куди ж дівати маленьких дітей, якщо не в дитбудинки?  Ми ж маємо чітке розуміння, що робити, аби діти не потрапляли в ці будинки, які послуги розвивати, як допомагати сім’ям.

— Чому ви долучились до розробки посібника для журналістів про висвітлення тем, пов’язаних із дітьми?

— Команда 1+1 media звернулась до нас, коли ми розкритикували їхню програму: там журналісти привезли дітей із сімей до притулку, аби ті подивились, як живуть тамтешні мешканці. Ми побачили в цьому дискримінацію і стигматизацію дітей у притулку. Спільно з командою 1+1 media було прийнято рішення розробити рекомендації для журналістів, щоб унеможливити повторення помилок, адже такі випадки, на жаль, не поодинокі.

— Які помилки найчастіше роблять журналісти в цій тематиці?

— Журналістські матеріали часто порушують права дитини. Трапляється плутанина в термінології, яка на перший погляд видається неважливою, але повністю змінює контекст матеріалу. Наприклад, прийомну сім’ю називають опікунською (є різниця), або дитину, яка росте у прийомній сім’ї, називають сиротою.

Найгрубіше порушення — коли батьки дитини без її згоди вирішують, що вона братиме участь у токшоу. Це правове рішення, бо батьки — законні представники самої дитини, але вони зобов’язані враховувати думку дитини. Наприклад, якщо в матеріалі йдеться про цькування, варто з’ясувати, наскільки дитина, яка постраждала, готова бути публічною. І якщо її покажуть, то для кого такий матеріал буде корисним і до чого може призвести.

Медійники люблять показувати, як доброчинці допомагають сім’ям у злиднях. Часто це бувають дуже маргінальні родини. Показувати дітей із пакетами борошна або гречки на тлі неохайно вдягнених батьків некоректно. Батьки не заперечують, але ніхто не питає дітей — можливо, вони б відмовились від участі в сюжеті?

Іноді в програмах розглядають насильство над дітьми, й дітей із дозволу батьків і в їхній присутності спонукають розповідати, що сталося. Кілька років тому під час зйомок програми зґвалтована дівчинка переказувала, що з неї сталося; у неї стався нервовий зрив, і ми почали вимагати зупинити запис.

Я розумію, що матеріали про насильство, від якого постраждала або навіть загинула дитина, викликають в аудиторії сильні емоції. Але необхідно дотримуватись професійної етики. В деяких випадках не показувати обличчя дитини, не показувати її травми, не давати слово батькам, які у стані афекту готові розповісти все, що завгодно. В результаті дитину можуть почати цькувати. Наше суспільство ще не досить толерантне. Варто змінювати ім’я дитини та назву міста або села, де вона мешкає.

Часом дітям ставлять некоректні запитання, які ображають їхню гідність і порушують права. Наприклад, дівчинку, яку ґвалтував батько, запитали, чи мама знала або здогадувалась про це. Ніхто в такі моменти не думає, що відчуває дитина. Тут важливо як у медицині — не нашкодити.

Торік під час карантину до родин повернули 42 тисячі дітей — вихованців інтернатів. Медіа почали кричати: який жах! Діти повернулись у родини алкоголіків, ґвалтівників! Мені зателефонувала журналістка із запитанням про психічно хвору жінку, яка відрізала голову своїй дочці: чи ця дитина не повернулась з інтернату? Уявіть, як сприймають ці сім’ї! Насправді родини віддають дітей в інтернат із різних причин. Як правило, головна причина в тому, що батьки не можуть забезпечити дітей і не отримують підтримки від громади, де мешкають. Або ж дитина має затримку в розвитку, а батьки не знають, як цьому дати раду, або не можуть знайти фахівця. Гіперактивним дітям із поганою поведінкою або успішністю також часом рекомендують перейти в інтернет. Такі випадки потрібно висвітлювати делікатно, з повагою до дитини і без знецінення обставин, у яких живуть її батьки.

— Що варто враховувати журналістам, говорячи про проблеми дітей?

— На першому місці мають бути не рейтинги, оперативність або сенсаційність, а користь для дитини. Також завжди треба з’ясовувати в дитини, чи хоче вона брати участь у матеріалі. Восьмирічну дитину, яку мають усиновити, запитують, чи хоче вона бути усиновленою — отже, її можна запитати, чи хоче вона, аби її історія, ім’я та обличчя з’явились у ЗМІ. Особливо це стосується підлітків.

Коли ми говоримо про складні ситуації, наприклад, насильство над дітьми, бажано залучати психолога, аби він оцінив стан дитини. Особливо це стосується дітей,  які отримали сильні психологічні травми.

Коли ми вивозили дітей із Донецька, в однієї з дівчат загинула мама. Ця дівчина не хотіла їхати від мами, а та, розуміючи небезпеку, відправила її у літній табір на вільну територію. Тоді ми знайшли психолога, аби підготувати дитину й повідомити її про мамину смерть.

Фото Depositphotos, СОС Дитячі Містечка