Сьогодні, 26 лютого, Україна відзначає день Кримського спротиву російській окупації. Це пам'ятна дата річниці проведення мітингу кримських татар та українців у місті Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України.

16 березня 2014 року у Криму відбувся невизнаний світом «референдум» про статус півострова. Через два дні, 18 березня президент Росії Володимир Путін оголосив про «приєднання» Криму до Росії. Окупація Криму Росією за допомогою армії стала чи не єдиним випадком у поствоєнній Європі, коли в мирний час одна держава анексувала частину території іншої незалежної держави. Тим самим грубо порушила всі існуючі міжнародні та міжурядові угоди. Крім того, це позначилося на житті мільйонів звичайних людей — як тих, які лишилися сам-на-сам з окупантами, так і їхніх співвітчизників, які проживають на материковій частині України.

За 7 років окупації життя українців та кримських татар на півострові дуже змінилося. Народилося нове покоління, яке мало що знає про Україну, змінився соціальний та економічний устрій, порушуються права і свободи тих, хто незгодних з окупаційною владою.

Проте не дивлячись на всю складність ситуації, є ті, хто чинять спротив окупаційній владі та борються за відновлення територіальної цілісності України.

Про життя українців в окупації, документування фактів порушення прав людини на півострові, стратегію повернення Криму до України, а також про вплив міжнародних санкцій на Росію йдеться в інтерв’ю з аналітиком Кримської правозахисної групи Олександром Сєдовим.

— Наскільки голосно чути спротив російській окупації в Криму українцям материкової частини, а також міжнародній спільноті?

— Якщо говорити про громадян, які живуть на підконтрольній українському уряду території, то вони недостатньо проінформовані про те, що відбувається в Криму. На жаль, більшість ЗМІ, особливо загальнонаціональні, які підконтрольні олігархам, майже нічого не говорять про ситуацію в Криму. Мають лише декілька новин у новинах про те, що черговий мешканець Криму був затриманий за політичні та релігійні переконання. І це все. Тому більшість мешканців України, громадян України знають дуже мало про те, що відбувається на півострові. У розмовах, деякі знайомі, які зовсім не цікавляться політикою, вважають, що в Криму все добре, люди отримують гарну зарплату, невисокі комунальні послуги. Але це все стереотип. Насправді ж, їхні зарплати такого ж рівня як і в Україні, але основоположних свобод вони не мають, вони просто знищені. В Україні люди звикли, що вони мають право на протест. У Криму таке, взагалі, не можливо. Навіть вийти на поодинокий пікет не можна, тебе відразу затримають. В Україні можна вільно критикувати уряд, у Криму це заборонено.

— Яка ситуація з дотриманням прав людини на півострові? Що змінилося за сім років окупації?

— Щодо рівня свобод, ситуація погіршилася. Я навіть не можу сказати як, тому що взагалі зараз в Криму у громадян практично немає прав і свобод. Ті, хто взагалі не цікавляться політикою, ті просто живуть і їдять. Людина, яка відчуває себе громадянином, вона не може цього зробити в Криму, навіть якщо вона не робить ніяких заяв щодо, наприклад, окупації Криму. Це стосується всього, навіть політики Російської Федерації. Це стосується критики місцевих адміністрацій. Там, взагалі, нічого не можна говорити. Свободи в Криму немає.

Як показує практика, є кримчани, які намагаються бути вільними й за це їх переслідують. На сьогодні, за нашою інформацією, у Криму 114 осіб позбавлені волі за політичні та релігійні переконання. Сюди я не враховую тих, хто вже звільнився, чи тих, хто переслідувався в адміністративному порядку. Адже враховуючи цих людей, ця цифра буде значно більшою, ніж сотня. Це переслідування навіть за вихід на одиночний пікет. Якщо людина виказує проукраїнську позицію – це вже кримінальна справа й позбавлення волі. Згадаємо справу Володимира Балуха, який тільки за прапор і назву вулиці Небесної Сотні, яку він повісив на власний будинок, мав сфабриковану кримінальну справа і майже два роки провів у місцях позбавлення волі, а звільнений був лише за обміном. Такою ж є справа щодо Олега Приходька, який також відкрито висловлював свою проукраїнську позицію і зараз він чекає на вирок. Йому може присудити 8-10 років позбавлення волі.  

— Як ви вважаєте, що змінилося в Криму за час семирічної окупації?

— Якщо говорити про економічну складову, майже нічого не змінилось. Якщо говорити про свободи — все змінилося. Цікаво було дивитися на перші роки окупації 2015-2016 років, коли люди, які не висловлювали ніякої політичної позиції збирали мешканців будинку для того, щоб від влади добитися, наприклад, водопостачання. Вони були дуже здивовані, адже так звана поліція Криму їх розігнала. На когось наклали штраф, хтось був заарештований. Це було здивуванням навіть для тих, хто не підтримав Україну під час окупації, хто, так би мовити, був поза політикою. Ще один приклад — це використання Росією свого законодавства. Тому що якщо розглядати Крим як окуповану територію, а такою вона є з точки зору міжнародного гуманітарного права, то Росія не може використовувати своє законодавство на окупованій території. Я маю на увазі кримінальний кодекс. Натомість окупаційна влада змінила частину суддів, зараз використовує статті свого кримінального кодексу і це також велике здивування для кримчан, тому що, наприклад, якщо у людини була кримінальна справа ще при Україні, а вона була засуджена вже за законами Російської Федерації. Це інші вироки, інші статті, інші терміни позбавлення волі. А вироки за політичні переконання, таких справ взагалі в Україні не було до цього, але зараз 114 осіб позбавлені волі виключно за політичні та релігійні переконання.

— На ваш погляд, на скільки ефективними є міжнародні санкції проти Росії? Чи можуть вони зрушити ситуацію щодо порушення прав людини в Криму?

— На мою думку, потрібно обов’язково використовувати санкційні методи. Кожна особа, яка позбавлена волі через політичні чи релігійні погляди у Криму має стати тягарем для економіки Російської Федерації. Використання обміну, як інструменту визволення українців – це не дуже ефективно. Російська Федерація має окупований Крим і там більш ніж два мільйони громадян України, яких можна кожного з них позбавити волі та вимагати щось в обмін на їх звільнення. Тому я вважаю, що за кожну особу, яка позбавляється волі або яка вже позбавлена волі треба вводити санкції щодо персональних осіб, які в цьому безпосередньо брали участь. А також секторальні санкції до економіки Російської Федерації. Я говорю не тільки про Україну. Очевидно, що Україні потрібно це робити в першу чергу. Але це також потрібно робити й на міжнародному рівні. Ми маємо 114 осіб, які позбавлені волі в Криму і за кожного з них не вводились окремі санкції. Якби за кожну особу вводились окремі санкції до Російської Федерації, вона ще б подумала перед тим, як когось на окупованій території позбавляти волі за її політичні та релігійні переконання.    

— Нещодавно з'явилася інформація про те, що Україна планує винести інформацію про незаконні обшуки, затримання та іншу протиправну діяльність Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях на розгляд сесії Генеральної Асамблеї ООН. Як це рішення може вплинути на Росію?

— Нещодавно було засідання Генасамблеї ООН щодо ситуації в окупованому Криму та на Донбасі. Більшість країн, окрім Російської Федерації та Білорусі, усвідомлюють, яка ситуація на окупованих територіях. Крім того, про реальний стан речей постійно говорять правозахисники, зокрема Кримська правозахисна група. Все це фіксується міжнародною спільнотою. Наразі ми маємо позицію світу по таким фактам. По-перше, заборона незаконного призову до армії Збройних сил Росії, оскільки це порушення міжнародного гуманітарного права. По-друге, це обмеження викладання українською мовою в навчальних закладах Криму. Наразі, взагалі, немає класів з української мови. По-третє, це переслідування громадських та релігійних активістів на окупованій території. По-четверте, це застосування законодавства Російської Федерації на окупованій території. Всі країни про це говорять і засуджують дії Росії. Я переконаний, що потрібно поширювати санкції за ситуацію в Криму, тому що Росія звикає до них. Від санкцій, які були запроваджені у 2014-му році, Росії досить погано, але вона звикла жити з ними, пристосувалася до них. Якщо не буде подальшого тиску міжнародної спільноти, влада Російської Федерації буде шукати шляхи для їх послаблення.

— Хто нині найбільше страждає в Криму від окупаційної влади і проявляє спротив?

— Найбільше страждають кримські татари та українці, які проявляють свою громадянську позицію і які не згодні з окупацією півострова. Майже кожні два-три місяці змінюється законодавство, воно стає жорсткішим. Наприклад, з 2016-го року не можна проводити місіонерську діяльність, тобто були заборонені всі заходи, крім Російської православної церкви. Було заявлено, що Свідки Єгови – це екстремістська організація. З 2016-го року за участь в цій організації позбавляють волі. В Україні такого не було і зараз немає. Майже всі мусульмани зараз звинувачуються в тому, що вони є представниками терористичних організацій. Виключно за розмови на релігійну тематику їх вважають терористами. Якщо на початку 2014-го року можливі були якісь мітинги, не проукраїнські, а комуністичні, чи екологічні, чи з якимись вимогами до адміністрації, то зараз це не можливо.

Росія використовує жорстку систему узгодження проведення масових заходів. Варто не лише повідомляти про подію, а питати дозволу чи можна її провести. Це порушення права на свободу мирних зібрань. Додам, що, наприклад, в Україні для того щоб піти й провести мітинг необхідно лише повідомити владу про це, натомість нині в Криму треба отримати дозвіл від адміністрації на проведення заходу. Якщо цього дозволу немає, ви можете отримати адміністративний штраф або ж кримінальну відповідальність.

Заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева пояснила, яку стратегію має український уряд з деокупації півострова Крим.

«Зараз триває робота над стратегією деокупації Криму та презентації її публічної частини. Крім того, запроваджена Кримська платформа, як міжнародний інструмент для деокупації півострову. Зараз Україна показує на найвищому рівні, що для нас повернення не лише території, а й людей, відповідно збереження цих зв'язків з окупованою територією, це пріоритет. За останні півтора роки Криму стало набагато більше. Ми проводимо роботу на міжнародному рівні. Також працюємо з нашими громадянами в контексті отриманнями ними адміністративних послуг, медичних, освітніх. Тобто йдеться про збереження зав’язків з молодшим поколінням українців, які вже проживають на території Криму останні сім років в умовах окупації».

— Що роблять правозахисники для того, щоб нагадати як Україні, так і світу про те, що Крим — це Україна? І щоби світ не ставився до цієї окупації, як до норми?

— Наша робота полягає в тому, що ми не тільки говоримо про те, що Крим — це Україна, ми ще й говоримо про те, що після окупації частини території України дуже погіршилась ситуація з правами людини. Росія продовжує здійснювати військові злочини на окупованій території й це не просто зміна прапора чи зміна законів, це дуже значне погіршення ситуації саме з правами людини. Зараз ми говоримо про те, що якщо Російська Федерація буде й надалі утримувати контроль над територією окупованої України, ситуація погіршуватиметься. Це розуміють і наші західні партнери. Наразі наше А завдання полягає у тому числі й в тому, щоб переконати тих, хто вагається, хто вважає, що це не так важливо, як здається, говорити про повернення Криму Україні і зупинка утисків громадян. Демократичні країни вважають, що права людини є першочерговим пріоритетом при розгляді будь-якої ситуації, а погіршення прав і свобод на окупованій території є наслідком окупації. Тому потрібно продовжити тиснути на Росію для припинення окупації Криму і частини українських територій.