Правозахисниця Любов Галан: «Якщо коли-небудь доведеться кликати ветеранів воювати вдруге, то маємо переосмислити ставлення до них зараз»

Правозахисниця Любов Галан: «Якщо коли-небудь доведеться кликати ветеранів воювати вдруге, то маємо переосмислити ставлення до них зараз»

16:00,
30 Листопада 2023
2292

Правозахисниця Любов Галан: «Якщо коли-небудь доведеться кликати ветеранів воювати вдруге, то маємо переосмислити ставлення до них зараз»

16:00,
30 Листопада 2023
2292
Правозахисниця Любов Галан: «Якщо коли-небудь доведеться кликати ветеранів воювати вдруге, то маємо переосмислити ставлення до них зараз»
Правозахисниця Любов Галан: «Якщо коли-небудь доведеться кликати ветеранів воювати вдруге, то маємо переосмислити ставлення до них зараз»
Як правозахисний центр «Принцип» допомагає пораненим бійцям долати бюрократію та шукає відповіді на всі юридичні питання.

Відповідно до результатів опитування соціологічної групи «Рейтинг», 65% українців мають серед близьких тих, хто воював чи воює нині під час війни. Військові, а також їхні рідні стикаються з різними викликами та проблемами. Це і пошук спорядження, постійні збори на підрозділ, у разі поранення — пошук можливостей для якісного лікування, безліч юридичних питань.

Аби допомагати військовим захищати свої права, волонтери створили правозахисний центр «Принцип». Як він працює, а також які питання допомагає розв’язувати військовим, «Детектору медіа» розповіла співзасновниця і голова ГО «Принцип» Любов Галан.

Любов Галан, співзасновниця і голова ГО «Принцип»

— Як виник правозахисний центр «Принцип»?

— Центр виник як ідея Масі Наєма, який є співзасновником організації та військовослужбовцем і який сам пережив поранення і спостерігав, що треба зробити, аби отримати допомогу. Фактично в Масі була задача зробити так, щоби шлях пораненого полегшився. І для цього була створена наша організація як інструмент — щоб пофіксити те, що не працювало, і зменшити той біль — крім фізичного, ще й емоційний, — який переживають наші військовослужбовці.

— Якими темами ви опікуєтеся?

— Одна з перших тем, із якою ми почали працювати, — просвіта військовослужбовців і їхніх родин. Це робота з доступом до інформації. Всі наші дослідження — як кількісні, так і якісні — показують, що військовослужбовці та їхні родини мають у цьому велику потребу. Коли ми торік зайшли в цю тему, було зрозуміло, що люди готові витрачати величезні гроші на неякісних адвокатів-юристів, які роблять рапорти по 4 тисячі гривень, шукати якусь інформацію, продираючись крізь якісь нетрі, просто для того, щоби зрозуміти, який наступний етап у житті твоєму або твоєї родини, що потрібно зробити для того, щоб отримати якісь документи або необхідну допомогу. Тому робота з інформування стала нашим пріоритетом. Наша організація не надає первинну чи вторинну правову допомогу. Це важливо.

— Чому ви не пішли цим шляхом?

— Тому що кількість людей, які цього потребують, шалена. Ну, тобто це мільйони людей. Ти не можеш виправити ситуацію, поставивши до кожного з них по юристу й адвокату. Тому що проблема не в конкретному кейсі людини, проблема загалом у системі, як вона працює. Тому другий напрямок, крім інформування — а ми запустили для інформування правовий навігатор з алгоритмами по різних тематиках, — це аналіз, розробка рекомендацій і найважливіша робота з органами влади, які відповідальні за прийняття рішень. Проблема іноді в тому, що немає законодавчої можливості захищати людину, просто система працює так. І для цього ми фактично і працюємо, щоби змінити ці правила гри.

— З якими проблемами стикаються військовослужбовці в контексті захисту своїх прав?

— Перша проблема — це неможливість пораненому військовому самому пройти цей бюрократичний шлях. Увесь час хтось має бути поруч із ним. Я не можу сказати, що система проти пораненого, але вона й не за нього. По-друге, в нас немає відповідальності для тих людей, які не допомогли військовим. Тобто немає взаємодії між державою, армією і військовими, коли ті поранені.

Фото з презентації Концепції нової ветеранської політики, розробленої громадськими організаціями

— Війна в нас триває вже 9 років. Чому досі не налагоджені алгоритми роботи?

— По-перше, є певні об’єктивні фактори, тобто це повномасштабне вторгнення і кількість людей, які потребують допомоги. Система не просто була не реформована до повномасштабного вторгнення, вона ще й колапсувала від кількості людей, які в неї зайшли. Одна справа — через ВЛК пропускати учасників АТО, ООС у тій кількості, в якій вони були. А інша справа — спробувати вивести ту кількість, яка є, в тій рамці, яка є.

Друга річ — це проблема загальної рамки, яка стосується шляху пораненого. Є певні вимоги законодавців, про які ніхто раніше не думав. Ну ось, наприклад, ми завжди говорили, що є проблема, що військовий або його рідні стають «кур’єрами» та фактично їздять для того, щоби щось передавати, щось отримувати в різних органах влади. Одна справа, якщо твоя військова частина в Києві, а інша — якщо десь у Кураховому. Чому так є? Також є складнощі з паперовим документообігом, який ще й до того ж є зарегульованим.

Із довідкою форми 5, наприклад, ми дійшли до того, що потрібно було внести зміни, законом закріпити їх — і тепер довідка форми 5 має видаватися протягом 5 днів без обов’язкового службового розслідування. Варто сказати, що військові частини іноді також не розуміють до кінця цю бюрократію. У нас дуже багато проблем із тим, що у військових частинах, чи в закладах охорони здоров’я, чи на тих же ВЛК є якісь люди, які собі придумали, як ці правила нібито працюють, і транслюють їх. Тому є такі об’єктивні речі як людський фактор. І також є, як на мене, неправильне розставлення пріоритетів. Звичайно, важливо те, що відбувається на полі бою, проте є також важливим і повернення бійця після поранення. Бо зараз ми іноді бачимо, що людей списують і вони стають використаним матеріалом, як тільки потрапляють до лікарні.

— З чим стикається військовослужбовець, коли потрапляє в лікарню?

— Одним із найважчих психологічних моментів є те, що коли людина потрапляє в лікарню після поранення, в неї зникають усі ілюзії.

Ти думав, що ти приїдеш — і тобою будуть займатися, тебе будуть лікувати, бо ти герой. А ти в результаті потрапляєш у систему і з тобою ніхто не хоче зв’язуватися. Ти не знаєш, що тобі робити, ти не знаєш, куди тобі їхати.

Через якийсь час ти пройдеш ВЛК і знову повернешся, ніби як ні в чому не бувало, у свою військову частину.

Ми хочемо переламати історію зі сприйняттям того, що це ніби неважливий етап в житті армії. Мені здається, те, як ми працюємо з пораненими, прямо впливає на престиж військової служби, на морально-психологічний стан, який зараз дуже важкий у військах, на мобілізацію і на відновлення людей. Зрештою, ми маємо дбати про них навіть з обороноздатної візії, що ці люди можуть повертатися. Тому що ці люди є носіями унікального досвіду, унікальних компетенцій. І через, наприклад, неякісну реабілітацію, ранню реабілітацію, ці люди можуть втрачати функціональні здатності свого організму та фактично переставати бути таким кадровим потенціалом.

— Як ви змінюєте систему?

— Ми ініціювали цифровізацію, автоматизацію шляху пораненого. Ми пішли на рівень віцепрем’єра, й тоді Михайло Федоров зібрав МОЗ, Міністерство оборони, командування медичних сил, Мінцифру для того, щоб вони спільно працювали. Хоча, наприклад, я вважаю, що шлях пораненого на цих органах влади не закінчується. У ньому має брати участь Міністерство соціальної політики, Міністерство ветеранів.

Фото з презентації Концепції нової ветеранської політики, розробленої громадськими організаціями

— Ветеранські організації вже давно говорять про єдину ветеранську політику. Концепцію цієї політики ви нещодавно презентували. Про що вона?

— Проблема, в якій ми всі опинилися — як родини ветеранів, так і ветерани — це те, що в нас відсутня державна політика у сфері ветеранів. Міністерство є, і воно має працювати відповідно до чогось.

Ветеранська політика — це трошки більше, ніж саме Міністерство ветеранів. Це багато установ і якась єдина державна політика, яка впливає на те, якою буде обороноздатність України.

Всі громадські ветеранські організації намагаються зробити щось для ветеранів, але чи це щось системне, чи ми справді розв’язуємо проблему всіх ветеранів, а не якогось маленького відсотка з них? На жаль, Міністерство ветеранів є неспроможним зараз для формулювання такої політики. Ми дуже сподіваємося, що буде прийнято концепцію, яку ми запропонували, і військово-політичне керівництво нашої країни зверне на неї увагу та візьме її в роботу.

Якщо ми зараз не почнемо щось робити, буде повний завал. Ми передбачаємо щонайменше два мільйони ветеранів у майбутньому. Якщо рахувати з їхніми родинами — це ще декілька мільйонів.

Ми маємо відійти від того, щоб міряти їхні потреби наявними пільгами.

Ми маємо подивитися на їхні потреби, які вони є, і зрозуміти, що насправді їм могло би бути потрібним. Але найважливіше, що ми маємо загалом переосмислити місце ветеранів у житті країни.

Фото з презентації Концепції нової ветеранської політики, розробленої громадськими організаціями

Ми живемо біля Росії, тому до війни, до оборони маємо бути готові завжди. Ветеранська політика є частиною оборонної стратегії всієї держави. У нас нині є ветерани, більшість із них стала оперативним резервом. Ми їм усі ці роки розказували про перехід до цивільного життя, реінтеграцію. Ми їм сказали: хлопці, ви можете зробити бізнеси. Робіть бізнеси. Ветеранські бізнеси. Моя родина має ветеранський бізнес. Знаєте, що сталося з цим ветеранським бізнесом у лютому 2022 року? Він просто закрився, збанкрутував, він не працює. Тому що всі поїхали на Ірпінь, хтось загинув із партнерів, хтось воює досі, тобто це дуже важко.

— А що робити з престижем професії військових? Як його створювати?

— Те, як поранені почуваються, як ветерани почуваються і що вони транслюють у суспільство, впливає на те, чи люди захочуть бути військовими. Це про досвід воїна, він є дуже важливим, і ми це маємо розуміти, ми це маємо визнавати.

Знаєте, що мене найбільше вразило в історії з пораненням мого брата? Те, що коли я зайшла до нього в палату у Львові, коли він був на реабілітації, у нього на стільчику все одно був ідеально складений кітель. Він хотів би навіть після поранення продовжувати свою службу.

Ветерани, які повернуться після цієї фази війни, будуть носіями цього досвіду. І якщо ми вдруге будемо їх кликати воювати чи будемо використовувати їхній досвід у майбутньому, маємо чесно про це сказати. Тому це все має бути переосмислено. Ми швидше за все точно маємо переглядати закон про соціальний захист ветеранів і членів їхніх сімей. Там дуже багато категорій, які не зовсім відповідають поняттю ветерана як учасника бойових дій. Це цивільні люди. Ми просто розтягували до непомірних розмірів цей закон, тому що ми досі живемо в радянському минулому. Для того щоби щось людині визнати, треба сказати, що вона ветеран війни. Навіть якщо він не ветеран війни. Ветерани праці, військової служби. Нам потрібне це переосмислення, яке транслюватиметься в новій державній ветеранській  політиці.

Фото із фейсбук-сторінки Любові Галан

Читайте також
Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду