За останні роки я неодноразово чув однакову фразу від людей, які живуть за кілька кілометрів від фронту: «Ще трохи побуду вдома».

Її говорять літні люди, які доглядають господарство. Батьки, які не хочуть змінювати школу для дітей. Люди, які пережили десятки обстрілів і поступово звикли до небезпеки.

З боку може здаватися, що головна проблема евакуації — це транспорт, паливо або організація процесу. Насправді найскладніше завдання починається задовго до того, як людина сідає в автомобіль. Проте за останні два роки змінилися не лише масштаби евакуації. Змінився характер загроз, із якими стикаються люди та команди, що працюють на прифронтових територіях.

Нині евакуація відбувається в умовах, які суттєво відрізняються від перших місяців повномасштабного вторгнення. Частина підходів, які працювали у 2022 році, більше не діють. Водночас кількість людей, які потребують допомоги для виїзду із небезпечних територій, залишається значною.

Евакуація не зупиняється

За інформацією аналітичної платформи «Bridge», у 2025 році з прифронтових територій було евакуйовано понад 86 тисяч людей. Лише з 1 січня по 21 квітня 2026 року евакуацію пройшли 34 896 осіб. Із них 17 213 людей були евакуйовані волонтерськими та гуманітарними організаціями, ще 17 683 виїхали самостійно. Серед евакуйованих — понад 2 154 людини з обмеженою мобільністю та 12 867 літніх людей.

Найбільше навантаження сьогодні припадає на громади, які перебувають під постійними обстрілами та ризиком подальшого погіршення безпекової ситуації. Для кожної такої території формується окремий сценарій реагування, окрема логістика й окремий механізм взаємодії між місцевою владою, державними службами та гуманітарними організаціями.

Майже половину евакуйованих волонтерами становлять люди, які потребують додаткового супроводу. Йдеться про літніх людей, людей з інвалідністю та маломобільних. Саме ця категорія найчастіше потребує спеціального транспорту, додаткового часу та залучення більшої кількості персоналу.

Війна змінила правила

Якщо на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ще існували гуманітарні коридори та відносно прогнозовані маршрути виїзду, сьогодні ситуація є інакшою.

Розвиток безпілотних технологій суттєво вплинув на безпекову ситуацію вздовж лінії фронту. FPV-дрони стали одним із головних факторів ризику як для цивільних людей, так і для гуманітарних місій.

Для евакуаційних екіпажів це означає постійну необхідність адаптувати маршрути, змінювати підходи до планування виїздів і переглядати стандарти безпеки.

Маркування гуманітарного транспорту більше не сприймається як елемент захисту. Будь-який рухомий автомобіль у зоні бойових дій автоматично потрапляє до категорії потенційних цілей незалежно від того, хто перебуває всередині.

У таких умовах питання безпеки стає одним із ключових факторів, від яких залежить можливість проведення евакуаційної операції взагалі.

За кожною евакуацією — ризик

За роки повномасштабної війни Україна втратила щонайменше 47 волонтерів, які виконували гуманітарні місії. Частина з них загинула під час евакуаційних заходів. Ці втрати демонструють, наскільки змінилося середовище, в якому працює гуманітарний сектор.

Сьогодні евакуаційні команди стикаються з ризиками, які ще кілька років тому не були характерними для більшості гуманітарних операцій у світі. Саме тому підходи до захисту персоналу потребують перегляду не лише на національному, а й на міжнародному рівні.

Алея памʼяті волонтерів. Харків

Для більшості людей евакуація починається не з посадки в автобус чи автомобіль. Вона починається з пошуку відповіді на питання: «а що буде далі?». Саме невизначеність часто стає головною причиною, через яку родини відкладають виїзд навіть тоді, коли безпекова ситуація погіршується. Люди хвилюються, де житимуть після евакуації, як влаштують побут, чи зможуть знайти роботу, продовжити навчання дітей та отримати необхідну підтримку.

Тому сучасна евакуація починається задовго до самого виїзду. До цього процесу залучені місцеві адміністрації, соціальні працівники, волонтери, гуманітарні організації та гарячі лінії, які допомагають людям отримати відповіді на практичні питання та зрозуміти подальший маршрут.

Для цього також запроваджують нові інструменти. Один із них — система «Поруч», яка працює за принципом онлайн-бронювання житла для евакуйованих людей. Платформа дозволяє заздалегідь переглянути доступні варіанти розміщення, ознайомитися з умовами проживання й обрати місце, яке найбільше відповідає потребам родини. Людина ще до виїзду розуміє, куди саме прямує і що чекатиме її після прибуття.

Після цього до роботи долучаються евакуаційні екіпажі. Вони доставляють людей до транзитних центрів, де можна отримати юридичну, психологічну, медичну, гуманітарну та соціальну підтримку.

Наступний етап — поселення й інтеграція в громаді, яка приймає евакуйованих. Для багатьох родин саме він визначає, наскільки швидко вдасться відновити, наскільки це можливо сказати, звичний ритм життя після вимушеного переїзду.

Сьогодні евакуація — це багаторівнева система, у якій задіяні державні структури, громади, волонтерські ініціативи та гуманітарні організації. Ми розуміємо, що ефективність евакуації визначається насамперед якістю координації між усіма учасниками процесу та роботою, яка проводиться ще до моменту виїзду. Чим більше людина розуміє свій подальший маршрут, умови проживання та доступну підтримку після евакуації, тим вищою є готовність ухвалити рішення про виїзд і тим безпечніше проходить сам процес.

Що реально рятує життя

У цих умовах безпека — це базова умова. Ідеться про броньований транспорт; засоби індивідуального захисту — бронежилети, шоломи, аптечки, засоби зв’язку (Starlink, рації), детектори й аналізатори дронів; підготовку екіпажів — регулярні тренінги з безпеки, тактичної медицини, дій під час обстрілів, роботи в умовах загрози FPV-дронів, евакуації маломобільних людей; чіткі протоколи дій; страхування волонтерів від нещасних випадків, а також медичне страхування. У 2025–2026 роках страхове покриття отримали 3 900 волонтерів.

А також — про засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Саме РЕБ сьогодні може суттєво підвищити шанси успішної евакуації. Проте міжнародні донори часто сприймають РЕБ як товар подвійного призначення і не дозволяють використання на автівках гуманітарних місій.

У результаті гуманітарні організації опиняються в ситуації, коли з одного боку є реальна загроза життю, а з іншого — обмеження на інструменти, які можуть це життя захистити. Тобто люди, які вивозять цивільних, у формальному трактуванні ніби використовують «військовий» інструмент, хоча насправді тепер ідеться лише про базовий захист життя. Це питання напряму пов’язане з принципом duty of care — відповідальністю за безпеку тих, хто виконує свою роботу.

Ці висновки базуються не лише на аналітиці, а на практичному досвіді роботи в гуманітарному секторі. Координаційний гуманітарний центр — благодійна організація, заснована у Харкові у 2022 році, яка забезпечує взаємодію між громадами, волонтерськими ініціативами та державними структурами, а також організацію процесів надання допомоги. Ключовим ресурсом Центру є інформація, яку ми щоденно збираємо й аналізуємо, що дозволяє точніше визначати потреби, ефективніше розподіляти ресурси та забезпечувати швидке реагування, зокрема під час евакуації з прифронтових територій. Саме в цій операційній роботі ми фіксуємо зміну характеру загроз — зокрема системне використання FPV-дронів проти транспорту, що здійснює евакуацію цивільних, — і бачимо, що наявні підходи до безпеки гуманітарних місій більше не відповідають реальним ризикам.

Україна вже живе у війні, де волонтер може стати мішенню так само швидко, як і військовий. І якщо міжнародна гуманітарна система не почне адаптуватися до цієї реальності, гуманітарні екіпажі й надалі залишатимуться сам на сам із ризиками. Обставини вже змінилися — і системи, які покликані захищати людей, мають змінюватися разом із ними.

Євген Коляда, голова БО «Координаційний гуманітарний центр»