Громадські організації в Україні можуть отримати гроші на свої проєкти від держави шляхом конкурсу. Це не новина з 2011 року. Однак деякі відомства й досі не залучають організації громадянського суспільства до спільного втілення цілей держави. Проте є ті, хто ризикнув і зробив конкурси для ОГС звичною справою.

Директорка департаменту молодіжної політики Мінмолоді і спорту Ірина Бєляєва розповіла, як бути першим в Україні організатором державного конкурсу для ОГС, а також яких змін потребують правила, щоб наблизити процедуру до ідеалу. «Детектор медіа» виділив ключові тези та цитати спікерки.

Підстава для проведення конкурсів державними органами влади — Постанова Кабінету Міністрів №1049 від 12.10.2011 року. 

— Постанова являє собою уніфіковані правила для всіх центральних органів виконавчої влади, обласних організацій, а далі може спускатися на міста. Вона для всіх органів влади, які хочуть розподіляти кошти залучаючи громадські організації на конкурсних засадах. 

Це кошти не на підтримку розвитку самої організації. Це кошти під проєкти, під виконання завдань і цілей, які ставить держава. Вона залучає на виконання цих цілей інститути громадянського суспільства , вона виставляє перед ними умови й правила. Далі в рамках цих правил, які прописує Постанова №1049 організовує конкурс. Це не заборонено; якщо органи влади, які мають кошти на балансах і отримують їх із державного бюджету, хочуть залучити інститути громадянського суспільства до реалізації завдань, які перед ними стоять, їм ніщо не забороняє проводити конкурси.

Міністерство молоді й спорту — першопрохідці в організації конкурсних процедур для ОГС. Ініціативу підхопили Мінветеранів і Мінкульт.

— Перший конкурс ми провели в 2012 році. Потім ділилися своїм досвідом з Міністерством у справах ветеранів і Міністерством культури. Поступово вони почали включатися і витрачати свої кошти через проведення конкурсних процедур і залучення громадянського суспільства. Це вже успіх, що є поширення практики, збільшення кількості державних органів, які усвідомлюють, що набагато успішніше залучати організації громадянського суспільства до виконання завдань, які стоять перед державою, а не робити все самостійно.

Участь у конкурсі Мінмолоді щороку беруть до 100 ОГС. З них перемагають близько 50 організацій. У середньому на один проєкт-переможець виділяють 200-250 тис. грн.

— У середньому на рік десь 50 організацій є переможцями конкурсу. Проєктів насправді більше, тому що одна організація може бути перемогти з кількома проєктами. Наприклад, «Пласт» цього року загалом отримав 2 мільйони на реалізацію поданих проєктів. 

Середня сума, яка виділяється на проєкт — 200-250 тисяч гривень. Найбільша межа проєкту — 400-500 тисяч гривень, найменша — 100 тисяч. 

Це проєкти національного рівня — така наша вимога. Якщо конкурс проводить область, то в них бере участь місцева молодь. Тому там буде менше витрат. Національні проєкти більш вартісні, тому що на них має бути присутня молодь з усіх регіонів країни.

У 2020 році Міністерство розподілило 24,5 млн грн на проєкти молодіжних і дитячих ГО. Це більше 30% усього річного бюджету Департаменту молоді. 

— У цьому році ми розподілили 13, 5 мільйонів гривень на конкурсі для молоді. Спочатку було заплановано 20 мільйонів. 30% змушені були скоротити в зв'язку з секвестром під COVID-19; був створений фонд, і ми поставилися до цього з розумінням. Тим більше, багато запланованих проєктів довелося скасувати через відмову авторів. Окремо проводиться конкурс із національно-патріотичного виховання — на проєкти-переможці передбачено 9 мільйонів. За процедурою конкурсу відбуваються ще два конкурси: україно-польська й україно-литовська ради обмінів молоддю (2 мільйони). Якщо підсумувати — 24,5 мільйона гривень за конкурсними процедурами. Якщо порівняти з загальним бюджетом Департаменту — це більше 30%. 

Визначення проєктів-переможців відбувається за рейтинговою системою. Організації-переможці отримують кошти і реалізують проєкти на наступний рік після проведення конкурсу. 

— Організатор проводить конкурс у рік, який передує наступному бюджетному року. Ми збираємо заявки, робимо відкриті захисти проєктів. Після цього даємо час конкурсній комісії на оцінку. Далі ми узагальнюємо таблиці з оцінками і робимо засідання конкурсної комісії, під час якого визначаємо рейтинг організацій. Хто набрав більше балів — стає першим у рейтингу. На конкретний рік перший етап конкурсу завершується. 

На наступний рік тільки затверджується бюджет, ми відразу збираємо засідання. Бачимо, наприклад, що маємо 20 млн грн на конкурс, а в рейтингу 70 організацій. Кошти розподіляємо шляхом руху рейтингом згори вниз. Тобто той проєкт, що вгорі, має право першим бути розглянутим і дійти до грошей. 

Раніше було так: організація подає проєкт на 400 тисяч, ми даємо сто. Ми відійшли від цього. Якщо організація подається на конкурс, вона обґрунтовує кошторис. Якщо ми й зрізаємо якісь статті витрат, то лиш ті, яких можна уникнути (наприклад, кошти на поліграфію, якщо інформувати можна онлайн). 

Тож проглядаємо рейтинг і визначаємо переможців. Вони закінчуються тоді, коли гроші закінчуються. Якщо конкурсна комісія не ухвалює рішення не розглядати проєкти з балами, нижчими за певний рівень, то тоді ми рухаємося до роздачі всіх грошей. Таким чином організація отримує право реалізувати свої заходи відразу після 15-20 днів після затвердження бюджету.

Здебільшого комісія розподіляє весь фонд. Якщо ж кошти лишаються, Мінмолоді проводить додаткові конкурси й дорозподіляє їх. Ефективніше встановити межу на кшталт прохідного балу для проєктів, щоб не фінансувати посередні проєкти. 

— У цьому році ми прийняли рішення підвести риску. Тобто підрахувати середній бал, щоб не розглядати проєкти, які конкурсною комісією оцінені нижче середнього. Попри це нам не вистачило коштів; комісія оцінила проєкти високими балами. Тож якщо говорити про те, скільки грошей залишається після розподілу конкурсної комісії, то в останні роки це нуль.

Є інша причина залишку коштів — форсмажорні ситуації. Наприклад, у процесі реалізації проєкту ГО може відмовитися або ж зекономити. Тоді як організатор ми практикуємо додаткові засідання конкурсної комісії протягом року. Якщо надлишок дозволяє підтримати ще якісь проєкти, які стоять у рейтингу, то ми зв'язуємося з організаціями і запитуємо: «Ви ще хочете провести захід?». Збираємо комісію і роздаємо зекономлені кошти далі.

Буває і негатив. Конкурсна комісія має діяти лише на ґрунті законодавства. І пропонувати зміни, якщо норми не відповідають актуальним викликам.  

— Щороку маємо учасників, незадоволених тим, що вони не отримали коштів. Рекомендація для всіх, хто проводить засідання конкурсної комісії за Постановою №1049 — будувати роботу чітко в межах законодавства. Не може бути в конкурсі чогось «від себе». 

Був негативний кейс. Конкурсна комісія ухвалила рішення про встановлення межі: якщо організація не набрала певної кількості балів, її проєкт не розглядається. А це не було прописано в Постанові №1049, і комісія не мала юридичного права це робити. Більшість організацій через це «злетіли» з конкурсу й не отримали кошти. Наступного року ми включили цю норму в Постанову — зараз це можна робити, бо насправді так правильно. Не обов'язково держава має витрачати всі кошти. Якщо немає гідних проєктів, то краще передивитися це питання. Це шлях помилок і навчання. Так ми вдосконалюємо цю процедуру для себе й інших. 

В областях проводять конкурси теж на основі Постанови №1049. Часто вони розробляють власні порядки, інтегрують речі, важливі для них. Я радилася з юристами, чи ці порядки мають відповідати лише Постанові №1049, чи можна робити зміни. Однозначної відповіді я не отримала.  

Які саме ОГС можуть брати участь у конкурсах, визначає Бюджетний кодекс. У випадку Мінмолоді — це тільки дитячі й молодіжні організації. Ці обмеження планують змінити новим законом — наприклад, щоб охопити організації, які працюють з дітьми та молоддю.

— Постанова №1049 прописує, що учасниками конкурсу є інститути розвитку громадянського суспільства. Далі організатор конкурсу визначає, кому він оголошує конкурс, на основі це бюджетних каналів. 

Чому ми фінансуємо за конкурсом лише дитячі й молодіжні ГО? Тому що в нас ще діє закон, у якому написано, що держава надає підтримку розвитку дитячих ГО. Це нам дає рядок Бюджетного кодексу, де написано, що нам виділяються кошти на підтримку проєктів дитячих і молодіжних ГО. Відповідно, ми організовуємо конкурс лише для цих організацій, інакше не маємо права. 

Для Мінветеранів у Бюджетному кодексі написано, що вони співпрацюють і надають сприяння ветеранським організаціям, Мінсоцполітики працює з об’єднаннями осіб з інвалідністю, у Мінкульту своя специфіка. 

Кардинальні зміни для ефективного розподілу коштів стануть можливими завдяки новому законопроєкту «Про основні засади молодіжної політики», ухваленому в першому читанні. Звичайно, Постанова №1049 класний кейс, і він має бути й прогресувати. Але в молодіжній політиці ми сподіваємося створити Фонд підтримки молодіжних ініціатив, який працюватиме за принципом Українського культурного фонду, взірця конкурсних процедур. 

Загалом у майбутньому законі багато класних речей. Поставлене питання інституційного гранту — фінансування саме розвитку організацій, а не проєктів. У ньому є питання того, кому давати гроші. Якщо зараз ми фінансуємо лише молодіжні й дитячі, то відповідно до законопроєкту, ми фінансуватимемо діяльність всіх організацій, діяльність яких спрямована на молодь. Для нас буде важливим не вид організації, а проєкт. 

Тож до конкурсу допускатиметься широке коло організацій. Але водночас ми розуміємо, що дитячі й молодіжні організації є менш конкурентоздатними. Вони керуються молодими людьми, які ще не досвідчені. Вони потребують підтримки держави. 

Чому важливо, щоб дитячі й молодіжні ГО брали участь? Тому що це питання участі й залучення молоді, відповідальності. Логіка законопроєкту в тому, що якщо до конкурсу ми допускаємо всіх, то інституційний грант на розвиток і становлення організацій ми надаємо лише молодіжним і дитячим ГО. 

В Україні є дієві дитячі громадські організації. Цього року найвищий рейтинг за оцінками конкурсної комісії здобув проєкт дитячої ГО «Школа безпеки». Є, наприклад,  ГО «Асоціація гайдів України» (це дівчата-скаути), і організація зареєстрована як дитяча ГО. Вони реально відповідають правильним підходам, як має діяти дитяча ГО.

Поки міністерства лише підхоплюють ініціативу після майже 10-річного існування Постанови про конкурс, у Мінкульті постає потреба осучаснювати процедуру. 

— Ми вже довго працюємо за правилами Постанови №1049. У мене вже є внутрішнє незадоволення: хочеться краще. Ми бачимо багато моментів, які потребують вдосконалення. Тому що коли Постанова розроблялася, були одні умови, а ми рухаємося, розвиваємося, і світ не стоїть на місці. З'являються нові виклики; тому якщо говорити про конкурси і Постанову №1049, ми разом із громадянським суспільством і міжнародними проєктами будемо дискутувати, що ми можемо змінити в рамках процедури.

Постанова №1049 дуже уніфікована і має бути такою. Це кейс для тих, хто хоче входити в цю історію: для державних органів, які мають невеликий обсяг коштів і хочуть спробувати. Так само й ми колись починали. Зараз ми розуміємо, що цього недостатньо і ми хочемо більше, глибше, прозоріше. 

Те, що міністерства, які ніколи не проводили конкурси, починають їх проводити — це вже успішна історія. Проте з висоти досвіду ми вже дивимося не в кількісному вимірі — скільки грошей розподіляємо і скільки організацій залучаємо, — а дивимося на якість: що це дає, чи досягаємо ми мети, яка стоїть перед державою. Удосконаленням процедури можна якісніше досягти мети, яка перед нами стоїть. 

З другого боку, так само ми говоримо про покращення самих процедур проведення конкурсу — про переведення конкурсу в онлайн-формат. Наразі всю документацію на конкурси ми приймаємо в паперовому вигляді. Наприклад, щоб привезти заявку з ОТГ Закарпатської області, громадська організація має до нас приїхати, підписати й здати документи. У нас досі є такий «радянський» підшитий зошит, де ми ставимо печатки (посміхається). Вийшло би прикро, якби дедлайн пройшов, а документи ще б довозили. Процедура має завжди працювати чітко. Треба мінімізувати людський вплив, щоб процедури могли змінюватися на краще. 

В Україні вже розробляють онлайн-платформу, яка осучаснить і спростить конкурсні механізми. Ресурс буде доступним для всіх охочих організувати конкурс. 

— Переведення конкурсу в онлайн-формат дозволить, по-перше, мінімізувати людський фактор, а, по-друге, значно спростити процес. Платформа вже розробляється, її мають завершити до осені. Позитив  тому, що вона не буде належати суто міністерству — вона, як і Постанова №1049, буде уніфікована. Кожен організатор матиме свій кабінет і користуватиметься цією платформою для проведення конкурсу. 

У процедурі проведення державного конкурсу варто вдосконалити системи обрання членів конкурсної комісії та моніторингу за виконанням проєктів. 

— Що має бути вдосконалено в Постанові №1049 — наприклад, питання моніторингу. Також, рамку щодо визначення членів конкурсної комісії можна зробити більш жорсткою. 

Зазвичай організатор конкурсу оголошує про відбір членів до конкурсної комісії, а потім на власний розсуд затверджує наказ про її склад. Звісно, ми вже доросли до того, що в нас досить розвинуте громадянське суспільство, і питання складу конкурсної комісії моніториться. 

Я слідкую за рівнем розвитку конкурсних комісій на обласному рівні, і все таки здвиг є. Включаються активні громадяни, представники інститутів громадянського суспільства, які є вагомими, які відіграють роль. Організатор таким чином розділяє відповідальність. Якщо кошти розподілені за участю тих, кому довіряють, то рішення матиме більшу вагу.

Разом з ОГС ми розглядаємо пропозиції для змін у конкурсній процедурі. Спільне бажання і пропозиція — унормувати систему незалежного моніторингу виконання проєктів. За Постановою №1049, організатор конкурсу проводить, і він же власними силами моніторить.  А власні сили — це лімітований ресурс людей на місцях. Моніторинг стає умовною формою, коли представник організатора має поїхати на захід подивитися на кількість учасників. 

Ми дійшли етапу, коли треба поглянути на ці речі зі сторони якості моніторингу, і бажано — незалежного. Якщо держава виділяє кошти на конкурс, вона паралельно має виділяти кошти на проведення незалежного моніторингу. Це може бути тендер за затвердженою процедурою та вимогами до організацій, які здійснюють моніторинг. На мою думку, це мають бути фізичні виїзди на заходи, щоб розуміти, що захід реально відбувся і був ефективним. Водночас варто розуміти, що значить «ефективний». 

Ми вже згадували УКФ. У кошторис видатків на проєкт вони включають умову — незалежний аудит. Ми вивчали це питання, це насправді дуже дорого. Якщо проєкт коштує 100 тисяч, то витрачати додатково 50 тисяч на аудит — досить неефективне витрачання коштів державного бюджету. Питання дискусійне. Я думаю, ми знайдемо форму, ближчу до ідеалу. 

Не може бути уніфікованого підходу до всіх: є проєкти по 500 тисяч, а є по 100 тисяч. Я розумію, що до різних за об'ємом проєктів може бути різний підхід. Про це варто говорити. Це складно і з точки зору фінансових моментів. У Мінфіні зауважують: «можете все робити, але власними ресурсами». У нашому департаменті 21 людина, які проводять 4 конкурси на рік. Ми як організатор не маємо ресурсу, щоб їздити по країні й моніторити заходи. Це неефективно. Крім того, моніторинг має бути незалежним. Моніторити мають і нас, організаторів: наскільки ми відповідаємо процедурі конкурсу. 

Підхід до моніторингу треба змінювати, якщо ми говоримо про якісне партнерство громадських організацій із державою через проведення конкурсних процедур. 

Власне, що таке конкурс? Це держава делегує ГО право досягати завдань, які стоять перед нею. Ми ставимо вимоги, чого ми хочемо досягти і чому саме так. Відповідно, якщо ми будемо якісно моніторити, ми зможемо так само якісно реагувати на вдосконалювати конкурсу далі. 

Організатору конкурсу важливий імідж організації, яка реалізує проєкт. Наразі комісія оцінює лише сам проєкт і наявність ресурсів для його реалізації. 

— Є ще пропозиція щодо Постанови №1049. Наразі комісія бере до уваги лише оцінку проєктів, а не організацій. Чому б не сформулювати критерій для організації бути більш доброчесною, проводити діяльність більш відкрито. Це неправда, що нам не важливо, хто реалізує проєкт. Наприклад, якщо проєкт націлений на виконання цілей національно-патріотичного виховання, а організація до того ходила з прапорами на підтримку сепаратизму. Це має значення, хоча учасник конкурсу і подав чудовий проєкт. Ми обдумуємо це філософське питання — введення критерію оцінки організації, не лише проєкту. Зараз за Постановою №1049 організація говорить про свою спроможність у реалізації проєкту, але фактично це не є оцінкою.

Мені дуже подобається підхід УКФ, коли проєкти оцінюють експерти. Вони отримують за це кошти, тому проходять попередній відбір. У міжнародній практиці так і відбувається; оцінювання — теж робота. Її виконують глибокі, фахові спеціалісти. Окремо фінансист, який оцінює бюджет проєкту, окремо ті, хто оцінює контент за окремими напрямками. Потім система сама обирає експертів, які оцінюють заявку. За кожну заявку експерт отримує винагороду. 

Окрема специфіка державних конкурсів для ОГС — робота з казначейськими рахунками. Це складні процедури. Мінмолоді прагне наслідувати приклад УКФ і не працювати з казначейськими рахунками. 

— Щоб отримати державні кошти, організації зобов'язані відкривати казначейські рахунки. У цьому плані теж кейс УКФ — найкращий. Вони спромоглися не працювати з казначейськими рахунками. Ми хочемо наслідувати їхній приклад. 

Наші організації-переможці змушені відкривати казначейські рахунки, проводити тендерні процедури. Проблему приносить зменшення порогу на тендерах — 50 тисяч. Для того щоб провести тендерну процедуру, треба в штатному розкладі визначити особу, яка відповідає за тендерні процедури. Проте не всі ГО взагалі мають затверджений штатний розклад.

Ми проводимо роз'яснювальну роботу, співпрацюємо з Мінекономіки, навчаємо організації працювати з тендерами. Це складно, але з другого боку, немає нічого неможливого. Якщо ми як держава визначаємо такі мови, то ми ж маємо сприяти тому, щоб організація була спроможна це робити. Як міністерство ми можемо як мінімум забезпечити консультації, інформування, навчання. У майбутньому ми зможемо покривати і оплату деяких спеціалістів, оренду приміщень.

Інші складнощі для ГО в рамках конкурсу — забезпечення власного внеску в реалізацію проєкту, а також відсутність закладених коштів на адміністрування проєктів.

— У Постанові №1049 є пункт про власний внесок організації. Ми його зменшили до 15%. УНЦПД нам допомагає розробити методологічні рекомендації громадським організаціям щодо власного внеску. Ми хочемо їх затвердити наказом міністерства. Наприклад, хочеш подати роботу бухгалтера як внесок організації — у методичці вказано, які документи для цього потрібно подати та підтвердити його.

Потрібно передбачати кошти на адміністрування проєктів — це теж проблема Постанови №1049.  Деякі відомства змогли її вирішити, зокрема Мінветеранів. Якщо ми видаємо великі кошти організації на проведення масштабних проєктів, ми маємо надати їй підтримку на те, щоб цей проєкт втілили якісно. Звісно, залучаються волонтерські ініціативи, усі ці організації соціального спрямування роблять добру справу і вірять у те, що роблять (в ідеальному світі).

Однак мають бути кошти на оренду якогось обладнання. Оплата праці — окреме питання. Державні гроші в цьому аспекті дуже «важкі». З одного боку, я підтримую послаблення обмежень, з другого — якщо ми говоримо про кошти платників податків, то коли бачу, як вони використовуються, мені іноді стає трохи не по собі. Рамки мають бути; треба розуміти силу цих рамок. 

Оплату праці залучених спеціалістів регулює Постанова Кабміну. Не можна сказати: «Я залучив юриста, він візьме дві тисячі за роботу». Це має бути коефіцієнт, порахований за Постановою Кабміну. Далі виникає питання, як проплатити ці кошти. Людина має бути як мінімум ФОПом, щоб отримати кошти і відзвітувати про них. Це має сенс, коли обсяг проєкту мільйон-два. Якщо проєкт на 100 тисяч, мені здається, це велика морока, більша, ніж вихлоп. 

Ми працюємо в напрямку того, щоб дозволити витрачати кошти на адміністрування проєкту. Необхідно прописати в Постанові, що ГО, яка подається на конкурс, має право закладати в бюджет певний відсоток коштів на його адміністрування, а також надати перелік допустимих адмінвитрат. Це не прибуток організації: люди, які реалізують проєкт, розуміють, що мають фінансову базу. 

Конкурси Мінмолоді успішні, тому що спрямовані на молодь, яка прагне змін. Тенденція зберігається в областях: щороку більшає виділених коштів і учасників.

— Чому так успішно конкурси відбуваються в Мінмолоді? Тому що молодь більш активна група населення. Вона вимагає включеності. У нашому міністерстві не обійтися без європейського принципу «жодного рішення для молоді без молоді». Інакше молодіжна політика не розвиватиметься. З 2014 року молодь показала, що вона вимагає, щоб її почули і долучали.

З 2015-го я щороку збираю інформацію, хто проводить конкурси на рівні областей. Спочатку це була пара областей. Зараз конкурси за молодіжним напрямком проводять принаймні 20 регіонів. 

Це не питання примусу: це шлях розвитку громадянського суспільства. Молодь сама приходить до керівника і говорить: «Дивіться, у вас є гроші на молодь. Міністерство проводить конкурс, сусідня область проводить. Чому ми не проводимо?». Спочатку їм відповідають: «Давайте трохи спробуємо». Далі справа рухається. Спочатку в деяких випадках це відбувається на вимогу, в інших — це дійсно усвідомлення, що так і має бути. 

Щоб залучати ОГС частіше, міністерства мають переглянути свої програми та визначити завдання, які можна делегувати громадськості. Звісно, в окремих сферах деякі повноваження передати ОГС неможливо. 

— Виконання деяких завдань відомств власне не можуть бути делеговані ОГС. Наприклад, Міноборони щось може делегувати, а щось ні — як би громадянське суспільство не хотіло і не вимагало. 

Якщо організації по відомствах своєї сфери бачать, що є кошти, які можуть бути виділені на конкурсних засадах, варто говорити про це. Так було з Мінсоцполітики. Раніше була просто Постанова, організації по списку отримували допомогу. Потім шляхом переговорів, консультацій, адвокатування, міністерство перейшло на конкурсні процедури. Мене запрошували на кілька зустрічей з ГО, де я розповідала, чому конкурсу не варто боятися. Організації, які отримували кошти напряму, не хотіли конкурсу. Питання саме для ОГС: якщо ви бачите, що прогалина існує, просто піднімайте це питання й комунікуйте. 

Так само на регіональному рівні. Постійно бачу збільшення бюджетів на конкурсах. Там сприймають конкурси як полегшення, а спочатку вважали їх за річ, яка може ускладнити роботу. А потім зрозуміли, що є ГО, ми їм передали повноваження, вони проводять заходи, і всі задоволені. Коли менша територія і ти всіх знаєш, то легше промоніторити. Це так само будує партнерство. Коли делегуєш кошти — це спільна відповідальність.

Фото надані Іриною Бєляєвою