Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Як цивільним говорити з військовими: поради психологині
Мабуть, немає зараз українця, в якого хтось із близьких не був би на війні. Тому чи не в кожній українській родині постає питання: як говорити з військовими, щоб підтримати, а не роздратувати, заспокоїти, а не змусити нервуватися. Ольга Коптєва, методистка програми «Незламна мама», що впроваджується за фінансової підтримки Zagoriy Foundation, допомогла сформулювати п'ять рекомендацій.
Порада №1: Не питайте про війну
Коли розмовляєте з військовими, не розпитуйте про війну. На це є дві причини. По-перше, самі військові просять не питати: «А де ви? А куди їдете? А як там контрнаступ?» Бо вони не можуть розголошувати інформацію, навіть якщо її мають. І такі запитання залишають у них відчуття провини й погіршують стосунки між вами.
По-друге, людина й так перебуває на війні, вона прив’язується до неї. Часто буває, що військовий приїжджає додому у відпустку, і вже не відчуває, що це його дім. Бо за тривалий час на фронті він встигає прив’язатися до інших людей, місцевостей, умов життя. Наші українські ветерани, які воювали з 2014 року, говорили, що поверталися додому й розуміли, що їх тягне назад, на війну, до побратимів. Тому наше завдання — допомогти військовим не втратити зв'язок із домом, відчуття родини!
Порада №2: розповідайте про дім
Ця порада виходить із першої. У нас є такі ділянки мозку, які називаються неокортекс. Вони роблять із нас людину — відповідають за аналітичне та математичне мислення тощо. А ще дають нам змогу уявляти. Для нашого мозку не важливо, чи ти справді бачиш щось, чи уявляєш це. І це наш інструмент у боротьбі за майбутню соціалізацію українських військових. Під час розмов розповідайте, як ви живете. Що робили, що готували, як постриглися, який зробили манікюр. Вирішили переклеїти шпалери? Описуйте всі стадії ремонту, кидайте фото оновлених стін. Якщо у вас є спільні діти, розповідайте про кожен їхній крок. Такі розмови дадуть людині можливість навіть посеред пекла пожити нормальним життям. І не заглиблюватись у те, що відбувається на фронті. Тоді після повернення будинок не буде для військового чужим, дружина не стане незнайомкою, він упізнає дітей. Захисник має повернутися у знайоме місце, зміни в якому пережив разом із вами. Йому треба мати віру в майбутнє та плани на це майбутнє. Бо заради майбутнього варто жити.
Порада №3: говоріть із людиною про неї
Під час розмов ставте запитання, направлені на органи відчуття: що ти бачив, що їв, а яке було на смак? Спекотно чи холодно? Якого кольору зараз небо? Такі прості запитання допомагають відірватися від війни, спрямувати увагу на себе. Навіть за кілька хвилин мозок встигне перемкнутися і трохи відпочити від постійного напруження та стресу.
Порада №4: не жалійтеся
Так, важко зараз усім. Але, будь ласка, не вішайте власні проблеми на плечі військових. Бо ці плечі — не кам’яні. За словами наших захисників, найважче, коли вони телефонують дружинам, а ті починають ридати в слухавку. І людина, яка перебуває в пеклі заради того, щоб його родина не плакала, має ще й заспокоювати близьких. Після таких розмов захисники відчувають неспокій, спустошеність і провину через те, що не поряд і не можуть допомогти. Наше ж завдання — підтримати, а не засмутити.
Порада №5: слово «герой» — заборонене
Це ще одне прохання, яке озвучують військові. Вони просять не звертатися до них словами: «ти мій герой», «ти моя героїня». Бо знають, хто такі герої, що вони роблять заради перемоги, на які жертви йдуть. І це слово може стати тригером, нагадати, наприклад, про загибель побратимів. У розмові краще вживати: «Я тобою пишаюся», «Я зараз можу це робити, тому що ти мене захищаєш», «Ти мій захисник».
Про проєкт
Програма реабілітації «Незламна мама» спеціально розроблена фахівцями з психології та посттравматичних розладів для жінок і дітей, які постраждали від війни. Це тритижневий офлайн-табір, де з учасниками проєкту працюють психологи. Потім жінки можуть продовжити роботу з психологом в онлайн-форматі, у проєкті «Незламна мама. Жити далі». Зміна, на якій працює методистом психологиня Ольга Коптєва, була реалізована за фінансової підтримки Zagoriy Foundation.
Обкладинка: GettyImages