Одинадцять років тому громадські організації вирішили об’єднатися заради боротьби з політичною корупцією та контролю влади у громадський рух «Чесно». Рух презентували 29 жовтня 2011 року під час акції «Фільтруємо парламент за 24 години». Участь у його створенні взяли громадські активісти та організації — учасники партнерства «Новий громадянин». У сталу групу, що координує роботу руху, увійшли дванадцять організацій: «Центр UA» (зараз — «Центр спільних дій»), Центр політичних студій та аналітики, «Інтерньюз-Україна», Інститут масової інформації, Комітет виборців України, Інститут медіа права (зараз — «Центр демократії і верховенства права»), фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, фундація «Суспільність», «Холодноярська ініціатива», всеукраїнська профспілка «Народна солідарність», Антирейдерський союз України й «Українська справа». Долучалась до спільних проєктів із рухом «Чесно» й громадська організація «Телекритика» (з 2016 року — «Детектор медіа»). Рух запропонував критерії доброчесності кандидатів у народні депутати на парламентських виборах 2012 року та разом із каналом ZIK (тоді він належав Петру Димінському й не мав нічого спільного з Медведчуком) створив телепроєкт «Чесно. Фільтруй раду». Більше про історію та здобутки руху читайте тут.

Першою координаторкою руху «Чесно» стала Світлана Заліщук із «Центр.ua». Після неї координаторами були Тетяна Пеклун, Інна Борзило, Андрій Круглашов і Микола Виговський. 2020 року, коли рух став окремою громадською організацією, його очолила Віта Думанська — науковиця, дослідниця демографії та соціальної політики, активістка «Чесно» з 2015 року.

За ці роки активістам «Чесно» удалося вплинути на проведення виборчої реформи, змінити політичну культуру кандидатів та виборців, сприяти реформі партійних фінансів, успішно поборотися з незаконними забудовами в Києві. А рух однодумців переріс у повноцінну громадську організацію, яка працює, щоб українське суспільство переходило до демократії участі. Для цього команда організації збирає й публікує правдиву інформацію про політиків та партії, організовує проєкти громадянської освіти, популяризує відкриті дані, а також проводить адвокаційні кампанії та заходи. «Чесно» працює в Києві та щонайменше семи областях.

Говоримо з Вітою Думанською про те, як їхня команда виявляє колаборантів і державних зрадників, про формат виборів після перемоги й недопущення проросійських сил до влади, а також про співпрацю з медіа та нові формати роботи.

— Віто, як, на ваш погляд, за одинадцять років змінилося громадянське суспільство?

— Змінилося кардинально. У 2012 році, коли стартував рух «Чесно», майже не було великих watchdog-ініціатив, які хотіли б очистити українську політику. Зараз же ми бачимо багато організацій та ініціатив, сильних у своїх секторах та нішах. Маємо класне антикорупційне поле, є організації, які раніше адвокатували реформи, а зараз можуть адвокатувати допомогу Україні на міжнародному рівні, маємо продукти, що дозволяють викривати корупціонерів. Тобто громадянське суспільство розвинулось і професіоналізувалось. Не даремно світові партнери помічають, яке сильне українське громадянське суспільство. І важливо, що тут ідеться не лише про сильні організації, бо зараз громадянське суспільство всюди: волонтери, які збирають гроші, ті, хто працює з переселенцями, неінституціаналізовані організації. Громадські організації виконують функції держави там, де є інституційні провали або поки що не сформовані механізми.

— Чи вагомішим сьогодні став громадський активіст / активістка у суспільстві?

— Роль громадського активіста також трансформується. Раніше їх вважали божевільними, а зараз мало не кожен може себе таким назвати. Зараз ми бачимо, звідки поширювались усі ці наративи про «грантожерів» і «соросят». Ця риторика з’являлась в інфопросторі, коли громадянське суспільство адвокатувало щось важливе. Це був один зі способів дискредитувати українське сильне громадянське суспільство.

— Як ви в «Чесно» змінилися за ці 11 років? Чи змінилися ваші підходи, пріоритети, цілі?

— Дуже змінились. Перш за все, змінювались цілі. У 2012 році йшлося про намір очистити парламент, щоб туди не пройшли корупціонери. Ми боролися за відкритість влади. Потім були вибори, були реформи. Рух «Чесно» долучився до реформи державного фінансування партій. Була виборча реформа. І за цей час змінювались лідери, але сформувався кістяк команди. Тішуся, що, з одного боку, є ця гнучкість, а з іншого — здатність бачити те, що важливе. Нам удалося напрацювати інструменти, які виявилися корисними навіть під час війни.

Наприклад, «Чесно» п’ять років тому створив «ПолітХаб» — базу даних про 130 тисяч політиків і політичних організацій. І коли навесні 2022 року з’явились колаборанти на окупованих територіях, на основі цього хабу ми запустили реєстр. Він стане тим інструментом, який дозволить нам профільтрувати, щоб ці люди знову не потрапили до рад і не були призначені у владу.

Ми виросли. Стали значно професійнішими, у нас з’явилися лідери, добре обізнані в конкретних напрямах. Ми стали однією з найкрутіших організацій за наявністю громадянських інструментів. Те, що в нас є незмінним упродовж 11 років, — наші цінності. Ми нетерпимі до цензури, ми за свободу і незалежність.

— З початку повномасштабної війни ви запустили реєстр державних зрадників. Як розвивається цей проєкт?

— Коли з’явилася самопроголошена мерка Мелітополя, ми зрозуміли, що таких зрадників та зрадниць буде багато і їх треба збирати в одному місці. Ми вирішили зібрати цих людей, щоб, по-перше, вони більше ніколи не були обрані, по-друге, щоби стежити, як відбувається притягнення їх до відповідальності. У суспільства є великий запит на покарання, але тому, що криво працює правоохоронна система, зрадників досі часто не карали. Наш програміст створив окремий реєстр за кілька днів. Ми вирішили додавати в нього політиків, медійників, правоохоронців та суддів. Тобто саме тих людей, які можуть шкодити найбільше. Збирали інформацію своїми силами. Методологія в нас базується на статті 111 Кримінального кодексу України, яка стосується державної зради: там широкий перелік критеріїв. Вивірили цю статтю з юристами, бо розуміємо, що поставити тавро державного зрадника — це відповідально. Так до реєстру почали додавати тих, хто зараз шкодить, і тих, хто до цього докладався раніше, на зразок Медведчука. І коли ми цей реєстр запустили, то й інші організації, які працюють у цих сферах, долучилися. Наприклад, фундація «Де-юре» сказала, що вони збирали базу суддів, які на окупованих територіях перейшли працювати за законами Росії і зрадили свою присягу. Ми цих суддів додали. Тому в реєстрі є ті, хто зрадив Україну ще у 2014 році, і є свіженькі. «Детектор медіа» створив Дошку ганьби — перелік медійників, які підтримали російську агресію. Їх також до реєстру додали. Про правоохоронців-зрадників було багато інформації на сайтах Служби безпеки України й Офісу генпрокурора. Часто вона без імен, складно шукати, але знайти можна.

— Що далі ви робите із зібраною інформацією про держзрадників?

— Ми не просто фіксуємо, хто ці зрадники, ми аналізуємо ситуацію. Наприклад, був період, коли правоохоронці ловили коригувальників вогню, але ми помітили, що їх відпускають під мізерну заставу. Тобто людина, яка або здавала позиції нашої армії, або повідомляла про важливі військові чи інфраструктурні об’єкти, платить 200 тисяч гривень застави і йде геть. У Черкасах мало не стався самосуд над такою людиною. І тут круто спрацював рух «Чесно», профільний комітет і за тиждень вже була правка, що коригувальників вогню не можна відпускати під заставу. Також ми стежимо за тим, скільки проваджень про державну зраду відкриває Офіс генпрокурора. Очевидно, що з 2014 року державна зрада пріоритетом у розслідуваннях не була — в рік було кількадесят справ. Жоден генпрокурор не докладався, щоб ефективно розслідувати ці справи. Перші вироки щодо подій 2014 року ми отримали наприкінці 2021 — на початку 2022 року. Зараз ми бачимо, як стрімко зростає кількість справ щодо держзради, вже почалися перші суди.

— Чи отримуєте ви інформацію про держзрадників від людей, наприклад, тих, хто, живучи в окупації, хоче допомогти українській владі?

— Окрім відкритих джерел та громадських організацій, збирати інформацію для реєстру нам допомагають повідомлення від людей. До речі, круто, що на цей реєстр відгукнулися й українські банки. Вони звернулися із запитом, щоб цей реєстр був відкритий і його можна було завантажити. І таким чином вони стежать, щоб серед їхніх клієнтів не було держзрадників. Зараз рух «Чесно», щоб отримати більше інформації про зрадників, почав кампанію зовнішньої реклами «Зрадників здавати сюди». Ми розміщуємо плакати у нещодавно звільнених регіонах із можливістю для людей анонімно розповісти про зрадників. Можна надіслати повідомлення нам або заповнити коротку форму з фактажем, щоб ми могли внести зрадників до реєстру й повідомити про них правоохоронців. Якщо нам повідомляють про людину, яка не підпадає під категорію реєстру, ми просто повідомляємо про них правоохоронців. Інформація не пропаде.

— Як ви зараз співпрацюєте з СБУ? І чи потрапляють до вашого реєстру колаборанти?

— Так, колаборанти потрапляють до реєстру. Причини, за якими їх можна віднести до реєстру, перетинаються зі статтею про державну зраду. Спершу ми розпочали співпрацю з Національним агентством запобігання корупції, тому що воно теж включилося в моніторинг і пошук державних зрадників. Потім ми передали СБУ дані про всіх людей, які коли-небудь були кандидатами від «Опозиційної платформи — За життя» і Партії Шарія. Коли ми маємо інформацію й наші аналітики вважають, що вона повністю відповідає методології і за одним із критеріїв збігається, то людина потрапляє в реєстр. Якщо інформації бракує, то ми розміщуємо її в окремій базі даних, яку регулярно моніторять НАЗК і СБУ.

— Як після перемоги відсіяти держзрадників, аби вони більше не мали змоги балотувалися й натомість опинилися за ґратами?

— Прикро, але після 2014 року велика кількість тих, хто відверто підтримував Росію, потрапила в місцеве самоврядування. Навіть у 2020 році вони проходили. Тому сподіватися, що виборець їх не обере, не варто. Зрадники просто не повинні мати можливості балотуватися. Якщо спрацює судова система, то все буде добре й вони будуть притягнуті до відповідальності. До речі, ми брали інтерв’ю в голови Херсонської ВЦА, й вона теж наголошує, що якщо не впорається правоохоронна система, то є великий ризик самосуду. Тобто фактично вертикаль президента вже розуміє, що якщо з цим не розібратися, то включаться активні громадяни. Зараз у парламенті розглядають закон, щоби позбавити мандатів депутатів місцевих рад від проросійських партій. Цього вимагає суспільство. Люди би хотіли, щоб їх не було в місцевих радах. Але це знову ж таки половинчаста ініціатива. Тому що тут «внизу» ми хочемо їх повиганяти, але водночас «ОПЗЖ» голосує в парламенті зі «Слугами народу» й Шуфрич залишається головою Комітету свободи слова. Тому ми долучаємось до того, щоб їх не просто включити в реєстр зрадників, а створити такі умови, щоб вони далі не могли балотуватися.

— Якими мають бути вибори після нашої перемоги?

— У нас так працює правоохоронна система, що, до прикладу, Олег Царьов у 2014 році, попри його антиукраїнську та проросійську політику, балотувався на пост президента України й Центральна виборча комісія не мала підстав заборонити йому це зробити. А перші заочні вироки по Царьову ми отримали лише цього року. Якщо сотні зрадників, яких ми маємо сьогодні, не будуть притягнуті до відповідальності, то може бути таке, що вони «відбіляться» та готуватимуться до виборів. Мені цікаво, куди переметнуться представники «ОПЗЖ» та інших проросійських партій, які зараз є в парламенті, адже я не думаю, що вони відмовляться від подальшого політичного майбутнього. Тому можна очікувати нових політичних проєктів, переконана, що з дуже патріотичними назвами.

Щодо виборів є декілька моментів. По-перше, має бути відповідна безпекова ситуація, щоб їх проводити. По-друге, важливим є питання інфраструктури, над яким уже працює ЦВК, адже багато руйнувань по всій країні і є питання, де будуть дільниці. По-третє, має бути вирішене питання, як забезпечити волевиявлення громадянам, які покинули країну. Тобто підготовка до виборів має вестись уже зараз. За нормальних умов ми мали би проводити вибори вже наступного року, але, скоріш за все, вони не відбудуться, адже ми бачимо, що жодної гривні не заплановано на вибори в бюджеті на 2023 рік.

— Як змінилася свідомість українських виборців за 11 років, що ви спостерігаєте за ними?

— Є показник явки, який плюс-мінус залишається незмінним. Також лише третині виборців важливо, хто представлятиме їхні інтереси в місцевій владі. Тобто люди не переймаються тим, хто буде розпоряджатися землею, ресурсами, бюджетами на місцях. Якщо говорити про «гречку», то вона є й еволюціонує, тобто з продуктових пакетів переходить у формат, який ми назвали «інноваційною гречкою». Це концерти та інші форми підкупу виборців. Складно сказати, чи є обдуманими погляди виборців, оскільки досі далеко не всі звертають увагу на виборчі програми, голосуючи за рекламу. Зараз, якщо ми подивимось на результати минулих парламентських виборів, то побачимо, що друга за розміром фракція в парламенті — проросійська. Важко сказати, чи це результат того, що вони змогли забезпечити собі доступ до виборця й отримати його голос, чи того, що мали настільки потужні медіаресурси і транслювали свої меседжі в медіаполе. Мені здається, що зараз кожен розуміє, яку ціну ми платимо в цій війні. Розуміння причин і наслідків того, що стається, коли ми голосуємо за проросійського кандидата, думаю, мало би з’явитися.

Як зробити так, щоби громадяни не голосували за проросійські сили? З одного боку, не треба відвертих зрадників допускати до виборів, з другого боку, треба стежити за фінансами, адже ми знаємо, що проросійські партії вкладали у вибори багато ресурсів. Також важливо пояснити виборцю, що значить проросійський вибір.

— Як змінилась ваша співпраця з медіа під час великої війни?

— Зараз я бачу синергію громадського сектору і ЗМІ. Надійні видання часто дають свою платформу для громадських організацій, які роблять важливу роботу, щоб інформувати суспільство. Наприклад, у нас хороша співпраця з «Українською правдою», «Главкомом», «Лівим берегом», «Дзеркалом тижня». Це ті майданчики, де ти без проблем можеш вийти з важливим меседжем. «Українська правда» допомагає в адвокації: якщо там з’являється матеріал із критикою того, що робить влада, з аргументами, то влада на це реагує. Після публікації щодо закону 5655 «Українська правда» стала майданчиком для дискусії «Чесно» і громадських організацій, які мають питання до цього законопроєкту і його розробників.

— Чи співпрацюєте з іноземними медіа?

— За час війни ми співпрацювали не тільки з українськими, а й з іноземними медіа. Ми виходили в німецьких медіа з аналітикою та поясненнями, чому ми не нацисти, пояснювали через колонки, що відбувається в Україні, які потреби має наша країна, говорили про необхідність закрити нам небо. Наші парламентські аналітики не раз коментували події в Україні для Le Monde, Frankfurter Algemeine Zeitung та інших іноземних ЗМІ. Ми цінуємо те, що вони підтримують важливі теми, які ми запускаємо в дискурс. Зі свого боку ми намагаємось допомогти медіа отримати доступ до інформації, яка зараз стала закритою. Нещодавно рух «Чесно» зробив дослідження відкритості місцевих влад, щоби зрозуміти, де журналісти можуть отримувати інформацію про порядки денні засідань, за що голосує місцеве самоврядування. Чому прифронтові ради закривають свої засідання, можна зрозуміти, але коли це роблять обласні ради у західних регіонах... Або наш проєкт із «Главкомом»: в умовах закритого парламенту ми могли на наступний день після засідання висвітлювати ключові питання: за що голосували, що обговорювали.

— Як ви реагуєте на те, що чимало реєстрів закриті, «бо війна»?

– Так, є певні зловживання. Я не впевнена, що всі ці заходи виправдані безпековою ситуацією. Тому ми намагаємося привернути увагу до того, що відбувається. Наприклад, ми взагалі не можемо дізнатися, що обговорюють на комітетах. От у комітеті Шуфрича, за даними сайта, не було жодного засідання, і ми не можемо знати, про що вони говорять, збирались вони чи ні. Не в усіх комітетах є трансляції засідань. Ми ж ведемо твітер-трансляції засідань комітетів (і завдяки цьому, до речі, часто стаємо ньюзмейкерами). На комітетах ухвалюються найважливіші рішення. Цікаво, слухати аргументи людей, коли вони просувають певні положення. Звичайно, щоби показати всі комітети, нам не вистачає ресурсу. Але 4-5 найважливіших ми осягаємо й комунікуємо. Скоро будемо робити антирейтинг роботи комітетів, щоби показати, як комітети закрились або ж відкрились під час війни.

— Які виклики стоять перед «Чесно» зараз? Як будете їм давати раду?

— Я хвилююсь за фізичну безпеку людей. Команда «Чесно» із травня повернулась до роботи в офісі: так ми ефективніші. Що ж до викликів, то це розширення команди — потрібно знайти правильних людей, які могли б допомогти нам працювати з тим, що ми собі намітили. Зараз хочемо працювати у сфері гармонізації інтересів стейкхолдерів, тому що багато стейкхолдерів опинилися збоку. Відбувається, наприклад, узгодження українського і європейського законодавства. І на початках це може шкодити деякому українському бізнесу, а з іншого боку, громадськість то може, то не може долучатись до обговорення змін у законах. Відбувається обговорення законопроєкту, але немає опублікованого тексту. Також треба працювати й готуватися до виборів. Вони, може, будуть і не скоро, але все одно треба готувати фахівців, працювати з регіонами. Також у планах завершити формування реєстру зрадників: не просто зібрати й оприлюднити ці прізвища, а простежити, щоби правоохоронна система спрацювала й цих людей притягнули до відповідальності.

Скріншот відео: Києво-Могилянська Бізнес-Школа [kmbs]/YouTube