Те, що відбувається з Україною та її громадянами протягом останнього року внаслідок неспровокованої агресії Росії, є неоціненним матеріалом для досліджень, аналізу та висновків. Але головне — це стійкість, якою наша країна вразила весь світ. Стійкість, яку українці виявили перед загрозою знищення та яка допомогла їм вистояти. Стійкість, яка стала брендом України.

У чому природа цього явища та які його складові? Що допомогло українцям у критичний час виявити соціальну згуртованість і національну єдність? У чому секрет формули солідарності та кооперації регіонів України? А головне — як зберегти і примножити синергію дій суспільства та держави надалі? Адже війна триває, а попереду ще не менш складні часи відновлення та розвитку країни.  

Ці питання були предметом відкритої дискусії «Рік стійкості: як Україна вистояла, що очікує нас попереду?», яку організувала Національна платформа стійкості та згуртованості.

Вибороти перемогу і не програти мир

«Є такий вислів: нам потрібно виграти перемогу та не програти мир. Мається на увазі створити умови, щоби після перемоги деякі практики та лінії розлому, пов’язані з війною, не стали частиною мирного життя», — зазначила співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості Юлія Тищенко.

Секрет стійкості українців, яку вони виявили в перший рік широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, на її думку, в тому, що суспільство певною мірою було вже натреноване війною. Адже вона розпочалася в лютому 2014 року, з окупації Криму. Саме у 2014 році зародилося багато громадянських ініціатив. Вони вчилися реагувати на нові виклики — і ці моделі реагування допомогли Україні у 2022 році.

Тому суспільна, громадянська стійкість, опірність самого суспільства є вагомою частиною загальної української стійкості.

Водночас, на думку Юлії Тищенко, настав час переходити від ургентних форм реагування до більш системної підтримки інституцій.

«В умовах війни на виснаження нам потрібні більш стійкі та адаптивні інститути — такі, які можуть консолідувати людей і підтримувати довіру», — підкреслила співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості.

Для цього потрібно шукати баланс між безпекою, прозорістю та ефективністю в питаннях комунікації влади та громадян. Крім того, варто включати в розмови про майбутнє України різні громади, бізнес, громадські організації. Зокрема, однієї з наскрізних тем для діалогу може стати євроінтеграція України.

Громадянське суспільство – це професіонали, здатні інколи навіть замістити державні інституції

На думку виконавчої директорки Коаліції «Реанімаційний пакет реформ» Ольги Лимар, досвід активізму й волонтерства має в Україні набагато глибші корені, аніж декілька останніх десятиліть.

Українська нація століттями, інколи попри відсутність державних інституцій і навіть самої державності, зберігала і мову, і традиції, і сам український дух. І в цьому дусі — небайдужість одне до одного, вміння єднатися перед лицем загрози, вибудовувати дієві суспільні механізми подолання криз. 

«Крім того, потрібно враховувати, що до цієї війни ми підійшли з досвідом революцій, розумінням, що ми здатні перемагати авторитарні деспотичні режими, що ми можемо досягати успіху. І все це завдяки перш за все згуртованості. На відміну від Помаранчевої революції, Революція гідності довела, що ми можемо впливати на формування державних інституцій, що громадянське суспільство — це не просто поштовх і драйв, а це професіонали, здатні інколи навіть замістити державні інституції», — каже Ольга Лимар.

Україна, впевнена вона, розвіяла російський міф, у який вірили багато експертів на Заході, про те, що вона начебто являє собою fale state: «Ми виявилися успішними, наші державні інституції вистояли, наша національна валюта вистояла і наша армія вистояла. І все це результат нашої роботи протягом останніх тридцяти років. І роботи не лише держави, а й громадянського суспільства».  

Стійкість регіонів зумовила розвиненість громадянського суспільства

Хто в перші дні широкомасштабного вторгнення опинився у прифронтових громадах, може свідчити: деякі міста й містечка були на межі гуманітарної катастрофи, але змогли подолати це. На думку Юлії Біденко, координаторки Національної платформи стійкості та згуртованості, є принаймні три ключові фактори, які змогли забезпечити стійкість громад.  

Перший із них полягає в тому, що місцеві лідери — активісти й очільники громад — не побоялися взяти на себе відповідальність за те, що відбувається. Вони успішно комунікували з простими людьми та з громадянським суспільством, яке також почало проростати навіть у невеликих населених пунктах. Багато процесів на місцях, рухів знизу вгору були тим фактором, який сприяв культурі стійкості.

«Тому, на моє переконання, та рецентралізація, яка відбувається зараз в умовах воєнного стану, має бути тимчасовою. Без повернення повноважень і ресурсів громадам ми будемо мати той конфлікт між регіонами, на якому можуть грати політики в майбутньому. А ми це вже спостерігали у 2000-х роках», — каже Біденко. 

Другий фактор — це зміна української ідентичності, яка відбувалася протягом усіх років Незалежності та була посилена Євромайданом. Згідно з багатьма опитуваннями, більшість людей, які живуть в Україні, як свою ідентичність обирають громадянство. Незалежно від своєї етнічної та мовної приналежності, а також релігійних уподобань, вони почуваються саме громадянами України. Другою за тим іде регіональна ідентичність, яка не суперечить цій громадянській, а навпаки — посилює її. І на третьому місці — європейська ідентичність.

«Мені здається, що громадянська та локальна ідентичності вдало поєдналися, коли люди вирішили боронити свою землю від так званих асвабадітєлєй. І це не давало можливості розколювати суспільство на релігійному чи мовному підґрунті, що намагалася робити Росія ще до повномасштабного вторгнення, застосовуючи інструменти гібридної війни», — переконана експертка.

Третій фактор, який зумовив стійкість громад, — це розвиненість громадянського суспільства в Україні. Останніми роками в регіонах виникла велика кількість організацій, які займалися дуже локальними питаннями, але передбачали горизонтальну кооперацію. І тому, коли постало питання про необхідність, скажімо, евакуації або доправлення гуманітарної допомоги, ці зв’язки та знайомства в громадянському секторі в різних регіонах дуже допомогли. Адже завдячуючи їм вдавалося вибудовувати ланцюжки фактично від російського кордону, скажімо, в Харківській області, до самого Львова.

«Волонтерський рух, який зародився на початку війни у 2014 році, дуже вдало проріс у 2022-му. І ми вже мали практики та контакти, які могли застосовувати. Тут спрацювала стійкість, яка сформувалася ще в умовах окупації Криму, в умовах агресії Росії на Донбасі. При цьому у 2022 році ми отримали унікальну ситуацію, коли частиною громадянського суспільства ставав також і бізнес, і молодь, яка активно включалась не лише в допомогу, а у вироблення певних політик», — зазначила Юлія Біденко.

Україна — полігон для тестування інтегральної моделі стійкості

Стійкість — це новий стратегічний підхід, який сповідують країни ЄС і НАТО. Специфіка ж України в тому, що ми стали унікальним полігоном, на якому тестується інтегральна модель стійкості, вважає співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Володимир Лупацій. 

«Жодна країна світу не стикалася з такою багатовимірною кризою, з якою протягом останнього року має справу Україна. Ми переживаємо гуманітарну кризу з 15 млн ВПО. Наші Сили оборони протидіють другій армії світу. Нашу систему життєзабезпечення масовано атакують ракетами. І все це в оболонці інформаційно-психологічного терору та намагань дискредитувати Україну в політико-дипломатичному просторі. Але попри все це Україна вистояла. Стійкість стала брендом України. І для нас конче важливо усвідомити джерела цієї стійкості», — вважає експерт. 

Багато хто з доповідачів на цій дискусії як основу стійкості України називав людей і їхню здатність використовувати прихований потенціал самоорганізації, який є серед громадянського суспільства. На це Володимир Лупацій зауважив:

«Ми дійсно маємо різноманітні прояви та практики стійкості того чи іншого масштабу. Але в нас відсутня інституалізована політика стійкості. Попри те, що Президент України своїм Указом від 27.09.2021 № 479 ввів у дію рішення Ради національної безпеки й оборони України від 20 серпня 2021 “Про запровадження національної системи стійкості”, яким схвалено Концепцію забезпечення національної стійкості».

Ключовий компонент стійкості по-українськи, за словами Володимира Лупація, — це соціальна згуртованість. Він назвав її національним надбанням і стратегічним ресурсом України, який вимагає інвестицій — таких самих, як у безпеку й оборону. Витрати на стійкість, на думку експерта, мають бути захищеною статтею бюджету. А індекс соціальної згуртованості в тому чи іншому регіоні має стати складовою оцінки ефективності регіональної влади.

«Наше головне завдання — формування екосистеми стійкості в Україні. Тобто всі люди, які усвідомлюють важливість цього концепту та важливість системної програмної політики в цьому напрямку, самі мають продемонструвати рівень кооперації, консолідації та самоорганізації. Щоб інфікувати суспільну свідомість цією філософією і запропонувати конкретні кроки для формування екосистеми стійкості», — поділився своїм баченням Володимир Лупацій.   

Усі учасники дискусії дійшли згоди в тому, що феномен української стійкості — це джерело унікального досвіду для суспільств інших країн. З нього вони можуть почерпнути знання про робочі практики й такі моделі реагування на виклики, які раніше нікому навіть не приходили в голову.   

Захід відбувся в рамках проєкту «Побудова стійкості в конфлікті шляхом діалогу», що реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Фото: Національна платформа стійкості та згуртованості