Цей текст ми писали під звук сирен, які на дев’ятий день війни Росії проти України стали звичним елементом урбаністичних реалій, як-от гуркіт трамваїв чи гудки автомобілів, не тільки для Києва, а й майже для всіх українських міст. В українській столиці ревіння сирен за цей час став настільки буденним явищем, що деякі мешканці не поспішають ховатися в укриття й залишаються спокійно стояти на вулиці в черзі за хлібом, який зараз перетворився на дефіцитний товар. Несподівано для себе кияни опанували військову експертизу, навчившись відрізняти гуркіт роботи протиповітряної оборони від вибухів крилатих ракет — нових «гостей» столиці з російським громадянством.

Проте давайте трохи віддалитися від Києва та поглянемо на ситуацію в Україні загалом. Перше, про що говорять не лише посадовці в Пентагоні, а й будь-який українець, який уважно стежить за новинами (а це майже все населення країни) — бліцкриг російської армії, на яку робив ставку Володимир Путін, провалився. Збройні сили РФ атакували Україну майже з усіх боків: не лише зі своєї території, а й з окупованого Криму, Донбасу та Білорусі. Але за тиждень бойових дій їм не вдалося взяти під свій контроль жодного обласного центру через шалений спротив Збройних сил України та буквально всього українського народу.

Уже очевидно, що першочерговими цілями російської армії були Київ, Харків, Маріуполь, Херсон, Суми та Чернігів. І зараз навколо цих міст йдуть запеклі бої. Армія РФ несе величезні втрати кожного дня: уже зараз кількість загиблих російських військових досягає майже 10 тисяч. А кількість знищених танків, бронемашин та іншої військової техніки налічується сотнями Такої мясорубки росіяни не знали навіть під час першої чеченської війни.

Усе це змусило керівництво РФ дещо змінити свою тактику. Ні, вони й надалі використовують своїх солдат як гарматне м’ясо, намагаючись здолати українську армію просто більшою кількістю живої сили та техніки — у кращих традиціях радянської військової школи. Проте до цього Кремль додав ще і спробу спричинити гуманітарну катастрофу в містах, які його армія так і не спромоглася захопити. Харків, Чернігів і Маріуполь російські війська зараз просто зрівнюють із землею авіацією, артилерією та системами залпового вогню. Москва не гребує навіть касетними боєприпасами та вакуумними бомбами, які заборонені Женевською конвенцією. Усе це ми вже бачили декілька років тому в сирійському місті Алеппо, коли російська авіація майже повністю знищила цей населений пункт і спровокувала кризу мігрантів на кордоні Євросоюзу. Схоже, сьогоднішні злочини в українських містах творять ті ж самі російські пілоти, які до цього «тренувалися» в Сирії.

Хоча російські дії в Сирії не були їхнім ноу-хау, адже раніше до подібної тактики Кремль вдавався під час двох війн у Чечні. Зруйновані вщент міста, тисячі загиблих цивільних — і все це під прикриттям евфемізму антитерористичної операції. Щось схоже ми бачимо й зараз: Путін та всі російські ЗМІ (так, тепер абсолютно всі — за останні дні у РФ закрили інтернет-медіа з будь-якою альтернативною точкою зору) називають війну проти України «воєнною операцією» з ударами «виключно по військовій інфраструктурі». А кадри зруйнованих українських міст і сіл називають фальсифікацією чи «провокацією» ЗСУ.

Уже зараз фактично знищені Волноваха та Щастя — міста в Донецькій і Луганській областях. Російські війська не дозволяють організувати «зелені коридори» до обложених ними населених пунктів для евакуації поранених та забезпечення їжею та медикаментами цивільного населення. Одночасно з цим РФ методично та цілеспрямовано знищує цивільну інфраструктуру: під удар російських снарядів, ракет і бомб кожного дня потрапляють лікарні, школи та дитячі садки. Населення міст, яких Кремль збирається «визволяти», живе в підвалах, ховаючись від бомбардувань, без світла та водопостачання. У цій ситуації важко навіть порахувати кількість загиблих цивільних українців: за офіційними даними — це щонайменше більше двох тисяч людей, серед яких багато дітей.

Харків уже називають українським Сталінградом — місто настільки ж люто обороняється, наскільки люто його намагається знищити ворог. Напевно, така запекла битва стала найбільшим сюрпризом для керманича Кремля. Російськомовне місто із донедавними сентиментами до проросійських політиків, де у 2014 Москві ледь не вдалося створити кишенькову «народну республіку» за зразком так званих «ЛНР» і «ДНР», зустріло російські війська не хлібом і сіллю, а вогнем і залізом. Путін перед початком війни оголосив, що буцімто його метою є захист російськомовного населення в Україні, яке тут нібито хтось притісняє. І ця кремлівська брехня найбільш цинічно та сюрреалістично виглядає на фоні руйнації військами РФ найбільшого російськомовного міста України. Ховатися від «братської допомоги» Москви харківянам доводиться в метро та підвалах, сподіваючись, що запущена «з Росії з любов’ю» ракета цього разу влучить не в їхній дім.

А 4 березня світ міг прокинутися в постапокаліптичний реальності. Вночі російські війська відкрили вогонь по Запорізькій атомній електростанції — найбільший у Європі Ми думали, що жах атомної катастрофи залишився десь у минулому, під конфайнментом Чернобильскьої АЕС. Але схоже, що опція випустити «ядерного джина» з-під кришки реактора все ж таки лежить на столі керманича Кремля: вибух на Запорізькій АЕС може дорівнювати десяти «чорнобилям».

Людожерська тактика військових командирів РФ не обмежується знищенням українських міст. За декілька днів до початку війни на окупованих територіях українського Донбасу контрольовані Москвою ватажки так званих «ЛНР» і «ДНР» провели насильницьку мобілізацію цивільного населення до своїх незаконних збройних формувань (багато з них залишились на окупованій території, бо мали доглядати за своїми батьками та рідними). Чоловіків буквально хапали на вулицях і відправляли до військоматів. І не було різниці — чи служила ця людина колись в армії, чи взагалі здатна це робити за станом здоров’я. Цих силоміць мобілізованих людей відправили на тиждень на полігон, аби показати хоча б із якої сторони тримати автомат. І вже зараз їх кинули воювати проти української армії: Кремль свідомо змушує українців вбивати українців.

Окремої уваги заслуговують російські збройні сили. Кремль майже два десятиріччя витрачав мільярди доларів на переозброєння та вихваляння боєздатності своєї армії. Вона є одним зі стовпів путінського режиму та головним інструментом шантажу Росією Заходу та своїх сусідів. Проте схоже, що новітні озброєння РФ закуповувалися здебільшого для парадів і пропагандистських телесюжетів про військові навчання. Адже чисельні відео знищеної та захопленої техніки в Україні свідчать, що російська армія переважно складається із застарілих радянських зразків озброєння 1970–80-хх років. І це те угрупування, яке за планами Кремля мало захопити Україну за декілька днів! 

Українська армія зараз нищить не лише російську армію, а й міф її могутності, який так старанно будував Путін весь час свого правління. Це результат високого бойового духу українських збройних сил і сучасної західної зброї від наших міжнародних партнерів. Вона дещо компенсує кількісну перевагу російської армії в живій силі та техніці. Зараз російським військам вжається просуватися по український території лише ціною тисяч їхніх солдатів кожного дня. У Кремлі явно не рахуються з власними втратами. І не забуваємо, що у Росії з радянських часів на складах залишилася величезна кількість бронетехніки, артилерії та авіації, яку Москва може кинути в Україну. Тому ми дуже сподіваємося на значне посилення постачань зброї від країн ЄС і НАТО. Зокрема, ми вкрай потребуємо сучасних засобів протиповітряної оборони, щоб захистити наше цивільне населення від масових бомбардувань російської авіації, які стали головною стратегією Кремля по захопленню міст і зламу українського спротиву. 

Ми не знаємо, скільки ще триватиме російська навала. Ми не знаємо, скільки ще своїх солдат Путін готовий навічно залишити в українській землі. Але ми точно впевнені, що українська армія та народ будуть битися до останнього — неможливо навіть передати ту лють, яку кожен українець зараз відчуває до агресора. Зруйновані вщент багатоповерхівки разом із мешканцями у квартирах, знищені школи та розбомблені лікарні з дітьми — таке не прощається ніколи. 

У цій війні Україна довела, що її місце у європейській родині. Ми кожного дня сплачуємо за це страшну ціну сотнями життів наших громадян. За тиждень Путін зробив те, що раніше не вдавалося жодному українському політику: назавжди зруйнував усе проросійське, що залишалося в Україні. Зараз українська армія захищає не лише незалежність своєї країни, а й безпеку усього демократичного світу, тож ми як ніколи потребуємо допомогии. Завдяки спільній міжнародній підтримці Заходу та силам українського народу ми обов’язково переможемо!

Оригінал статті англійською (ENG) опубліковано на сайті ECFR

Фото: Дмитро Кулеба / Twitter