Про це повідомила пресслужба ГО «Amnesty International в Україні» 7 квітня. Зокрема в річному звіті, присвяченому Україні, правозахисники приділили увагу загрозі праву на здоров'я, а також проблемам тортур, безкарності, дискримінації, гендерного та домашнього насильства, свободи слова та пересування. Окремо в звіті акцентували на питаннях окупованих територій.   

В організації резюмували особливості ситуації в Україні:

1. Обмеження, зумовлені пандемією COVID-19, не змогли ефективно запобігти поширенню хвороби. Ситуація загострилася через нестачу засобів індивідуального захисту та достатньої кількості тестів, що перевантажило систему охорони здоров'я. До середини грудня повідомлялося, що понад 51 731 медик інфікувався COVID-19, із загальної кількості 1 055 047 підтверджених випадків зараження на той час. За даними Міністра соціальної політики, понад 300 медичних працівників і працівниць померли до 19 грудня, натомість лише 53 смерті були визнані як такі, що пов'язані з професійною діяльністю. Їхнім родинам пообіцяли державну компенсацію, але, згідно з інформацією у ЗМІ, до 12 листопада компенсацію у повному обсязі отримала лише 21 родина, а часткову – 22: через несприятливі бюрократичні умови та необхідність доведення, що померла особа заразилася на COVID-19 саме на роботі.

2. Території сходу України, що контролюються проросійськими сепаратистами, залишилися недосяжними для багатьох організацій громадянського суспільства та гуманітарних організацій. Утиски всіх, хто висловлює будь-яку форму незгоди, надалі продовжувалися, зокрема арешти, допити, тортури та інші види жорстокого поводження з боку де-факто влади, а також ув'язнення, часто в нелюдських умовах. Обидві сторони конфлікту встановили обмеження на пересування через лінію зіткнення, які часто мали вигляд заходів у відповідь. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні повідомила, що кількість перетинів лінії зіткнення в обидва напрямки суттєво зменшилася: в середньому з одного мільйону осіб на місяць (на початку року) до десятків тисяч осіб (у жовтні). Це роз'єднало сім'ї та вплинуло на умови існування та доступ до базових послуг багатьох людей.

3. Тортури та жорстоке поводження. За даними Офісу генерального прокурора, за 2020 рік було зафіксовано 129 кримінальних справ щодо імовірних тортур, з них у 59 випадках були висунуто підозри, 52 справи були закриті.

4. До відповідальності не притягнули жодну особу, причетну до насильницького викрадення, таємного утримання під вартою та тортур з боку Служби безпеки України у період з 2014 по 2016 рік, факти яких викрила Amnesty International разом із Human rights watch і оприлюднила в доповіді «Тебе не існує» у 2016 році. Постраждалі не отримали компенсацій.

5. Домашнє насильство надалі було поширеним, недостатньо задокументованим та часто не отримувало ефективної реакції з боку державних органів.

6. У Криму продовжувалися як суворе переслідування за правозахисну роботу та інакомислення, так і обмеження роботи ЗМІ. Насильницькі зникнення 2014 року, з початку окупації півострова Росією, не були розслідувані.

Оксана Покальчук, директорка «Amnesty International в Україні», зауважила, що пандемія оголила системну кризу в галузі охорони здоров’я і призвела до відчутних обмежень у праві на здоров’я й гідні умови праці для медиків. Брак засобів індивідуального захисту та тестувань, за її словами засвідчили, що уряд не впорався із викликами. «Обмеження не лише не змогли запобігти поширенню коронавірусної хвороби, а і на певний період залишили людей, що проживають по обидва боки лінії зіткнення на Донбасі, без доступу до житла, продуктів, медичних послуг тощо. Локдаун також став однією з причин різкого росту звернень щодо домашнього насильства, було зареєстровано на 61% більше скарг проти 2019 року. Але дійсно, вагомою причиною цього росту, безумовно, є і зростання усвідомленості проблеми у суспільстві», — додала Оксана Покальчук.

Директорка Amnesty International в Україні акцентувала, що так і не втілена в життя вимога про ратифікацію Стамбульської конвенції. «Дуже гостро постала і проблема тортур з боку співробітників поліції, зокрема справа про зґвалтування у Кагарлицькому відділенні поліції стала показовою для суспільства, утім не призвела до кардинальних змін. Угруповання, що пропагують насильство та дискримінацію, продовжували утиски вразливих груп, зокрема ромів та ЛГБТІ, а правоохоронні органи неналежно реагували на це, що тільки більше живило атмосферу безкарності за злочини на ґрунті ненависті», — зазначила вона.

Загалом 2020 рік став періодом системного порушення прав людини, на які держава, на жаль, не змогла належно відреагувати. Українська влада має зробити ретельну роботу над помилками й не допустити їх повторення у 2021 році, додала Оксана Покальчук.

Нагадаємо, у 2020 році правозахисники зафіксували 101 випадок нападів і переслідувань громадських активістів. У 2019 році дослідники задокументували 83 випадки.

«ЗМІ для змін» також писав, що в лютому 2021 року в Україні запустили платформу для покращення правового поля для громадського і благодійного секторів. 

Фото, інфографіка Amnesty International в Україні