В останні тижні череда новин про отруєння підлітків стала приводом для масштабної публічної дискусії. Здебільшого винуватцями таких випадків оголошують соціальні мережі (варіант — «групи смерті») або ж медіа, які, мовляв, розголошують подробиці самогубств і дають «інструкції» іншим підліткам. Втім з’ясувати, що робити, аби запобігти повторенню трагедії, не менш важливо, ніж знайти винних. Психологиня Людмила Айвазян, голова громадської організації «Психічне здоров’я», розповіла «Детектору медіа», як дорослим слід говорити з підлітками про самогубство.

— Людмило, що підштовхує підлітків до експериментів з уживанням таблеток?

— Тема самогубства серед підлітків актуальна не лише в Україні, але й, наприклад, в Америці. Там ще з 90-х років розроблялися програми, в яких у школах передбачалося запобігання самогубствам. Із розвитком соціальних мереж інформація стає доступнішою, і школярі можуть споживати інформацію, яка не завжди соціально безпечна.

Є дві основні причини, чому діти задумуються про самогубство. Перша — коли в дитини або підлітка виникає депресія. Якщо вона в легкій формі, це може бути непомітно ззовні. Це природна зміна соціальних ролей і фізіології. Зазвичай вона починається у 13‒15 років, тому що з’являється велике навантаження на психіку. Підліток ще не має всіх опцій дорослої людини, але вже має певні обов'язки, як у дорослих. Друга причина, окрім депресії, — це напружені родинні стосунки. Це не завжди очевидні конфлікти, а й, наприклад, недостатня близькість між батьками та дитиною.

— Як діяти підліткам, коли вони дізналися про рішення однолітка покінчити із життям?

— Є стереотип, що люди, які розповідають, що хочуть скоїти самогубство, ніколи цього не зроблять. Це неправда. Доведено не одним дослідженням, що насправді, коли людина про це щось говорить, це можуть бути перші ознаки, що їй потрібна допомога та підтримка. По-перше, підліток-друг може порекомендувати розповісти про свої переживання батькам, але таке трапляється нечасто. Здебільшого підлітки не довіряють своїм батькам настільки, щоб поділитися з ними своїми переживаннями. Це одна з особливостей цього вікового періоду. Найкраще — звернутися до організацій, які займаються психологічною підтримкою підлітків.

Буває, що другу важко спитати про психологічний стан товариша чи товаришки, хоча він помічає зміну поведінки. У Великій Британії на цю тему було багато інформаційних кампаній, які переконували, що краще завжди все ж запитати, що трапилося. Це нормально і природно. Крім того, варто залишити людині змогу звернутися до вас по підтримку, коли їй це буде потрібно.

— Якими можуть бути причини суїцидальних думок?

— Є декілька факторів. По-перше, імпульсивність. У когось вона нижча, а в когось вища. Імпульсивність впливає на швидкість реакцій: всі ображаються, але імпульсивна людина буде швидко проявляти образу. Для більшості підлітків характерний підвищений рівень імпульсивності. Від думки до дії минає короткий час — і це найнебезпечніше.

По-друге, проблеми зі стосунками. По-третє, психологічне травмування, коли відбувається якась непередбачувана для людини подія, наприклад, смерть близької людини або переїзд. У кожного вікового періоду є значуща діяльність. Це термін із психології, який означає систематичні дії, через які ми себе визначаємо. Наприклад, я працюю психологом, відповідно, це одна з моїх соціальних ролей і це для мене важливо. Якщо в цьому періоді значущої діяльності мене звільнять, це буде боляче, неприємно, особливо якщо це улюблена робота. Для підлітка значуща діяльність — це спілкування з однолітками, спілкування із сім'єю й навчання. Доросла людина може дивуватися: «знайшов на що образитись!» Погана оцінка, неприємна репліка — дрібничка для дорослого, але удар для підлітка.

— Що відбувається з дитиною, коли вона починає думати про суїцид? Як дорослі можуть помітити цей стан?

— Тут є дві складові. По-перше, варто будувати довірливі стосунки в сім'ї або хоча б із друзями. За дослідженнями, довірливі стосунки в родині можуть захистити людину від заподіяння шкоди собі. Хоча, звісно, це не гарантія: є й випадки, коли підлітки накладають на себе руки навіть у сім'ї, де довірливі стосунки. Тоді це фізіологічні порушення, які можна скоригувати, якщо вчасно звернутися до лікаря. Потрібно їх помітити, щоб вони не призвели до самогубства. У підлітковому віці такі речі важко розмежовувати, тому що настрій може швидко змінюватися. Приводи для цього видаються дорослим незначними, але неприємних ситуацій — із другом посварився, батьки щось не дозволили, у школі отримав не ту оцінку, якої прагнув, — може бути багато, й вони викликають велике напруження. Часом психіка просто не витримує такого тиску, й починається депресія, не завжди помітна ззовні. Підліток може спілкуватися, усміхатися, й ми можемо бачити, що щось змінилося, щось не так, але не розуміти, що саме. Тоді треба пропонувати підтримку, а якщо зміни поглиблюються, — звертатися до фахівців. Батьки ведуть дитину до лікаря, якщо в неї болить горло, але якщо в неї болить душа, чомусь вважають, що звернутися до психотерапевта або психіатра — велика проблема.

На думку радниці з питань захищеності людини в інтернеті Міністра цифрової трансформації України, засновниці освітнього проєкту #Stop_sexтинг Анастасії Дьякової, підлітки беруть інформацію про способи суїциду зі ЗМІ та інтернету. Тому форма і якість подачі матеріалу на цю тему іноді є загрозливішою, ніж узагалі відсутність її в медіаполі.

«Багато дітей розповідають, що вони побачили інформацію про підліткові суїциди у ЗМІ. Це питання, як ми подаємо інформацію. Коли ЗМІ називають назву ліків, кількість випитих таблеток, ми маємо пам’ятати, що діти цю інформацію також чують. Інколи використовують це як привід, щоб не піти у школу, щоб привернути увагу батьків. Коли випадок подається таким чином, що його сприйняття травмує психіку дитини, це теж не є нормальним. З іншого боку, є діти, які б ніколи в житті не подумали про такий метод розв'язання своїх проблем, проте вони почули цю інформацію у ЗМІ й замислилися», — каже Анастасія Дьякова. Цікавість дітей до цієї інформації може привернути й надміру гостра та нервова реакція батьків на новини про підліткові суїциди.

— Як правильно поговорити з підлітком про «суїцидальні» ігри в інтернеті, не провокуючи та не стимулюючи цікавість до них?

— Це питання ширше. В Україні віддавна була табуйованою тема статевих стосунків, хоча останнім часом деякі батьки говорять про це з дітьми частіше. Так само зараз табуйована тема смерті. З маленькими дітьми, звісно, про це не варто говорити, якщо в родині не сталася трагедія. А ось зі старшими — варто. Дітей потрібно вчити знаходити вихід зі складних ситуацій. Крім того, підліткам потрібно мати змогу говорити про такі речі з однолітками.

— Як підлітку пояснити, що його життя є цінністю?

— Це часто йде від прикладу стосунків у родині. Якщо підлітку сказати, що його життя — це цінність і що все в нього попереду, він не відразу може це збагнути. Ми, мабуть, усі пам'ятаємо, як нам щось подібне говорили, коли в нас була проблема у школі або в стосунках з іншими. Підліток цього не сприйматиме. Він розглядатиме цю пораду як різновид педагогічного втручання: батьки намагаються його виховувати. Це нормально — такий віковий період, який передбачає супротив. Аби підліток розумів, що його життя є цінністю, передусім стосунки в сім'ї мають бути дружніми й батьки також повинні ділитися своїми переживаннями та почуттями. І не обов'язково позитивними почуттями. Підліток буде стикатися якщо не в родині, то у спілкуванні з іншими людьми зі складними, неприємними емоціями. У такі моменти добре, якщо батьки своїми діями показують, що його життя — це цінність. Із підлітком варто розмовляти і до нього варто дослухатися. Іноді такий підхід сприймають як уседозволеність: якщо батьки з повагою ставляться до підлітків, то вони забагато дозволяють. Але я не маю на увазі вседозволеності: повинні бути встановлені межі.

— Як батькам заслужити довіру підлітка? Чи може сувора дисципліна вплинути на внутрішній стан дитини і як знайти баланс?

— Батьки мають вчитися виражати свої почуття і  формувати довіру в сім’ї. Лише тоді підлітки не будуть боятися відверто говорити й виражати свої почуття у відповідь. У такому взаємному почутті поваги формується довіра й розуміння та усвідомлення, що життя — це цінність. Такий формат стосунків дозволить підлітку зрозуміти, що проблемні ситуації можна розв’язувати разом. Коли ти звертаєшся до когось і кажеш: мені страшно, я не знаю, як себе поводити. І людина може підкинути тобі ідею, яка може бути продуктивною, конструктивною й піти тобі на користь. Звісно, це достатньо нелегко — будувати взаємну повагу, довіру, але саме це може виховати психічно стійку особистість, яка буде критично сприймати світ.

— Як батькам не боятися говорити з дітьми на різні, зокрема й табуйовані суспільством теми?

— Потрібно постійно працювати над собою. Світ не стоїть на місці, він змінюється, а тому варто і нам його наздоганяти. Наприклад, якщо трапилась конфліктна ситуація, потрібно проговорювати її, висловлювати свої емоції. Коли ми виражаємо свої емоції, у нас відбувається розтотожнення. Наприклад, це мені страшно, а не світ страшний. Це важливо усвідомлювати, тому що часто відбувається зміщення в сприйнятті світу. Коли мені страшно або образливо, я дивлюся на інших людей, і мені здається, що це не я образилась, а всі такі погані, ворожі до мене. Так буває, коли відчуваєш сильну емоцію.

— Як підлітку навчитися справлятися з стресом і внутрішніми переживаннями?

— Перш за все, варто розуміти, що ситуація, яка склалася, — не назавжди і що переживання не дорівнюють реальності. По-друге, не боятися спілкуватися про це або з близькими, або з друзями, або з сім'єю. І по-третє, завжди пам'ятати, що навіть якщо у вас немає таких близьких, є гарячі лінії і спеціалісти, які можуть підтримати і допомогти розв’язати психологічну проблему. Тобто розуміти, що ви не одні.

В Україні є безкоштовна державна консультаційна лінія 1545. Також будь-хто можете скористатися гарячою лінією правозахисного центру «Ла Страда-Україна» за номером 0 800 500 225 і отримати психологічну підтримку та консультацію фахівців.