Маріанна Онуфрик, експертка проєкту Euroscope (ГО «АНТС»), для «ЗМІ для Змін»

За різними оцінками, після повномасштабного вторгнення від 6 до 8 мільйонів осіб виїхали для тимчасового прихистку або незаконно депортовані. Більшість із них — це жінки працездатного віку та діти. У 2023 році народжуваність зменшилася на 30% у порівнянні з 2021 роком та на 30% зросла кількість передчасних пологів, що в більшості випадків призводить до порушень розвитку дітей.

Жоден план відновлення, про який мало не від початку повномасштабного вторгнення говорить українська влада, не може бути реалізований без достатньої кількості та відповідної якості людського капіталу, який Україна продовжує стрімко втрачати. Про те, що повернення українців додому є бажаним сценарієм для української влади, ми дізнаємося з дуже невдалих публічних висловлювань і непублічних дій влади, які лише відштовхують українців від прийняття такого рішення. Зокрема, радник президента Сергій Лещенко закликав європейські країни перестати платити соціальну допомогу.

Втім, і без цих закликів, програми підтримки українців скоротилися, переважно з економічних причин, адже і країни Європи зазнали збитків через вторгнення Росії до України (здорожчання енергоресурсів, санкційна політика, зростання витрат на оборону тощо). Крім того, зростають антиукраїнські настрої в більшості країн Європи, що налаштовує уряди й політиків до пришвидшення процесів повернення.

Європейські країни і ЄС у цілому зацікавлені в поверненні українських громадян додому, але лише тих, які отримують соціальні виплати або залежні від підтримки. Проте якраз ті люди, які не залежать від соціальних виплат, влаштувалися на роботу чи навчаються, вивчили (чи покращили знання) іноземну мову, будуть мотивовані країнами ЄС залишитися.

Відповіді на всі ці виклики як для нас, так і для наших партнерів, варто шукати, а радше напрацьовувати в рамках міграційної політики, яка є однією з важливих складових євроінтеграційного процесу. Пошукаймо разом ці відповіді.

Законодавство ЄС із питань міграції

Європейські експерти інформують, що ядро поточного законодавства ЄС у сфері легальної міграції складається із семи директив, прийнятих між 2003 і 2016 роками, які охоплюють три основні категорії легальних мігрантів: членів сім’ї, студентів і працівників. Варто зазначити, що повна гармонізація не є метою директив щодо легальної міграції. У статті 79 Договору про функціонування Європейського Союзу мета спільної імміграційної політики сформульована досить нечітко: «забезпечення на всіх етапах ефективного управління міграційними потоками, справедливого ставлення до громадян третіх країн, які законно проживають у державах-членах» (запобігання нелегальній імміграції та торгівлі людьми).

На думку експертів, принаймні три фактори «підривають» гармонізацію:

1. усі 7 директив чітко дозволяють більш сприятливі національні правила;
2. у деяких державах-членах існують паралельні національні статуси, у чому переконалися українці, які знайшли тимчасовий прихисток після повномасштабного вторгнення;
3. декілька держав-членів усе ще допускають внутрішньокорпоративні переміщення та сезонних працівників на основі національних правил і документів, а не відповідних директив ЄС.

Проте саме зараз ЄС перебуває на порозі масштабних змін у сфері міграційної політики, дискусії навколо якої не стихали, здається, ніколи через масові переміщення мігрантів і шукачів притулку з країн Африки, країн Європи — не членів ЄС, зокрема України. Так, у вересні 2020 року Єврокомісія запропонувала розробити Новий Пакт про міграцію та притулок (New Pact on Migration and Asylum) — це набір правил і політик для створення більш справедливого, ефективного та сталішого процесу міграції та надання притулку для Європейського Союзу.

І ось, після трьох років переговорів Європейський парламент і Рада у грудні 2023 року досягли політичної згоди щодо Пакту. Її називають «історичним рішенням» і «великим проривом до спільної системи управління міграцією в ЄС».

Угода охоплює 5 ключових нормативно-правових актів Пакту, а саме:

1. Регламент про скринінг: створення єдиних правил щодо ідентифікації громадян країн, які не входять до ЄС, після їх прибуття;
2. Регламент Eurodac: розробка спільної бази даних, збір більш точних і повних даних для виявлення несанкціонованих переміщень;
3. Регламент про процедуру надання притулку: прискорення та ефективність процедур надання притулку, повернення та прикордонних процедур;
4. Регламент про управління міграцією та надання притулку: створення нового механізму солідарності між державами-членами, щоби збалансувати поточну систему;
5. Регламент щодо криз і форс-мажорних обставин: забезпечення готовності ЄС у майбутньому протистояти кризовим ситуаціям, включаючи дозвіл застосовувати більш жорсткі заходи, зокрема більш тривалий період затримання мігрантів.

У найближчі місяці очікується прийняття цього законодавства та імплементація у законодавство країн — членів ЄС.

У межах Пакту розвивається ще одна ініціатива, яка матиме безпосередній вплив на плани нашого уряду щодо повернення українців додому — «Залучення навичок і талантів до ЄС» (Attracting skills and talent to the EU). На її представленні у квітні 2022 року віцепрезидент групи «Просування нашого європейського способу життя» Маргарітіс Скінас сказав: «Хоча наші держави-члени зайняті керуванням прибуття понад 5 мільйонів людей з України, це не виключає необхідності закласти основи сталого та спільного підходу до трудової міграції для задоволення потреб ЄС у кваліфікації в довгостроковій перспективі. Завдяки сьогоднішнім ініціативам ми визнаємо, що легальна міграція має позитивний вплив у всіх сферах: вона дає тим, хто хоче мігрувати, можливість покращити свої обставини, водночас забезпечуючи більшу кількість кваліфікованих працівників для країн, що приймають їх, які, своєю чергою, сприяють розвитку економіки для всіх».

Через демографічні виклики, з якими вже зіткнувся ЄС у межах цієї ініціативи, планується спрощення законодавства щодо реєстрації та надання статусу працівникам-мігрантам та операційний розвиток кількох інструментів щодо залучення талантів відповідно до потреб ЄС, зокрема тих, які працюватимуть у сфері догляду.

Міграційна політика України

У січні цього року Кабінет Міністрів України затвердив зміни до Стратегії міграційної політики 2017 року, яка була ухвалена ще за премʼєрства Гройсмана і, здавалося, з того часу була обділена увагою. Основні зміни Стратегії — це актуалізація контексту, а саме — врахування повномасштабного вторгнення Росії в Україну та наслідків цієї агресії. Оновлена Стратегія розглядає реалізацію міграційної політики як системне виконання сукупності завдань і заходів у таких сферах:

1. міграції та мобільності населення України;
2. легальної міграції в Україну;
3. запобігання нелегальній міграції;
4. міжнародного захисту;
5. захисту населення України від наслідків широкомасштабної військової агресії, розпочатої 24 лютого 2022 року Росією проти України, та створення умов для повернення в Україну;
6. приєднання до Європейського Союзу.

У цьому ж розпорядженні КМУ прийнято рішення про те, що Державна міграційна служба разом з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади має розробити та подати КМУ до 31 березня 2024 року проєкт плану заходів на 2024–2025 роки з реалізації зазначеної Стратегії. Станом на початок березня нам не вдалося знайти проєкту цього документа чи принаймні новини про створення робочої групи з його розробки.

З огляду на те, що для повернення українців додому з вимушеної еміграції мають бути створені умови у сфері інфраструктури, освіти, соціальної політики, закордонних справ тощо — тобто мало не всі органи виконавчої влади мають запропонувати й узгодити між собою заходи, саме під КМУ має бути створена робоча група з напрацювання плану заходів з реалізації Стратегії міграційної політики України.

Звісно, до роботи такої робочої групи мають бути залучені представники бізнесу, громадянського суспільства, науковці, органи місцевого самоврядування, народні депутати та, головне, самі тимчасово прихищені особи, які як ніхто можуть сказати, що може стати для них стимулом.