Спробуйте говорити з людьми їхньою мовою — людською

Спробуйте говорити з людьми їхньою мовою — людською

13:00,
2 Лютого 2022
4340

Спробуйте говорити з людьми їхньою мовою — людською

13:00,
2 Лютого 2022
4340
Спробуйте говорити з людьми їхньою мовою — людською
Спробуйте говорити з людьми їхньою мовою — людською
Чому громадським організаціям і активістам варто відмовитись від «офіційно-ділового» стилю висловлювання. Якщо вони, звісно, хочуть, щоб їх відрізняли від органів влади і чиновників.

«Людська мова»? Але ж люди говорять по-різному!

Авжеж, по-різному — це залежить від виховання, освіти, фаху, оточення, ролі в суспільстві. Хіпстери говорять не так, як кардіохірурги, а дзюдоїсти — не так, як комбайнери. Тому людська мова — поняття умовне: це саме ті слова і конструкції, які, найімовірніше, використав би у звичних життєвих умовах пересічний представник цільової аудиторії.

У громадських організацій із цим мало би бути найменше проблем: як структури суспільства, вони наближені до людей, для яких працюють, — своєї цільової аудиторії — і мали би знати, як ці люди говорять. Однак, прочитавши й відредагувавши десятки текстів із цитатами активістів і працівників громадських організацій, доходжу висновку, що більшість людей у цій сфері вже не може сформулювати думку (і особливо — написати текст для медіа чи будь-якої публічної комунікації) без застосування так званого «офіційно-ділового стилю».

Не переходитиму на особистості, щоб нікого не образити, але ось кілька прикладів того, як громадські організації розповідають про себе:

  • «виховання людини в дусі християнської моралі та національної гідності шляхом залучення її до практичної діяльності»;
  • «безпосередня діяльність полягає у моніторингу державної політики у сфері захисту прав людей з інвалідністю, а також об’єднання зусиль всіх структур влади, громадських організацій, для поліпшення життєдіяльності людей з інвалідністю шляхом створення і реалізації соціальних програм спрямованих на захист їхніх прав»;
  • «метою моніторингу є вивчення рівня виконання зобов’язань держави щодо дотримання права на самостійний спосіб життя і включення до місцевих спільнот повнолітніх українців з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень на виконання статті 19 Конвенції»;
  • «робота природоохоронних НУО спрямована на розширення природоохоронної діяльності в суспільстві, на усвідомлення і активне вирішення громадськістю проблем довкілля»;
  • «головною метою Організації є консолідація зусиль її членів задля просування ідей прозорості, доброчесності та підзвітності публічної влади, правоохоронних органів, суддів і громадянського суспільства в Україні як передумови зниження корупції, здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, забезпечення системного запобігання, виявлення та припинення корупційних правопорушень, співробітництва з громадськими та державними діячами задля антикорупційної діяльності та боротьби».

Одразу скажу, що колекції я не збирав — ці приклади я знайшов протягом п’яти хвилин ґуґлоскопії за запитами «громадська діяльність», «засоби заходи» і так далі. На жаль, цей перелік можна продовжити цитатами із сайтів дуже багатьох (ризикну сказати — більшості) громадських організацій. Можливо, хтось вважає, що організація повинна розповідати про себе «формально» — гаразд, справа хазяйська. Тоді ось кілька прикладів з інтерв’ю (знов-таки, без імен):

  • «відбувся перший проект щодо соціального підприємництва, у рамках якого ми змогли підтримати заснування нового соціального підприємства, спрямованого на надання можливості дітям із вразливих категорій населення безкоштовно вивчати англійську мову»;
  • «ми спостерігаємо підвищенням обізнаності жителів громад та широкої громадськості щодо важливості формування evidence-based policy для ефективного управління земельними та іншими ресурсами… Потрібно і надалі вивчати земельні проблеми, вживати заходів для збільшення прозорості управління земельними ресурсами, рівня партисипації жителів громад»;
  • «в Україні офіційно, враховуючи незадовільний стан матеріально-технічного, лабораторного та медикаментозного забезпечення лікувально-профілактичних закладів, реєструється понад сім тисяч випадків внутрішньолікарняної інфекції щороку. Це при тому, що за деякими розрахунковими даними їх кількість складає близько 350 тисяч»;
  • «громадянське суспільство, до якого ми вже давно намагаємось прийти є певною системою самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів чи колективів у всіх сферах їх життєдіяльності. Такими інститутами, зокрема, є і громадські організації».

Такий стиль висловлювання в народі називають канцелярським чи бюрократичним. Хоча ті, хто ним користується, називають його «офіційно-діловим». Як редактор, я багато років намагаюся зрозуміти, як сталося, що цей стиль вийшов за межі офіційних документів і поширився на розмовне мовлення та матеріали медіа. Єдина більш-менш правдоподібна апологія «офіційно-ділового стилю», яка мені трапилася, — що люди, які працюють в органах державної і місцевої влади, дуже дбають, аби всі їхні висловлювання були точними і відповідали законодавчим нормам. Тому, якщо в законі людина називається «особою», а люди — «населенням», яке не мешкає чи живе, а саме «проживає», і не на цій, а на «даній» території, то бюрократи саме так і казатимуть.

Можливо, написані в такий спосіб закони чи урядові постанови справді передають зміст точніше. Напевно, є причина, чому вакцину проти коронавірусу правильніше називати «лікарським засобом для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID-19)» (це правда). А школярів — «здобувачами освіти». А людей, які живуть самі, — «одинокопроживаючими».

Однак у мене немає сумніву, що «офіційно-діловий стиль» не призначений для спілкування між людьми. Використовувати його в розмові або в тексті, покликаному донести до читача / глядача / слухача інформацію чи емоцію — все одно, що їсти суп виделкою. Не дарма, навчаючи журналістів писати людською мовою, ми пропонуємо їм: «Скажи це так, ніби ти розповідаєш своїй мамі». Навряд чи навіть дуже занурена в бюрократичні процеси людина скаже: «Мам, мною сьогодні здійснювалась діяльність».

«Діяльність» — моє улюблене слово-маркер рептилоїдної мови. В лексиконі пересічної людини воно якщо й трапиться, то в іронічній конструкції «імітація бурхливої діяльності». Натомість в інтерв’ю типового лідера чи активіста громадського сектору воно є в кожному другому реченні. У половині випадків воно значить «робота», в половині — «те, що ми робимо». Друге улюблене слово — «особа». Так і хочеться процитувати класика: «чи здійснюється тобою знання, що ти є особою? Чи здійснюється тобою знання про це, чи ні?» :)

Не сумніваюся, що людям, глибоко зануреним у мову аналітичних звітів, грантових заявок, законопроєктів і доповідних записок, може здатися, що нічого аж такого в «особах», «засобах», «заходах», «закладах», «діяльності», «проживаючих», «чинному законодавстві» та «здобувачах освіти» немає. Проте уявімо, як сприймає такий спосіб висловлювання той, хто читає чи слухає.

Для молоді — а це, погодьтеся, важлива цільова аудиторія для громадських організацій, — це просто мунспік, абракадабра. Що-що? «Здійснили заходи із забезпечення засобами захисту здобувачів вищої освіти»? Що це значить? Купили маски для студентів — то так і скажіть. Хоча, за моїми спостереженнями, молоді люди, потрапляючи у громадський сектор або на державну службу, опановують рептилоїдну мову, сприймаючи її як певний код для «своїх» і символ статусу. Частина цитат, наведених вище, — з інтерв’ю людей, яким іще немає тридцяти.

Інша річ — старші люди. Вони застали час і знають обставини, за яких виникла й існувала офіційна радянська мова — джерело теперішнього «офіційно-ділового стилю». Детальніше про ці обставини можна почитати в матеріалі «Текстів», де переказують книжку Олексія Юрчака «Все було назавжди, поки не скінчилося. Останнє радянське покоління». Ось, наприклад: «Політбюро спробувало максимально стандартизувати ідеологічну мову, щоб не дай боже не відхилитися від якоїсь уявної “норми”. Ті самі фрази, звороти та штампи повторюватися у різних промовах і статтях. Речення мали бути довгими та складними. Тексти ретельно редагувалися, позбавляючись будь-якої оригінальності та авторського голосу. Довідник для секретарів парторганізацій за 1969 рік вчив, що не можна говорити про ідеологію “своїми власними словами”, щоб не наробити помилок». Слова, конструкції, синтаксис і тон радянського ритуального пустослів’я переповзли в сучасне українське з незначними змінами.

Люди, які вже мають досвід взаємодії з державою та органами влади, податковими і соцзабезами, судами і реєстратурами, — радянськими чи пострадянськими, — звісно, розуміють зміст тексту, написаного чи озвученого офіційною мовою. Їх не зупинять «одиниці рухомого складу» і «лікарські засоби». На відміну від «зумерів» і «альф», для старших поколінь такий спосіб висловлювання знайомий; часто вони самі вживають слова й вислови, притаманні цьому стилю, коли хочуть звучати поважніше. Водночас для них це сигнал, який дозволяє пов’язати мовця з державою / владою. Той, хто говорить по-державному, і представляє державу.

Як на мене, для громадського активіста чи організації це — комунікаційна поразка. Адже діячам і структурам громадянського суспільства зовсім не вигідно асоціюватися з державою / владою. Так можна хіба що відлякати тих, для кого громадянське суспільство працює.

Представників держави побоюються, їм не довіряють, від них дистанціюються й не чекають нічого хорошого. Державна мова активує у свідомості пострадянських людей захисні механізми незалежно від змісту сказаного. Люди, які щось виробляють, продають чи перепродають, не ідентифікують себе як «особи, які здійснюють підприємницьку діяльність» — вони добре знають, що це спосіб, у який про них говорить саме держава. І нема різниці, чи це «завдання нашої організації згідно статуту — захищати права осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність», чи «особи, що здійснюють підприємницьку діяльність, притягаються до відповідальності у вигляді штрафів та громадських робіт». Обидві фрази однаково порожні й однаково загрозливі.

А якщо людині зрозуміло, що конкретно ці слова не несуть загрози особисто для неї, вмикається другий сценарій — ігнорувати. «Вчитуватися у це марення сивої кобили не мало сенсу, а слухати — мука. Тож не дивно, що ніхто й не намагався зрозуміти все це буквально. Легше було просто ігнорувати всю цю маячню», — йдеться в матеріалі «Текстів» про ритуальну радянську мову.

Думаю, саме так пересічна людина відреагує на цей пасаж: «Основною метою діяльності Асоціації є подальший розвиток системи захисту громадського здоров’я та медико-профілактичного напрямку у забезпеченні санітарно-епідеміологічного благополуччя населення країни. Основним завданням Асоціації є забезпечення належних умов для продуктивної діяльності її членів, сприяння розвитку та здійсненню прогресивних ідей, розробок, теоретичних положень, а також досягнення найбільшої ефективності та результативності наукової, дослідницької, виробничої та освітянської діяльності в галузі охорони громадського здоров’я, сприяння підвищенню кваліфікації, професійного рівня, підготовці та перепідготовці спеціалістів у сфері громадського здоров’я, розвиток міжнародного співробітництва в цій галузі». Якісь ключові слова — здоров’я, наука, освіта, міжнародне — з цього тексту виколупати можна, але навіщо? Форма висловлювання недвозначно сигналізує читачеві, що це — пустослів’я.

Організаціям і діячам громадянського суспільства варто було би починати свої комунікації з відповіді на питання «що ми хочемо сказати про себе? яку думку, який зміст донести до аудиторії?» Найпростіше й найпрямолінійніше формулювання цієї відповіді й буде найкращою, найвдалішою, найбільш ефективною і природною формою комунікації.

Наприклад: «Наша організація допомагає людям, які втратили дім. Ми даємо поради, як відновити втрачені документи, захистити свої інтереси в державних органах, знайти житло і роботу».

Або: «Ми стежимо за тим, щоб у лікарнях не порушували права пацієнтів — не вимагали з них грошей за безкоштовні ліки та процедури, не відмовляли у допомозі, не принижували. Люди, які постраждали від лікарської помилки, можуть розраховувати на нашу підтримку в суді».

Або: «Наш центр разом із органами місцевої влади бореться проти забруднення довкілля. Ми ведемо список організацій, які порушують закон, завдаючи шкоди природі, та позиваємось проти них у суді. Люди, яким небайдужа природа, долучаються до нас як волонтери».

Не обіцяю, але припускаю, що люди до вас потягнуться :)

Фото: Klaus Vedfelt / gettyimages.com

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду