Сотні населених пунктів постраждали від окупації російською армією, що спричинила руйнування житлових будинків, комунальних закладів та інфраструктури. Тилові громади надавали прихисток жителям інших громад. Постраждалі від численних обстрілів населені пункти також прийняли багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з окупованих і ще більш зруйнованих районів.

Територіальні громади потребують відновлення, а загальне бачення процесу на державному рівні обов’язково має враховувати позиції органів місцевого самоврядування (ОМС) та жителів. Тому Центр спільних дій (далі — Центр) провів дослідження «Громади воєнного часу. Витривалі та спроможні», в межах якого поспілкувався з більш ніж пів сотнею місцевих управлінців. За його результатами аналітики Центру виокремили виклики, що впливають на спроможність деокупованих, постраждалих від обстрілів і тилових громад до відновлення.

Фізична відбудова

Вісім громад, із якими співпрацював Центр під час дослідження, потребують фізичної відбудови. Одна з них — селищна громада на Харківщині. До деокупації у 2022 році вона потерпала від періодичних обстрілів російської армії, які, серед іншого, зруйнували один із ліцеїв громади. За словами представників ОМС, відремонтувати його неможливо — потрібно будувати заклад освіти з нуля.

Процес відновлення тягне за собою багато викликів, із якими вже працюють місцеві управлінці. Переважно відбудова впирається в кошти, яких і так бракує місцевому самоврядуванню. Через руйнування підприємств, мінування полів та релокацію бізнесу джерела доходу багатьох громад скоротилися, і вказана громада на Харківщині — не виняток. Ще більше її можливості для відновлення звузила передача «військового» ПДФО в держбюджет. Відновити зруйнований ліцей без залучення коштів ззовні громада на Харківщині не може, і поки більше ніж 400 учнів вимушені навчатися дистанційно.

У своїй позиції щодо повоєнної відбудови України Центр виокремив кілька принципів, за якими вона має відбуватися. Перш за все, варто звертати увагу на вчасність, тобто на те, чи імовірність, що якийсь обʼєкт повторно зруйнує армія Росії. Повноцінна масштабна відбудова постраждалих регіонів можлива лише після перемоги України у війні та завершення воєнних дій на її території. В умовах обмежених ресурсів ні ОМС, ні уряд не можуть відбудовувати обʼєкти, розташовані близько до бойових дій.

З одного боку, відбудова ліцею в селищній громаді на Харківщині стає фінансовим ризиком. Навіть якщо ОМС залучить для цього кошти з міжнародної технічної підтримки, то ніхто не зможе гарантувати, що вони не будуть вкладені дарма. З іншого боку, у громаді нема іншої школи, яка могла б вмістити кілька сотень додаткових учнів. Тому ОМС шукає грантові програми, які допоможуть їм відновити ліцей.

Складніша ситуація з відбудовою в деокупованій громаді на Київщині. На момент весни 2022 року вона мала більше тисячі пошкоджених будинків приватного сектору, з яких 400 — повністю зруйнованих, а також 50 багатоквартирних будинків, частину яких уже демонтували. Через зруйновані інфраструктурні мережі прориви в комунікаціях водопостачання та водовідведення трапляються по кілька разів на день.

Місцеві управлінці розповіли про зниження дохідної частини бюджету громади, починаючи з березня 2022 року, через припинення податкових надходжень із нерухомості та землі. Програма «єВідновлення» прибрала частину фінансового тягаря з громади. Також для відбудови ОМС співпрацює з Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України, яке збирає вихідні дані та надає своїх проєктантів. Проте нові будівлі стоять на пошкоджених комунікаційних мережах, які громада не має змоги повністю оновити.

Ще один із принципів відбудови з позиції Центру є важливим для громади на Київщині — дані є основою якісного планування. Завдяки їм можна зрозуміти масштаби руйнувань, оцінити запити на предмет відповідності реальним потребам і моніторити ефективність процесу відбудови. Але з даними у згаданої громади проблема — очільниця сектору місцевого розвитку розповіла, що відсутність статистичної інформації від головного управління статистики області ускладнює підготовку звіту по програмі соціально-економічного й культурного розвитку.

Соціальне відновлення

Коли ми говоримо про відновлення, то маємо памʼятати не лише про фізичну, а й про соціальну його складову. Після повномасштабного вторгнення громади зіткнулися зі значними демографічними проблемами. До одних не повертаються жителі, інші мають працювати над адаптацією ветеранів та інтеграцією вимушених переселенців.

Під час дослідження Центр співпрацював із двома тиловими громадами на Дніпропетровщині. Вони не потребують фізичної відбудови, проте прийняли багато людей, які переїхали з тимчасово окупованих територій. Міська громада розробила спеціальну програму інтеграції вимушених переселенців. Місцеве самоврядування ініціювало створення для них шелтерів, де люди можуть жити до 5 років, і власними силами роблять ремонти в цих приміщеннях. Громада залучає допомогу ззовні й, наприклад, отримала техніку й обладнання для кухонь і душових у шелтерах.

У іншій громаді — селищній — місцеві управлінці створили фонд тимчасового житла для вимушених переселенців. Сімʼї стають у чергу й отримують житло на рік, а якщо люди не знайшли собі інше житло, договори з ними продовжують ще на рік. Щоб залучити людей, які переїхали з тимчасово окупованих територій, та допомогти їм інтегруватися в громаду, місцева громадська організація сприяла створенню окремої ради ВПО при органах місцевого самоврядування. «Деякі люди говорять про те, що вони назад не повернуться, а залишаться жити тут. Ми повинні зробити все для того, щоб їм було комфортно в громаді, щоб було де жити, працювати та щоб вони відчували себе мешканцями громади. Ми не розрізняємо жителів: чи це ВПО, чи люди, які тут живуть вже багато років», — розповідає перший заступник голови громади.

Проте вимушені переселенці — не єдині, хто потребує підтримки. Місцеве самоврядування працює над програмами соціальної допомоги для інших категорій населення. Попри скорочення фінансування, управлінці намагаються забезпечувати допомогу військовим, які отримали поранення, підтримувати сімʼї загиблих і готувати центри реабілітації для людей з інвалідністю. У згаданій селищній громаді на Дніпропетровщині працює комплексна програма соціального захисту населення громади, де передбачена допомога одразу ВПО та учасникам бойових дій.

Що потрібно громадам для відновлення

Місцеві управлінці в розмовах із Центром постійно згадували реформу децентралізації й те, наскільки позитивно вона вплинула на врядування на місцях. Голови громад, їхні заступники, керівники відділів — усі розуміють, що старі підходи не можуть і не мають працювати в сучасних умовах. Помічним у розв’язанні викликів фізичної відбудови та соціального відновлення громад є стратегічне планування. В цілому громади розуміють його важливість і необхідність, але мають із ним певні труднощі.

Навіщо громадам створювати стратегічні документи? За законом «Про місцеве самоврядування в Україні» першочергові повноваження ОМС — це підготовка цільових програм соціально-економічного та культурного розвитку та забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку громади з ефективним використанням природних, трудових і фінансових ресурсів. Стратегії розвитку є саме тим інструментом, який поєднує ці два напрями роботи.

Часто місцеві управлінці говорять про стратегії розвитку та плани відновлення як ключ до залучення коштів на проєкти. Багато громад наголошують, що донори нададуть перевагу тій громаді, яка знає, чого вона хоче, та має прописані плани на папері. Також ОМС самі проявляють ініціативу та показують їх потенційним партнерам, коли відвідують публічні заходи за участі міжнародної спільноти.

Але чимало місцевих управлінців стикається з парадоксом. Громадам бракує грошей для фінансування проєктів. Щоб залучити кошти, їм потрібні стратегічні документи. Однак створення стратегій розвитку та планів відновлення теж вимагає фінансових і кадрових ресурсів.

За словами начальниці відділу соціального захисту населення міської ради на Сумщині, деокупованим містам складніше з напрацюванням таких документів, бо вони мають багато нагальніших проблем, на які потрібно витрачати час і кошти. Як громади можуть це розв’язати? Залучивши українські й міжнародні громадські організації, які можуть взяти на себе створення необхідних стратегічних документів. Таким чином деокупована сільська громада на Чернігівщині створила публічну мапу, через яку жителі можуть додавати проєкти, які хочуть втілити.

Щодо кадрових питань, то їх громади розвʼязують, залучаючи місцевих активістів, українських і міжнародних експертів, а також запрошують фахівців із ВПО. Наприклад, у тиловій селищній громаді на Дніпропетровщині місцеві управлінці завдяки публічним заходам дізналися про місцеву активістку, яка має досвід у написанні грантових заявок — її залучили до роботи на громадських засадах. Секретар селищної ради на Харківщині розповів, що через агресію Росії студенти повернулися додому, до своїх батьків. І тепер громади залучають молодь до всіх проєктів у сферах енергетики, екології та землевпорядкування.

Чого ще, окрім грошей і кадрів, не вистачає місцевому самоврядуванню? Відповідь проста й складна водночас — ясності й чіткості від державних органів щодо процесу створення стратегічних документів загалом і втілення політик зокрема.

Місцеві управлінці не мають часу очікувати оновленої загальної стратегії розвитку та відновлення як і по всій країні, так і по регіонах. Заступниця селищного голови громади в Харківській області переконана: «Ми маємо прописувати свої програми відновлення на рівні громад, затверджувати та працювати по них незалежно від того, яку програму врешті-решт приймуть там десь у Києві. Ми будемо працювати по своїй програмі. Обласна адміністрація збере це все докупи, зробить по області програму відновлення, а з обласних буде загальна програма відбудови України».

Громади й відновлення. Що далі

Останні два роки продемонстрували надзвичайний рівень стійкості громад України. Спочатку вони зіткнулися зі злочинами російської армії, масовим переселенням та численними руйнуваннями. Потім — із не менш важкими викликами відновлення, скороченням фінансування й демографічною кризою. При цьому місцеве самоврядування як ніхто зацікавлене в тому, аби якнайшвидше відновити й підвищити рівень життя своїх жителів.

Місцеві управлінці у своїй роботі послуговуються зрозумілою логікою: якщо вони не забезпечать належного рівня життя для людей (житло, освіта, медицина, дороги, соціальна підтримка), то жителі будуть і далі виїжджати. Бізнеси закриватимуться, грошей у бюджеті меншатиме, рівень життя не зростатиме, жителі тікатимуть — таке собі «зачароване коло».

Щоб цього не допустити, держава має допомагати громадам. Органи місцевого самоврядування потребують інформаційної підтримки з боку державної влади, коли вона публікує нові постанови, від яких залежить життя й робота людей на місцях. Міністерствам доречно більше співпрацювати між собою для того, щоб напрацьовувати дорожні карти втілення реформ у тих регіонах, які зазнали найбільших руйнувань. Повномасштабна війна принесла багато викликів місцевому самоврядуванню, але й одночасно посилила його в питаннях експертизи, до якої можна й потрібно дослухатися. Співпраця ОМС і державних органів має великий потенціал, який варто розвивати на партнерських умовах. І саме від розвитку цього потенціалу багато в чому залежатиме успішність повоєнної відбудови та відновлення держави.