Міністерство охорони здоров’я готує проєкт Стратегії розвитку сфери охорони здоров’я до 2030 року. До її створення залучили широке коло експертів: у грудні 2021 року провели публічні консультації з громадянським суспільством і бізнесом. Обговорення майбутньої стратегії триває.

Перед собою МОЗ ставить амбітні цілі: підвищити рівень здоров’я українців, зробити медичні послуги доступними кожному, залучити громади в управління медициною та загалом орієнтуватися у своїй політиці на конкретні потреби людей.

На які моменти слід звернути увагу насамперед, які можуть бути ризики під час впровадження стратегії, яка роль громадянського суспільства в ухваленні цього рішення, розповіли громадські експерти у сфері охорони здоров’я.

«Навіть якщо втричі збільшити фінансування медицини, це не покриє відсутність відповідальності лікарів і пацієнтів»

Світлана Бубенчикова, менеджерка проєктів у сфері охорони здоров'я:

— Наскільки необхідно збільшити видатки на сферу охорони здоров’я, аби досягти зазначених у стратегії цілей?

— У держбюджеті на 2022 рік  у сфері охорони здоров’я закладено на 35 мільярдів гривень більше, ніж торік. Проте все одно відбувається недофінансування. Чому? Поясню на прикладі.

Як відомо, є два рівні фінансування закладів охорони здоров’я: національний та регіональний. На національному рівні умови фінансування для всіх однакові: заклад відповідає умовам пакетного контрактування Національної служби здоров'я — він працює з нею. У регіонах розподіл коштів і рівень їх надходження до закладів абсолютно не прогнозовані та залежать від бюджету та власного розуміння, на яку якість послуг вони розраховують. Тому казати, що зарплату медпрацівникам підвищать, як декларується публічно, — поспішний висновок. З іншого боку, якщо в будь-яку систему вливати максимальну кількість грошей і використовувати їх недоцільно, це не дасть бажаного результату.

Аби заклади ефективно розпоряджалися своїми грішми, необхідно враховувати два аспекти:

• наскільки вони адаптуються до умов епідемії коронавірусної хвороби, яка триває;
• чи якісно вони аналізуватимуть свою роботу та потреби мешканців своєї громади, щоби правильно обрати модель надання медичних послуг.

Часто керівники медзакладів вважають, що достатньо підписати якнайбільше пакетів договорів із НСЗУ, поставити дороге обладнання — і потік пацієнтів гарантований. Однак якщо не аналізувати ті складники, які я назвала, бюджету може й не вистачити, або люди потребуватимуть не тих послуг, які запропонують лікарні. Треба зважено ухвалювати рішення на основі об’єктивних даних. Чи проводять таку аналітику в регіонах і наскільки ретельно? Проблеми з цим є.

— На які показники має орієнтуватися громадянське суспільство, аби розуміти, що зміни в системі охорони здоров’я справді відбуваються, а не лише декларуються?

— Далеко не завжди громадяни хочуть брати на себе відповідальність за процес отримання медпослуг. Маю на увазі, що люди не знають достатньо про права, які вони мають у сфері охорони здоров’я, а саме про пакети медпослуг, які держава вже забезпечує безкоштовно.

Звісно, є екстрені ситуації, коли люди дізнаються про тяжкі діагнози або потребують термінового лікування. Проте в плановій меддопомозі я бачу, що певна частина суспільства, хоч і чула, що десь щось має бути безкоштовним, але продовжує нести «подяки» в конвертах. Хоч скільки на державному рівні буде комунікацій — кожна людина має включитися, щоб дізнатися більше і взяти відповідальність за своє життя та здоров’я. Тут ключову роль має громадянське суспільство.

«На рівні ВООЗ є конкретні політики протидії неінфекційним захворюванням: бери і впроваджуй»

Дмитро Купира, виконавчий директор громадської організації «Життя»:

— Пропаганда здорового образу життя — у переліку цілей нової Стратегії. Як її досягти?

— Міністерство зазначає, що близько 90% передчасних смертей в Україні походять від неінфекційних захворювань. Коронавірус, ВІЛ/СНІД, туберкульоз поширюються інфекційним шляхом, тобто не запитуючи нас, хочемо ми того чи ні. Це тяжкі хвороби, проте за статистикою найбільше людей в Україні помирає від поведінкових хвороб, тобто через власні, не завжди навмисні, дії. Чотири ключові фактори ризику неінфекційних захворювань для України — тютюн, алкоголь, неправильне харчування (якість продуктів і режим вживання) та малорухливий спосіб життя. Зменшити їхню шкоду можна ефективною державною політикою.

Щодо тютюну вже дещо зроблено, зокрема з ухваленням  антитютюнового законопроєкту № 4358. Ще необхідно запровадити стандартизовану упаковку тютюнових виробів і заборонити викладку тютюнових виробів у точках продажу, адже це частина реклами, про яку йдеться в новому законі.

Якщо говорити про алкоголь — там, грубо кажучи, і кінь не валявся. У нас не досить високі акцизи, недостатній контроль за ліквідацією нелегальної торгівлі, практично не працюють обмеження на рекламу алкоголю, яка оточує нас усюди, а на пляшках декларативний текст про «потенційну» шкоду алкоголю. Як діяти? Є розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров’я політики, тож велосипед винаходити не потрібно.

Щодо здорового харчування готується законопроєкт, який пропонує обмежити використання трансжирних кислот у продуктах. Міністерство охорони здоров’я ухвалило наказ про забезпечення європейського стандарту: не більше двох грамів трансжирів на сто грамів готового продукту. Проте необхідно змінювати спосіб інформування про склад продуктів, зокрема щодо вмісту інших шкідливих речовин, наприклад, цукру в солодких напоях. Держава може впливати напряму: вводити акцизи, які зменшать доступність шкідливих продуктів.

Щодо підвищення рухливості необхідно більше інформаційних кампаній, щоби люди розуміли, які вправи можуть бути ефективні, чому це важливо.

Однак усі ці моменти мають бути консолідовано закріплені на законодавчому рівні. Тож крім моніторингу, який, безумовно, важливий, потрібно спланувати кроки. На рівні ВООЗ є конкретні політики протидії неінфекційним захворюванням — бери і впроваджуй.

eHealth за десять років — це реальність

Тимофій Бадіков, виконавчий директор громадської спілки «Коаліція за вакцинацію», експерт робочої групи МОЗ зі створення Стратегії 2030:

— У Стратегії 2030 МОЗ обіцяє цифровізувати медпослуги в найближчі роки та розвиток системи eHealth. Наскільки досяжною є така ціль? Які недоліки в системі ви бачите зараз?

— В електронній системі недоліків багато, але їх визнають. Є концепція розвитку систему електронної системи охорони здоров’я, її візьмуть за основу в Стратегії. Думаю, що ця ціль є абсолютно досяжною, якщо не буде постійної зміни вектору руху в цій сфері.

Big data працює в Естонії. Програми аналізують інформацію в картках пацієнта та допомагають лікарям приймати рішення більш виважено. Наприклад, система автоматично не дає призначити ліки пацієнту, якому вони протипоказані; аналізує інформацію щодо схожих випадків. У США, наприклад, працюють масиви даних, які допомагають реагувати на спалахи нових захворювань.

— Які ключові напрями розвитку системи eHealth планується втілювати насамперед?

— Кабінет пацієнта. Це, по суті, карта пацієнта, яка надає доступ до власних даних. Щодо лікарів — допомога в лікувальному процесі. Бо зараз електронна система охорони здоров’я більше працює в напрямі отримання фінансування, а не для допомоги при лікуванні. Також планується розвиток додаткових цифрових рішень для керівників лікарень, громад, щоби вони мали інструменти для аналізу й оптимізації мережі медзакладів.

— Які показники ефективності (KPI) для поставлених цілей?

— Є завдання, щоб усі дані збиралися в єдину систему, яка б дозволяла оперативно реагувати. Потрібно, щоб цими даними могли користуватися на будь-якому рівні; вони мають бути якісними, аби на їх основі ухвалювати стратегічні рішення. Всі учасники сфери охорони здоров’я будуть джерелами інформації в системі, і вона має покрити мінімум 80% закладів.

Зараз багато даних щодо вакцинації від COVID-19, а від інших хвороб — обмаль; система допомогла би виправити це. Є завдання стимулювати всіх учасників медичного процесу, щоби даних було достатньо. Центр громадського здоров’я має бути основним гравцем у цьому питанні, авторитетною установою серед пацієнтів лікарів і науковців, а також мати ресурси.

«Для втілення стратегічних рішень необхідна комунікація з громадянським суспільством»

Галина Скіпальська, директорка представництва організації «Право на здоров’я»:

— Під час публічних консультацій представники МОЗ пообіцяли далі збільшувати ресурси для центрів громадського здоров'я та обласних центрів контролю та профілактики хвороб. Наскільки це необхідно?

— Великі суми йдуть на компонент профілактики боротьби проти ВІЛ. Якщо в ці ініціативи продовжать збільшувати надходження — це позитивна динаміка. Якщо йдеться про незрозумілий «контроль за захворюваннями санепідемнагляду», треба уточнювати, на що саме хочуть збільшити ресурси, аби дійсно допомагати людям.

Також ризиковим є момент щодо збільшення фінансування для обласних бюджетів. Зараз міста і громади мають вирішувати, як розпоряджатися грішми, зокрема й на медицину. Якщо приходять гроші з державного бюджету для обласних структур, усі це сприймають із великою радістю. Проте треба враховувати, наскільки ефективно вони будуть витрачатися.

Таких болючих моментів може бути багато. Для того щоб їх уникнути і справді отримати результат, необхідна постійна комунікація з лікарями, пацієнтами, громадянським суспільством, зокрема через публічні обговорення та консультації.

Аліса Поліщук, комунікаційна асистентка Коаліції РПР