Кримська журналістка Ірина Данилович, яка має захворювання вуха, скаржиться на постійний звуковий тиск у виправній колонії №7 у російському Зеленокумську. Про це повідомила сестра журналістки Ольга Новицька під час пресконференції «Ціна правди: як Росія переслідує журналістів в окупованому Криму?».
Новицька зачитала лист Данилович, в якому та сказала, що зазнає звукового тиску з листопада 2022 року, і порівняла це з перебуванням усередині дзвона, який постійно дзвонить, або в потязі, що різко гальмує.
«Якщо перекласти мову звуку на мову болю, то кожен дзвінкий звук можна порівняти з відкритим нервом у зубі, який постійно штрикають голкою. Музика — це набір постійних дзвінких звуків. Ранок, 6:00, починається з музики, в телевізорі постійно музика, хоча за розкладом, затвердженим начальником колонії, їй відводиться лише година», — написала Данилович.
Вона також повідомила, що музика постійно лунає на плацу. У вихідні, за словами журналістки, відбувається дискотека для днювальних, які ніяк не реагують на її скарги.
«Я почуваюся загнаним кошеням, якому нема куди сховатися від постійного розряду струму. Моє існування там складається з постійного катування музикою. Крім того, у двох увʼязнених є радіо, яке заборонене і яким вони провокують мене і дошкуляють мені. І з єхидством кажуть, що можуть отруїти, і за це їм нічого не буде», — написала вона.
Новицька повідомила, що отримує на свої письмові скарги до російської сторони стандартні відписки про те, що порушень не виявили. На її дзвінки та прохання також ніхто не реагує.
«Вони просто вбивають мою сестру. Вбивають морально і фізично. Я боюсь, що вони можуть зробити з нею те саме, що з Вікторією Рощиною (українська журналістка, яка загинула в російському полоні у вересні 2024 року. — Ред.)», — сказала сестра Данилович.
Наприкінці свого виступу Ольга Новицька зачитала слова журналістки про причини її переслідування:
«Що ж знайшли в мене працівники ФСБ, які мене викрали? Правду і власну думку. Я впевнена, що все беззаконня рано чи пізно закінчиться. Я та ще сотні таких самих невинних людей поміняємося місцями зі справжніми злочинцями. І ми судитимемо їх у справжньому справедливому суді».
Нагадаємо, окупанти затримали Ірину Данилович 29 квітня 2022 року по дорозі з Коктебеля у Феодосію, коли вона їхала з роботи. 28 грудня окупаційний суд засудив Данилович до семи років позбавлення волі за звинуваченням у незаконному зберіганні та виготовленні вибухових речовин. Своєї вини Данилович не визнала.
Через відсутність лікування та медичної допомоги в сімферопольському СІЗО Ірина Данилович оголошувала сухе голодування, яке припинила 6 квітня 2023 року. Після цього їй дозволили зустрітися з адвокатом і пообіцяли надати лікування. Однак обіцянки не виконали.
Українські правозахисні організації висунули вимогу до російської влади звільнити Данилович, а Україну закликали внести активістку до списку на обмін та перешкоджати її етапуванню до Росії. Міжнародна організація PEN International також виступила з вимогою звільнити журналістку.
У серпні 2023-го Ірину Данилович етапували до виправної колонії № 7 у місті Зеленокумськ Ставропольського краю Росії. Батько журналістки повідомляв, що там Ірині не видають жодних ліків. У жовтні 2024-го Ірина Данилович скаржилася на постійні головні й серцеві болі. Раніше вона також перенесла інсульт.
15 липня 2025 року журналістка звернулася до віцепрезидентки Європарламенту Піни Пічерно з проханням звернути увагу на масові знущання в колонії. У відповідь посадовиця висловила підтримку Данилович і заявила, що винні в її несправедливому ув’язненні мають бути притягнуті до відповідальності.
У червні 2026 року міжнародна організація «Репортери без кордонів» та американський Фонд прав людини передали справу Ірини Данилович шістьом спецдоповідачам ООН і закликали негайно вжити заходів для її звільнення. Однак реакції досі немає.
Сестра журналістки Ольга Новицька раніше розповідала, що в російській колонії Данилович щодня катують гучним звуком по дванадцять годин, а також що їй погрожують убивством.
Зазначимо, до початку повномасштабного вторгнення Ірина Данилович співпрацювала з кількома медійними й правозахисними ініціативами («InЖир-медіа», «Кримський процес») та вела власний проєкт «Кримська медицина без обкладинки», де поширювала інформацію про права медичних працівників.
Читайте також:
Фото: RSF
