Коли природоохоронці б’ють на сполох, суспільство має слухати уважніше. Останні місяці ми бачимо небезпечну тенденцію: замість пошуку балансу між енергетичною безпекою та захистом довкілля в Україні створюється штучний конфлікт між природою і «зеленою енергетикою».

У Карпатах планується реалізація масштабного енергетичного проєкту — будівництва вітрових електростанцій загальною потужністю 1,5 ГВт. У час війни це мало би звучати як гарна новина: ми нарощуємо відновлювані потужності, зменшуємо залежність від викопного палива й посилюємо енергетичну незалежність. Але є один критичний «нюанс» — під забудову обрані найцінніші природні території України. Мова йде про сім високогірних хребтів українських Карпат, серед них Верховинський вододільний. Це території Смарагдової мережі — унікальні осередки дикої природи, субальпійського біорізноманіття та пралісів, популярні для екотуризму та рекреації. І саме ці ландшафти хочуть перетворити на промислові майданчики.

Таким чином ми фактично опинилися перед вибором, який ніхто не має права робити: розвиток зеленої енергетики чи збереження біорізноманіття? Насправді відповідь очевидна: це не «або-або», а завжди «і». Європейська інтеграція вимагає від України не лише досягати частки відновлюваних джерел у виробництві енергії, а й виконати зобов’язання зі збереження 30% територій під охороною. Проте замість стратегічного підходу ми бачимо зворотну картину: містобудівне та природоохоронне законодавство «підганяється» під конкретні інвестпроєкти. І це вже не просто сигнал — це загроза безповоротної втрати унікальних ландшафтів. Без чітких критеріїв і правил ми ризикуємо отримати «воза поперед коня»: хаотичні будівництва, які принесуть короткостроковий прибуток, але зруйнують майбутнє Карпат як одного з найбільших природних надбань України й Європи.

Законодавчий хаос: коли державні інституції грають на боці забудовників

Останній рік показав тривожну тенденцію: усі гілки влади синхронно працюють на користь мегапроєктів забудови Карпат. Ідеться не лише про окремих інвесторів, а про цілі схеми, які підкріплюються законами, правками й бездіяльністю контролюючих органів. Парламент ухвалив закон, який фактично дозволив ігнорувати статтю 12 закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Це означає, що тепер сільські ради можуть одноосібно вирішувати, що будувати на території Високогір’я — курорти, вітрові електростанції чи інші проєкти. Інший закон, який набрав чинності 8 серпня, узагалі заднім числом «узаконив» документи, що порушують базові норми. Це вже пряма загроза Конституції. Інспекції фактично відмовляються працювати. ДіАМ, наприклад, заявила, що фундамент під вітряк не потребує оцінки впливу на довкілля. Така логіка виглядає як відверте підігравання забудовникам. Приклади з полонини Руна чи Свидовця лише підтверджують: замість захисту природи ми бачимо відмовки й формальні відписки. Уряд і профільні міністерства посилаються на директиви ЄС, зокрема Renewable Energy Directive, аби обґрунтувати спрощення дозвільних процедур. Проблема в тому, що в ЄС ці спрощення з’явилися після проведення ґрунтовних екологічних оцінок. В Україні ж самі оцінки навіть не запроваджені, але вже «спрощуються». Це імітація євроінтеграції, яка не має нічого спільного з реальними стандартами ЄС. Навіть суди часто займають позицію інвесторів, аргументуючи це «потребами воєнного часу» й необхідністю розвитку альтернативної енергетики. Але ключовий елемент будь-якого цивілізованого процесу — розгляд альтернатив. І саме цього в Україні немає. Інвестор «захоплює» ділянку — і жодні варіанти не розглядаються. Таким чином, під гаслами євроінтеграції та енергетичної незалежності ми ризикуємо втратити не лише унікальні екосистеми Карпат, а й довіру Європи, яка очікує від нас дотримання міжнародних стандартів, а не профанації.

Енергетика чи екоцид? Хто знищує серце України

Йдеться не лише про долю одного регіону. Питання збереження Карпат — це дзеркало, у якому відображається наше бачення стратегічного розвитку держави. Чи бачимо ми Карпати як територію рекреації, сталого туризму, технопарків і нових ідей? Чи як зону для нищення семи з дванадцяти високогірних хребтів заради вітряків і короткострокового прибутку? У час, коли більшість громадян України боронять країну від російської агресії, знаходяться ті, хто прикривається «потребою у відновлюваній енергетиці» й фактично запускає механізми руйнації Карпат.  Ми бачимо, як парламентські правки і закони перекроюють екологічну політику «під забудовників». Оцінки впливу на довкілля й стратегічні екологічні оцінки обходяться або взагалі скасовуються. Конституційний Суд не працює, а законодавчий хаос робить незворотними рішення, які суперечать і європейським зобов’язанням, і здоровому глузду. Проблеми не обмежуються лише гірськими хребтами. На Закарпатті точиться боротьба й довкола малих річок. Там лобіюють будівництво гідроелектростанцій, прикриваючись нібито оборонними чи енергетичними потребами. Але насправді мова йде про короткострокове збагачення окремих ділків ціною знищення одного з найважливіших ресурсів ХХІ століття — чистої води. Ми не проти відновлюваної енергетики. Навпаки, вона — частина нашої стратегії виживання під час війни. Але проблема в тому, що нинішній курс реалізується як імітація європейських практик. Там, де ЄС спрощував процедури після ґрунтовних екологічних оцінок, ми «спрощуємо» їх без жодних правил і контролю. Це не зелений курс, а шлях у прірву.

Замість пралісів — промзона? Чому це не про ЄС, а про корупцію

Війна вже принесла Україні екологічні злочини планетарного масштабу. Ми пам’ятаємо трагедію Каховської ГЕС. В Україні відкрито 11 кримінальних проваджень за статтею про екоцид. На цьому тлі будь-які нові проєкти мають будуватися лише у відповідності до міжнародного та національного природоохоронного законодавства.

Карпати — це територія, яка має особливий статус. Більшість гірських хребтів уже включені до Смарагдової мережі або перебувають у статусі запропонованих. Це означає, що вони підлягають охороні згідно з Бернською конвенцією. Є навіть судова практика Верховного Суду, яка підтверджує: незалежно від того, чи ухвалений в Україні профільний закон, держава зобов’язана забезпечувати їх захист. Це ж саме стосується Карпатської конвенції, Пташиної та Оселищної директив ЄС, а також принципу «Do No Significant Harm» у програмах Ukraine Facility. Тобто будь-які енергетичні проєкти тут можливі лише тоді, коли відсутні альтернативи та коли їхня реалізація не шкодить довкіллю. Ми знаємо приклади в Україні, де вітрові електростанції успішно працюють — у Волинській та Львівській областях — і при цьому не руйнують природні комплекси. Цей досвід слід масштабувати, поширювати серед громад і робити стандартом. Окремий вимір — туризм та ідентичність. Люди йдуть у Карпати не за індустріальними об’єктами, а за унікальною красою, яка формує не лише враження, а й національну гордість. Збереження цих ландшафтів — це частина нашого культурного й економічного майбутнього. Не менш важлива — участь громадян. Журналісти, активісти, громади мають право і обов’язок впливати на рішення. Будь-який тиск на них несумісний із заявленим курсом України на європейську інтеграцію.

Тому наша позиція проста:

• ми підтримуємо розвиток відновлюваної енергетики;
• ми вимагаємо дотримання екологічних та європейських норм;
• ми відстоюємо участь громадян у прийнятті рішень;
• ми зберігаємо Карпати як частину нашої ідентичності й ресурс для майбутнього.

Наша перемога — це не лише звільнені території, а й збережена природа, справедливий мир і європейська інтеграція без подвійних стандартів. Карпати мають залишитися живими для наступних поколінь.

Авторка: Світлана Єднак, Мережа захисту національних інтересів «АНТС»

Фото: mukachevo.net