Стаття 12 Конвенції ООН про права дитини гарантує, що думці дитини мають приділяти «належну увагу згідно з її віком і зрілістю». Тож навіть якщо дитині три роки та вона не вміє проголошувати промови — вона на своєму рівні може пояснити ставлення до ситуації.

Суд «заслуховує думку дитини»

Нині практика участі дитини в цивільних провадженнях потребує вдосконалення механізму захисту прав та інтересів самої дитини.

Наразі в Україні відсутні єдині вимоги та підходи до розгляду цивільних справ за участю дитини, зокрема в контексті питань, що стосуються тривалості розгляду таких справ, процедури визначення та врахування думки дитини, а також її найкращих інтересів, її опитування в суді, проведення психологічних досліджень тощо.

У цьому на практиці переконалась Анна Козлова, докторка філософії в галузі психології, судова експертка, залучена експертка Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх. Її запросили як психологиню на судовий процес, щоб вона допомогла з’ясувати думку дитини — з ким із батьків вона хотіла б залишитися жити після розлучення. Проте як саме все має відбуватися — ні Анні, ні іншим учасникам процесу було не зрозуміло.

«Здавалося, що в той момент адвокати думали про те, як поставити свої приготовані запитання, бо це все, що їх хвилювало. Дитина дуже нервувала і мені доводилося постійно зупиняти адвокатів, які ставили дитині некоректні запитання. По завершенню запитала себе, а що ж ми почули, яку інформацію отримали? Відповідь була простою — фактично ми не зрозуміли, чого хоче дитина. Вона хотіла лише одного: щоб ця процедура пошвидше закінчилася і конфліктна ситуація між батьками завершилася», — розповідає Анна. 

Кандидатка педагогічних наук і виконавча директорка ГО «Всеукраїнський громадський центр “Волонтер”», Тетяна Журавель пояснила, що подібна ситуація травмує дитину.

«Дитина має бути опитана у максимально дружній до неї атмосфері, з залученням незалежного психолога, а всі питання, які хочуть поставити сторони або суд, мають бути надані заздалегідь», — розповідає Тетяна.

Наприклад, у Шотландії при судах існують спеціальні центри, де заслуховують думки дитини. 99% дітей, які брали участь у судових засіданнях завдяки таким установам, розповіли, що відчували гідне ставлення та повагу. 71% дітей вважали, що вони були найважливішою особою в провадженні, бо до їхнього життя поставилися з увагою.

Загалом за кордоном, до прикладу, в Німеччині,  діти до суду не приходять. З ними спілкується психолог, який з’ясовує їхню сімейну історію, думку та бажання. І в результаті саме психолог приходить до суду та стає голосом цієї дитини.

«Це чудовий приклад, коли система турбується про дитину і робить судовий процес дружнім для неї. Але ми маємо розуміти, що для  такого підходу нам необхідно створити відповідний Реєстр психологів, аби досягти їх незалежності від впливу сторін сімейних спорів», — пояснила Анна.  

П'ять проблем цивільних справ щодо врахування думки дитини

Торік було опубліковано дослідження щодо проблемних питань розгляду справ, пов’язаних із забезпеченням права дитини на сім’ю. Над документом працювали експерти ГО «Всеукраїнський громадський центр “Волонтер”» і ГС «Українська мережа за права дитини», Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН в Україні.

Щоб проаналізувати головні проблеми, проводили інтерв’ю, анкетування, фокус-групи з  представниками органів опіки та піклування, службою у справах дітей, суддями.

І ось головні з них:

1. Відсутня стандартизована процедура заслуховування думки дитини.

У цивільних провадженнях кожен суддя сам визначає, як має відбуватися процедура,  хто має бути присутнім і, власне, як та які запитання мають ставити дитини, аби визначити її реальну думку.

Натомість можна було б скористатися методикою «Зелена кімната», що практикується в кримінальних провадженнях. Коли в одному просторі створюють неформальну кімнату для спілкування психолога з дитиною, адаптовану до її потреб. Там можуть бути іграшки та дитячі меблі, фломастери, олівці та папір — усе це психолог може використовувати під час опитування у форматі гри. Окрім цього, в кімнаті є камери для запису розмови.

А поряд роблять другу кімнату, призначену для інших учасників процесу, які можуть через гарнітуру передавати психологу питання і він їх поставить дитині коректно, з урахуванням її віку й інших особливостей.

«Ця методика дозволяє отримати свідчення від дитини, уникаючи її повторного травмування, негативного впливу на дитину з боку осіб, які проводять опитування. Необхідність застосування такого ж підходу у цивільних провадженнях чомусь для практиків не очевидна. Передовсім, це пов’язано з тим, що  методику поширювали та навчали використовувати в межах кримінальних проваджень», — коментує Анна.
2. Брак спільного розуміння, що входить до кращих інтересів дитини

Далеко не завжди думка чи бажання дитини буде відповідати її найкращим інтересам. У цивільних провадженнях поки немає чітких критеріїв, у яких би було збалансовано бажання та найкращі інтереси дитини.

«Наприклад, коли в дитини щось болить, батьки говорять їй: “Зараз поїдемо до лікаря”, а дитина їхати не хоче. І тут ми розуміємо її небажання. Однак через роз'яснення і, часом, вимогу, ми все одно відвідаємо лікаря. Бо це відповідає її найкращим інтересам. На жаль, іноді кривдник (ним може бути один із батьків), маніпулюючи свідомістю дитини, здійснюючи на неї вплив, може через дитину, “її руками та голосом”, досягати бажаного», — пояснює Анна.

3. Довгі строки розгляду справ
Справи з усиновлення розглядають переважно за місяць, а от усі інші можуть тривати роками. Такі ситуації виникають зокрема тоді, коли одного або обох батьків мають позбавити прав. Або потрібно поновити батьківські права, визначити місце проживання дитини та інші спори навколо долі дитини.

«На затягування строку розгляду справ впливає збір необхідних для суду доказів. Суттєву роль відіграє якість, повнота і незаангажованість матеріалів, які подають до суду органи опіки та піклування. Також важливо враховувати кадрові проблеми судів, які мають надвисоке навантаження та, часом, недостатню кількість суддів через неукомплектованість судів. Отож, це комплексна та міждисциплінарна проблема, яка потребує розв'язання», – розповідає Тетяна.
4. Не визначена процедура залученості психолога та його ролі у цивільному провадженні

У справах, які стосуються визначення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав органи опіки та піклування або суд можуть залучати психологів. Психолог має у розмові з дитиною з’ясувати її думку та оформили відповідний висновок. Проте найчастіше таких фахівців залучають батьки, які часто є сторонами спору.

«Якщо кожен із батьків запросить та оплатить роботу “свого психолога”, є вірогідність, що у справі з’явиться два висновки, які будуть суперечити один одному. Як за таких умов суд може прийняти об’єктивне рішення?», — коментує Тетяна.

5. Корупція

Досі одне з проблемних питань — корупція. Про неї нечасто говорять, однак важливо так само висвітлювати ці питання і звертатися до поліції, якщо виявляються такі факти.

«Система дружнього та справедливого до дитини правосуддя не може дозволяти корупції бути сьогодні, у 21 столітті, у часи, коли ми боремося за справедливість, а, отже, ця проблема потребує викриття та подолання», — говорить Анна. 

Як змінювати ситуацію

Батькам Анна рекомендує намагатися не керуватись образами на партнера та не робити дитину заручницею стосунків.

«Іноді за час складних і тривалих судових процесів дитина втрачає можливість мати обох батьків, які залучені у її життя і виховання, — розповідає Анна. — Найвища точка зростання у таких справах — це проявляти повагу один до одного, знайти шлях домовитись один з одним. Наприклад, застосувавши сімейну медіацію, та конструктивно розв'язати конфлікт ще на досудовому етапі, захистити свою дитину від травмування та стресу». 

У згаданому дослідженні експерти, за участі представників Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх, розробили кроки, що необхідно здійснити, аби покращити ситуацію з захистом права дитини на сім’ю, зокрема у цивільних провадженнях. Такі рекомендації вже було надіслано до Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики України, Верховного Суду та інших дотичних державних організацій.

«Справи, що стосуються забезпечення права дитини на сім’ю, мають розглядати у найкоротший строк суддями, які мають відповідну спеціалізацію у справах сім’ї та дітей. А всі інші суб’єкти, дотичні до справи (представники органів опіки та піклування, служби у справах дітей, психологи, адвокати тощо), повинні володіти спеціальними знаннями і навичками, що дозволятимуть їм визначати якнайкращі інтереси дитини та ставити їх на перше місце», — розповіла Тетяна.

Запровадження на законодавчому рівні спеціалізації суддів і забезпечення єдиних стандартів навчання всіх фахівців, дотичних до цивільних справ щодо дитини, — ті кроки, які дозволять впровадити в Україні правосуддя, дружнє до дітей. Ці та інші висновки також наведено у Дорожній карті у сфері забезпечення прав та найкращих інтересів дитини в розділі ««Організація захисту, попередження і реабілітація дітей у контакті з законом». 

Матеріал підготовлений ГС «Українська мережа за права дитини» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Авторка — Анна Дерев’янко, комунікаційниця Української мережі за права дитини

Фото: Getty Images