Інформаційна відкритість влади становить основу демократії та запобігає поширенню корупції. Громада, яка обирає своїх представників до органів місцевого самоврядування та регулярно сплачує податки на забезпечення діяльності їхніх виконавчих структур, має право вимагати ефективної діяльності та раціонального використання бюджетних коштів. Громада також має право доступу до інформації, на основі якої органи влади приймають те чи інше рішення, щоб оцінити його доцільність та обґрунтованість.

Але «має право» ще не значить «має доступ». Дуже часто чиновники поводяться не як наймані громадою працівники, а як власники міста. Посилаючись на завантаженість та напруженість роботи, представники виконкомів стають недоступними для власної громади, а їхня робота перестає обслуговувати громаду. Інформація про цю діяльність стає «конфіденційною». Так складаються сприятливі умови для зловживань з боку службовців, прийняття ними необґрунтованих рішень та нецільового використання грошей із громадської скарбниці.

До того ж, такий підхід до роботи з року в рік проростає все глибше у свідомість чиновників і людей, що стикаються з їхньою роботою. Приміром, молодіжні громадські організації, які хочуть співпрацювати зі своїм профільним управлінням відповідного міськвиконкому, мають навчитися кулуарних, закулісних методів роботи. Таким чином, молоде покоління засвоює корупційні прийоми як єдино можливі засоби для досягнення цілі, а корупція продовжує вкорінюватися в суспільстві.

Цей матеріал присвячено діяльності виконавчої структури міської ради, яка займається молоддю міста - управління у справах сім'ї та молоді Харківської міської ради, адже його автори - молоді люди, члени однієї з молодіжних громадських організацій міста.

Щороку харківське управління у справах сім'ї та молоді проводить «Конкурс проектів програм громадських організацій стосовно дітей, молоді та жінок». Усі зареєстровані громадські організації міста можуть подавати на цей конкурс проекти, написані за встановленою формою, і змагатися за право отримати з міського бюджету гроші на їх реалізацію. Конкурс проводиться за кількома напрямками діяльності, серед них - розвиток лідерських якостей молоді, сприяння працевлаштуванню, формування здорового способу життя, підтримка творчих ініціатив тощо. Правила й механізми проведення конкурсу та реалізації проектів описано в Положенні про конкурс. У 2008 році в рамках конкурсу організації отримали 120 тис. грн., цьогоріч виділено 200 тис. грн.

На перший погляд, усе чітко і зрозуміло, однак процедури, прописані в Положенні про конкурс, не відповідають принципам прозорості та відкритості. Наприклад, формування складу експертної комісії, яка приймає рішення про підтримку того чи іншого проекту та розподіляє між ними кошти, недостатньо регламентоване. Проекти, що отримують фінансування з міського бюджету, мають приносити користь громаді, однак процедурою проведення конкурсу не передбачено громадського обговорення чи бодай презентації проектних заявок організацій. Крім того, контролювати хід прийняття рішення про надання фінансування тому чи іншому проектові неможливо. Положення лише зобов'язує переможців оприлюднювати у ЗМІ хід або результати виконання проекту, а після реалізації надати звіт.

Управління має власний офіційний інтернет-сайт, однак на ньому інформація про хід і результати конкурсу фактично відсутня. В грудні 2008 року було опубліковано результати моніторингу щодо пасивного доступу до інформації про діяльність органів влади з питань молоді через офіційні веб-сайти (дослідження було здійснено Комітетом підтримки студентського самоврядування спільно з партнерами). Згідно з цим моніторингом, сайт управління у справах сім'ї та молоді Харківської міської ради посів 44-те місце з-поміж 48 сайтів структурних підрозділів облдержадміністрацій та міських рад міст обласного значення. Гіршими виявилися лише ті управління, які взагалі не мають сайтів.

Можна припустити, що відсутність обов'язкової інформації на сайті управління є недопрацюванням, пов'язаним із відсутністю можливості якісно підтримувати інтернет-ресурс. Проте на інформаційний запит про надання інформації про хід та результати конкурсу ми отримали лише часткову відповідь. Найбільше обурює, що відмову в наданні інформації з більшості питань запиту було аргументовано її... конфіденційністю (!), причому до «конфіденційної» інформації управління віднесло навіть контакти публічних громадських організацій, які, за законом «Про об'єднання громадян» та просто здоровим глуздом, мають бути відкритими й зацікавленими у співпраці з громадськістю.

І, ніби підтверджуючи безглуздість свого ж твердження, управління порадило отримати всю «конфіденційну» інформацію у переможців конкурсу, контакти яких відмовилося нам надати. Така відповідь органу влади нас не задовольнила, тож ми спрямували повторний запит до вищого органу - Департаменту з гуманітарних питань. На жаль, відповідь і на цей запит лише підтвердила неприйнятно низький рівень відкритості та прозорості міської влади. Цього разу ненадання інформації обґрунтували посиланням на Господарський кодекс України. В Кодексі, без сумніву, йдеться про можливість нерозповсюдження конфіденційної інформації, однак Господарський кодекс регулює «правові основи господарської діяльності», а отже неприбуткових громадських організацій взагалі не стосується.

Така неповага до громадян з боку влади, зневага до фундаментального права на інформацію змусила нас піти іншим шляхом. Ми звернулися до депутата міської ради, якому безпосередньо підзвітні структури міськвиконкому, з проханням від свого імені надіслати ще один інформаційний запит. Однак відповідь на депутатський запит не надто відрізнялася від попередніх двох. Хіба що в аргументації чиновники послалися на те, що вони, мовляв, запитали в організацій-переможців дозволу надати нам інформацію про них, на що «було отримано, у т. ч. письмово, кілька негативних відповідей». На думку управління, сумнівні відмови організацій-переможців мають більшу юридичну силу, ніж Закон України «Про інформацію». На додачу, управління поскаржилося депутатові, що наша організація не мала «практики позитивної взаємодії» з міською владою та ще й невдячно поставилася до допомоги у проведенні акції до Дня святого Миколая. Щоправда, ніякої допомоги на організацію акції управління нам не пропонувало і не просило.

Таке старанне приховування публічної інформації викликало природні підозри. За допомогою партнерської громадської організації ми все ж таки змогли ознайомитися зі звітами про виконання проектів у приміщенні управління. Однак отримана інформація лише поглибили наші підозри. Так, тільки одна з десяти організацій-переможців, а саме «Харківський клуб директорів шкіл», навела обов'язковий для висвітлення у звіті перелік документації бухгалтерської звітності. Питання одне: яким чином здійснені в рамках проекту поїздки директорів шкіл до Тернополя та Ялти за 14500 грн. пов'язані з формуванням лідерських якостей у молоді (проект переміг у конкурсі саме за цим напрямком)?

Під питанням також адекватність рішення експертної комісії про виділення 10000 грн. на видання збірки ХОМГО «Неомолодь» із анкетами пошукачів роботи, адже ця інформація дуже швидко втрачає актуальність, а молоді люди мають можливість розмістити своє резюме на багатьох веб-сайтах, присвячених працевлаштуванню. Викликають обурення афіші проектів «Ми - молоді лідери» (17360 грн. з бюджету) та «Козацькі розваги» (17100 грн. з бюджету) організації «Харків молодий» та спортивно-оздоровчого центру «Аякс», надруковані на картоні, що в кілька разів підвищує їхню вартість. Невже в управлінні не знайшли іншого способу забезпечити «ефективне використання державних коштів»? Дивує й те, що інший проект - школа лідерів на 300 осіб, нібито реалізований організацією «Харків молодий», залишився непоміченим громадсько-активною молоддю міста. Про неї, як і про більшість інших проектів, неможливо знайти жодної згадки в інтернеті.

У своїх звітах організації прямо посилаються на молодіжну інтернет-розсилку «xstudents_kharkov2005», однак вона не містить жодної згадки про вищезазначені проекти. А от найдорожчий проект «Молодь і влада» (17500 грн.) Союзу молоді регіонів України передбачав створення офіційного сайту депутатської групи «Молоді регіони» (http://molodregions.org.ua/). Тут виникає безліч питань. Чому потреби політичної партії забезпечують коштом платників податків? Яку соціальну цінність має статичний сайт депутатської групи? Чому на самому сайті зазначено дату створення сайту за два (!) роки до проведення конкурсу - 2006-2007 рр.?

Можна лише здогадуватися, скільки ще «сюрпризів» приховують бухгалтерські документи, що стосуються реалізації проектів-переможців. І якщо це лише підозри, хоч і достатньо обґрунтовані, то невиконання чиновниками управління у справах сім'ї та молоді Закону України «Про боротьбу з корупцією», який забороняє «відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію» - достатня підстава для притягнення їх до відповідальності перед громадою та законом.

Виникає питання: що є першопричиною зухвалих порушень права територіальної громади знати? Безумовно, можна поскаржитися на відсутність культури інформаційної відкритості влади, низький рівень фахової підготовки посадових осіб органів місцевого самоврядування. Проте сприятливі умови для зловживань створює й чинний Закон України «Про інформацію», і відсутність дієвого механізму оскарження протиправних дій із ненадання інформації. Адже ані прокуратура, ані СБУ не реагують належним чином на скарги щодо ненадання інформації. Судові процеси тривають занадто довго, щоби вважати суд дієвим механізмом захисту права знати. Уповноважений Верховної Ради з прав людини також не приділяє належної уваги цій проблемі. За таких обставин посадові особи відчувають свою безкарність і відверто ігнорують обов'язок звітувати перед громадськістю за свою діяльність.

Змінити ситуацію з правом на доступ до інформації можна лише в разі ухвалення нового закону та запровадження в Україні інституту інформаційного уповноваженого. Втім, якщо ухвалення нових законів, що стануть законодавчою гарантією забезпечення права знати, з мрії починають перетворюватися на дійсність (Закон «Про доступ до публічної інформації» ухвалено в першому читанні, а нова редакція Закону України «Про інформацію» готується до першого читання), то до створення інституту уповноваженого потрібно подолати ще довгий шлях. Бо незважаючи на ефективність функціонування цього інституту в інших країнах, в нашій державі ця ідея має небагатьох прихильників. Ці апологети мають конкретні пропозиції. Вони пропонують скористатися напрацюваннями країн, у яких функціонування інституту інформаційного уповноваженого вже має позитивні результати. Ефективною з нашої точки зору може стати модель, запропонована експертом у сфері доступу до інформації Оксаною Нестеренко.

Зрозуміло, що в теперішніх умовах складно вести розмову про створення такої інституції. Не можна ігнорувати й відсутність правового підґрунтя, бо Конституція України не передбачає положення про спеціалізованих омбудсманів. Проте цілком реально запровадити сьогодні посаду представника Уповноваженого з прав людини, який займатиметься охороною та захистом права на доступ до інформації та особистих даних. Це можна зробити вже сьогодні на підставі ст. 11 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» та затвердженого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на його основі Положення від 19.07.2005 р. «Про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Необхідна лише воля омбудсмана. Втім, чи буде вона?

Євген Демченко, Марина Цапок, Дар'я Каленюк, Молодіжна громадська організація «Фундація регіональних ініціатив»

Фото - brokcenter.com.ua