«Не будемо говорити, що армія в нас толерантна». Як громадські ініціативи борються за рівність у війську

«Не будемо говорити, що армія в нас толерантна». Як громадські ініціативи борються за рівність у війську

11:20,
10 Лютого 2022
7063

«Не будемо говорити, що армія в нас толерантна». Як громадські ініціативи борються за рівність у війську

11:20,
10 Лютого 2022
7063
«Не будемо говорити, що армія в нас толерантна». Як громадські ініціативи борються за рівність у війську
«Не будемо говорити, що армія в нас толерантна». Як громадські ініціативи борються за рівність у війську
Як розгортався адвокаційний проєкт «Невидимий батальйон», чому саботують впровадження гендерної рівності в армії і як українські ЗМІ висвітлюють сексуальні домагання у військовій сфері.

«Я довго усім пояснювала, що це не жіноче, не чоловіче. 

Це нелюдське діло — війна»

З фільму «Невидимий батальйон»

Дизайнерками, журналістками, економістками чи бренд-менеджерками вони були в мирному житті. Та війна зробила їх штурмовичками, спайперками, парамедичками… Коли почалися бойові дії, жінки пішли на фронт доброволицями, але, виконуючи на рівні з чоловіками бойові завдання, фактично не мали права займати бойові посади. «Снайперок оформлювали як кухарок і кравчинь. Відповідно дівчата та жінки не мали права ані на соціальне забезпечення, ані на визнання того, що вони насправді робили на війні», — розповідає Марина Лазаренко, виконавча директорка громадської організації «Інститут гендерних програм».

Кадр із фільму «Невидимий батальйон»

Участь жінок у російсько-українській війні досліджує адвокаційний проєкт «Невидимий батальйон». Я познайомився з цим проєктом, працюючи над матеріалом про організацію ЛГБТ-військових. Тоді ж учасники спільноти говорили про додаткову функцію в чат-боті для повідомлення про сексуальні домагання щодо ЛГБТ-спільноти, яку зараз створюють разом із проєктом «Невидимий батальйон» громадської організації «Інститут гендерних програм». Марина Лазаренко розповіла історію цього проєкту.

Невидимий батальйон 1.0. Жінки на війні

Ініціаторкою руху стала ветеранка Марія Берлінська. Почалося все у 2015 році з «Невидимого батальйону 1.0», який стосувався видимості жінок в українській армії. Тоді ж провели дослідження, яке виявило, що застаріле законодавство не дозволяло жінкам працювати на багатьох посадах в армії.

Також учасники руху зняли документальний фільм, який був частиною адвокаційної кампанії. Кінострічка презентована в понад ста містах України та в десяти країнах. Фільм презентували у штаб-квартирах НАТО й ООН, посольствах, на міжнародних дипломатичних зустрічах високого рівня.

2018 року Верховна Рада ухвалила закон «Щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях». Жінкам стали доступними більше шістдесяти бойових посад у війську.

«Ми на інформаційному фронті, по суті, програвали. Завдяки цьому фільму змогли не тільки показати видимість жінок і добитися змін, а й показати міжнародній спільноті російську агресію, а не громадянський конфлікт», — розповіла Марина.

Невидимий батальйон 2.0. Повернення до мирного життя

Наступний проєкт, який стартував 2018 року, був присвячений проблемам, із якими стикаються ветеранки, повертаючись до цивільного життя. Тоді ж презентували ще один документальний фільм — «Явних проявів немає». «Це документальний фільм про історію повернення до нормального життя Оксани Якубової, який актуалізує тему боротьби з посттравматичним стресовим розладом і панічними атаками у ветеранів/ок після повернення із зони бойових дій», — йдеться на сайті адвокаційного проєкту.

У межах «Невидимого батальйону 2.0» створили громадську організацію «Жіночий ветеранський рух», лідеркою якої стала ветеранка Андріана Сусак-Арехта.

Кадр із фільму «Невидимий батальйон»

Метою організації є захист прав ветеранок та військовослужбовиць та розширення їхніх можливостей за допомогою законодавчих змін.

Один із проєктів ГО стосувався підтримки ветеранок під час епідемії коронавірусної хвороби. «Українські ветеранки не стали винятком та стикнулися з багатьма проблемами. Але за підтримки фонду “ООН Жінки” та Швеції жіночому ветеранському руху вдалося провести онлайн-навчання для учасниць організації — загалом близько ста годин семінарів, тренінгів та практикумів», — йдеться на їхньому сайті.

Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання в армії

«Ідея цієї кампанії була в тому, що військові не мають воювати на двох фронтах: захищати Україну від зовнішнього агресора і при цьому захищати себе від насилля», — розповідає Марина Лазаренко про проєкт 2020 року. Проведене соціологічне дослідження дало зрозуміти, що люди, які зазнають сексуальних домагань в армії, не звертаються по допомогу, бо бояться осуду, опинитися без підтримки та втратити роботу. А гарячі лінії, які існують при Міноборони та Нацгвардії, не є анонімними, тож ними не користуються.

Активісти створили чат-бот для військових «Додаток для протидії сексуальному насиллю», який дає змогу анонімно підтримати людину, яка зазнала сексуальних домагань чи насильства. Він також дає рекомендації для свідків злочину та містить освітню гілку для тих, хто хоче розібратися з проблематикою насилля.  Чат-бот  вже функціонує  на сайті проєкту «Невидимий батальйон».

«Від сексуального насилля страждають як жінки, так і чоловіки. Чоловікам про це говорити набагато важче. І більшість людей, які з цим стикалися, незалежно від статі, мусили взагалі покинути службу», — каже Марина Лазаренко.

Також у межах цього проєкту активістки аналізували, як медіа висвітлюють домагання в армії, на прикладі висвітлення історії Валерії Сікал — військовослужбовиці, яка публічно почала говорити про сексуальні домагання. Зокрема, медіа некоректно називають постраждалу від домагань «жертвою», використовують емоційні заголовки та натякають, що жінка «сама винна».

До «Невидимого батальйону 3.0» долучилася Юлія Микитенко, донька ветерана, яка пройшла війну і втратила чоловіка. До звільнення з армії була командиркою для ліцеїсток у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна.

Фото із сайту biggggidea.com

Юлія прагне боротися зі стереотипами та упередженим ставленням з боку командування, а також із саботажем, на який наражаються спроби впровадити в армії гендерну рівність.

За словами Юлії, домагання чи сексизм не набувають суспільного розголосу — такі випадки «заминають». А постраждалих цькують і командири, і співслужбовці. «Не будемо говорити про те, що армія в нас толерантна. У нас досі залишаються совкові уявлення», — каже Юлія Микитенко.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
анатолій
17:11 / 21.02.2022
Ви ще закличте сформувати батальон ЛГБТ, колись ФСБ намагалось поставити таку палатку на Майдані. Ви думаєте люди не бачать до чого Сорос довів, руками таких як ви? 400 мільйонів населення, а коли запахло війною то не можуть насмілитись навіть голос підвищити.
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду