Медіа в Україні сьогодні стикаються з особливими викликами, зауважив посол ЄС Матті Маасікас. Це забезпечення доступу до неупередженої інформації, якому заважають війна та належність великих ЗМІ олігархам, а також виконання завдань як четвертою гілкою влади.

Звільнений з полону журналіст і письменник Станіслав Асєєв додав, що сьогодні доводиться говорити про журналістські стандарти на межі філософії. Причина — перевага емоційного складника над фактами, навіть у публікаціях і відеосюжетах на тему війни.

Учасники дискусії міркували над причинами розколу в українському суспільстві й медіасфері, яка є його складовою, та шукали напрями і способи консолідації українців.

Чому в суспільстві розкол?

Перший чинник «розколу» суспільства — політичний. Довіра до ЗМІ сильно корелюється з політичною складовою. Читачі навіть незалежних ЗМІ залежні від своєї політичної думки. Вона заважає сприймати інформацію критично. Політичні симпатії розшаровують медіа на два табори, вважає Станіслав Асєєв.

Станіслав Асєєв

Другий чинник — ідеологічний. З одного боку, олігархи у своїх медіа транслюють вигідні їм думки. З другого боку, незалежні медіа розділені за ідеологічними поглядами й залежні від уподобань своєї аудиторії. Їм важко вступати в конфлікт з лояльною аудиторією, яка підтримує й фінансує, тому чутливі теми намагаються не чіпати. З комерційної точки зору це абсолютно виправдано, наголосив Віталій Сизов, аналітик ГО «Донецький інститут інформації».

Тож, на думку Станіслава Асєєва і Віталія Сизова, роль медіа в об'єднанні країни та трансформації воєнного конфлікту перебільшена.

Але медіа могли би принаймні не робити гірше. Віталій Сизов вважає, що певні медіа негативно впливають на вирішення конфлікту, коли через чітку ідеологічну позицію спілкуються мовою ворожнечі, малюють наратив громадянської війни на Сході та намагаються «подавити» опонентів — громадян з іншою думкою.

Побудова діалогу в умовах війни

Спікери зійшлися в позиції, що говорити з українцями по той бік лінії розмежування необхідно. Питання в тому, з ким і за якими принципами будувати цей діалог.

Юлія Островська, керівниця державного телеканалу «Дом», який покриває непідконтрольні території Донеччини й Луганщини й анексований Крим, розповіла, що канал висловлює державницьку позицію «без кривих дзеркал». Але українському мовнику заважає доступність російської пропаганди. «Якщо російські канали вимкнуть, за пів року в людей з'явиться критичне мислення. Вони захочуть вивчати ситуацію й розуміти, що відбувається. Ми намагаємося повернути Україну в порядок денний людей, які опинилися в пастці», — сказала вона.

Юлія Островська

Канал «Дом» не ставить на меті «достукатися» до прихильників «руского міра». Проте він намагається інформувати глядачів про те, що відбудеться того дня, коли на непідконтрольні території повернуться українські прапори. «Людям важливо розуміти, що буде з ними. Зараз їх залякують тим, що всі вони зрадники», — сказала Юлія Островська. Тож «Дом» розповідає, що Україна робить для реінтеграції, і це, за словами очільниці каналу, основне його завдання.

Віталій Сизов вважає, що в державних інтересах — спілкування з представниками різних поглядів, щоб не йти за зразком Близького Сходу, коли люди читають різні газети, дивляться різні канали, слухають різні радіо — і таким чином живуть паралельно в різних світах. Аналітик бачить формування схожого сценарію в Україні.

«Люди з різними поглядами, живучи в одному місті, бачать світ по-різному. Відсутність бажання шукати компроміс формує ґрунт для поляризації суспільства. На наступних виборах це може вилитися проти державницьких інтересів», — сказав Віталій Сизов.

Спікер додав, що в ефірі «треба спробувати вислухати і прийняти людину, якщо вона робить це в межах законодавства і журналістської етики».

Віталій Сизов

Межа журналістських стандартів і національних інтересів

Аудиторія, наративи і завдання — камені спотикання для медіа і на території фронту, і в тилу.

Модератор дискусії, голова ГО «Донецький інститут інформації» Олексій Мацука наголосив, що різність поглядів притаманна всім демократичним країнам. Але місця для пропаганди насильства в ефірі бути не може. Однак зауважив, що в Україні є ті, хто вважає, що медіа має не інформувати, а формувати радикальний образ. Через це Комісія з журналістської етики розглядає багато скарг.

Головний редактор часопису «Український тиждень» Дмитро Крапивенко зауважив, що питання поділу аудиторії ЗМІ — не унікальне. Наприклад, медіа в США чітко поділені на республіканські та демократичні, і ніхто понад 100 років не міняє цієї стратегії. Медіа чітко окреслює свій наратив і не шукає іншої аудиторії.

В «Українського тижня», до прикладу, є наратив цілісності України. Його цікавить життя людей на непідконтрольних територіях — від побутових деталей до суспільно-політичних поглядів. «Ми намагаємося бути переконливими в тому, що Донбас — не іншорідне тіло, він така ж природна частина України, як і всі інші. Намагаємося боротися з упередженнями на кшталт “донецькі всі однакові”», — додав головред.

Дмитро Крапивенко

Водночас не треба забувати, що війна йде в інформаційного просторі і на підконтрольній території, наголосив керівник «Українського тижня». Лунають ворожі голоси тих політиків і ЗМІ, що підривають Україну зсередини. «Є війна, яка не йде по лінії розмежування. Цей фронт тут. Їхні офіси знаходяться тут. Позиція “Українського тижня” — не давати слова антиукраїнським силам», — сказав пан Крапивенко. На його думку, до насилля зазвичай закликають саме антиукраїнські сили, у цьому зацікавлена РФ. Якщо антидержавницькі вислови потрапляють в ефір — це недопрацювання правоохоронців. А проукраїнським медіа з проросійськими телеканалами наразі неможливо конкурувати, додав він.

«Плюралізм думок в одній голові — це шизофренія. Не може медіа одночасно говорити про громадянську війну, а з другого боку озвучувати державницьку позицію, — вважає Дмитро Крапивенко. — Коли медіа дає доступ усім, воно знімає з себе відповідальність. Хто б що не казав про упередженість, ми все одно формуємо певну картину світу». На підтвердження цієї тези Дмитро Крапивенко навів приклад британської суспільної корпорації BBC, яка підтримує британську позицію в міжнародних конфліктах. «Там, де є простір для дискусії, ми його шукаємо надалі. Але цей простір не безмежний», — резюмував Дмитро Крапивенко.

Іншу думку висловив Станіслав Асєєв: «Журналісти не мають давати наративи, тільки факти. Споживач має надавати їм оцінку й аналізувати». Журналіст розповів, як у якості кореспондента «Радіо Свобода» він після обстрілу на непідконтрольній території брав коментарі в місцевих, представляючись російським журналістом. Усі опитані були переконані, що їх обстрілюють українці. Відео з цими коментарями потрапили в репортаж без коригувань.

Однак коли йде класична пропаганда від політичних сил, треба задумуватися, чи давати їм слово, говорить Станіслав Авсєєв: «Під час війни деякі журналістські стандарти мають зміщуватися в сторону національних інтересів. Не всі мають право на слово в прямому ефірі, поки в нас є конфлікт і війна».

Олексій Мацука, Станіслав Асєєв, Дмитро Крапивенко

Світогляд і його парадигми

Учасники дискусії зауважили, що в сприйнятті людиною інформації її сформований світогляд відіграє куди більшу роль, ніж авторитет медіа. Зокрема Віталій Сизов повторив, що роль медіа перебільшена: «Під впливом медіа люди нечасто змінюють свої погляди».

Станіслав Авсєєв додав, що погоджується з тим, що жодне медіа не переверне світогляд, сформований десятками років. Він не вірить у комунікацію з людьми з окупованих територій, якщо їхня протилежна точка зору лежить у системі антиукраїнських цінностей: «Комунікація можлива між людьми з різними поглядами, але в межах однієї парадигми. Наприклад, західних цінностей».

Спікер навів приклад. Якщо людина вважає, що «Майдан» — це переворот, що на сході — громадянська війна, що РФ там немає, що Крим приєднався до Росії, а не був анексований, то її не переконати, навіть якщо вона подивиться з десяток трансляцій таких дискусій. Тому що йдеться не про інформацію, а метафізичні показники, які склалися не за шість років.

Пошук майданчика і спільних тем для діалогу

Юлія Островська розповіла, що комунікація «Дому» з непідконтрольними територіями розшириться в березні. Але під час розробки контенту треба знайти спільні цінності з української історії та транслювати їх для об'єднання країни. Юлія Островська додала, що завадити пропаганді можна, лише якщо ростити нове покоління з розумінням понять «інформаційна гігієна» та «критичне мислення. У такому разі в представників пропагандистських ЗМІ не буде глядачів. «Важливо не стати людьми, у яких змінюється світогляд після виходу ранкової газети», — резюмувала вона.

«Треба використовувати будь-яку можливість для того, щоб бути присутніми в інформаційному просторі окупованих територій», — наголосив Дмитро Крапивенко. Через блокування деяких українських сайтів і телеканалів та поширення російської пропаганди на непідконтрольних територіях, людям доводиться докладати зусиль, щоб добути інформацію. Це можна вважати подвигом, на думку пана Крапивенка, адже люди ризикують своєю безпекою.

Роль майданчика для діалогу на підконтрольній території міг би взяти на себе Суспільний мовник, вважає Віталій Сизов. Суспільне не залежить від олігархічних впливів, ідеологічних вподобань і тому може стати платформою для дискусії, як об'єднати суспільство.

Віталій Сизов, Юлія Островська, Олексій Мацука

Інша проблема — полярні погляди людей на вирішення конфлікту. Треба знайти теми, навколо яких можна об'єднати більшість — закцентував аналітик ГО «Донецький інститут інформації». «Єдине, навколо чого можуть об'єднатися українці — повернення непідконтрольних територій. І навіть у цьому питанні різні бачення, як повертати ці території», — зауважив пан Сизов.

Тому, на думку спікера, важливо піднімати гуманітарні питання — допомоги громадянам, які перебувають в ОРДЛО, студентам, які мають бажання навчатися на підконтрольній території. Тобто питання, які не викликають спротиву і несприйняття в більшості суспільства.

Віталій Сизов додав, що побудова діалогу з людьми з непідконтрольних територій вкрай важлива. Він особисто знає багатьох людей, які поїхали захищати територіальну цілісність попри свої погляди. Відтак додав: «Задача мінімум — щоб люди з непідконтрольних територій не стали здобиччю РФ тільки тому, що ми свого часу не змогли нікому сказати й слова».

Слова Віталія Сизова, що люди Донбасу не є носіями антиукраїнських ідей, а їх спеціально накручували, — влучно резюмували дискусію. «Колись цей конфлікт закінчиться, і треба розуміти, що робити далі».

Фото: ДМФ