29 травня Верховна Рада зареєструвала законопроєкт №3564 про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прозорості діяльності громадських об'єднань з іноземною підтримкою). Ініціатор — депутат партії «Слуга народу» Олександр Дубінський.

Ключові тези законопроєкту №3564:

• Вводиться поняття «громадське об'єднання з іноземною підтримкою». Для такого «нового» статусу організація має отримувати з-за кордону більше 50% всього фінансування або більше 50 тис. євро на рік.
• Об'єднання з іноземною підтримкою займається суспільно-політичними питаннями (конституційного ладу, внутрішньої або зовнішньої політики тощо) або намагається впливати на формування чи реформування державної політики.
• Для таких організацій створять окремий реєстр і фінансові звіти; введуть обов'язок вказувати про іноземну підтримку в повній і скороченій назві, а також маркувати інформаційні матеріали в рамках міжнародних проєктів. Вимоги щодо звітування про джерела, обсяги фінансування та напрямки діяльності стосуються і благодійних організацій.
• Керівники об'єднань з іноземною підтримкою (за згодою) проходитимуть поліграф щодо можливої зради державних інтересів країни.
• Екскерівникам таких об'єднань заборонять очолювати чи входити в наглядові ради державних і комунальних підприємств, вступати на державну службу (а от якщо така особа — депутат, то можна) упродовж 5-ти років.
• І навпаки: колишні державні службовці протягом року не можуть очолювати організації з іноземною підтримкою та взаємодіяти з ними в рамках підприємницької діяльності.
• Вказані зміни автор пропонує зафіксувати в Господарському кодексі й у вісьмох законах (серед них закони «Про громадські об'єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про запобігання корупції», «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування в Україні»).

1 червня законопроєкт №3564 направлено на розгляд комітетів. Альтернативних ініціатив досі не зареєстровано, а в медіа починають з'являтися матеріали на підтримку ідей Дубінського.

Опитані представники громадянського суспільства критикують законопроєкт — від самої ідеї, ніби скалькованої з Росії, до технічного виконання документу.

З проханням оцінити законопроєкт №3564 ми звернулися до експертів провідних правозахисних організацій країни: Центру прав людини «Зміна», Української Гельсінської спілки з прав людини, Центру демократії та верховенства права, Центру спільних дій. «Детектор медіа» також висловив свою позицію.

Загалом експерти погоджуються: законопроєкт про організації з іноземною підтримкою дискримінаційний і непрофесійний. Директор УГСПЛ Олександр Павліченко назвав його «люстраційним актом». Олег Савичук і Марія Левонова з Центру спільних дій говорять, що мета законопроєкту — максимально ускладнити існування громадських організацій. Тетяна Печончик, голова Центру прав людини «Зміна», наголошує, що більшість іноземної донорської допомоги отримує український уряд, а автор законопроєкту зосереджений саме на громадському секторі. Директор ЦЕДЕМ Тарас Шевченко порівнює законопроєкт із диктаторськими законами Януковича від 16 січня 2014 року. Спікери вбачають у тексті нардепа вплив схожого закону країни-агресора. Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа», висловлює сподівання, що український парламент дозрів до того, щоб не копіювати «кращі практики» Росії.

Утім, хоча опитані представники ОГС скептично ставляться до ініціативи Олександра Дубінського та її шансів на ухвалення, вони продовжують тримати руку на пульсі.

У прямій мові опитані експерти наводять приклади дискримінаційних норм і порушень прав людини, а також пояснюють, чому законопроєкт №3564 — інформаційний тиск на громадянське суспільство та спроба «загнати в гето» неурядовий сектор, який прагне дієвих реформ.

«Детектор медіа» запитав:

1. Законопроєкт №3564 про організації з іноземною підтримкою — потрібна норма чи тиск на ОГС?
2. Які, на Вашу думку, переваги і недоліки такого законопроєкту?
3. Яка доля проєкту в Парламенті та чи потрібні альтернативи?

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини «Зміна»:

«Це однозначно тиск на організації громадянського суспільства. Більше того, це мавпування подібних законів, які існують, наприклад, у Російській Федерації  (маю на увазі закон про іноземних агентів). Виглядає так, що частина норм із цього закону просто скалькована із законодавства путінської Росії.

Не бачу в законопроєкті №3564 жодних переваг. Цей закон однозначно неконституційний. Він суперечить свободі об'єднань і асоціацій — базовій свободі в незалежних демократичних країнах поруч зі свободою слова, свободою мирних зібрань, свободою віросповідання. Цей законопроєкт вносить ряд змін в Господарський кодекс, закон про громадські об'єднання й інші, і наведені в ньому норми є дискримінаційними. Вони є непропорційним звуженням прав і свобод, неконституційними і суперечать міжнародним документам, які ратифікувала Україна, зокрема Європейській конвенції з прав людини.

Не вважаю, що потрібен альтернативний закон. Це все одно що згадуючи часи Януковича, коли були внесені диктаторські закони та прийняті Верховною Радою 16-го січня 2014 року, вести дискусію «давайте ухвалимо менш диктаторські закони». Навіщо?

Це абсолютно позбавлений сенсу, неконституційний закон. Проблема, яку він нібито намагається вирішити, — надумана. Це, фактично, один із елементів кампанії проти організацій громадянського суспільства, яка ведеться останніми роками. Зокрема в медіа, відомих систематичним нехтуванням журналістськими стандартами. Наприклад, медіахолдинг Медведчука, «Страна.ua» та інші, які постійно пишуть матеріали проти так званих «соросят». Ведуться анонімні телеграм-канали, через які вкидаються і поширюються дискредитаційні матеріали проти громадянського суспільства.

Крім таких дискредитаційних кампаній і спроб погіршити законодавче регулювання діяльності громадських організацій в Україні, наша організація також фіксує фізичні напади на громадських активістів, антикорупційних діячів в різних регіонах країни, сфабриковані кримінальні справи проти активістів громадських організацій.

Це цілком вписується в такий тренд наступу на організації громадянського суспільства. Тому що основні положення, які пропонує законопроєкт Дубінського, — дискримінаційні. Наприклад, обмеження можливості для керівників або співробітників організацій, у яких є іноземне фінансування, входити в наглядові ради державних чи комунальних підприємств або претендувати на державну службу.

Абсолютно штучно вводиться поняття «організація з іноземною підтримкою», і вона це має зазначати скрізь: і в скороченій назві, і в повній. Подібна норма про іноземних агентів існує в російському законі, коли громадські організації мають носити таку собі «зірку Давида», вказуючи скрізь про своє іноземне фінансування.

У законопроєкті Дубінського також йдеться про окремий реєстр організацій з іноземним фінансуванням, а керівників таких ГО (за згодою) мають перевіряти на поліграфі нібито стосовно вчинення державної зради. Усе це дискримінаційні, непропорційні норми. Якщо в когось з народних депутатів є занепокоєння щодо того, що хтось може вчинити державну зраду, то існує Кримінальний кодекс, правоохоронні органи, судова система. Будь ласка, беріть і розслідуйте.

Якщо народному депутату Дубінському дуже болить те, що громадські організації отримують міжнародне фінансування, то чому тоді Володимир Зеленський їздить по всьому світу, запрошує інвестувати в Україну, каже, що призначить «інвестиційних нянь»? Тобто коли говоримо про бізнес, іноземне фінансування — це добре. Коли ми говоримо про громадянське суспільство, то це чомусь, на думку пана Дубінського, погано. Я думаю, що фракція «Слуги народу» не розділяє думку окремого депутата, досить одіозного і відомого лобіюванням інтересів олігарха Ігоря Коломойського.

Повертаючись до Дубінського. Якщо він справді переживає, що громадські організації в Україні отримують фінансування з-за кордону, то я би йому порадила відкликати цей законопроєкт і внести законопроєкт щодо відсоткової філантропії. Це інструмент, який стимулює громадян підтримувати громадські організації всередині країни, наприклад віддаючи певний відсоток податків, які вони мають сплатити, на підтримку тих чи інших громадських організацій. Це сильно полегшить життя громадських організацій всередині країни, дозволить їм диверсифікувати джерела свого фінансування, створить певні стимули. Думаю, частина громадян будуть раді можливості перенаправити бодай один відсоток податків, які вони платять державі, на громадський сектор, який часто є більш ефективним, ніж державні інституції.

Це вже не кажучи про те, що більшість іноземної донорської допомоги отримує український уряд. Але пан Дубінський чомусь не переймається цим у своєму законопроєкті.

Утім, навряд чи такий маргінальний проєкт закону буде ухвалений. У Верховній Раді реєструється велика кількість низькоякісного законодавчого спаму, який навіть не виноситься в сесійну залу. Швидше за все, витвір Дубінського просто потоне в купі такого «законодавчого шлаку». Але якщо він буде рухатися крізь Комітети в порядок денний, то викликатиме значну критику збоку міжнародних організацій, у чий мандат входить захист прав людини (такі як ОБСЄ, Рада Європи, ООН), а також збоку урядів багатьох країн. Тому що подібне законодавство, спрямоване проти громадських організацій, існує в таких країнах як Білорусь, Російська Федерація, Казахстан, де наявний ворожий клімат регулювання громадянського суспільства і складна ситуація з дотриманням прав людини. Я все-таки сподіваюся, що в нас до цього не дійде».

Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ:

«За своєю суттю, законопроєкт №3564 — люстраційний акт. Фінансування за участю міжнародних донорських організацій висвітлюється як негативний фактор, який тягне за собою, по-перше, накладення обмежень і, по-друге, передбачає окремі регуляторні дії, як наприклад перевірка на поліграфі, звітування та внесення в список тих, хто підпадає під засади закону «Про запобігання корупції». Фактично, це корупціонери, ті, хто підривають засади державності і взагалі особи, які презюмуються як такі, що вчинили якісь негідні дії.

З точки зору оформлення законопроєкту, виписані смішні дилетантські норми. Це вказує на те, що їх готували не зовсім грамотні люди, і кипіло в них щось всередині. Перенесення норм із наших, скажімо так, сусідніх країн відбувалося десь автоматично чи навіть із деякими посиленими факторами. Наприклад, фрагмент законопроєкту: «Перевірка на поліграфі повинна проводитись з обов'язковістю фіксації психофізіологічних реакцій на певні психологічні стимули особи…».  У законі таке писатися взагалі ніколи не може.

Фінансування з-за кордону презюмується як негативний вплив, який, на думку автора, має бути викорінений через запропоновані законодавчі новели. До речі, у тексті США виставлені як ворог. Чітке зазначення, що не російські гроші підтримують організації, не Північна Корея, а персонально вказані Сполучені Штати Америки. Це вже певний «діагноз» автора.

Ніби стоїть завдання викорінити взагалі поняття неурядового сектора, який на сьогодні на 90% підтримується міжнародними донорськими структурами. Міжнародні організації, Європейське Співтовариство, ПРООН, ОБСЄ, Програми USAID, Канада, Австралія, Рада Європи — величезна кількість донорів, які працюють з Україною. Але їх завжди недостатньо, і, на правду, без таких великих донорських проєктів навіть цілі напрямки не були би розвинуті. Наприклад, Суспільне телебачення і радіомовлення, питання розробки і ухвалення антикорупційного законодавства, здійснення судової реформи. Відбуваються зміни. Реформування не завжди приносить одразу очікуваний позитивний результат. Але держава на це дає мінімум ресурсів, і воно здійснюється за рахунок зарубіжних донорів.

Це просто кілька прикладів того, як працюють донорські проєкти, які здебільшого орієнтовані на подолання системних проблем у державі. Інколи частина коштів спрямовуються на неурядовий сектор, але більшість іде в державу. Тобто основний реципієнт цих проєктів — держава. Тоді держава повинна в першу чергу провести себе за цією процедурою люстрації та катування, скажімо так.

Для мене це смішно, чесно кажучи. Тому що з точки зору і юридичної техніки, і методології, це просто нікчемний продукт. Він порушує низку норм і правил, які на цьому етапі не дозволятимуть його розгляд навіть на рівні Комітету. Передовсім через принцип дискримінації, закладений у цьому законопроєкті. Порушені низки статей Європейської конвенції з прав людини: право на свободу вираження поглядів, право на свободу асоціацій, право не зазнавати дискримінації.

Можна розкласти по поличках і вважати, що цей текст — зразок некомпетентності й просто намаганням, мабуть, створити провокаційну хвилю.

Я подивився пояснювальну записку до цього законопроєкту, щоби зрозуміти, чим мотивувався автор. Тут такий собі вінегрет з різних думок і цитат. Так, наприклад, посилання на «Фундаментальні принципи статусу неурядових організацій в Європі», що «будь-яка оцінка якості цілей повинна базуватися на повній поінформованості й поважати ідеї політичного плюралізму». Абсолютно точно. Але тут підводиться думка, що краща поінформованість і політичний плюралізм мають створити певний люстраційний механізм. Це абсолютно алогічний висновок із прозорої тези. Так само як, наприклад, сонце світить зранку до вечора, і тому через цей фактор ми повинні створити теплову станцію, яка має працювати на паливі. Одне з іншим зовсім не співвідноситься.

Потім йдеться про абсолютне нерозуміння ролі громадського сектора. Вказується, що організації мають статус неприбуткових і «їхня діяльність не оподатковується податком на прибуток». Це зрозуміло, тому що вони нічого не виробляють і не мають прибутку. Далі пишеться, що «суспільство має знати… інформацію про доходи, що звільнені від оподаткування». Ці доходи не звільнені від оподаткування. Вони розглядаються як неприбуткові та оподатковуються як ті, що не стали прибутком. Людина або свідомо маніпулює або не розуміє суті. Розрахунок, мабуть, на те, що небагато людей прочитає і подивиться, наскільки системно і вмотивовано написаний весь цей витвір.

Обґрунтування не є реальним. Будь-яка законодавча ініціатива має вирішити проблему, яка існує на суспільному рівні, і забезпечити її правове регулювання, вирішення. Немає заявленого фактору організацій, певної їх кількості — десятків чи сотень, — які становлять загрозу державній безпеці, мають бути піддані люстрації, проти них мають бути відкриті кримінальні провадження. І відтак вони повинні будуть вичищені й загнані в якесь гето. Цього взагалі не існує. І тут виникає така хвора ідея: «а давайте ми створимо такі організації або просто визначимо, щоб такі організації були (їх немає на сьогоднішній день по факту!)».

Це те, що існує сьогодні в Російській Федерації. Ми спілкуємося з колегами з партнерських організацій, які зараз живуть в тому абсурді. Ці новели були там прийняті і вважалися таким собі шизофренічним станом десь у 2015-му році. Але на сьогоднішній день це сумна реальність Російської Федерації. Навіть цей факт говорить про те, по-перше, звідки росте коріння законопроєкту, по-друге, що воно в примітивному вигляді відображено і, по-третє, що воно не має жодних вмотивованих обґрунтованих підстав, для того щоб навіть ставити це як законодавчу ініціативу, яка заслуговувала б на розгляд.

Цікаво буде подивитися на процес руху цього законопроєкту. Мені би, чесно кажучи, було б соромно навіть щоби моє прізвище стояло під цим законопроєктом. Не тому що він поганий, а тому, що він настільки непрофесійний. Це показник того, що людина відірвана від реалій.

Що буде далі? Думаю, що у Верховній Раді притомні люди, які читають і розуміють тексти, їх спрямування. У даному випадку мені цікаво, наскільки здоровою буде реакція на цей нездоровий продукт.

Думаю, законопроєкт №3564 не матиме шансу навіть пройти Комітет. Скоріше за все, він так і залишиться лежати і буде таким собі ярликом пана Дубінського. Це ніби пробні шари, які катають, щоб подивитися, як зреагує суспільство: посміється чи буде навпаки казати: «так і треба, всіх цих соросят».

Нагадаю, свого часу діяв закон про декларування антикорупційників, проти якого виступало громадянське суспільство і більшість правозахисних організацій. Венеціанська комісія в 2017-му році визнала порушенням існування такої норми в чинному національному законодавстві. Цю ж норму пропонують перенести на всіх, кого називають «іноземними агентами» або «організацією з іноземною підтримкою». Бачимо, що не враховується негативний досвід держави в спробах тиснути на громадянське суспільство.

У законопроєкті йдеться фактично не про висунення підозри, а про обвинувачення. Організація повинна виправдовуватися, бути в стигматизованому становищі через те, що вона отримує фінансування (не дай боже!) зі Сполучених Штатів Америки, які заявлені як джерело зла.

На думку пана Дубінського, це слугуватиме безпеці держави. Він не уточнив, якої саме держави і якій безпеці. Мабуть, цей текст треба було перекласти російською мовою і відправити в РФ, звідки й ноги ростуть. Я дивлюся на це цинічно, тому що товар нікчемний і зухвалий настільки, що не потребує кваліфікованої оцінки і розкладання по поличках. Можна сказати так: пахне дурно, і його не рекомендується навіть класти близько до цивілізованих продуктів».

Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа»:

«На мій погляд, автор законопроєкту, як доволі недосвідчений політик, дещо погано зорієнтувався, де саме ворог — тобто кого саме необхідно «маркувати». В Україні сьогодні працюють медіа та політичні партії, які прямо підіграють інтересам держави-агресора. Ось це — простір для законодавчих актів щодо «іноземних агентів». Але фокус уваги штучно зміщується на громадські організації, які адвокатують реформи. Те, що запропоновано в законопроєкті, — це чистісінький путінський підхід, переслідування «неугодних». Думаю, наш парламент достатньо зрілий для того, щоб не копіювати «кращі практики» з Росії.

Доля законопроєкту цілком залежить від позиції партії «Слуга народу». У ній, очевидно, є як симпатики, так і противники ідеї боротьби з надокучливим громадянським суспільством, яке вимагає справжніх реформ та відкритості від влади. На мій погляд, фракція, що також має більшість у профільному комітеті, повинна однозначно висловити незгоду з путінським варіантом законопроєкту.

Тарас Шевченко, директор Центру демократії і верховенства права:

«На мою думку, законопроєкт №3564 є тиском на організації громадянського суспільства, а також певним інформаційним тиском. Я не впевнений, що автор розраховує на ухвалення цього законопроєкту. Тим не менш, підняття цього питання на порядок денний, внесення законопроєктів — це також намагання дискредитації організацій, які фінансуються з-за кордону, в контексті таких, що начебто діють в чужих інтересах чи є зрадниками держави.

Цей законопроєкт є однозначно шкідливим. І про те, що могли би бути кращі альтернативні, я би мову навіть не вів. Цей закон є непотрібним. Це не перша ініціатива, і, напевне, найяскравіше порівняння, що спадає на думку, — це диктаторські закони Януковича від 16 січня 2014 року, де, власне, були запроваджені норми про іноземних агентів і серйозні обмеження для функціонування організацій в Україні.

Сподіваюся, що законопроєкт №3564 не має жодної перспективи. Було б дуже цінно почути коментарі від правлячої партії, від «Слуги народу». Як у партії оцінюють цей законопроєкт: чи погоджували депутати його реєстрацію зі своїми колегами, чи партія бачить перспективи для нього. Я дуже сподіваюся, що ця відповідь буде негативною. Тому з одного боку, я не вірю в перспективу законопроєкту №3564, а з іншого — ми як громадська організація маємо тримати питання на контролі. Хоча ризик його ухвалення є незначним, але наслідки будуть дуже серйозними як для нас, так і для всіх наших партнерів».  

Олег Савичук, аналітик, юрист Центру спільних дій:

«Законопроєкт №3564 не пропонує врегулювати роботу громадських організацій, що отримують фінансування з-за кордону. Його метою є максимально ускладнити існування таких організацій та життя їхніх керівників.

Зокрема, у проєкті забороняється вступати на державну службу для керівників громадських організацій, що отримували іноземну підтримку, бути керівниками чи членами наглядових рад державних або комунальних підприємств тощо. Керівники громадських організацій з іноземною підтримкою чомусь щорічно мають проходити поліграф, перелік питань для яких затверджує РНБО.

Подібних обмежень не застосовують до вбивць, корупціонерів  чи осіб, які вчинили державну зраду.

Пояснюються нововведення тим, що такі громадські організації обстоюють позиції іноземних держав і таким чином загрожують політиці України. Але органи державної влади та місцевого самоврядування так само отримують фінансову підтримку з-за кордону. Уряд підписує меморандуми з МФВ, де погоджується на проведення реформ. Аргументи законотворця позбавлені логіки».

Щодо переваг, недоліків, альтернатив і перспектив законопроєкту додає Марія Левонова, заступниця виконавчого директора Центру спільних дій:

«Важко знайти переваги у проєкті, єдиною метою якого є максимально ускладнити роботу громадських організацій. Його мета і є основним недоліком. Замість того, щоб врегулювати, на думку ініціатора проєкту, «проблемну для України сферу», він просто намагається зробити роботу громадських організацій взагалі неможливою.  

Альтернативний проєкт треба подавати тоді, коли загалом можна погодитись із ідеєю, але її принципово можна покращити. Якщо ж сама концепція неприйнятна, помилкова та репресивна, то альтернативний проєкт немає сенсу подавати.

У такому випадку можливий лише один варіянт — критикувати зареєстрований проєкт та вимагати його відкликати».

Фото: архів «Детектора медіа», Фейсбук, helsinki.org.ua, zbruc.eu.