Це — продовження фрагмента книги нашого автора, журналіста Юрія Луканова «Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму» (The Press: how Russia destroyed media freedom in Crimea), яку 2018 року видав Центр інформації про права людини, що змінив назву на Zmina, а німецьке видавництво ibidem Verlag перевидасть із доповненнями. Першу частину про громадянську журналістку Муміне Салієву читайте тут.

6 квітня 2021 року позаштатний кореспондент проєкту «Радіо Свобода» «Крим.Реалії» Владислав Єсипенко написав заяву на ім’я своїх адвокатів Еміля Курбединова, Тараса Омельченка й Олексія Ладіна. У ній він описав тортури, яких зазнав від співробітників російської Федеральної служби безпеки. Ось її текст повністю:

«Я — Єсипенко В.Л., повертаючись своїм авто з Сімферополя в Алушту, був затриманий співробітниками ФСБ Росії. Внаслідок обшуку в мою машину “Шкода Рапід” була підкинута граната співробітниками ФСБ. Після обшуку я відмовився підписувати будь-які документи, але мені сказали, що зараз мене відвезуть в інше місце, де я все підпишу. Потім мені надягли мішок на голову, посадили в машину і привезли приблизно за годину до якогось підвалу без вікон. У цьому підвалі співробітники ФСБ (усі були в балаклавах) насильно роздягнули догола (я колись читав, що в концтаборах нацистів, щоб жертва втратила здатність до опору, її теж роздягали догола). Потім мене поклали на підлогу і на вуха надягли дві петлі, дроти яких йшли до предмета, схожого на армійський польовий телефон ТАП-57. Потім дротами пустили струм.

Біль був дуже сильний, очі вибухали вогнями, а мозок ніби закипав. Від такого болю я ладен був зізнатися в чому завгодно і підписати будь-які папери. Усю ніч мене катували, запитували, чи пов'язаний я зі спецслужбами. У перервах мене водили в туалет, давали попити, потім струм змінився побиттям мене співробітниками ФСБ. Причому в голову вони не били, а намагалися бити в живіт, ноги та пах. На ранок я дав свідчення на камеру і підписав якісь документи.

Наступного дня мене без адвокатів повезли на слідчі дії до району міста Армянськ, де мені вказали на сховок, де я нібито підібрав гранату. Все це знімали на відео. Далі мені співробітники ФСБ пояснили, що я не повинен наймати приватних адвокатів і підписувати у слідчого свідчення, інакше мене знову катуватимуть, тільки дроти зі струмом приєднують не до вух, а до геніталій. До сьогоднішнього дня через тиск на мене я не міг змінити адвоката і змушений був підписати проти себе свідчення».

Пізніше в суді він озвучить значно більше жахливих деталей того, як із ним поводилися працівники російського ФСБ. 

• Читайте також: «Він любив свою журналістську справу». Як пройшло судове засідання у справі Владислава Єсипенка (ВІДЕО)

16 лютого 2022 року Єсипенка засудили до шести років колонії загального режиму та штрафу у розмірі 110 тисяч рублів у справі про незаконне зберігання й перевезення вибухового пристрою. Російська прокуратура просила для Єсипенка 11 років за ґратами.

На засідання підконтрольного Кремлю суду слухачів не допустили.

Владислав Єсипенко під час виступу з останнім словом напередодні вироку заявив, що вважає справу політичною.

«Чому? Тому що я журналіст українського видання і, швидше за все, співробітники ФСБ хотіли показати, наскільки неприйнятна свобода слова. Я вважаю, що погрози і тортури у XXI столітті неприйнятні. У 1937 році катували і розстріляли мого діда. Склалося враження, що у тих чекістів, які були тоді, — у них є онуки, правнуки, які роблять такі самі дії, як у 1937 році», — сказав він.

«Якщо вирок щодо мене буде не виправдальним, то я вважаю, що це вирок системі, бо в Криму править ФСБ», — його процитували «Крим.Реалії».

Він додав також, що в Криму править ФСБ — це аксіома, яка не зміниться.

• Читайте також: Ракетні обстріли, військова база, політичні та релігійні переслідування: яким був Крим у 2022 році

Коли Єсипенко згадав про розстріл свого діда в 1937 році, то мав на увазі репресії часів Сталіна, коли слідчі НКВС, використовуючи тортури, вибивали покази із заарештованих невинних людей. На основі таких показів радянські суди виносили вироки. Це були або заслання в табори ГУЛАГ, або розстріли. Діда автора цих рядків так само розстріляли в 1937 році, як і дідового рідного брата.

Катерина Єсипенко каже, що діду Владислава було 42 роки, коли його розстріляли. Його заарештували як шпигуна. У родини забрали корову та хату. Сиротами залишилися п’ятеро дітей. Його дружина мусила викопати землянку і так жити. Тому Владислав нетерпимо ставиться до таких проявів сваволі. Тепер і до нього це застосували.

18 серпня 2022 року підконтрольний Росії «Верховний суд Криму» пом'якшив вирок Єсипенку до 5 років колонії загального режиму та штрафу у розмірі 110 тисяч рублів.

Владислав Єсипенко народився і жив до 2013 року у промисловому місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, де розташований металургійний гігант «АрселорМіттал». Місто розташоване за 345 кілометрів на південний схід від Києва.

Владислав мав бізнес у сфері нерухомості. В індустріальному Кривому Розі довкілля не дуже, повітря буває настільки забруднене, що навіть дихати важко. Він мріяв переїхати до Криму, де м’який клімат, море, чудова природа. Після одруження 2012 року він озвучив цю мрію своїй дружині Катерині. Сім’я переїхала до Севастополя. Це місто, в якому ще з часів розпаду Радянського Союзу розташований Чорноморський флот Росії. Україна і Росія уклали угоду про перебування його на українській території. Нині в Україні панує згода, що це була одна з найбільших помилок часів української незалежності.

«Ми туди переїхали десь у кінці 2012-го, на початку 13 року, — розповідає Катерина Єсипенко. — Купили квартиру в Севастополі на вулиці генерала Вакуленчука. Облаштовували сімейне гніздечко. З нашого вікна відкривалася чудова панорама на Стрілецьку бухту.

У Севастополі було дуже багато військових частин, як українських, так і російських. Навіть у нашому дворі була військова частина. Коли почалася окупація, то я на власні очі бачила, як блокували українські військові частини. У нас у дворі стояли “зелені чоловічки” без знаків розпізнавання, а також якісь чоловіки у синій уніформі, мабуть, російська поліція. Я точно не знала тоді.

Владислав тоді багато знімав на телефон. З одного боку, наших заблокованих хлопців. З іншого — натовп на площі Нахімова, які кричали “Росія! Росія!”.

Він знімав без певної мети, для себе. Він також давав інтерв’ю для іноземних ЗМІ. Він був противником таких брутальних дій росіян. Він мені сказав, що ми маємо звідси виїхати, бо він не хоче жити в смердючому совку (словом “совок” в Україні зневажливо називають Радянський Союз — Ю.Л.) і при Путіні.

Але я тоді була вагітна і просто боялася потрапити в халепу і нашкодити дитині. Бо по дорозі до материкової України стояли блок-пости, чинили сваволю так звані самооборонці Криму. Тому вирішили відкласти від’їзд.

28 липня народилася дочка Стефанія. Мене у пологовому будинку запитали, чому в дочки таке українське ім’я. Там проросійська істерія доходила до маразму, коли навіть поширене не лише в Україні, але і у світі ім’я викликало підозру.

У кінці 2014-го, на початку 15 року ми виїхали. Вивозили речі у два етапи. Тоді ще панував хаос, ми вивезли дочку без документів, лише з довідкою з пологового будинку. І наших котів теж везли без документів.

Квартиру продали. При продажу нерухомості там податок на рівні десь 3 відсотків, а з іноземців — а ми вже були іноземцями у своїй країні — десь 14. Різниця суттєва. Ми значно втратили. Але повернулися до Кривого Рогу».

• Читайте також: Дружина арештованого в Криму журналіста Єсипенка записала відеозвернення до Дня свободи преси (ВІДЕО)

За словами Катерини, її чоловік не міг змиритися з тим, що росіяни окупували частину української території. Він вирішив щось робити проти такого становища. Він поїхав до Києва і пропонував те відео, яке знімав у Криму. Катерина каже, що на той час інтерес до цієї теми дещо спав. Тому ЗМІ не дуже цікавилися. Але він вийшов на проєкт «Радіо Свобода» «Крим. Реалії».

«Він зв’язався з нашим ведучим Олександром Янковським, — розповідає головний редактор “Крим.Реалії” Володимир Притула. — Той вивів його на наших телевізійників. Розказав, що їздить у Крим у своїх справах і може для нас знімати відео. Люди, які туди їздять, — важливі для нас. Йому пояснили, що потрібно знімати і як — опитування, краєвиди, екологічні речі, наприклад, він знімав для нас Бакальську косу. Ніколи не просили, щоб він знімав військові об’єкти. Звісно, пояснили всі ризики. З ним контактував не я, а наші телевізійні продюсери».

За словами Катерини Єсипенко, її чоловік під час поїздок регулярно телефонував їй і ділився враженнями. 9 березня 2021 року розповів, що був на мітингу на честь дня народження найбільшого українського поета Тараса Шевченка. Сказав, що учасники мітингу були оточені поліцією, яка знімала цей захід. Він теж познімав. Думав, що його теж зафіксували.

А наступного дня, 10 березня, він не вийшов на зв’язок. «Я розпереживалася, — згадує Катерина. — Намагалася зателефонувати в поліцію, інші державні органи. Але вони були заблоковані від дзвінків з України. Я зателефонувала до посольства Росії в Києві, сказала, що зник чоловік. Запитала, чи можуть вони повідомити поліцію. Вони відмовилися. Порадили надіслати електронного листа у поліцію, ФСБ та іншим. Я написала. Мені відповіли рівно через 30 днів, як це в них належить за законом. Повідомили те, що я на той час уже і так знала.

Я розказала про зникнення редакції “Крим. Реалій”. Вони підключили адвоката Еміля Курбедінова. Він почав шукати Владислава і не знайшов».

За словами головного редактора «Крим.Реалії» Володимира Притули, він навіть не знав імені Єсипенка, знав лише псевдонім, не спілкувався з ним. «Це робиться з метою безпеки, — каже він. — Чим менша кількість людей знає такого фрилансера — тим менше ризиків. Але він знає імена адвокатів, які можуть його захистити на випадок критичної ситуації».

«Наступного дня пролунав дзвінок із Криму, — каже Катерина Єсипенко. — Мені телефонувала адвокатка Віолетта Синеглазова. Сказала, що Владислав затриманий, але в нього все добре. Повідомила підбадьорливо, що вони навіть з ним покурили на задньому дворику ФСБ. Сам факт того, що це відбувалося навіть не в поліції, а у ФСБ, мене мало заспокоював.

Я запитала, за що його затримали. Вона відказала, що не може повідомити. “Якщо хочете знати, то приїздіть, — запросила вона. — Я вам організую зустріч”. Навіть із дитиною запрошувала. Думаю, якби я приїхала, то мене б затримали, щоб через мене впливати на мого чоловіка.

Я запитала, скільки років йому світить. Вона відповіла: від 8 до 10 років, але отримає 6. Сказала, що завтра суд буде обирати запобіжний захід. Зайшла мова про гроші. Я розуміла, що вона засланий козачок. Але запитала, чи не з більшою зацікавленістю у захисті вона працюватиме, якщо з нею підписати угоду на юридичні послуги та скільки це буде коштувати. Вона сказала, що готова представляти його інтереси на платній основі — за 100 тисяч рублів.

При цьому повідомила, що Владислава затримали 11 числа, а не 10. Як потім я дізналася, в ніч з 10 на 11 його катували. Мабуть, зсунувши дату, вона хотіла приховати факт тортур.

Я її запитала, чи бачила вона сліди побиття на Владиславі. Вона запевняла, посилаючись, на свою адвокатську честь, що такого не було. Потім з’ясувалося, що збрехала.

Вона державна адвокатка, тобто її призначила держава-окупант. Я не сумніваюся, що вона працює на ФСБ, а не захищає клієнтів. Більше ми з нею не спілкувалися».

Пізніше в суді Владислав Єсипенко розповів про роль адвокатки Синеглазової.

«Коли я їздив у відрядження, мені сказали, що я можу назвати прізвище адвоката, якщо будуть якісь проблеми, я можу вимагати саме його (Очевидно, поради давала редакція «Крим.Реалії» — Ю.Л.). Я пояснив слідчому Власову, що хочу іншого адвоката, не за призначенням, а щоб був адвокат Еміль Курбедінов чи Тарас Омельченко. Я їх не бачив, але розумів, що вони можуть надати мені допомогу. На що мені слідчий Власов пояснив, що такої можливості немає, що маю лише одного адвоката за призначенням — це Віолетта Синеглазова й інших варіантів бути не може.

Якоїсь миті ми вийшли на перекур з адвокатом Синеглазовою. Я їй пояснив, що мене катували, я мав опіки від дротів за вухами, на що вона ніяк не відреагувала, протести та заяви не подавала. Єдине, що вона зробила — пояснила мені, що в неї були схожі випадки, і що якщо я наговорюватиму на себе та даватиму свідчення, то мені дадуть максимум три роки й умовно-дострокове звільнення потім. Звісно, слідчий підтримував позицію Синеглазової.

На той момент я розумів, що поки у мене адвокат за призначенням, варіантів якось себе захистити немає і, відповідно, я підписував документи. До того ж і під час слідчих дій, і потім, коли поверталися з Армянська, мені погрожували, тобто морально-психологічно тиснули та пояснювали, що якщо я зараз “валитимуся”, як кажуть на жаргоні, то не доживу до суду. Я це розумів і, доки не було можливості зустрітися з адвокатами, давав свідчення».

Пізніше адвокат Олексій Ладін звертався до Адвокатської палати Криму зі скаргою на дії Віолетти Синеглазової. Скаргу розглянули, але засуджувати її не стали. Владиславу Єсипенку вдалося зустрітися з адвокатами від правозахисників і він відмовився від послуг Синеглазової.

«Крим.Реалії» з’ясували минуле Синеглазової. Вона свого часу працювала ведучою новин на кримському телеканалі «Чорноморка», який після окупації переїхав до Києва. Але Синеглазова ще раніше пішла з телебачення, стала помічницею адвоката. 2012 року здобула юридичну освіту. Після окупації вона отримала російське адвокатське свідоцтво.

Голова «Кримської правозахисної групи» Ольга Скрипник стикалася з діяльністю Синеглазової раніше. «Віолетта Синеглазова завжди представляє інтереси слідства, а не обвинуваченого, — каже вона. — Її заводять у подібні кейси, щоб вона схиляла людину до підписання свідчень, навіть у тому, чого вона не робила».

Я написав питання з приводу її позиції у WatsApp і Viber за номером телефону, який вказаний у профілі пані Синеглазової на фейсбуці. Вона не відгукнулася.

12 березня відбувся суд з обрання запобіжного заходу. За свідченням адвоката Еміля Курбедінова, він не міг потрапити на суд, оскільки інформації про нього не було на сайтах. Суддя окупаційного «Київського районного суду Сімферополя» Віктор Крапко обрав запобіжний захід — тримання під вартою.

Еміль Курбедінов, дізнавшись про рішення «суду», 15 березня відправився до слідчого ізолятора, але йому показали підписану Єсипенком відмову від його послуг. Курбедінов попросив адвоката Олексія Ладіна взятися за цю справу.

Акція на підтримку Владислава Єсипенка. Київ, 6 липня 2021 року

Ладін в інтерв’ю комусь із громадянських журналістів розповів, що 17 березня 2021 року через хвилин десять після його появи в слідчому ізоляторі там же з’явився слідчий ФСБ Власов. Ладіну перешкоджали в оформленні документів (імовірно, необхідних для допуску в слідчий ізолятор — Ю.Л.), чергова частина, яка мала провести його до слідчого кабінету, просто саботувала протягом двох годин прохід до кабінету. Після того начальник спецчастини ізолятора пояснила Ладіну, що Єсипенко написав відмову від адвоката Ладіна. За її словами, це їй сказав начальник слідчого ізолятора. Але поговорити з ним Ладін не зміг, бо той «був дуже зайнятий». «Очевидно, що посадові особи ідуть на грубі посадові порушення», — резюмував Ладін.

«Мій чоловік ніби знайшовся, але все одно його ніхто не бачив, — згадує Катерина. — Упевненості в тому, що він живий, не було. Я спілкувалася з кримськими активістами. Вони запропонували віднести передачу в СІЗО. Якщо її приймуть, то значить він там. Моя кримська помічниця купила речі першої потреби: зубну щітку, пасту, мило, цукор, чай, побутову хімію. Передачу прийняли. Я зітхнула, якщо можна так сказати в цьому випадку, з полегшенням. Але ж це неймовірно, що у 21-му столітті такими дикими методами треба з’ясовувати місце перебування людини за ґратами».

18 березня на телеканалі «Крим-24» з’явився репортаж, де Владислав Єсипенко відповідав на питання журналіста. У підводці до репортажу було сказано, що «американський медіахолдинг “копає” під українського президента. Завдання зробити журналістське розслідування про квартиру Володимира Зеленського в Криму отримав журналіст проєкту “Крим. Реалії”, що входить до складу “Радіо Свобода”, котру фінансує і повністю контролює США. Цю інформацію недавно затриманий співробітниками ФСБ Владислав Єсипенко сам підтвердив в інтерв’ю нашому телеканалу».

Таке формулювання питання свідчить про різницю у світоглядах української та російської журналістики й, мабуть, аудиторії. Російський телеканал подає це як страшну змову підступних американців проти українського президента. Тим часом для України цілком нормальна річ — робити розслідування про діяльність українських глав держави. І роблять це за власною ініціативою не лише працівники фінансованої США «Радіо Свободи», але й інші засоби масової інформації.

• Читайте також: Катерина Єсипенко щодо ситуації з правами людини у Криму: На півострові триває правове беззаконня

Про важливість цього матеріалу для російської пропаганди свідчило те, що інтерв’ю брав не рядовий співробітник, а генеральний продюсер каналу «Крим-24» Олег Крючков, колишній власний кореспондент на півострові українського «Нового каналу». Єсипенко розповів, що він співпрацював зі Службою безпеки України, з одним із її керівників Віктором Кравчуком. Співпраця полягала в тому, що він передавав СБУ ті матеріали, які він знімав для «Радіо Свобода». У інтерв’юера не виникло запитання, для чого передавати спецслужбі матеріали, які й так з’являлися у відкритому доступі.

«Усім, хто його знав, видно було, що з ним щось не так, — каже Катерина Єсипенко. — Що він явно не з власної волі робить таке зізнання. На обличчі та шиї я побачила крововиливи».

«Лише третій адвокат зумів зустрітися з Владиславом у слідчому ізоляторі, — розповідає Катерина. — Він йому сказав, що ним опікуються. Бо мій чоловік перебував в інформаційній ізоляції, ФСБ хотіло створити враження, що він нікому не потрібний. Влад встиг написати “маляву” (так на тюремному жаргоні називають записку — Ю.Л.) для мене».

• Читайте також: Російські силовики застосовують тортури до затриманих і заарештованих у Криму – моніторинг ООН

«Спершу я все заперечував, — писав Владислав Катерині. — І коли відвезли до суду для обрання запобіжного заходу, я скористався статтею 51 Конституції РФ (стаття, яка дозволяє не свідчити проти себе, — Ю.Л.). Але ФСБ знайшла “аргументи”, щоб я почав свідчити проти себе у слідчого та перед телекамерами.

Приїздити до мене на побачення не варто, тому що ти можеш стати заручником цієї ситуації, а я цього не хочу, хоча сумую за тобою та Стешею. Так, хотів сказати, що мене змушують відмовитися від адвокатів, вони наполягають, щоб мої інтереси на слідстві та в суді представляла адвокат Синеглазова В., а ця баба — “засланий козачок”. Тому, як змінити цю ситуацію, поки не знаю.

Але я не здаюся і не падаю духом. З напарником по камері ми два рази на день проводимо тренування, а вдень на годинній прогулянці пробігаємо 2 км. Він мене називає сенсеєм. А у вільний час читаємо книги та навчаємося. Хочеться вірити, що у найближчому майбутньому між Україною і Росією відбудеться обмін і я повернуся додому. Але якщо цього не станеться — упевнений, я все витримаю і не здамся...

...Дякую, моя рідна, за підтримку. Я знаю, що ти не опустиш руки. Напевне, тільки перебуваючи тут, я зрозумів як сильно я люблю тебе і Стешу».

• Читайте також: Сенцов оприлюднив лист від журналіста Єсипенка: просить допомогти іншим ув’язненим кримчанам

«Ми довго приймали рішення, чи не зашкодить Єсипенку, якщо озвучити, що він з “Крим.Реалії”, — каже Володимир Притула. — Бо тільки підозра на співпрацю з нами могла погіршити його ситуацію. А ми спершу не знали, за що його затримали. Раніше кількох наших спецкорів відпускали після затримання, бо не знали, що вони з “Крим.Реалії”. Просто штрафували за “незаконну діяльність” і видворяли з Криму. Зрештою, ми вирішили, що слід наголосити, що він працював як журналіст і знімав для нас відео. Гласність допомогла б його захищати».

Перше судове засідання, яке розглядало справу по суті, відбулося 15 липня 2021 року. Доступ журналістів до зали був обмежений, пускали лише одну особу. Величезну роботу зробила кореспондентка сайту «Ґрати» Лутфіє Зудієва, яка докладно описала цей процес.

Справу розглядав окупаційний «Сімферопольський районний суд». Вів засідання суддя Длявер Берберов. Сайт громадського руху «Чесно» наводить його прізвище в реєстрі державних зрадників. Проти нього в Україні відкрито кримінальне провадження за підозрою у державній зраді за порушення Присяги судді:

В описі його випадку сказано: «Цей суддя всупереч вимогам законодавства України, порушуючи Присягу судді, після анексії Російською Федерацією півострова Крим з березня 2014 року почав здійснювати “правосуддя” у так званих судах Республіки Крим та протиправно приймати судові рішення.

У листопаді-грудні 2014 року він, відповідно до Указів Президента країни-агресора “Про призначення суддів федеральних судів”, перейшов на службу до незаконно створених судів. Цинізм дій цих “служителів Феміди” полягає в тому, що майже протягом всього 2014 року, приймаючи судові рішення “Іменем Російської Федерації”, вони засвідчували легітимність цих же рішень гербовою печаткою України». (На перших порах після окупації печаток Росії ще не було в «судах» і тому «судді» використовували українські — Ю.Л.).

На першому судовому засіданні «прокурорка» Олена Подольна виголосила обвинувальний вирок. Вона колишня співробітниця прокуратури Автономної Республіки Крим у складі України. Зрадила присягу та перейшла на службу до окупантів. 15 травня 2015 року Генеральна прокуратура України оголосила їй підозру за статтею «Державна зрада».

«Слідство вважає, що Владислав Єсипенко, — зачитувала вона, — збираючись у Крим працювати як фрилансер “Крим.Реалії”, погодився з пропозицією невстановленої особи забрати зі схованки неподалік селища Правда Первомайського району ручну гранату РГД-5 — “для забезпечення особистої безпеки”».

У показах, які ФСБ, за свідченням Єсипенка, вибили з нього, було сказано, що схрон був підготовлений Службою зовнішньої розвідки України, з якою нібито співпрацював Єсипенко, але до обвинувального висновку це не увійшло.

Як доказ обвинувачення долучило до матеріалів справи інтерв'ю Єсипенка продюсеру та журналісту телеканалу «Крим-24» Олегу Крючкову, а також усі первинні свідчення Єсипенка. Він наполягав: як інтерв’ю, так і свідчення дав під тортурами.

На другому засіданні, 6 вересня, Єсипенко здивувався версії ФСБ, згідно з якою його після арешту відпустили із зобов’язанням повернутися наступного дня. «Якщо я є агентом СБУ — це передбачає шпигування, ніхто б мене не відпустив за визначенням», — сказав він. Він згадав, що у ФСБ є камери спостереження, які мали б зняти, як його виводять на вулицю.

«Я, коли дізналася про це, — каже Катерина Єсипенко, — зразу згадала слова псевдоадвокатки Синеглазової, яка запевняла мене телефоном, що його заарештували на день пізніше, ніж це сталося насправді. Я упевнилася, що вона намагалася приховати таким чином тортури».

Згідно з матеріалами слідства, граната, яку нібито знайшли при затриманні Єсипенка, зберігалася у бардачку його автомобіля. Довжина гранати — 14 сантиметрів, а ширина бардачка — 12 сантиметрів. Тобто граната на 2 сантиметри довша і просто не влізла б у бардачок. Крім того, на гранаті не виявлено відбитків пальців Єсипенка.

У суді було перераховано цілий ряд процесуальних порушень, головне з яких — недопуск адвокатів до Єсипенка. Порушення процесуальних процедур мало призвести до виправдального вироку, як передбачає закон. Одначе цього не сталося.

«Прошу суд визнати Владислава Єсипенка винним у повному обсязі, — говорила прокурорка Олена Подольна під час дебатів, — за частиною 1 статті 223 КК РФ (Незаконне виготовлення зброї, — Ю.Л.) та призначити йому покарання у вигляді 9 років позбавлення волі зі штрафом 200 тисяч рублів. Також визнати його винним за частиною 1 статті 222 КК РФ (Незаконне придбання, передача, збут, зберігання, перевезення або носіння зброї — Ю.Л.) та призначити покарання у вигляді 7 років зі штрафом у 50 тисяч рублів. Остаточно за сукупністю призначити покарання у вигляді 11 років ув'язнення зі штрафом 200 тисяч рублів».

• Читайте також: Олександра Матвійчук: «Росія інструментувала біль»

«Катрусю, привіт! Сьогодні 16 лютого. Перша година ночі, — писав Єсипенко дружині зі слідчого ізолятора. — Пройшло засідання. З приводу того, що прокурор запросила 11 років, сказати, що здивований — це нічого не сказати. Я розумів, що феесбешники будуть мститися за мою позицію, але, звичайно, не чекав такої цифри. Переживаю за тебе, за твій стан. Це моє рішення — доводити свою правоту в суді. І ти його підтримала. Дякую. Ще раз хочу повторити. Тепер справа за моєю країною. Ми зробили все, що могли. Сподіваюся, мене й інших політв’язнів не забудуть...»

Суд призначив строк, який уже давно в телефонній розмові з Катериною Єсипенко називала «адвокатка» Віолетта Синеглазова — 6 років, який потім був пом’якшений на 1 рік.

Президент «Радіо Свобода» Джеймі Флай прокоментував вирок Владиславу Єсипенку: «Цей суд над Владиславом є пародією. Оскільки журналіст не займається нічим іншим, як повідомленням фактів, його, по-перше, ніколи не повинні були затримувати, а тим більше застосовувати до нього фізичні та психічні тортури, яких він зазнав протягом останніх 11 місяців. Владислава потрібно негайно повернути додому до дружини та доньки», — процитувало його «Радіо Свобода».

1 вересня 2022-го Владислава Єсипенка відправили відбувати покарання у виправну колонію №2 міста Керч у Криму.

За цією справою стежили й на неї намагалася впливати низка громадських правозахисних організацій. 6 липня 2021 року вони провели у Києві акцію на підтримку Владислава Єсипенка. Потім організували кампанію у соціальних мережах із хештегами #JournalismIsNotaCrime, #FreeYesypenko та #PrisonersVoice. Медійна ініціатива за права людини, Zmina, Кримська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка підтримують Катерину Єсипенко та її дочку.

25 травня 2022 року всесвітньо відомий актор Майкл Дуглас у Нью-Йорку вручив Катерині Єсипенко нагороду американського ПЕН-клубу Barbey Freedom to Write. Нагорода Freedom to Write була заснована у 2016 році спеціально для авторів, які були ув’язнені за свою роботу.

«Мій чоловік сидить у в’язниці вже 15 місяців тому і тільки тому, що він журналіст. Владислав знав, що ведення репортажів з окупованого Росією Криму небезпечно, але вважав, що люди заслуговують знати, що там відбувається, знати правду. І також вірить у надзвичайно важливе значення того, щоб розповідати історії, які зазвичай не потрапляють у заголовки чи на перші сторінки», — сказала Катерина Єсипенко під час церемонії, на яку вона прибула разом із дочкою Стефанією, або, як її ніжно називає тато — Стешею.

***

До початку широкомасштабного наступу Росії в окупованому Криму було ув’язнено 13 журналістів. Це кримськотатарські громадянські журналісти Осман Аріфмеметов, Марлен (Сулейман) Асанов, Асан Ахтемов, Ремзі Бекіров, Тимур Ібрагімов, Сервер Мустафаєв, Сейран Салієв, Амет Сулейманов, Руслан Сулейманов і Рустем Шейхалієв, журналісти Олексій Бессарабов, Владислав Єсипенко, а також Наріман Джелял, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, в минулому журналіст.

• Читайте також: Щонайменше 15 кримських журналістів стали жертвами переслідувань Росії

Фото: Радіо Свобода, Кримська солідарність, Big Kyiv, Микола Мирний/Zmina, Центр Громадянських свобод