Пацієнта з опіками й зараженням крові рятували переливаннями цілий місяць. Донори — загалом їх було близько сотні — часто запитували волонтерів, які їх запрошували: «Яка кров найпотрібніша?» Тоді у «ДонорUA» сформулювали універсальну відповідь: найпотрібніша та, яка у вас. Ви можете здати тільки таку кров, а якщо раптом переливання буде потрібне вам, то тільки вона допоможе.

Громадська діячка, поетка й колумністка Людмила Лінник з Івано-Франківська. У вільний від роботи час вона вже кілька років шукає донорів крові й координує івано-франківське представництво всеукраїнської платформи «ДонорUA».

Засновниця «ДонорUA» Іра Славінська здає кров із 2012 року. Її історія донорства почалася зі здивування: люди зазвичай навіть не підозрюють про справжню цінність крові. Так само сталося і з Людмилою Лінник. Дочка її знайомих захворіла на рак, і їй знадобилася кров. Пацієнтам з онкологічними хворобами буває потрібно до кількох десятків переливань.

— Виявляється, лікування багатьох хвороб неможливе без переливання крові! Це мене шокувало. Тому я вирішила допомогти й зайнялася пошуком донорів, — розповідає Людмила.

Людмила Лінник, керівниця служби підтримки донорів та реципієнтів, координаторка івано-франківського представництва всеукраїнської платформи «ДонорUA»

Сама Людмила не була доноркою ніколи: медики не дозволяють.

— Коли я почала шукати донорів, була впевнена, що найближчим часом здам кров сама, — розповідає Людмила. — Але все не складалося: то була вагітна, то годувала грудьми (в мене четверо синів), а це протипоказання для донорства. Чекала, поки діти підростуть. А коли попідростали, виявилося, що я маю хворобу, несумісну з донорством. Для мене це стало шоком і травмою. А потім я зрозуміла: нехай я ніколи не здам кров сама, але можу зробити так, щоб замість мене кров здала тисяча людей. Це моя велика мотивація.

Скількох донорів їй уже вдалося залучити, Людмила не рахує. Розповідає, як після нещодавньої онлайн-лекції про донорство для Української академії лідерства керівник групи написав: тринадцятеро слухачів здали кров. Мовляв, запишіть до своєї тисячі.

Платформа «ДонорUA» виникла 2014 року. Її започаткувала громадська організація «Всеукраїнська асоціація донорів України» за підтримки ІТ-компанії DevRain. На сайті реєструються донори і пацієнти, які потребують крові. Раніше автоматизованої системи пошуку донорів в Україні не було.

— Коли ми щойно створили громадську організацію, трапилась історія, яка нас дуже вразила. Бабуся шукала донорів для своєї онучки чи онука, не пригадаю вже точно. Щоб урятувати дитину, жінка зупиняла автомобілі на дорозі й просила водіїв та пасажирів здати кров. І вже потім вона вийшла на нас. Так бути не повинно: люди не мають шукати донорів на вулиці, — каже Людмила. В організації вона стала керівницею служби підтримки донорів та реципієнтів.

«ДонорUA» існує на пожертви компаній та небайдужих людей, які прагнуть підтримати розвиток донорського руху в Україні. Люди, які тут працюють, — волонтери. Зв’язків із державними структурами, зокрема Міністерством охорони здоров’я чи Національною службою крові, не мають, хоча співпрацюють із деякими центрами крові, отримуючи інформацію про актуальні запаси та потреби. Ще один напрям роботи — інформаційно-просвітницький: волонтери готують матеріали про донорство для сайта й соцмереж.

У платформи «ДонорUA» чотири стратегічні завдання:

1) популяризувати безкоштовне донорство в Україні;

2) відмовитися від родинного донорства;

3) отримати підтримку реформи національної служби крові та створення нової служби світового рівня;

4) поширити інформаційні технології для розв’язання соціальних проблем.

Інформаційний банер «ДонорUA» у фейсбуку

Проблема з донорством в Україні є: люди здають кров у кілька разів рідше, ніж в інших країнах Європи. Є області, де центр крові не може забезпечити поточні потреби чи не має запасу. До того ж донедавна діяли ще радянські протоколи, які регулювали донорство крові.

— Такого, як у нас, у цій сфері нема ніде у світі, хіба що у знедолених африканських країнах, — говорить Людмила Лінник. — Реформа почалася тільки зараз, поки що вона у стадії «давайте зрозуміємо, куди ми рухаємось». У січні 2021 року ухвалили закон «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові». Зміни дадуть результат, якщо ми об’єднаємось і змінимо ситуацію на краще.

В історіях, які розповідає Людмила, багато прикладів самопожертви. Один із тяжких пацієнтів, для якого кілька місяців шукали кров рідкісної групи, віддав усю цю кров вагітній жінці, яка потрапила в автокатастрофу. «З ним усе гаразд, він одужав. Мене вразила ця історія: він урятував одразу двох людей», — розповідає Людмила.

Або інший випадок: для онкохворого хлопчика шукали донора гранулоцитів. Це кров’яні тільця, які допомагають імунітету боротися з хворобами. Гранулоцити заготовляють лише в «Охматдиті» в Києві. Це дуже специфічний вид донації: донору дають препарат, який починає діяти за шість — вісім годин і підвищує кількість гранулоцитів у крові. Препарат має багато побічних реакцій, схожих на симптоми грипу. На всю процедуру людина витрачає два дні й при цьому ще й погано почувається.

— Де мамі, яка не з Києва й нікого там не знає, знайти донорів для кількох доз гранулоцитів? Вона звернулась до нас. Ми знайшли кількох людей, які погодились. На щастя, з хлопчиком усе гаразд: він готується до трансплантації кісткового мозку, — каже Людмила Лінник. Вона пригадує людей, готових заради можливості здати кров відмовитись від вживання алкоголю та жирної їжі, примчати за першим дзвінком хоч би й із гірського походу. За її словами, варто більше говорити про таких людей у медіа й зосереджуватись саме на їхніх добрих вчинках, а не на стражданнях пацієнтів і небажанні навколишніх ділитися своєю кров’ю:

— Комунікувати варто в такому ключі: «Піди здай кров. Ти станеш супергероєм, врятуєш три людських життя і будеш офігенно крутий». А ЗМІ часто пишуть: «О Боже, дитина помирає, а ніхто не хоче здати кров!»

Розповіді про донорство в негативному ключі відохочують людей здавати кров або навіть дізнаватися більше про таку можливість. Тому команда «ДонорUA» завжди закликає медіа більше говорити, що бути донором — круто, безпечно, корисно для здоров’я.

— Не треба писати «іди здай кров, інакше всі помруть». Без крові всі помруть, це точно. Але ми пропагуємо добровільне безоплатне донорство крові. Це свідома дія, коли людина розуміє, для чого вона це робить і що дасть світу, — коментує Людмила Лінник. За її словами, в останні роки медіа стали звертати на тему донорства більше уваги.

Ще одна проблема з медіа — скандальні новини про зараження внаслідок переливання крові. В заголовках новин часто трапляються твердження, що реципієнта чи донора крові заразили, наприклад, ВІЛ/СНІДом чи гепатитом. Люди ж не читають далі скандального заголовка й не розбираються в тому, що відбулося. Насправді донор заразитись не може: процедура забору крові абсолютно безпечна. Заразитися можуть реципієнти, але це трапляється вкрай рідко (і з кожним роком таких випадків менше, каже Людмила Лінник). Хоча всі донори проходять обстеження, є так зване сліпе вікно: людина може бути вже інфікованою, але ще не мати симптомів. Тому до донорства не допускають людей, які зробили татуювання, мали хірургічні операції або переливання крові протягом останніх шести місяців.

Здавати кров — корисно для здоров’я, бо:

• це зменшує ризик раку, усуваючи надлишок заліза у тканинах і клітинах;
• це знижує ризик виникнення тромбозу, нормалізуючи рівень гемоглобіну;
• за статистикою, донори менше хворіють. Можливо, тому що переважно ведуть здоровий спосіб життя, тому мають міцніший імунітет та менше хронічних хвороб;
• бонус — безкоштовний аналіз крові на сифіліс, ВІЛ, гепатити та інші показники. Це чудова нагода відстежувати стан свого здоров’я;
• ефект «warm glow»: люди відчувають радість і піднесення, допомагаючи іншим. Знати, що твоя кров рятує життя — неабиякий стимул ставати донором знову і знову;
• іще один стимул: можна отримати нагороду. Щороку «ДонорUA» відзначає заслужених донорів у прямому ефірі.

Фото, зображення, інфографіка: Charlie-Helen Robinson / Pexels; Людмила Лінник / Facebook; donor.ua; ДонорUA / Facebook