Український незалежний центр політичних досліджень – неурядовий позапартійний аналітичний центр, який розвиває демократичні процедури в полі публічної політики і своєю діяльністю утверджує в суспільстві ідеї незворотності демократичних перетворень.

Центр зосереджує свою роботу на ретельному вивченні суспільно-політичних процесів в Україні та країнах ЄС, генерує ідеї та адвокатує пропозиції для ефективного врядування, займається громадянською і політичною просвітою, створює майданчики для суспільної комунікації.

Центр був створений на початку незалежності з кола студентів, які брали участь у Революції на граніті в 1991 році. На сьогодні він є одним із найвпливовіших українських аналітичних центрів, регулярно посідає позиції в сотні найкращих аналітичних центрів у світовому рейтингу Go Global Think Tank Index разом з іншими провідними командами аналітиків – Центром Разумкова та Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Центром економічних досліджень і політичних консультацій, входить до мережі Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі.

Ідея, довкола якої будує свою роботу УНЦПД, – ефективна демократія, тому основні зусилля УНЦПД докладає до всього спектра її складових – розвитку середовища для діяльності громадянського суспільства, громадської та політичної участі, плюралістичного суспільства й зміцнення суспільної злагоди, гарантування прав національних меншин, корінних народів та підтримки політики антидискримінації.

«Детектор медіа» продовжує серію інтерв’ю з очільниками впливових громадських організацій у межах спецпроєкту «Громадянське суспільство». Цього разу ми спілкуємося з керівницею громадської організації «Український незалежний центр політичних досліджень» Світланою Конончук.

Ми вплинули на розкріпачення думки
й на формування критичного сприйняття подій у суспільстві

– Світлано, розкажіть, яким був ваш шлях у громадський сектор? Чому вирішили працювати саме у цій сфері?

– Я закінчила філософський факультет Київського державного університету в 1990 році й бачила себе в академічному, викладацькому середовищі. Моє навчання припало на часи перебудови, це був період поступового відкриття нових шкіл і течій західної філософської рефлексії, й на філософському факультеті нас готували до того, що ми будемо викладачами філософських дисциплін й будемо мати можливість з новими генераціями студентів формувати основи того, що зараз називають «критичним мисленням».

Звичайно, що я не готувалася до роботи в неурядовій організації, але якраз у 90-ті роки почалося формування сектору неурядової аналітики. Був величезний контраст між схильністю радянської держави приховувати всі дані та новою суспільною потребою побудови нової держави, адже різними громадськими й політичними рухами закладалася не просто нова держава, а демократична держава. Її фундаментом мало стати верховенство права й утвердження прав людини як смислу функціонування держави. Суспільство живилося різними даними про те, як функціонує держава, як відбуваються вільні вибори, як закладаються основи приватного підприємництва, як цей увесь потенціал суспільства може залучитися до побудови нових управлінських механізмів, до побудови української держави, до підзвітної влади, що таке відповідальне, підзвітне, прозоре управління.

Тоді з’явилася потреба в незалежній аналітиці, у даних про суспільство, про його розвиток, які не контролюються державою, розуміння загальних трендів демократизації. Ця потреба живе й зараз, і вона реалізується у багатьох видах і через багато джерел – і вільні ЗМІ, й університетські дослідницькі проекти й програми, і через аналітику недержавних інституцій. А цифрові технології й вільний інтернет додають цим джерелам ще більше можливостей.

У 90-ті роки якраз був час, коли в Україні почали працювати перші міжнародні проєкти, наприклад, проєкт «Блакитна стрічка», який фокусувався на формуванні нових відносин в економіці. Були проєкти, пов’язані з розвитком політичної залученості громадян, з підтримкою незалежних профспілкових рухів, з формуванням плюралістичного ідейного середовища для виникнення політичних партій на основі ідей плюралізму, вільного обміну думками, демонополізації засобів виробництва в широкому сенсі. В Україні почали формуватися осередки незалежної аналітики і я долучалася до команди Українського незалежного центру політичних досліджень.

– Чи вплинули історичні події початку 90-х на ваш вибір розвиватися у громадському секторі?

– Це був час, коли п’ять років «перебудови» зміцнювали ідею вільних націй, що в силу історичних передумов призвело в 90-х роках до величезних зрушень на всьому терені СРСР і формування нових незалежних держав, починаючи від країн Балтії. Та й більше – це був час «сипання» країн усього «соціалістичного табору». Це був час дуже великих викликів і для людей мого віку, тому що ми закінчили школу в одній державі, а почали жити в іншій.

На той час і в Київському університеті відбувалися «перебудовчі» процеси: свобода слова, гласність, відкриття нових інформаційних джерел, перегляд оцінок якихось історичних подій, які ми в школі вивчали й сприймали по-одному, а тут вони вже отримували нову оцінку. На філософському факультеті завжди витав дух свободи мислення, з рук до рук передавався різний «самвидав» і ще тоді заборонені або просто рідкісні книги «у списках», так це ще й був період спільної переоцінки радянського минулого. Моя юність припала на такий період змін, коли відбувалося формування нових державних інституцій на фоні непростих стосунків між людьми й новими управлінськими механізмами, які створювалися. Ці зміни, звісно, позначилися й на моїй діяльності.

Крім усіх процесів, які змінювали країну й формували нову державу та нові інституції, звісно, були ще й мої особисті симпатії та схильності. Мені завжди було важливо мати свободу, свободу пізнавальної діяльності. У громадському секторі на той час було більше можливостей для виявлення креативного підходу до збору та поширення даних. Незалежні від держави аналітичні центри були більш гнучкими, більш креативними, більш швидкими у формуванні прикладної аналітики, потрібної активному суспільству для ухвалення рішень, ніж, наприклад, тодішні установи Академії наук, хоча, академічний рівень знання був і, дуже сподіваюсь, буде справляти фундаментальний вплив на забезпечення надійності знання.

– Які проєкти та активності на той час впроваджував Український незалежний центр політичних досліджень? Як вони впливали на становлення незалежної української держави?

– Багато активностей УНЦПД були пов’язані саме з підтримкою плюралістичного середовища, незалежного профспілкового руху, вільної, незалежної від держави преси. Наприклад, була така відома й цікава газета «Міст» – це газета незалежних профспілок. УНЦПД був однією з ланок у створенні й поширенні цієї газети. Багато робилося для того, щоб запобігти відкату від плюралізму й свободи в новий тоталітаризм. Величезний пласт активностей УНЦПД і персонально Юлі Тищенко з середини 90-х пов’язаний з поверненням до свого дому кримських татар, розробкою засад етнонаціональної політики, політики щодо врахування інтересів меншин як таких, які не можуть отримати переваг в ухваленні рішень тільки з цієї причини, а тому потребують підтримки через інші механізми недискримінації. Зараз питання цілісності країни, суспільної єдності зазвучало, на жаль, абсолютно по-новому в контексті деокупації Криму й припинення війни на сході країни, але це вже нинішній пласт.

Взагалі, УНЦПД був і є частиною такого собі живого неформалізованого середовища. Багато людей, дотичних до цього середовища, раніше безпосередньо брали участь у Революції на граніті. Це Люба Шара, Дмитро Мороз, багато студентів, які так чи інакше були пов’язані з громадянською активністю. Ідеї свободи вираження, свободи об’єднань – це те, що рухало нами. Сьогодні багато вихідців із тодішніх громадських рухів є успішними журналістами, комунікаційниками, аналітиками, підприємцями, ефективними й відомими державними діячами.

– З огляду на шлях, який Україна пройшла за 30 років, як ви оцінюєте вплив неурядової аналітики на формування та розвиток державних інституцій?

– Оглядаючись у думках на той шлях, який Україна пройшла у формуванні незалежної аналітики у різних середовищах, можу сказати про вагомий внесок громадських рухів і неурядової аналітики в розкріпачення думки й формування для суспільства можливості зіставляти інформацію, що подається та інтерпретується державою. Звичайно, у цьому заслуга не лише незалежної аналітики, але й інших інституцій: преси, відкритих кордонів, відкритих ринків, глобалізації. Проте незалежна аналітика — це інструмент, який не давав державі закрити інформацію, дозувати її й однобічно викривлювати сприйняття процесів.

Сьогодні, у 20-ті роки 21-го століття, в Україні є чимало недержавних інституцій, які працюють у сфері економічного розвитку, допомагають формувати «зелену політику», працюють над посиленням енергонезалежності України, аналізують соціальні питання, захищають інтереси меншин, вразливих груп тощо. На дані неурядової аналітики спираються державні органи при ухваленні рішень, що свідчить про достатньо високу спроможність сектору. Це неймовірне багатство підходів і напрямків зараз є нашою реальністю, хоча 30 років тому такі перші аналітичні центри починали з чистого аркуша. Єдине, що я би сказала, – що запит на якісну системну аналітику, на системно коректно зібрані дані ще не задоволений.

Для нас важливо підтримувати свободи,
щоб країна не скотилася в автократію

– Яким найважливішим здобутком за роки свого існування пишається Український незалежний центр політичних досліджень?

– Найважливіший здобуток нашої роботи – це розвинене неурядове середовище громадянської активності, яке ми маємо сьогодні. Звісно, на щастя, не лише ми одні впливали на цей процес, але УНЦПД впродовж тридцяти років залишається одним із рушіїв формування громадянської культури. Для нас важливо підтримувати вільне середовище для діяльності громадянського суспільства, щоб країна не скотилася в автократію й радикалізм.

У цьому контексті я б описала нашу роль у двох іпостасях. По перше, наша ніша – це аналітика та експертиза в полі демократії. Ми збираємо дані та формуємо аналітику у сфері демократії, а також доносимо її до всіх – до суспільства й до осіб, які ухвалюють рішення. Якісна політично неангажована аналітика – це важливий інструмент, який дозволяє нам виробляти аргументацію та з даними в руках судити, чи наша країна розвивається в бік здорового, ефективного, належного врядування чи ж навпаки – у бік звуження політичних прав і громадянських свобод.

По-друге, оскільки ми працюємо не за дорученням якогось державного органу, ми є невід’ємною часточкою громадянського середовища, а тому, знаючи його потреби, ми також опікуємся підтримкою його стійкості та посиленням спроможності впроваджувати зміни.

– Які напрямки діяльності є для вас пріоритетними на даний момент? Чому робите ставку саме на них?

– Насамперед, ми працюємо над зміцненням середовища для вільної діяльності громадянського суспільства. Як ми працюємо? В рамках цього напряму, спільно з партнерами — ІСАР «Єднання» та Центром демократії та верховенства права — ми комунікуємо з іншими громадськими організаціями (наприклад, у Коаліції «Реанімаційний пакет реформ» та багатьох інших), обмінюємося з ними розумінням потреб і підходами, ресурсами, контактуємо з європейськими інституціями через Офіс зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі, будуємо взаємодію, а також напрацьовуємо пропозиції і співпрацюємо з парламентом, з органами державної влади, щоб зміцнити правові засади для діяльності неурядового сектору.

Взагалі, єдина ефективна модель змін, як відомо, можлива тільки на шляху взаємодії трьох секторів – держави, бізнесу й неурядового сектору. Зараз, на жаль, з’являються законодавчі ініціативи, завдання яких – у різний спосіб ускладнити роботу громадських організацій, дискредитувати їхні зусилля чи обмежити можливості людей, які працюють у громадських організаціях, щоб не дати їм розвивати свою кар’єру в державному секторі, наприклад. Але в багатьох моїх колег, хто пам’ятає такі претензії кожної нової політичної хвилі, виникає відчуття дежавю… Шкода лише часу, який доводиться витрачати на стримування таких ініціатив.

Також ми працюємо над розвитком процедур демократичної участі та політичного представництва громадян, у тому числі докладаємося до демократичного розвитку виборів і парламентаризму. Точка постійної уваги – баланс політичної системи.

Крім цього, наша команда докладає всіх зусиль, щоб залучати якомога більше тямущих експертів, громадських, державних органів, для побудови політичної нації, стійкої до різного роду викликів. Через Національну платформу «За мир і безпечну реінтеграцію» ми намагаємося консолідувати політику довкола цінностей політичної нації та будувати механізми взаємодії, які допоможуть сформувати суспільні механізми стійкості, які дозволять українському суспільству бути менш вразливим до деструктивних впливів, адже вони зрештою можуть призвести до втрати державності. «Поділяй і володарюй» – давньоримська максима, яку гарно засвоїли ті, хто хоче утримувати свій безроздільний вплив. Зараз наша діяльність охоплює питання стійкості нації до викликів і загроз.

Нашу стратегію ми формуємо відповідно до тих інтересів, які є в громадянського середовища, а також відштовхуємося від уже виробленої нами експертизи.

Загалом важливою також є включеність у глобальний порядок денний. Якщо ми бачимо, що в глобальному демократичному порядку денному стоїть питання, наприклад, політичного популізму, непрозорості суб’єктів політики, відкату від цінностей плюралістичного суспільства, неповаги до прав людини, ми звертаємо на це увагу у своєму моніторингу розвитку України як демократії.

– Наскільки впливовими сьогодні є громадські організації в Україні і що варто зробити для їхнього посилення і спроможності?

– Ми маємо формувати культуру взаємодії в суспільстві, яка дозволить громадянам підтримувати стале організоване вираження своїх інтересів. Це включає в себе культуру взаємодії з різними середовищами. З такої взаємодії виростає різний ресурс для організації – фінансовий, управлінський, комунікаційний, правова підтримка, розуміння того, що і для чого робить організація. У моєму розумінні, це все, що сприяє сталості сектору.

Чи впливове громадянське суспільство в Україні сьогодні? На мою думку, так. Багато цінних речей було досягнуто в період після другої української революції – Помаранчевої. Чого тільки вартий закон про доступ до публічної інформації! Запит на відкритість у політичному процесі, у виборах, євроінтеграційний поступ, роздержавлення багатьох послуг, прозорість у безлічі сфер управління також став визнаною потребою внаслідок активності громадських організацій. Зараз важливо – утримати ці досягнення.

Нам потрібні візіонери, які розуміють,
що реалії не завжди на боці швидких змін

– Як позначився на вашій діяльності карантин та обмежувальні заходи? Чи всі заплановані проєкти вдається реалізовувати?

– Ми – аналітичний центр, основа нашої роботи – це унікальні знання експертів. Тому ми не так сильно залежимо від безпосередніх контактів. Багато наших заходів перемістилися в онлайн. Це, з одного боку, добре, тому що для нас важлива безпека діяльності наших співробітників і партнерів. Проте ми всі будемо раді відновленню живого спілкування, яке неможливо замінити.

Водночас я вдячна карантину в плані того, що він підштовхнув нас до усвідомлення того, що вже лежало на поверхні, але ми особливо за цим не дивилися, – до використання цифрових засобів для роботи. Якщо ще півроку тому ми планували придбати щось типу друкувального верстата, то сьогодні в плані – програми для аналізу даних, ґаджети для того, щоб швидко обмінюватися даними, відео, світло, звук для комунікацій. У перспективі я бачу, що кількість шаф у нас буде зменшуватися, а буде зростати кількість цифрових інструментів.

– Які основні виклики стоять перед громадянським суспільством в Україні, зокрема Українським незалежним центром політичних досліджень?

– Викликів чимало. Аналітична робота є цікавою, проте це тільки частина роботи. Аналітику потрібно комунікувати в різних середовищах, а це означає, що левову частку зусиль ми витрачаємо саме на аргументацію, на те, щоб розширювати коло однодумців, а це вже потребує інших навичок, окрім володіння інструментами аналізу. Крім того, зміни можуть ставатися нешвидко. Ми відчуваємо брак людей, які готові інвестувати свій інтелект у результат, який може бути дуже віддаленим. Як нам, організації, я маю на увазі, так і громадянському суспільству потрібні візіонери, які готові не тільки сформувати новий порядок денний, але й виразити його у проєктному менеджменті. А це щоденна праця. Реалії не завжди на боці швидких змін, а тому цінується терпіння та наполегливість.

– Які плани має УНЦПД на найближчі роки? Які основні пріоритети ви ставите перед собою?

– Ми будемо розвивати активності для наших основних пріоритетів – вільного середовища для громадянського суспільства, розвитку можливостей для політичної участі громадян, а також зміцнення суспільної злагоди. Нам важливий прогрес у напрямах, в які ми вкладаємо наші зусилля.