Останніми роками можна спостерігати активну дискредитаційну кампанію з боку проросійських сил і політиків щодо патріотичних та націоналістичних громадських організацій в Україні. Росія просуває наративи, що в Україні «громадянська війна», при владі «радикальна фашистська меншість», «українці – русофоби». У цій ідеологічній боротьбі за голови й серця молодих людей борються націоналістичні молодіжні організації громадянського суспільства.

Громадська організація «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК) – це спільнота молодих людей, яких об’єднує національно-патріотичне виховання, захист прав та інтересів української молоді, а також поширення ідей українського націоналізму. Організація існує майже 20 років. Заснована вона 10 лютого 2001 року з ініціативи Організації українських націоналістів (ОУН). Ініціатором, натхненником та опікуном МНК був Іван Гавдида – заступник голови проводу ОУН (2000—2003 рр.).

За цей час представники спільноти неодноразово долучалися до реформування державної молодіжної політики. Крім того, брали активну участь у таких суспільно-політичних протестах як «Україна без Кучми», «Чиста Україна», «Антитабачна кампанія», «Спротив», «Євронаступ», «Стоп Реванш», були учасниками Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Місією організації є формування генерації освічених успішних дієвих українців, які розбудовують державу на ідеях українського націоналізму.

Члени Молодіжного націоналістичного конґресу ставлять перед собою такі цілі: бути носіями та творцями української ідентичності, виховувати власним прикладом відповідальну рішучу творчу та ідейну молодь, творити нову українську політичну культуру прийняття рішень на місцевому та центральному рівнях, посилювати національну безпеку та захищати українське, а також співпрацювати та зміцнювати державні інституції.

МНК має регіональні осередки по всій Україні. Активісти залучають молодь до громадської активності через внутрішню систему вишколів, громадсько-політичну діяльність, міжнародну співпрацю, волонтерську роботу.

«Детектор медіа» продовжує спецпроєкт «Громадянське суспільство» і цього разу ми спілкуємося з головою Всеукраїнської громадської організації «Молодіжний націоналістичний конґрес» Соломією Фаріон.

«Націоналізм – це дієвий патріотизм. Це любов до своєї держави,
до свого народу, але через дії»

– Наскільки актуальними сьогодні є принципи і погляди, які сповідує Молодіжний націоналістичний конґрес?

– Ми є молодіжною організацією, яка працює з молоддю віком від 14 до 35 років. Наша вікова категорія – студенти, старшокласники, молодь, яка вже закінчила навчання і продовжує активну громадську діяльність. Організація існує на принципах та ідеях ідеології українського націоналізму. Дуже багато людей бояться цієї ідеології, тому що пропаганда, дезінформація ще радянська, потім російська викривлює це поняття і дуже часто його порівнюють із шовінізмом – що ми ненавидимо всі інші нації.

Насправді націоналізм – це дієвий патріотизм. Ось таким чином ми це розуміємо та втілюємо. Тобто, це любов до своєї держави, до свого народу, але через дії. Ми виховуємо молодь через дію. Ми вважаємо, що молодь слід залучати до державотворчого процесу.

– У чому полягає унікальність вашої молодіжної громадської організації? Чим ви відрізняєтеся від інших патріотичних об’єднань?

– Наша родзинка – це завжди включення в державотворчий процес, у ті напрямки, де ми можемо бути корисними. Зараз роботи дуже багато, і, на мою думку, якщо дивитися на актуальність наших ідей – нині вони конче потрібні. Якщо до початку російської агресії хтось іще сумнівався, чи потрібно боротися за Україну, яка вже й так існує, то зараз, як на рентгені, видно всі напади на українську державність, на українську мову, гібридна війна і східний військовий фронт.

Виклики перед Україною будуть завжди. Завжди є потреба в тому, щоб молодь включалася і своїми діями покращувала ситуацію в країні, розбудовувала державу, захищала її. Під час Революції гідності ми створили свою сотню самооборони Майдану «Вільні люди». Зараз долучені до «Руху опору капітуляції». Патріотична молодь – це така потреба, яка буде завжди. Наша діяльність постійно адаптується та трансформується до нових умов і викликів, проте актуальною буде завжди.

14-та сотня самооборони, сформована МНКівцями, 2014 рік

– Чи є запит у молоді на патріотизм і націоналізм? Чи розрізняєте ви ці поняття?

– У нас це одна з базових лекцій. Це одні з перших матеріалів, які ми молоді пояснюємо й навчаємо, даємо розмежування, що націоналізм – це патріотизм, який є в дії. Через нашу історичну традицію, на мою думку, ми не поєднуємо ці два поняття. Оскільки Україна була під окупацією, патріотизм розцінювався як лояльність до держави, у якій ми жили. Тобто лояльність до Польщі чи лояльність до Російської імперії, до Радянського Союзу. Щоб відмежуватися від тих патріотів Польщі чи Російської імперії, виник націоналізм. Це моя версія. Не знаю, наскільки історики зі мною погодяться чи ні. Український націоналізм діє на захист своєї нації та своєї держави.

– Чому ви вважаєте, що український націоналізм є важливим елементом для формування нової генерації українців?

– На мою думку, націоналізм дуже актуальний і гарно збирає ідеї, здатні формувати молодь. У націоналізмі є багато суто індивідуальних моментів – про покликання людини, про формування своїх рис характеру. Є, наприклад, дванадцять прикмет рис характеру українського націоналіста. Він має бути завжди готовим, витривалим, здоровим, точним, активним, підприємливим, відважним тощо. Навіть якщо людина певний час побуде в цьому русі, а тоді відійде в іншу сферу (держслужба, військова справа, підприємництво), чи навіть на рівні побудови своєї сім’ї і виховання дітей ці індивідуальні риси будуть завжди корисними.

З іншого боку, тут не нехтується колективне: що ти – частинка більшої спільноти, своєї команди, української нації, ти – громадянин України. Людина може бути ефективною не тільки, коли вона егоїстично якісь свої риси розвине, а якщо вона буде покращувати себе з метою зробити добре більшій спільноті, маючи якусь більшу ціль. Націоналізм дає більшу ціль, тому що українська держава потребує молоді, потребує людей, які хочуть нести зміни. І дає багато індивідуальних навиків і знань. Крім рис характеру, молода людина, яка потрапляє в середовище громадської організації, отримує навики командної роботи, публічного виступу, отримує можливість ставати лідерами у своїх молодіжних середовищах, по-іншому впливати на процес.

«Живе спілкування онлайном замінити неможливо»

– Як вплинув карантин на ваші проєкти та вишколи? Що змінилося в роботі вашої організації?

– Карантин – це виклик. Насамперед, для провідного членства. Ми з колегами з центрального проводу зрозуміли складність прийняття рішень в умовах невизначеності. Дуже важко планувати, коли розумієш, що не знаєш, що буде завтра. Наша специфіка роботи в тому, що ми тісно співпрацюємо з Міністерством молоді і спорту і частина заходів відбувається за державний кошт. Тож була повна невизначеність у певний період.

Ми перекваліфікувалися спочатку карантину, коли була найгостріша фаза обмежувальних заходів. Наші осередки раз на тиждень збираються на збірки, разом вчаться, обговорюють поточну роботу, планують проєкти, діляться враженнями від заходів, що за минулий тиждень втілилися. Під час карантину все це перейшло в онлайн-формат. Нам вдавалося тримати контакт з людьми. Звісно, ми переживали чи не буде відпливу людей від організації, але фактично ми такого не спостерігали.

У нас є традиційні літні табори, ми їх у звичайному форматі не проводили, але зрозуміли, що онлайн проводити їх не варіант, тому що вони не дадуть тих емоцій, впливу, ставлення до багатьох речей і до саморозвитку, які вони дають, коли це відбувається наживо. Тому ми шукали, що можна змінити, і знайшли-таки формат мандрівок у групах до десяти осіб. Улітку ми провели шість таких таборів у різних регіонах України, з різною кількістю учасників у кожному. Наприклад, на один із них зголосилося п’ятдесят людей. Ми розбили їх на п’ять груп, кожен іде своїм маршрутом. Усе ж таки, живе спілкування онлайном замінити неможливо.

Наша першочергова ціль – утримувати актив, який є. Ми зосередилися на налагодженні внутрішніх процесів, особливо коли був найжорсткіший період карантину. Також є фінансові виклики. Протягом минулого року 45% наших залучених ресурсів відбулися завдяки проєктам Міністерства молоді і спорту.

– Чи сподобався вимушений перехід в онлайн-формат частини ваших заходів? Чи плануєте продовжувати цей досвід після завершення карантину?

– Ми думаємо деякі моменти взяти в роботу. Наприклад, розбудову мереж. У нас завжди була проблема, коли з’являється в якомусь місті одна чи дві людини, які хочуть долучитися до МНК, а ми не можемо кожного тижня їздити з Києва, Сум чи Дніпра, наприклад, до Маріуполя. Карантин наштовхнув нас на думку, що між тими поїздками й роботою можна ще використовувати для таких справ онлайн-формат, і це дуже класно.

Інший момент – робота з діаспорою. Онлайн-формат тут дуже доречний.

Третій момент – у нас завжди є проблема на заходах, коли приходить молодь різного рівня підготовки. Є такі люди, які другий-третій рік приходять і вкотре слухають лекцію про те, що таке націоналізм і чим він відрізняється від патріотизму. А є така молодь, яка приходить вперше, і вона мусить цю базу отримати, тому що далі не зрозуміє якісь інші моменти. Ми точно новий досвід інтегруємо у свою роботу, але також ми побачили, що повністю перейти в онлайн – це неефективно, тому що живий контакт, командна робота важливіші.

– Як ви співпрацюєте з українською діаспорою? Чи підтримує вона фінансово ваші проєкти?

– Найтісніше ми співпрацюємо з молодіжними організаціями. Це «сумівці» – Спілка української молоді, частково з «Пластом», «Організацією оборони чотирьох свобід України», «Лігою українців Канади». Переважно наша співпраця полягає в обміні досвідом або обміні виховниками. Іноді члени інших організацій приїжджають до нас, аби пройти вишколи і потім щось подібне, що їх зацікавило, інтегрувати у своїй ініціативі. Щодо підтримки, то нас системно підтримує «Ліга українців Канади», інші організації. Тісно співпрацюємо зі Світовим конгресом українців, які мають багато кампаній на рівні міжнародної політики відстоювання українських інтересів.

– Іноді політичні сили намагаються використати активну молодь у власних меркантильних цілях. Чи вчите ви членів організації не піддаватися на маніпуляції та критично мислити?

– У нас є таке правило: заборона молоді співпрацювати з проросійськими політичними партіями та структурами. Йдеться про ОПЗЖ, «Комуністичну партію». Проросійські сили – це табу. З будь-яких мотивів співпраця неможлива. Щодо інших політичних сил – ми маємо питання щодо предмету співпраці. Якщо він в інтересах не просто партії, а в інтересах держави, така співпраця є ефективною й потрібною. У нас немає заборони співпрацювати з політичними силами, єдиний критерій – це інтереси держави. Коли ми бачимо, що наші члени долучені до акції чи події, яка йде врозріз із нашими інтересами, ми обов’язково про це говоримо їм.

Два роки тому у нас була кампанія серед політичних лідерів та громадських діячів не підтримувати «медведчуківські» канали та телеканал «Інтер», які займаються дезінформацією та пропагандою. Раніше, ми використовували моніторинги «Детектора медіа» в нашій кампанії по дотриманню норм закону «Про мову». Також такі моніторинги були дуже корисними під час низки акцій проти телеканалів, які ретранслюють російську пропаганду.

Акція проти російської пропаганди, Мюнхен, жовтень 2019 року

«У випадку форс-мажору захід просто втрачає державне фінансування»

– Як ви оцінюєте чинні процедури відбору проєктів на державне фінансування, а також адміністрування грантів та звітування по ним?

– Ми подаємо свої проєкти на конкурс і отримуємо фінансування від Міністерства молоді та спорту з 2008 року. За цей час у процедуру відбору та адміністрування грантів внесли багато змін, що покращують якість проєктів та прибирають зайву бюрократію. Проте адмініструвати та звітувати за державні кошти все ще складно – не все необхідне можна прописати в кошторис. Наприклад, заправку авто, піротехніку, рекламу у фейсбуку, купівлю програмного забезпечення, а тим паче витрати на адміністрування – послуги бухгалтера, оренда офісу тощо. Окрім того, бракує гнучкості – щоб змінити місце чи дати проведення заходу, треба подавати зміни заздалегідь. У випадку форс-мажору захід просто втрачає фінансування.

Найбільший недолік чинних процедур роботи з державними коштами для молодіжних громадських організацій – це те, що адміністрування і звітування забирає стільки ж або більше зусиль та часу, як і організація самих заходів, а іноді й більше. Зараз у новому законі «Про молодь», який ухвалений у першому читанні, є норма про створення молодіжного фонду, у якому передбачено простішу систему звітування. Також знято наявні обмеження і передбачена інституційна підтримка.

– Чи потребують молодіжні громадські організації інституційного фінансування з боку держави? На що б ви витратили отримані кошти?

– Інституційна підтримка для молодіжних організацій потрібна. Нам, у першу чергу, це дало б змогу ефективніше працювати над розширенням мережі. Також дало б можливість охопити нашими заходами та діяльністю більше молоді. Ми б використали таку підтримку для підвищення якості роботи окремих сфер: фандрейзингу, роботи з волонтерами, інформаційного напрямку, залучили б до роботи бухгалтера тощо.

– Скільки коштів з державного бюджету отримав цього року Молодіжний націоналістичний конґрес? Чи вдасться їх освоїти з огляду на пандемію коронавірусу COVID-19?

– Цього року три наші проєкти перемогли в міністерських конкурсах. Сума державної підтримки по цих проєктах – 1 млн 100 тис. грн. Проте освоїти їх усіх у цьому році, у зв'язку з пандемією, практично неможливо. Від одного проєкту ми вже відмовилися, адже його весняні заходи були скасовані, а літні ми провели за власний кошт. Зараз плануємо низку заходів на осінь, проте ризики залишаються. Це як і чергова хвиля захворювання, так і проблеми з наявністю коштів у бюджеті, особливо ближче до кінця року.

Пандемія поставила всю молодіжну сферу перед викликами. Позитивно, що більшість працівників міністерства та молодіжні працівники різних рівнів намагаються спільно з організаціями шукати відповіді на них, допомагають, роз'яснюють.

– Які найближчі плани має Молодіжний націоналістичний конгрес?

– Очікування нової хвилі захворюваності на коронавірус трохи впливає на наше планування. Ми сподіваємося, що вдасться у вересні провести тернову гру «Гурби-Антонівці» в Антонівці, на місці найбільшого бою Української повстанської армії. Також ми плануємо серію семінарів «Курс вільних людей». Наш пріоритет – робота з молоддю зі сходу, з прифронтових територій. Сподіваємося, що буде можливість відвідати різні обласні центри, прифронтові населені пункти, щоб зустрітися й поспілкуватися з молоддю. Також плануємо табір на Київщині «Повстанська ватра». У серпні ми були одними зі співорганізаторів ходи на День Незалежності. Також ми ходимо на суди. Наприклад, висвітлюємо судовий процес проти книги Вахтанга Капіані. Також підтримуємо в судах активіста Стерненка. Ми стараємося потрапляти на більшість із таких процесів, підтримувати проукраїнські сили. Сподіваємося з вересня активізувати студентську кампанію «По протидії змінам в освіті», яку втілює новий міністр Шкарлет.

«Викликів багато, але основний – реванш проросійських сил»

– Які виклики зараз стоять перед патріотичними та націоналістичними громадськими молодіжними організаціями?

– Зараз є виклики в нормативній сфері на державному рівні. Для всіх молодіжних організацій, які працюють з Міністерством молоді та спорту, є виклики в продовженні програм підтримки, які завершуються у 2020 році. За цей рік Міністерство молоді має обов’язково ухвалити дві програми: «Молодь України», яка визначить, як молодіжний сектор має розвиватися наступні п’ять років, і «Програма з національного-патріотичного виховання». Якщо ці дві програми не будуть ухвалені, то державна підтримка вже буде не на тому рівні, якою була.

Є виклик невизначеності й нерозуміння того, як працювати далі в умовах пандемії. Також маємо й економічні виклики. Це впливає на батьків молоді, на саму молодь, на студентів, які мусять виживати. І так само впливає на нашу підтримку партнерами, спонсорами та жертводавцями.

Інший виклик – це активізація проросійських сил. Він набагато глобальніший, ніж попередній. Тобто, викликів багато, але основний, на мою думку, – це проросійський реванш.

З іншого боку, кожен виклик – це певна можливість. І якщо чітко їх розуміти та адекватно на них реагувати, будь-яка організація може стати сильнішою. Я сподіваюся, що в нас так і вийде, тому що ці виклики ми чітко розуміємо, співпрацюємо з багатьма партнерами, організаціями, спільнотами й намагаємося ці виклики подолати спільно. Якщо якусь ідею чи якийсь варіант вирішення проблеми не ми придумаємо, а придумають пластуни, сумівці, національний альянс чи інші організації, вони цим поділяться і ми всі разом вийдемо сильнішими з того.

Людмила Тягнирядно, ведуча «Українського радіо»

Вадим Міський, програмний директор «Детектор медіа»

Фото надані спікеркою